Епохи розвитку виробництва

Тема № 1

Історія розвитку науки про організацію виробництва

1776 Поділ праці як основа організації виробництва („Дослідження про природу і причини багатства народів”) А.Сміт

1911 Принципи наукового управління: виділення та вивчення елементів операцій; хронометраж; нормування праці; облік; контроль; стимулювання праці Ф.Тейлор

1912 Діаграма графіка робіт, що відображає реальні та очікувані показники діяльності Г.Гантт

1913 Складальна конвеєрна лінія. Поточна організація виробництва Г.Форд

1915 Математична модель управління запасами. Визначення економічно доцільного розміру партії замовлення Ф.Харріс

1920-ті рр. Побудова виробничих процесів у часі, моделювання графіків руху деталей по операціях, формули розрахунку виробничого циклу К.Адамецький

1930 Дослідження мотивації праці Е.Мейо 50-60-ті рр. Методи дослідження операцій: моделювання виробничої діяльності, математичне програмування, методи сітьового планування проектів. Велика кількість дослідників

60-70-ті рр. Широке використання комп’ютерної техніки Фірми-виробники, дослідники і споживачі

1980-ті рр. Моделювання виробничих стратегій як засобу конкурентної боротьби Дослідники Гарвардської бізнес-школи

1990-ті рр. Моделювання оновлення бізнес-процесів та радикальних змін М. Хаммер, консалтингові фірми

Початок ХХІ ст. Екологічний менеджмент. Уведення системи міжнародних стандартів з метою зменшення забруднення довкілля Міжнародна організація стандартизації

Адам Сміт і вчення про поділ праці

Причиною багатства окремого народу автор вважає розповсюдження поділу праці. Отже, на відміну від фізіократів, які вважали продуктивність властивістю тільки землі/природи, саме працю Сміт вважає тим, що забезпечує добробут народу, оскільки забезпечення товарами та послугами стало кращим, проте, якість землі та клімат не змінилися протягом часу. Такий феномен пояснює економічний ріст. Кращими стають уміння, розуміння при здійсненні певного виду роботи. Це, в свою чергу, уможливлює тільки поділ праці. Він наводить приклад з голками, згідно з яким один працівник може максимально в день виготовляти 20 голок, а 10 працівників, кожний з яких спеціалізується на певному відрізку праці — 48 000 за той самий проміжок часу. Переваги поділу праці можна реалізувати тільки в обмінній економіці настільки ефективно, наскільки функціонує ринок. Сміт резюмує: чим більший розмір ринку, тим розвинутішим є поділ праці.

А. Сміт приводить найпростіший приклад дії поділу праці в малому та великому підприємствах (мануфактура в сучасному йому суспільстві) - елементарне виробництво шпильок. Робочий, не навчений цьому провадженню і не вміє поводитися з машинами, що вживаються в ньому (поштовх до винаходу машин було дано саме поділом праці), навряд чи зможе зробити одну шпильку в день. При організації ж яка існує на такому виробництві, необхідно підрозділ професії на ряд спеціальностей, кожна з яких є окремим заняттям. Один робочий тягне дріт, інший випрямляє її, третій - обрізає, четвертий - загострює кінець, п'ята - обточує його для насадженні головки, виготовлення якої потребує ще двох-трьох самостійних операцій, крім того, її насадка, полірування самої шпильки, упаковка готової продукції. Таким чином працю у виробництві шпильки розділений на багатоступінчастий ряд операцій, причому в залежності від організації виробництва і величини підприємства вони можуть виконуватися кожна окремо один робітник - одна операція), або об'єднуватися в 2 - 3 (один робітник - 2 - 3 операції). На цьому простому прикладі А. Сміт стверджує безперечний пріоритет такого поділу праці над працею робітника-одинаки. 10 чоловік робітників виробляли 48000 шпильок в день, в той час як один здатний при великій напрузі 20 штук.

Епохи розвитку виробництва

Світова історія розвитку підприємництва розглядається як така, що налічує декілька глобальних цілей і завдань, які періодично, поетапно змінювалися після свого здійснення. А отже, з ними змінювалося розуміння суті підприємництва. На початкових етапах розвитку світових продуктивних сил в епоху становлення капіталізму вся енергія підприємців (незалежно від національних ознак) була спрямована на створення нової технології виробництва, за допомогою якої можна було збільшити випуск і обсяг збуту продукції, захопити на якийсь час відповідний сектор чи сегмент ринку, а через нарощування масштабів виробництва - отримувати дедалі більшу масу прибутків. Це період первинного нагромадження капіталу, який пов'язаний також із вдалими операціями фінансистів, банкірів, інвесторів. Тут підприємець (особливо в XIX ст.) виступав як особа, яка переміщує ресурси із сфери з низькою у сферу з високою дохідністю.

На наступному етапі, з початку XX ст. майже всюди основні цілі та завдання підприємців суттєво змінилися. Пріоритетні завдання вже полягали в тому, щоб розробити і вдосконалити механізми масового виробництва, зменшити витрати, знизити собівартість продукції, домігшись при цьому збільшення питомого продукту, рентабельності та конкурентоспроможності. За нових умов успіх підприємництва гарантувала низька ціна на продукцію, зростання кількості реалізованих товарів і маси прибутку. Не меншого значення як чинник економічного успіху набуває раціональна організація виробництва, зокрема в провідних галузях (транспорт, електротехніка, машинобудування, хімічна промисловість), а також модернізація традиційних галузей - текстильної, харчової. Характерною рисою підприємця при цьому уже називають досягнення значних результатів в управлінні виробництвом.

Ситуація змінилася на початку 30-х років. У всьому промислово розвинутому світі вже спостерігався стан насичення (сатурації) попиту на споживчі та інші товари. У цей час в Америці, а потім у Західній Європі, заглядаючи у майбутнє, фірми перенесли пріоритети управління з виробництва на рекламу, добір споживачів, організацію збуту, просування продукції на ринках, на проблеми реалізації, а не власне виробництва.

Наступний етап починається від середини 50-х років, коли ринкова орієнтація фірм ще більше посилюється. Цей новий етап у зарубіжній економічній літературі з менеджменту отримав назву постіндустріальної епохи. Вступ до неї характеризувався досягненням нового, вищого рівня розвитку виробництва та добробуту населення у промислово розвинених країнах Заходу, забезпеченням задоволення потреб у головних умовах фізіологічного існування людини.

Як бачимо, на кожному з цих етапів є пріоритетною одна зі складових підприємницької діяльності. На першому - пріоритетною умовою розвитку є спрямованість на виробництво і пошуки нових технічних (технологічних) можливостей для досягнення бажаного результату. На другому етапі зростає питома вага нетрадиційних рішень у підприємництві з урахуванням новітніх досягнень у науково-технічній та економічній сферах. Подальший розвиток підприємництва - це врахування специфіки потреб споживачів продукції, послуг, а також більш диференційований підхід до людського чинника. Наступний етап знаменує собою зміщення акцентів на вдосконалення системи управління. Сучасний етап розвитку підприємництва передбачає врахування дедалі зростаючої кількості факторів (політичних, соціальних, етнічних, економічних, психологічних), що мають як безпосередній, так і опосередкований вплив на виробничі процеси. Найбільше цінується здатність підприємців адекватно реагувати на зміни, вміння їх передбачити.

Поиск по сайту: