Неналежна сторона у справі.

Неправильне застосування закону, що регулює заміну нена­лежної сторони належною, призводить до неправильної вирі­шення справи, судової тяганини, додаткових витрат. Так, жит­ловий виробничо-експлуатаційний трест звернувся до суду з по­зовом до Р. про виселення без надання іншої житлової площі. Рішенням суду позов був задоволений.

Президія обласного суду скасувала це рішення, зазначивши таке. Житлово-експлуатаційна організація як наймодавець може бути стороною в спорах, що виникли з умов договору про найм житлового приміщення. В справах з питань, вирішення яких відне­сено до компетенції органів, що здійснюють управління житловим фондом (надання житлових приміщень, обмін чи закріплення і т. д.), стороною можуть бути тільки ці органи.

Житловий виробничо-експлуатаційний трест не є органом, який здійснює управління житловим фондом, тому він не може звертатися до суду з позовом про виселення. Суду слід було б в порядку, передбаченому ст. 105 ЦПК, обговорити питання про заміну неналежної сторони.

Найчастіше під неналежною стороною розуміють таких по­зивачів і відповідачів, по відношенню до яких судом під час роз­гляду справи встановлено, що їм не належить право вимог чи вони не є зобов'язаними по вимозі особами. На перший погляд це визначення є точним і випливає із ст. 105 ЦПК. Насправді воно не відповідає законодавству, оскільки не враховує, що замі­на неналежної сторони належною — питання процесуальне, а поняття неналежної сторони враховує передбачені законом умо­ви і порядок її заміни. В іншому випадку не можна розрізнити неналежну сторону й сторону, якій відмовлено в позові чи яка не повинна відповідати за позовом.

Для правильного вирішення питання не досить встановити відсутність права вимоги у позивача чи обов'язку відповідати в даному позові у відповідача. Встановлення цих умов — основа для винесення рішення про відмову в позові. Щоб визнати сто­рону неналежною, крім названих умов суд повинен мати дані про те, що право вимоги чи обов'язок відповідати за позовом нале­жить іншим особам. Про неналежну сторону можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, якій нале­жить право вимоги, — належного позивача, чи особу, що повин­на виконати вимогу позивача, — належного відповідача.

Таким чином, неналежний позивач — це особа, що пред'яви­ла позов, стосовно якої встановлено, що вона не має права вима­гати по позову, пред'явленому нею, при наявності даних про те, що право вимоги належить іншій особі, належному позивачеві.

Неналежний відповідач — це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відпо­відати по пред'явленому позову при наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі — належному відповідачеві.

Визнання сторони неналежною можливе тільки в судовому засіданні й тільки тоді, коли відбувається заміна. Лише у випад­ку заміни сторона, що вибуває, визнається неналежною. В іншо­му випадку сторони, які могли б бути замінені, беруть участь у справі, мають весь комплекс прав та обов'язків сторін. Вказане правило безпосередньо випливає із змісту ст. 105 ЦПК.

Закон не передбачає відмови в прийнятті заяви від неналеж­ного позивача чи відмови в прийнятті заяви, зверненої до нена­лежного відповідача. При встановленні того, що позивач чи відповідач або інші сторони є неналежними, останні можуть бути замінені тільки в стадії судового розгляду в порядку, встановле­ному ст. 105 ЦПК.

Заміна неналежної сторони належною може бути проведена судом з власної ініціативи або на прохання осіб, які беруть участь у справі. Враховуючи те, що позивач порушує процес за власною ініціативою, несе, як правило, всі судові витрати і йому не бай­дуже, хто буде відповідати на його вимоги, заміна як неналеж­ного позивача, так і неналежного відповідача може бути прове­дена тільки за згодою первісного позивача (ст. 105 ЦПК).

У теорії цивільного процесуального права й судовій практиці розроблені варіанти процесуальних наслідків, які можуть мати місце при заміні неналежного позивача чи неналежного відповідача.

Варіанти при заміні неналежного позивача:

1) якщо неналежний позивач згоден на заміну, а належний згоден вступити в справу, суд, не припиняючи справи, до­пускає заміну первісного позивача належним позивачем;

2) якщо неналежний позивач згоден на заміну, а належний/не згоден вступити в справу, суд повинен провадження в справі припинити на підставі п. 4 ст. 227 ЦПК. Згода неналежного позивача на заміну розглядається як відмова від позову;

3) якщо неналежний позивач не згоден на заміну, а належний згоден вступити в справу, останній допускається до участі в справі як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору;

4) якщо неналежний позивач не згоден на заміну, а належний не згоден на вступ у справу, суд повинен продовжити роз­гляд справи по суті.

Варіанти при заміні неналежного відповідача:

1) якщо позивач згоден на заміну неналежного відповідача, суд допускає заміну первісного відповідача належним від­повідачем;

2) якщо позивач не згоден на заміну неналежного відповіда­ча іншою особою, суд може притягнути цю особу як дру­гого відповідача.

При заміні неналежних сторін суд повинен винести мотиво­вану ухвалу. Процесуальні дії, вчинені неналежними сторонами, не є обов'язковими для осіб, які вступили в процес, і справа після заміни неналежних сторін розглядається заново.

Не дивлячись на досить певну та чітку регламентацію замі­ни неналежної сторони належною, суди допускають помилки в застосуванні законодавства.

Так, відповідно до закону справи про позбавлення батьківсь­ких прав розглядаються судом за заявою державних чи громадсь­ких організацій, одного з батьків, опікуна (піклувальника), а та­кож за позовом прокурора. В деяких справах суди не враховували ці положення й порушували такі справи за заявами організацій, що не є належними позивачами: районних лікарень, відділів охо­рони здоров'я, товариських судів, інспекцій у справах непов­нолітніх тощо. Наприклад, народний суд Пустомитівського рай­ону Львівської області розглянув справу про позбавлення бать­ківських прав за позовом опікунської ради при райвиконкомі. Опікунські ради — громадські органи, згідно з діючим про них Положенням не є юридичними особами та не наділені правом пред'явлення позову1.

У судовій практиці є випадки припинення судами провад­ження в цивільних справах, які пов'язані із захистом права влас­ності, хоча необхідно було провести заміну неналежного відпо­відача або притягти до участі в справі співвідповідачів. Так, після порушення за заявою прокурора цивільної справи про ма­теріальну відповідальність працівниці птахофабрики з'ясувало­ся, що в заподіянні збитків винна адміністрація, однак суд про­вадження в справі припинив на підставі листа, підписаного ди­ректором фабрики, де повідомлено, що сума збитків списана. Тим часом, суду слід було б, не приймаючи відмови від позову, притягнути керівника організації чи інших посадових осіб, вин­них у заподіянні збитків, як належних відповідачів, а справу не припиняти.

Поиск по сайту: