Процесуальна співучасть.

Процесуальна співучасть- це обумовлена нормами матеріального права множинність осіб на тій чи іншій стороні у цивільному процесі в силу наявності спільного права чи спільного обов'язку (ст. 32 ЦПК). Від співучасті слід відрізняти об'єднання позовів судом, за якого суб'єктивні права та обов'язки не залежать один від одного, а множинність утворюється на розсуд суду (судді) з метою процесуальної економії.

Співучасть можна класифікувати на види за двома критеріями. За формою співучасть буває: 1) активна співучасть - коли кілька співпозивачів пред'являють позов до одного відповідача; 2) пасивна співучасть - коли один позивач пред'являє позов до кількох відповідачів; 3)змішана співучасть - коли кілька співпозивачів пред'являють позов до кількох співвідповідачів.

В залежності від характеру матеріально-правових зв'язків між суб'єктами спірних правовідносин та обов'язковості участі в процесі розрізняють два види процесуальної співучасті - необхідну (обов'язкову) і факультативну (можливу).

Необхідна (обов'язкова) співучасть має місце у випадку, коли характер спірних матеріальних правовідносин не дозволяє вирішити питання щодо прав чи обов'язків одного з учасників процесу без залучення до процесу інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Підставою даного виду співучасті є загальне право та загальний обов'язок. Наприклад, вимога про виселення з квартири не може бути вирішена без залучення всіх повнолітніх членів сім'ї.

Можлива (факультативна) співучасть не носить обов'язкового характеру, тому що характер спірних матеріальних правовідносин дозволяє розглядати справи відносно кожного із суб'єктів в окремому процесі. Підставою факультативної співучасті є однорідність вимог, взаємозв'язок підстав позовів, пред'явлення їх до того ж самого відповідача. Наприклад, в разі подання позову щодо одного з повнолітніх дітей щодо утримання недієздатних батьків суд на підставі закону може залучити як співвідповідачів інших повнолітніх дітей.

Усі процесуальні співучасники мають однакові права і несуть однакові обов'язки. Вони рівні в правах і обов'язках як відносно один одного (внутрішня рівність), так і стосовно іншої сторони (зовнішня рівність). Кожен з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в процесі самостійно (ч. 1 ст. 32 ЦПК). Вони вправі виступати самостійно і стосовно інших процесуальних співучасників на своїй стороні.

Ознаки цивільної процесуальної співучасті:

- співучасники - це суб'єкти спірних матеріально-правових відносин;

- інтереси співпозивачів (співвідповідачів) не суперечать одне одному, але є протилежними інтересам іншої сторони;

- наявність одного провадження, в якому розглядається справа з участю співпозивачів чи співвідповідачів1.

Підстави для виникнення процесуальної співучасті (ст. 32 ЦПК):

- предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

- права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

- предметом спору є однорідні права та обов'язки.

В перших двох випадках співучасть є необхідною, а в останньому застосовується лише для спрощення процесу.

Співучасть ґрунтується на спільності процесу. Розуміння спільності процесу як спільності інтересів групи осіб пов'язують з різними обставинами- спільною метою, тотожністю юридичних та фактичних підстав, спільними правами та обов'язками, тому предметом правового спору можуть бути права та обов'язки, які грунтуються на однорідних фактичних (та юридичних) підставах.

Співучасть у цивільному процесі традиційно визнавалась об'єднанням в ньому кількох позивачів чи/або відповідачів, а не позовів, що ґрунтуються на матеріально-правових відносинах.

Об'єктивне об'єднання позовів полягало в об'єднанні всіх позовів одного позивача до одного відповідача.

Суб'єктивне об'єднання позовів можливе між тими особами, які перебували у певних відношеннях між собою до виникнення судового провадження. Суб'єктивне об'єднання позовів тягло за собою співучасть, але не визнавалось рівнозначним співучасті.

Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність (ч. 2 ст. 32 ЦПК).

Процесуальна співучасть настає за ініціативою позивача і позивачів. Якщо позов пред'явлений не всіма особами, яким належить таке право, суд не вправі залучати таких осіб до участі у справі як співпозивачів, оскільки згідно з принципом диспозитивності особа, якій належить право вимоги, розпоряджається своїми правами на власний розсуд (п.10 Постанови Пленуму ВС України № 5 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду").

Особливість участі процесуальних співучасників у цивільному процесі полягає у тому, що кожен із них щодо іншої сторони діє у процесі самостійно. Якщо інтереси позивачів або відповідачів між собою суперечать, то співучасті немає. Відповідно до ст. 216 ЦПК суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, має зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або вказати, що відповідальність чи право стягнення є солідарним. Співучасники також можуть оскаржувати судові рішення самостійно, або приєднуватися до скарг інших співпозивачів чи співвідповідачів (ст. ст. 299, 329 ЦПК).

Висновки

Таким чином, цивільний процес порушується у зв'язку з виникненням спору між учасниками матеріально-правових відносин, коли немає можливості врегулювати виниклі розбіжності, минаючи юрисдикційні органи, а справа віднесено до судової підвідомчості. Учасники зобов'язальних правовідносин іменуються позивачем і відповідачем або сторонами цивільного процесу.
Наявність сторін характерно не тільки для позовного провадження, а й для провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і для окремих категорій справ окремого провадження. Хоча вони іменуються вже не позивачем і відповідачем однак фактично їх правове становище в цивільному процесі визначається тими ж правами і обов'язки, як і для сторін позовного провадження.
Правосуддя в цивільних справах здійснюється на засадах змагальності та рівноправності сторін. Рівність прав і обов'язків сторін полягає в тому, що обидві сторони в рівній мірі мають право на відстоювання своїх прав, займаної ними позиції в судовому засіданні особисто або ж через своїх представників. Праву позивача на пред'явлення позову відповідає право відповідача на заперечення або на пред'явлення зустрічного позову до позивача з метою захисту своїх прав.
Суд зобов'язаний повною мірою сприяти сторонам у реалізації їхніх прав, сприяти їх здійсненню, роз'яснювати сторонам наслідки вчинення або невчинення тих чи інших процесуальних дій.
Отже, в даній курсовій роботі ми охарактеризували склад учасників цивільного процесу; описали поняття сторін; вивчили процесуальні права і процесуальні обов'язки сторін; охарактеризували процесуальна співучасть; розкрили поняття належної і неналежної сторона у справі; проаналізували таке поняття, як громадянське процесуальне правонаступництво.

Поиск по сайту: