Структурно-функціональні елементи консолідації українського суспільства

Характерною ознакою сучасного стану в Україні є невпевненість соціальних страт та соціальних груп у майбутньому держави. Даний період супроводжується кризою свідомості. Під кризою суспільства розуміють специфічну фазу розвитку, яка характеризується різкою зміною звичайного устрою життя системи, порушенням її рівноваги. Кризова свідомість характеризується настроями песимізму. К.Ясперс, відмічає, що «бачення теперішнього, - такою самою мірою залежить від сприйняття минулого, як і від прогнозування майбутнього. Наші думки про майбутнє впливають на те, яким ми бачимо минуле й сьогодення». Масштабні соціально-економічні й культурні зрушення, пов’язані зі зміною системи цінностей, зумовлюють зростання явищ кризової свідомості. Однак, слід відмітити, що не всі чинники однаково впливають на свідомість. Деякі чинники сприяють зростанню кризової свідомості, а деякі протидіють. Безперечно, песимістичні настрої перешкоджають консолідації українського суспільства, участі в управлінні державою, вирішенню суспільних проблем, а значить державотворенню. Вони впливають і на ставлення до держави, розвитку почуття патріотизму. Термін «консолідації» потрібно розглядати через поняття «об’єднання» осіб, груп, організацій в діяльності або боротьбі за загальні цілі. Роз’єднаність же суспільства, сприймається нині як негативний фактор, що підриває безпеку країни і дезінтегрує суспільство. Вивчаючи важливу роль консолідації у формуванні нової парадигми регіонально-адміністративного розвитку України, зазначимо, що нагальна потреба – будь що подолати систему загальної безвідповідальності, зупинити дезінтеграційні процеси. Зазначимо, що розвиток суспільства залежить від соціально-етнічних процесів, їхнього місця й ролі в консолідації українського суспільства. Соціально-етнічні процеси за своєю сутністю є особливою етнічною формою суспільного поступу. Соціальне й етнічне становлять два боки єдиного процесу національного розвитку. Соціальне - це виробничі відносини та соціально-класова структура. Зміни соціально-класової структури виявляються у но­вих процесах класотворення. Спостерігається структурування суспільства за родом діяльності, за ознакою зайнятості та професійної діяльності. Під етнічним виступають: мова, матеріальна культура, фольклор, народне мистецтво, традиції, звичаї, особливості свідомості й психології. Етнічне сформувалось у глибині століть і є найбільш консервативною і надкласовою стороною національного. Запо­чатковані економічні перетворення в Укра­їні переважно орієнтовані на середній клас як на соціальну базу реформованого суспільства. Однак масові середні верстви, які на Заході є глибинною соціальною основою громадянсь­кого суспільства і демократичних режимів, сформувались аж ніяк не водночас і не під впливом ринку як такого, а, зокрема, внаслідок його обмежень та сильної соціальної політики. Отже, слід проаналізувати тенденції розвитку соціальної структури українського суспільства: значне соціальне розшаруван­ня, що призводить до маргіналізації основної маси на­селення і до збагачення решти; формування нової соціальної спільноти, верств на рівні класів; поглиб­лення міжнаціональних, етнічних протиріч у соціаль­них спільнотах і верствах, трудових колективах; фор­мування морально-психологічного клімату, що впливає на розвиток суспільства; посилення соціальної мобільності в країні, що має об’єктивні і суб’єктивні причини. Не всі тенденції формування соціальної струк­тури слугують консолідації нації.

Важлива і провідна роль у консолідації, належить ключовим групам суспільства, зокрема при умові об’єднання нації навколо української еліти, що втілює собою чітко виражену народом національну ідею. Верховна влада в Україні потребує чітко сформульованої і відповідним чином структурованої ідеології, що є системою координат для дій цієї влади зі своїми точками відліку. На думку вітчизняних вчених, у суспільстві суттєво знизилась критична здатність розуму. Тотальна психологічна обробка засобами масової інформації розмила здатність критично й розумно сприймати дійсність, політичних лідерів, їх програми. Відсутність цієї здатності в умовах існування демократичних механізмів влади приводить до розчарувань у власному виборі, нездатність прогнозувати поведінку обраних політиків, і як наслідок цього – падіння довіри до влади, до інших взагалі. Конкретно-соціальні методи дають можливість «діагностувати» кризову свідомість, визначити характеристики свідомості, які можна було б вважати симптомами кризи. Оскільки, домінуючі в громадянській свідомості ідеологія та соціальна міфологія справляють значний вплив на характер перебігу трансформаційних процесів в українському суспільстві, у тому числі й характер реформування економіки, то без необхідного духовного забезпечення реформ розв’язати проблеми, які зараз стають дедалі гострішими, просто неможливо. Реалії сьогодення свідчать, що існування власної держави ще не є гарантом свободи нації та її єдності. Без формування певного типу культури, який би став основою державотворення, ускладнюється процес досягнення повноти національного самоусвідомлення за умови власної держави. Консолідація українського суспільства не можлива без необхідного духовного забезпечення.

Як свідчить історичний досвід, консолідація суспільства ґрунтується не тільки на об’єктивних факторах, але на цей процес впливають і суб’єктивні фактори. які потребують певного духовного рівня суспільства, усвідомлення громадянами потреби в створенні умов процвітання і розвитку держави як необхідного для його існування і функціонування інституту. На думку дослідників, відношення соціальних суб’єктів і суспільства відображається в системі їх світоглядно-ціннісних орієнтацій, також, простежуються на рівні державницько-патріотичної свідомості. Однак, найбільшу актуальність ці проблемні питання набувають в найбільш доленосні для існування народів і держав періоди. Саме таким є сучасний період для України, яка здобула свою державність, але і досі процес українського державотворення стикається з численними перешкодами

На думку В.Воронкової, культура знаходиться в стадії процвітання, коли має внутрішнє стале уявлення про себе. Отже, криза регіональної культури, нашої держави, свідчить про розпад постійного ядра культури, про втрату самоідентичності , тобто культура перестає мов би розуміти, що вона собою уявляє. В умовах антидуховності все обертається своєю протилежністю і змінюється: історія, що могла бути історією існування людей, перетворюється на самостійну надлюдську субстанцію: засоби стають цілями, а цілі постають у ролі простих засобів, людина втрачає людське єство, а мірою її багатства замість істинних цінностей стає обсяг приватної власності і володіння матеріальними цінностями. В.Воронкова, вважає, що суспільство силою свого духу, освіченістю повинно збагнути свою провідну роль, розбудити народ, об’єднати його навколо спільної для всіх української ідеї. Україна заявляє про своє «пані європейське покликання» і завдяки становленню на землях України нових моделей світосприйняття, формування політичної культури, яка ґрунтується на європейських ціннісних політико-правових категоріях прилучається до «універсального фону Європи».

