Водний і мінеральний обмін

Вода є важливою складовою частиною будь-якої клітини, рідкої основи крові і лімфи. У людини вміст води в різних тканинах неоднаково. Так, в жировій тканині її близько 10%, в кістках - 20, в нирках - 83, головному мозку - 85, в крові -90%, що в середньому становить 70% маси тіла.

Вода в організмі виконує ряд важливих функцій. У ній розчинено багато хімічних речовин, вона активно бере участь в процесах обміну, з нею виділяються продукти обміну з організму. Вода володіє великою теплоємністю і теплопровідністю, що сприяє процесам терморегуляції.

Основна маса води міститься всередині клітин, в плазмі крові і міжклітинному просторі.

Доросла людина в звичайних умовах вживає близько 2,5 л води на добу. Відповідно до потреб людина протягом доби втрачає близько 1,5 л води у вигляді сечі, 0,9 л шляхом випаровування через легені і шкіру (без потовиділення) і приблизно 0,1 л з калом. Таким чином обмін води в звичайних умовах не перевищує 5% маси тіла на добу. Підвищення температури тіла і висококалорійна їжа сприяють виділенню води через шкіру і легені, збільшують її споживання.

Регуляція водного обміну в основному контролюється гормонами гіпоталамуса, гіпофіза і надниркових залоз.

Мінеральні речовини надходять в організм з продуктами харчування і водою. Потреба організму в мінеральних солях різна. В основну групу входить сім елементів: кальцій, фосфор, натрій, сірка, калій, хлор і магній. Це так звані макроелементи. Вони необхідні для формування скелета (кальцій, фосфор) і для осмотичного тиску біологічних рідин (натрій). Ці іони впливають на фізико-хімічний стан білків, нормальне функціонування збудливих структур (К +, Na +, Ca2 +, Mg2 +, Сl-), м'язове скорочення (Са2 +, Mg2 +), акумулювання енергії (Р5 +).

Однак організму необхідно ще 15 елементів, загальна кількість яких становить менше 0,01% маси тіла. Вони називаються мікроелементами. Серед них слід виділити залізо (складова частина гемоглобіну і тканинних цитохромів); кобальт (компонент ціанокобаламіну); мідь (компонент цитохромоксидази); цинк (фактор потенціює дії інсуліну на проникність мембрани клітини для глюкози); молібден (компонент ксантиноксидази); марганець (активатор деяких ферментних систем); кремній (регулятор синтезу колагену кісткової тканини); фтор (бере участь у синтезі кісткових структур і міцності зубної емалі); йод (складова частина тиреоїдних гормонів), а також нікель, ванадій, олово, миш'як, селен та ін У більшості випадків - це складова частина ферментів, гормонів, вітамінів або каталізатори їх дії на ферментні процеси.

Специфічна роль ряду неорганічних іонів у життєдіяльності організму в першу чергу залежить від їх властивостей: заряду, розміру, здатності утворювати хімічні зв'язки, реактивності у відношенні до води.

ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЯ

Терморегуляція — сукупність фізіологічних процесів, що підтримують температуру тіла організму відмінною від температури навколишнього середовища.

Холоднокровність (пойкілотермія) — у класичному і найзвичайнішому розумінні, це нездатність організмів підтримувати постійну температуру тіла (термічний гомеостаз), таким чином, що їх температура тіла залежить від температури навколишнього середовища.

Теплокровність (гомойотермія)— у класичному і звичайному розумінні, це здатність організмів підтримувати постійну температуру тіла (термічний гомеостаз) незалежно від температури навколишнього середовища. Ця здатність включає в себе можливість охолодження або нагріву тіла. Теплокровні тварини переважно контролюють температуру свого тіла за рахунок регулювання швидкості обміну речовин.

Гіпертермія — стан, при якому температура людини вища за 37°С. Вона виникає, коли утворене в організмі тепло не встигає виходити за його межі, що призводить до перегрівання тіла. Це відбувається у випадках, коли температура зовнішнього середовища тривалий час перевищує 37°С. За цих умов організм максимально мобілізує механізми тепловіддачі; у людини це, головним чином, випаровування поту і меншою мірою посилення вентиляції легень. Одночасно розширюються судини шкіри.

Гіпотермія, переохолодження — стан організму, при якому температура тіла падає нижче необхідної для підтримки нормального обміну речовин і функцій організму. У випадку переохолодження людини ця температура становить +35,0°C та нижче. У теплокровних тварин, у тому числі, людини, температура тіла підтримується приблизно на постійному рівні завдяки біологічному гомеостазу. Але, під впливом холоду, внутрішні механізми організму можуть виявитися не в змозі поповнювати втрати тепла.

При гіпотермії швидкість обміну речовин в організмі знижується, що призводить до зменшення потреби в кисні. Ця обставина використовується в медичній практиці, коли застосовують штучну місцеву або загальну гіпотермію. До місцевої гіпотермії вдаються для лікування кровотеч, травм і запалень. Загальну гіпотермію організму застосовують при операціях на серці, при лікуванні черепно-мозкової травми, внутрішньочерепних крововиливах.

Поиск по сайту: