Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Том та батько простували далі по безгучній м'якій землі.



Ідучи того ранку лужком, Дуглас Сиолдінг наразився на павутинку. Невидима в повітрі нитка торкнулась його чола й безгучно урвалася.

І хоч яка незначуща була та пригода, він збагнув: цей день різнитиметься від інших. Різнитиметься ще й тому, що є дні, які складаються із самих запахів, коли ти відчуваєш цілий світ нюхом, удихаючи й видихаючи його крізь ніс,- так пояснював батько, везучи Дугласа та його десятирічного братика Том а машиною за місто. А в інші дні, сказав він, можна тільки вухом почути, як гримить і бринить усесвіт. Є такі дні, що їх треба куштувати на смак, і такі, що краще відчутні на дотик. Випадають і такі, які належить сприймати всіма чуттями разом. А оце сьогодні, кивнув головою батько, пахне так, неначе десь там за пагорбами звечора не знати як виріс великий сад і сповнив усю околицю свіжими теплими пахощами. У повітрі вчувається дощ - але на небі не видно й хмаринки. Здається, ген серед лісу ось-ось розляжеться сміх якогось таємничого зайди - але там стоїть тиша...

Дуглас пильно видивлявся на краєвид, що пропливав обабіч дороги. Він не вчував ні пахощів саду, ні близького дощу, бо знав, що без яблунь чи хмар не може бути ні того, ні того. А що там за таємничий зайда міг сміятися в лісі?..

Та все одно,- і Дугласа аж дрож пройняв,- цей день, не знати чому, був якийсь особливий.

Машина зупинилася в самому осередку тихого лісу.

- Ану, хлопці, вгамуйтеся.

Вони штурхали один одного ліктями.

- Гаразд, тату.

Усі троє вилізли з машини і, прихопивши голубі бляшані відра, зійшли з глухого розгрузлого путівця у вологий дух, що лишився після недавнього дощу.

- Шукайте бджіл,- сказав батько.- Бджоли завжди [328] в'ються коло ягід, як хлопчиська коло кухні. Правда ж, Дуг?

Дуглас здригнувся и підвів голову.

- Знову ти хтозна-де,- мовив батько.- Прочнися.

Ходімо з нами.

- Гаразд, тату.

І вони рушили лісом - попереду батько, дуже високий і ставний, за ним слід у слід ступав Дуглас, а слідком за братом дріботів зовсім малий на зріст Том. Вони піднялися на невеликий пагорок і подивились уперед. Онде, бачите, показав рукою батько, ген там оселя великих і лагідних літніх вітрів. Вони гуляють по тих зелених глибинах, невидимі, мов примарні кити.

Дуглас швидко позирнув туди, нічого не побачив і відчув себе ошуканим - батько, так само, як і дідусь, завжди говорив загадками. А проте... А проте... Дуглас завмер і прислухався.

«Атож, щось таки має статися,- подумав він.- Я це знаю!»

- А осьде папороть, що зветься венерині коси.- Батько простував далі, і бляшане відро в його руці раз у раз побрязкувало.- А оце відчуваєте? - Він посовав ногою по землі.- Ця листяна подушка накопичувалася з мільйон років. Подумайте-но, скільки треба було листя, щоб вона стала така м'яка.

- Ох ти ж, я ступаю, наче індіанець,- озвався Том.- Ані шелесне.

Дуглас і собі помацав ногою землю, але не відчув її пругкості, бо весь час сторожко дослухався. «Нас оточили!- думав він.- Щось таки станеться. Але що?..- Він спинився.- Ану, виходьте, хто й де б ви не були!» - подумки гукнув він.

Том та батько простували далі по безгучній м'якій землі.

- А ось найкраще в світі мереживо,- тихо мовив батько. І показав рукою нагору, де крони дерев перепліталися з небом чи, може, то небо впліталося в них, хтозна. Та так чи так, а це зелено-блакитне мереживо існувало, і батько всміхався, і досить було придивитися, Щоб добачити, як ліс і далі невпинно плете його, мов великий гомінкий верстат. Батько стояв невимушено, говорив про се й про те, і мова його линула вільно й жваво. Раз у раз він сам сміявся зі своїх слів, і це ще Дужче пожвавлювало його розповідь. Він любить дослухатися [329] до тиші, казав батько, якщо можна до неї дослухатися; адже серед тиші випадає почути, як у повітрі, що аж кишить бджолами - слово честі, просто-таки кишить! - легко сіється донизу пилок диких квітів. А онде, прислухайтесь, за отими деревами - там гучить і справжній водоспад пташиного щебетання!

«Ось воно,- подумав Дуглас,- наближається! Суне просто на мене! А я його не бачу! Ось уже зовсім близько, десь тут!»

- А ось і брусниці! - сказав батько.- Дивіться, нам j пощастило.

«Не треба!»- аж зайшовся мовчазним криком Дуглас. Але Том та батько нахилились і встромили руки в шурхітливі кущики. Мана розвіялась. Жахлива примара, І що підкрадалася все ближче, ладна чимдуж накинутись, навалитись, витрусити з нього душу, миттю зникла без сліду.

Розгублений і спустошений, Дуглас упав навколішки. Він бачив, як його пальці занурились у зелену сутінь, а тоді виринули звідти, забарвлені в такий колір, ніби він у якийсь спосіб розітнув ліс ножем і застромив руку у відкриту рану.

- Хлопці, час підживитися!

З відрами, вже до половини повними брусниць і суниць, серед гудіння бджіл, що злетілися слідом,- а це ж бо, сказав батько, не що інше, як затаєний спів навколишнього світу,- вони сиділи на замшілий колоді, жували бутерброди й намагалися дочути в лісовій тиші те, що чув батько. Дуглас відчував на собі батьків усміхнений погляд. Ось батько хотів був щось сказати, але передумав і, відкусивши ще шматок бутерброда, на хвилю замислився.

- Бутерброд у лісі - зовсім інша річ. Інакше смакує, ніж удома, ви помітили? Наче його чимось присмачили. Пахне м'ятою і живицею. Чудово збуджує апетит.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.