Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Партнерство заради миру.



 

Головною метою НАТО на початку ХХІ ст. став захист свободи і безпеки всіх її членів політичними та військовими засобами відповідно до Статуту ООН. Альянс працює над установленням справедливого і тривалого мирного порядку в Європі на засадах загальних демократичних цінностей, прав людини та верховенства права. Ця головна мета Альянсу наповнилась новим змістом по закінченні холодної війни, оскільки вперше у повоєнній історії Європи перспектива її досягнення стала реальністю.

Головний принцип діяльності Альянсу полягає у загальному визнанні суверенними державами необхідності співпрацювати на основі неподільності безпеки його членів.

Оновлена концепція 1999 року підтверджує, що головною і непохитною метою Альянсу є збереження свободи і безпеки його членів політичними і військовими засобами. Вона підтверджує відданість Альянсу демократичним цінностям, правам людини, верховенству права і його прагнення забезпечити не тільки спільну оборону, але й мир і стабільність в євро-атлантичному регіоні в цілому.

Стратегія також визначає головні завдання Альянсу в галузі безпеки, як в плані колективної оборони, яка завжди була у фокусі його уваги, так і в плані нової діяльності з врегулювання криз та партнерства, якою Альянс займається заради посилення безпеки і стабільності в євро - атлантичному регіоні.

Що стосується ризиків, в документі підтверджується висновок, що загрози загальної війни в Європі практично вже не існує, але залишились інші ризики і нестабільність, з якими стикаються країни - члени Альянсу та інші держави євро - атлантичного регіону. Серед них: етнічні конфлікти, порушення прав людини, політична нестабільність, економічна вразливість, а також поширення ядерної, біологічної та хімічної зброї та засобів її доставки.

Зміна ролі об'єднаних збройних сил віддзеркалює також рішучість Альянсу розвивати власне Європейську систему безпеки і оборонив НАТО. Цей процес здійснюється сьогодні в контексті Європейської політики в галузі безпеки і оборони, яку розвиває Європейський Союз.

Загальним результатом змін, яких зазнають збройні сили членів Альянсу, має стати перетворення їх у значно скорочену, але більш мобільну структуру. Загалом збройні сили країн - членів НАТО реорганізовані в такий спосіб, який забезпечує їхнє гнучке відновлення та нарощування будь-якого часу, коли це може стати необхідним як для колективної оборони, так і для врегулювання кризової ситуації, зокрема миротворчих операцій.

НАТО активно шукає способи поліпшення захисту і життєздатності збройних сил під час військових операцій. Вивчаються можливості вдосконалення систем розвідки і спостереження; протиповітряних систем; систем протидії зброї масового знищення.

«Партнерство заради миру» є важливою ініціативою, яку НАТО запропонувало на січневому Брюссельському саміті Північноатлантичної ради 1994 року. Метою Партнерства є зміцнення стабільності та безпеки в усій Європі. Запрошення приєднатися до Партнерства заради миру було надіслано усім державам-учасницям Ради північноатлантичного співробітництва та іншим державам, що беруть участь у Нараді з безпеки та співробітництва в Європі та які мають бажання і можливості зробити свій внесок у програму. Запрошення було прийнято 30 країнами.

Програма ПЗМ (Партнерство заради миру) зосереджена на співпраці в оборонній галузі, але виходить за рамки діалогу та співробітництва і спрямована на досягнення реального партнерства. Вона стала важливою і постійною рисою європейської архітектури безпеки, яка допомагає розширити та інтенсифікувати політичне і військове співробітництво у Європі. Програма допомагає посилити стабільність, зменшити загрозу миру та розбудувати зміцнені відносини безпеки на основі практичної співпраці та відданості демократичним принципам, на яких ґрунтується Альянс.

Рамковий документ ПЗМ містить конкретні зобов'язання, які має взяти на себе кожен учасник з метою співпраці з НАТО для досягнення цілей програми в цілому:

- сприяти гласності у національному оборонному плануванні та бюджетному процесі;

- забезпечити демократичний контроль над збройними силами;

- підтримувати готовність та військовий потенціал, необхідні для участі в операціях під егідою ООН та/або ОБСЄ;

- розвивати відносини військового співробітництва з НАТО з метою спільного планування, підготовки та навчань, спрямованих на розвиток можливостей учасників ПЗМ здійснювати місії в таких галузях, як підтримка миру, пошукові та рятувальні роботи, гуманітарні операції та інші місії, щодо яких може бути досягнута домовленість;

Будь-яка країна, що бажає приєднатися до «Партнерства заради миру», спочатку запрошується до підписання Рамкового документа. Власним підписом країни підтверджують свою відданість ідеї збереження демократичного суспільства і захисту принципів міжнародного права. Вони також підтверджують своє зобов'язання сумлінно виконувати Статут ООН та дотримуватися принципів Загальної декларації прав людини; утримуватись від погрози силою або використання сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави; поважати існуючі кордони та розв'язувати спори мирним шляхом.

Вони також підтверджують рішучість виконувати свої зобов'язання за Гельсінським Заключним актом, усіма подальшими документами НБСЄ/ОБСЄ, а також усі зобов'язання, які вони взяли на себе в галузі роззброєння та контролю над озброєннями.

Наступним, після підписання Рамкового документа, кроком для кожної країни-партнера є подання в НАТО Презентаційного документа. В ньому зазначені кроки, що будуть здійснені з метою досягнення політичних цілей Партнерства; військові та інші ресурси, які партнер має наміри використовувати в цілях партнерства; та конкретні галузі, в яких партнер бажає співпрацювати з НАТО.

На підставі заяв, зроблених у Презентаційному документі, та додаткових пропозицій з боку НАТО та країни-партнера, спільно готується та затверджується Індивідуальна програма партнерства (ІПП) на дворічний період. Кожен партнер, виходячи з власних індивідуальних вимог та пріоритетів, окремо вибирає для себе заходи зі списку, який визначено у Робочій програмі партнерства (РПП). Робоча програма містить широкий опис різних можливих галузей співпраці та список заходів у кожній галузі. РПП, як і кожна ІПП, охоплює дворічний період і переглядається щороку.

 

Україна та НАТО.

 

Керівництво НАТО наголошує, що двері Альянсу залишаються відкритими для вступу інших країн.

Альянс очікує, що протягом наступних років будуть запрошені й інші країни, які бажають і спроможні перебрати на себе відповідальність і зобов'язання, пов'язані з членством. Керівництво НАТО ухвалило План отримання членства в НАТО, спеціально розроблений для того, щоб надати дорадчу допомогу країнам, які бажають вступити до Альянсу, і мати з ними зворотній зв'язок.

Розширення НАТО є подальшим кроком до основної мети Альянсу - вдосконалення безпеки і поширення стабільності на весь євро - атлантичний регіон, що доповнює ширші тенденції до інтеграції, зокрема розширення ЄС і підсилення ОБСЄ. Воно сприятиме демократичним реформам, зокрема встановленню цивільного та демократичного контролю над збройними силами. Воно стимулюватиме поширення стилю і навичок співпраці, консультацій та досягнення консенсусу, які характерні для відносин між членами Альянсу, та допомагатиме розвитку добросусідських відносин в усьому євро - атлантичному регіоні. Воно збільшить прозорість оборонного планування та військових бюджетів, тим самим зміцнюючи довіру між державами, а також підтримає тенденцію до інтеграції та співпраці в Європі. Більше того, воно зміцнить здатність Альянсу робити свій внесок у європейську та світову безпеку і підтримувати миротворчу діяльність ООН та ОБСЄ, а також посилить і розширить трансатлантичне партнерство.

Від країн-претендентів очікується досягнення певних результатів в політичних та економічних сферах. До них належать: врегулювання будь-яких міжнародних, етнічних або зовнішніх територіальних суперечок мирними засобами; демонстрація відданості верховенству права та правам людини; встановлення демократичного контролю над своїми збройними силами; забезпечення стабільності та добробуту через економічну свободу, соціальну справедливість та відповідальність за охорону довкілля.

Формат підготовки до вступу в НАТО „План дій щодо членства” (ПДЧ) з’явився у 1999 році. Усі країни, які вступали до Альянсу з того моменту, проходили через виконання ПДЧ.

План дій щодо членства (ПДЧ) - це програма НАТО з надання консультацій, допомоги та практичної підтримки, що враховує індивідуальні потреби держав, які задекларували прагнення вступити до Альянсу. Процес надання допомоги країнам-претендентам багато в чому ґрунтується на досвіді, набутому внаслідок приєднання до Альянсу Чеської Республіки, Угорщини та Польщі, які вступили до НАТО у 1999 році в рамках першого раунду розширення після завершення холодної війни.

Протягом цього процесу нові країни-члени (в тому числі Хорватія та Албанія) виконали широкомасштабну програму складних реформ у багатьох галузях, виходячи далеко за межі питань безпеки, оборони та військових структур. Втілюючи реформи у життя, ці країни разом із іншими державами-партнерами НАТО долучилися до багатьох операцій Альянсу, зокрема, взяли участь у миротворчих місіях під проводом НАТО на Балканах та в Афганістані.

Хоча участь у ПДЧ значною мірою сприяє підготовці до вступу до НАТО, вона не є гарантією майбутнього членства. Втім, усі країни, які проходили етап ПДЧ, мали істотну користь від цієї програми.

Відносини між НАТО і Україною постійно розвиваються з самого моменту отримання Україною незалежності.

Офіційні відносини між НАТО і Україною розпочались у 1991 році, коли Україна приєдналася до Ради північноатлантичної співпраці (яка пізніше була замінена на Раду євроатлантичного партнерства), отримавши незалежність після розпаду Радянського Союзу. В 1994 році Україна стала першою країною — членом Співдружності Незалежних Держав (СНД ), яка приєдналась до Партнерства заради миру (ПЗМ). Згідно з Хартією було створено Комісію Україна-НАТО (КУН), яка є органом прийняття рішень, відповідальним за розвиток відносин між НАТО і Україною.

Протягом 1990-х років Україна також продемонструвала своє прагнення взяти участь у забезпеченні євроатлантичної безпеки, надаючи підтримку миротворчим операціям під проводом НАТО на Балканах. 9 липня 1997 року в Мадриді український президент і глави держав і урядів НАТО підписали Хартію про Особливе партнерство між НАТО і Україною. Вона стала офіційною основою для відносин між НАТО і Україною.

Україна була серед перших країн, які відкрили дипломатичні місії при НАТО в 1997 році, а у 1998 році вона відкрила Військову місію по зв’язках. Українські військовослужбовці працюють у Центрі координації партнерства, який розташований поряд з оперативним командуванням НАТО в Монсі, Бельгія.

У травні 1997 року в Києві відкрився Центр інформації та документації НАТО (NIDC). Роль центру полягає в координації інформаційної діяльності, яка спрямованана підтримку взаємовигідного партнерства України і НАТО і пояснення політики Альянсу широким колам української громадськості.

План дій Україна — НАТО було затверджено на рівні міністрів закордонних справ у Празі в листопаді 2002 року. План дій ґрунтується на Хартії, яка залишається основою відносин між НАТО і Україною. Його метою є чітке визначення стратегічних цілей і пріоритетів України на шляху до цілковитої інтеграції в євроатлантичні структури безпеки та забезпечення стратегічних рамок для поточної і майбутньої співпраці.

Восени 2004 року держави Альянсу напружено спостерігали за політичними подіями, що супроводжували президентські вибори в Україні, де законність результатів другого туру була піддана сумніву з боку опозиції та міжнародних спостерігачів, що призвело до Помаранчевої революції, народних протестів та до прийняття судом рішення про перевибори другого туру. За цих обставин було прийняте рішення від - класти на пізнішу дату засідання Комісії Україна — НАТО на рівні міністрів, яке було заплановано на грудень 2004 року. Оголошуючи про це рішення, Генеральний секретар НАТО наголосив на тому, що повага до вільних і чесних виборів є одним із базових принципів, що лежать в основі особливого партнерства.

На самміті НАТО в Бухаресті в квітні 2008 р. Україні було відмовлено в ПДЧ. Однак було заявлено, що в майбутньому Україна має можливість вступити до даної організації. Процес євроатлантичної інтеграції в Україні було продовжено. Зокрема в 2009 р. була затверджена Річна національна программа на 2010 р. з підготовки України до набуття членства Організації Північноатлантичного договору.

Співпраця з Україною у сфері економічних аспектів оборони має два напрями: діяльність з перепідготовки та інституційний діалог, зосереджений на питаннях оборонної економіки, економічної безпеки та економічних аспектах перебудови оборонної промисловості євроатлантичної інтеграції. У рамках діалогу в цій сфері підтримуються обміни досвідом з експертами з питань безпеки економічного розвитку, зокрема оборонних бюджетів і управління оборонними ресурсами та їх зв’язку з макроекономікою і перебудовою оборонної галузі.

Співпраця між військовими НАТО і України розвивається в рамках Військового робочого плану Україна — НАТО під егідою Військового комітету. Головна увага звертається на допомогу Україні досягти цілей оборонної реформи і доповнює військовим досвідом і знаннями роботу, яку виконує Спільна робоча група з оборонної реформи. Військовий персонал НАТО також взяв на себе відповідальність за розробку правових рамок, які дозволили б НАТО і Україні розвивати оперативну співпрацю.

Протягом кількох років Україна утримувала в складі миротворчих сил під проводом НАТО в Боснії та Герцеговині піхотний батальйон, мотопіхотний батальйон та ескадрилью гелікоптерів. В операції під проводом НАТО в Косові взяли участь ескадрилья гелікоптерів та майже 300 миротворців, які продовжують служити в американському секторі у складі спільного польсько-українського батальйону. Україна продовжує робити свій внесок у міжнародну стабільність і боротьбу з тероризмом, надаючи право на проліт над її територією силам, які розгорнуті в Афганістані у складі Міжнародних сил сприяння безпеці під проводом НАТО (МССБ ), майже 1600 українських військовослужбовців було також розгорнуто в Іраку в складі багатонаціонального підрозділу під польським керівництвом в одному із секторів міжнародних стабілізаційних сил, до яких входять миротворці з країн — членів НАТО і партнерів.

Західні області України часто страждають від повеней; держави НАТО та інші партнери допомагали Україні долати наслідки потужних повеней у 1995, 1998 і 2001 роках. З 1997 року відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння з питань цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій і готовності до катастроф основна увага співпраці зосереджена на допомозі Україні краще підготуватись до таких надзвичайних ситуацій і більш ефективно долати їх наслідки.

Участь України в науковій програмі НАТО розпочалася у 1991 році. Додаткового поштовху вона отримала зі створенням Спільної робочої групи з наукової і екологічної співпраці. Протягом тривалого часу тільки Росія випереджає Україну за кількістю отриманих від НАТО грантів на наукову співпрацю. На додаток до застосування наукових розробок до боротьби з тероризмом і новими загрозами відповідно до нового напряму наукової програми НАТО пріоритети України в цій співпраці включають інформаційні технології, біологію клітини і біотехнологію, нові матеріали, захист довкілля та раціональне використання природних ресурсів.

Ключовими проектами України з НАТО в сфері науки та захисту довкілля на даному етапі є проект “Очищення території авіабази в м.Прилуки”; освоєння гранту НАТО для Української науково-освітньої телекомунікаційної мережі “УРАН”; реалізація проекту “Моніторинг та передбачення ризиків паводків річки Прип'ять, яка протікає територією Республіки Білорусь та України через Чорнобильську виключну зону”; проект з розробки і створення унікального генератора рентгенівського випромінювання на основі зворотного комптонівського розсіювання в Національному науковому центрі “Харківський фізико-технічний інститут” НАН України. Україна залишається другою після РФ державою-партнером за кількістю проектів, що реалізуються в рамках участі в програмі НАТО „Наука заради миру та безпеки”.

В липні 2010 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, де наша держава проголосила позаблоковий статус, що може бути трактоване як відмова від вступу до НАТО, однак продовження тісного співробітництва з данною організацією. Проголошення Україною позаблокового статусу стало внеском у стабілізацію внутрішньополітичної ситуації в Україні. Питання про членство в НАТО перестало роз’єднувати українське суспільство. Важливо і те, що воно перестало бути розмінною монетою в грі різних політичних сил. Зняття з порядку денного Україною питання про вступ до НАТО стало свідченням пошуку нашою державою конкретних шляхів вирішенні безпекових питань з урахуванням інтересів наших міжнародних партнерів.

Переведення наших відносин з НАТО на рівень розвитку конструктивного партнерства, не є даниною політичній кон’юнктурі або проявом нашої слабкості. Навпаки. Україна в даному випадку нічим не поступилася. Зате питання підвищення безпеки нашої держави як у внутрішньому так і зовнішньому вимірах знайшло своє вирішення. Такі дії як початок демаркації українсько-російського кордону, укладення Угоди про продовження терміну перебування до 2042 року Чорноморського флоту РФ в Криму є кроками, які дозволили зняти напругу і підвищити рівень безпеки не лише України, але й всього європейського регіону. Прийняте Україною рішення про позаблоковий статус також сприяє інтенсифікації співробітництва з НАТО. Так, 18 листопада 2010 року Президент України підписав Указ „Про забезпечення продовження конструктивного партнерства України з Організацією Північноатлантичного договору” відповідно до якого в Україні було створено систему координації співробітництва України з НАТО. За умов виконання нашою державою Річних національних програм це дозволить повною мірою реалізувати потенціал двосторонніх відносин. Основними перевагами співробітництва з НАТО є:

- підготовка до вступу є потужним стимулом для здійснення необхідних реформ з метою піднесення рівня життя громадян до стандартів країн розвиненої демократії;

- отримання гарантій забезпечення безпеки, територіальної цілісності, недоторканості кордонів та державного суверенітету;

- покращення інвестиційної привабливості для міжнародних інвесторів;

- зростання міжнародного авторитету; ширші можливості безпосередньої участі у виробленні рішень, які стосуються глобальної безпеки;

- участь у системі колективної безпеки, яку утворюють країни-члени НАТО, є вигіднішим для економіки країни, ніж забезпечення її оборони самотужки, оскільки це зменшує податки громадян країни на утримання власних Збройних Сил.

У співробітництві з Альянсом Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки, які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України.

 

Питання для самоконтролю знань:

 

1.НАТО: сутність, організаційна структура, історія утворення, головні завдання в галузі безпеки.

2. Трансформація Альянсу на початку ХХІ століття.

3. Основні етапи відносин Україна – НАТО.

 

Тематика рефератів:

 

1.Програма «Партнерство заради миру».

2.Україна-НАТО: напрямки та форми співробітництва.

3. Документальна база відносин Україна-НАТО: загальний аналіз.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.