Таким чином, суспільство не може досягти ні консолідації, ні повноцінного життя, коли не будуть створені необхідні моральні якості, певний рівень політичної культури і не будуть приведені закони у відповідності з моральними культурно-правовими нормами демократичних суспільств. Сьогодні перед Україною, стоїть дуже важка задача – виробити свою власну культуру. Нова регіональна культура, яка сприяла б консолідації українського суспільства, не повинна викликати внутрішні протиріччя в особистості, яка є основним носієм цієї політичної культури. Функції, які виконує регіональна культура мають важливе значення в умовах українського державотворення: ідентифікації, яка полягає в тлумаченні потреб людини з огляду на її соціальну, етнічну або конфесійну приналежність та участь в обстоюванні державних інтересів; орієнтації, що характеризують прагнення людини до змістового відображення політичних подій при реалізації прав і свобод у державі; адаптації, яка допомагає людині пристосовуватися до умов політичного середовища у процесі державотворення; соціалізації, що сприяє засвоєнню норм – регуляторів суспільно-політичного життя в державі; консолідації, яка забезпечує можливість співіснування різних верств на території української держави, збереження цілісності держави та взаємовідносин останньої з громадським суспільством; комунікації, що створює інформаційні умови для взаємодії всіх суб’єктів політики. Усі вищезазначені функції мають, важливе значення для суспільства, тому, що серцевиною регіональної культури є усвідомлення потреб нашої держави, що сприяє покращенню форм державного управління та удосконалення улаштування духовності. Формування в Україні сучасної регіональної культури повинне значною мірою сприяти консолідації суспільства, економічному, соціальному та духовному прогресу держави, її міжнародному авторитету. У незалежній Україні вирішення питань консолідації суспільства значною мірою залежить від рівня регіональної культури різних груп населення і суспільства в цілому. Розвиток ринкових відносин і політичної демократії змінює джерела і способи формування політичної культури, робить цей процес стихійним, менш керованим. В таких умовах регіональна культура більш диференційована по формах виразу і суб’єктивності. Сприяючи консолідації українського суспільства, необхідно враховувати регіональні культурні традиції в нових ціннісних орієнтаціях суспільства; неможливо побудувати демократичну державу без розвитку культури, так як духовна культура є ефективним стимулятором розвитку економіки. Причому це виявляється в двох аспектах – і з боку не сприяння влади «підвладними», і з боку здійснення її «власне владою». Функцією влади є гармонізація і структуризація розрізнених, а часом взаємно протилежних частин суспільства. Формування справжньої української влади можливе лише за умов становлення влади моральної, здобутою не силою, а авторитетом, і здатної відновити, побудувати й генерувати внутрішньо національні зв’язки в часово-просторовій національній континуальності. Таким чином, ситуація яка склалася у сучасному суспільстві суттєво вплинула на політичні, економічні, екологічні, гуманітарні та інші процеси, що відбуваються в сучасних культурах і соціумах. Це в свою чергу примушує, замислитися над майбутнім нашої держави, де культура стає домінуючим джерелом формування простору як в національних, так і в глобалізованих соціальних межах.

ВИСНОВКИ

1.Етнополітична ситуація в Україні з її поліетнічним населенням дає підстави для подальшого зміцнення регіональної ідентичності, що може стати міцним фундаментом поєднання двох форм – регіональної та громадянської (державної) ідентичностей та формування на цих засадах нових відносин. Відтак ідентичність українського суспільства необхідно розглядати як об’єктивну реальність, обумовлену особливостями економічного розвитку держави і специфікою формування його етнокультурного середовища, які необхідно враховувати при формуванні політичного й економічного курсу, культурної політики, колективної ідентифікації українського суспільства.

2. Подолання кризи ідентифікації та самоідентифікації українського суспільства залежатимуть від того, наскільки впевнено просуватиметься країна по шляху формування політичної нації і дієздатного громадянського суспільства. Але справа в тому, що даний процес гальмують три обставини: домінування радянської культури, сильне самоутвердження етносів та неготовність української культури посісти провідну роль. Зменшити конфронтаційні навантаження на соціум можливо лиже за допомогою консолідації українського суспільства. Ключ до регіональної ідентифікації, як основи процесу інституціалізації лежить в основі регіональної культури, здатної консолідувати суспільство. Регіональна культура зможе успішно виконати свою функцію тільки в тому випадку, якщо вона акумулює в собі духовні цінності, які домінують у суспільстві.

3.Вплив сучасної культури як особливого способу внутрішньої організації соціальної взаємодії на налагодження й розподіл влади набуває якісно нових масштабів. Стимулом розвитку цих процесів стають транснаціоналізація світових і регіональних центрів політичної влади, розширення культурних зв'язків між народами і, особливо - поява нових інформаційних технологій та каналів комунікацій, які трансформують традиційні принципи спілкування у сфері влади, форми соціалізації громадян, їх участі в політичному житті.

4. Процес консолідації суспільства в Україні базується на взаємодії трьох основних чинників: політики, економіки та культури. Але, на жаль, сьогодні основні зусилля нашої держави направленні на політичні та економічні проблеми, а не на менш важливий культурний чинник, якому держава приділяє ще дуже мало уваги. Тому, зростання ролі регіональної культури у консолідації суспільства носить характер загально цивілізованої тенденції і набуває дедалі більшого значення. Регіональна культура – це єдність минулого, сучасного і майбутнього регіону. Вона виступає складною системою, де функціонують світоглядні, нормативно-ціннісні, практично-поведінкові та інституційні компоненти, які посилюються в умовах глобалізації.

Поиск по сайту: