Муніципальний рух України як суб’єкт розвитку місцевого самоврядування

Відповідно до Указу, розвиток місцевого самоврядування визнається одним з найприорітетніших напрямів державної політики України. Для координації підготовки пропозицій створено спеціальну робочу групу з представників Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх об'єднань, провідних вчених. Серед основних завдань групи зазначено: аналіз проблемних питань розвитку місцевого самоврядування в Україні; залучення в установленому порядку до підготовки та опрацювання проектів законів з питань удосконалення основ місцевого самоврядування в Україні іноземних фахівців; вивчення причин проблемних ситуацій, що склалися в окремих областях України у відносинах між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади, внесення пропозицій щодо попередження виникнення таких ситуацій та поліпшення взаємодії між органами місцевого самоврядування та органами державної влади; підготовка та внесення пропозицій щодо посилення державного контролю за виконанням органами місцевого самоврядування, органами державної влади, юридичними особами та громадянами актів законодавства про місцеве самоврядування; аналіз стану реалізації Україною міжнародних зобов'язань щодо розвитку місцевого самоврядування. Метою програми є зміцнення засад громадянського суспільства, розвиток демократії; удосконалення правових засад місцевого самоврядування; зміцнення матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування; поліпшення умов для забезпечення життєдіяльності та соціального захисту населення, надання йому соціальних послуг на належному рівні; розвиток ініціативи населення у вирішенні питань місцевого значення.

На погляд Фонду сприяння місцевому самоврядуванню в Україні нове бачення концептуальних засад розвитку законодавства про місцеве самоврядування полягатиме у такому: 1. Комплексність і послідовність законодавчого регулювання передбачає відмову від внесення косметичних змін до базового Закону про місцеве самоврядування в цілому. 2. Доцільно також забезпечити законодавче регулювання різних рівнів та елементів місцевого самоврядування: щодо статусу територіальних громад та їх об'єднань, щодо Статусу районних і обласних органів місцевого самоврядування, щодо порядку здійснення (і контролю за виконанням) органами місцевого самоврядування наданих їм Законом повноважень органів виконавчої влади. 3. Виходячи із установчих, статусних актів, доцільно розбудувати законодавство про фінансово-економічні основи місцевого самоврядування, зокрема, прийняти акти про фінансування місцевого самоврядування, про комунальну власність, про місцеві податки і збори тощо. 4. Важливим напрямом законодавчого регулювання щодо місцевого самоврядування повинні стати галузеві акти, які стосуються відносин у сферах: землекористування, містобудування, комунального господарства, довкілля тощо. 5. Нормативно-правове регулювання має охопити і локальний рівень. Це стосується, насамперед, поширення практики розробки і прийняття статусів територіальних громад. 6. Завершальним етапом розвитку законодавчого забезпечення місцевого самоврядування має стати систематизація і кодифікація законодавства щодо цієї сфери і прийняття Муніципального кодексу України.

Процес муніципалізації має базуватися на таких принципах: 1. Всебічність самоврядування. 2. Самодостатність муніципальних утворень. 3. Децентралізація управління. 4. Деконцентрація влади. 5. Субсидіарності. Нова політика місцевого та регіонального розвитку має за мету такі орієнтири: забезпечення фінансово-економічної самостійності місцевих суспільств; стимулювання різнобічності розвитку міст та регіонів впротилеж політики "вирівнювання рівнів" - "підтримка сильних впротилеж рівності у злиднях"; розширення участі населення у процесі, прийняття рішень щодо розвитку регіонів; активізація і розширення муніципального руху; розвиток взаємодії між місцевою владою із бізнесом та суспільством на основі закону; проведення нової регіональної політики щодо включення міст та регіонів у європейські та світові фінансові, торгівельні, наукові та інші процеси. Механізмом реалізації нової політики місцевого та регіонального розвитку є "5 програм нової регіональної політики": 1. Програма - "Система полігонів муніципальної реформи" - програма, зорієнтована на стимулювання індивідуальних траєкторій розвитку міст та регіонів, формування повноцінних муніципальних суспільств і становлення професіональної сфери муніципальної діяльності. 2. Програма "Просторовий розвиток України у Європейському контексті" - програма, зорієнтована на согласування політики України у сфері територіально-просторового розвитку з відповідними планами і програмами європейського суспільства. 3. Комунальна реформа, результатом якої повинна стати організаційно-технологічна модернізація місцевих інфраструктур, реформа має включати приватизацію комунальних підприємств, створення умов для приваблення інвестицій у розвиток місцевих інфраструктур, встановлення тарифів, покращення якості комунальних послуг. 4. Програма розвитку муніципальної фінансової інфраструктури - програма, зорієнтована на встановлення механізмів взаємодії капіталу та муніципальних утворень. 5. Програма ресурсного забезпечення місцевого та регіонального розвитку. Просування цих програм повинно бути пов'язано з реалізацією інших програм, а саме податкової реформи - закріплення за місцевими бюджетами специфічних місцевих податків та зборів, реформа адміністративно-територіального устрою.

Законодавче регулювання питань місцевого те регіонального розвитку, починаючи з розробки програми законодавчого забезпечення у сфері місцевого самоврядування та регіонального розвитку та інше. Формування діючої цивілізованої системи лобіювання інтересів муніципальних утворень на основі міжпартійної згоди пріоритетності місцевого та регіонального розвитку. Формування муніципальної інвестиційної групи і відповідного фонду. Інституційні та функціональні складові. До перших відносяться різноманітні суб'єкти муніципального руху: так звані муніципальні діячі; громадські організації та об'єднання з питань місцевого та регіонального розвитку; неприбуткові організації; агентства регіонального розвитку тощо. До функціональних ознак можна віднести: концептуальні науково-прикладні законотворчі розробки; комунікативні заходи; проведення відповідних тренінгів; періодичні та спеціальні видання з муніципальної проблематики; здійснення програм міжнародного співробітництва. Становлення муніципального руху здійснювалось одночасно з розв'язанням проблем муніципальної реформи.

Таким чином, муніципальний рух України як суб'єкт розвитку місцевого самоврядування відбувся інституційно і функціонально. Його подальша діяльність має такі перспективи: участь органів місцевого самоврядування в реалізації системних реформ, Програми державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні; розробка та реалізація програмних концептуальних документів, таких як: Національна програма місцевого та регіонального розвитку, Програма законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування, Програма ресурсного забезпечення місцевого самоврядування; Консолідації, координації, створення механізмів взаємодії суб'єктів муніципального руху; подальший розвиток міжнародного співробітництва; Репрезентація інтересів суб'єктів муніципального руху в інституціях державної влади та лобіювання прийняття ними відповідних рішень; лобіювання як окрема складова муніципального руху потребує окремої уваги, що суб'єкт місцевого самоврядування ще не відбувся як суб'єкт лобіювання. Лобізм в широкому розумінні є системою та формою реалізації інтересів певних груп населення, організацій шляхом впливу на законодавчий процес та на рішення законодавчих органів влади. У випадку лобіювання інтересів місцевого самоврядування його предметом є: закони, укази та розпорядження Президента України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, рішення місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування., які у своїй сукупності забезпечують реалізацію прав територіальних громад на місцеве самоврядування. Хоча лобіювання в сфері місцевого самоврядування в Україні не урегульовано спеціальними правовими актами, суб'єкти лобіювання в Україні вже мають досить реальний вимір. Дієздатним лобі в сфері місцевого самоврядування може виступати муніципальний рух України, тобто громадські організації та уповноважені ними особи, які представляють інтереси суб'єктів самоврядування у відповідних комітетах парламенту, урядових комісіях тощо. По суті така практика вже здійснюється в Україні.

Світова практика демонструє і інші форми лобіювання інтересів місцевого самоврядування. Так, зокрема, в Іспанії регіональний законодавчий орган (Асамблея) має право безпосередньо звертатись о національного Парламенту з клопотанням щодо прийняття законопроектів або пропонувати свої законопроекти на його огляд, рішенням Асамблеї призначаються відповідальні особи з числа її депутатів. Функції співпраці з національним урядом укладені на виконавчі органи регіонального самоврядування, до компетенції яких входить, зокрема, вирішення конфліктів з приводу суперечок органів місцевого самоврядування і державних органів правління. Це та сфера, яка не може бути компетенцією лобістських організацій, а також сферою діяльності судів. Лідери муніципального руху України намагаються впливати на настрої в парламенті щодо законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування. Конгрес місцевих і регіональних влад - це добровільне недержавне об'єднання всеукраїнських асоціацій органів самоврядування місцевого та регіонального рівнів, яке не матиме статусу юридичної особи. 13 березня 2002 р. була проведена спільна сесія Української муніципальної академії та Українського муніципального клубу, учасники якої виступили із заявою щодо консолідації зусиль суб'єктів місцевого самоврядування і утворення реальної інституції лобіювання інтересів суб'єктів місцевого самоврядування - Всеукраїнської муніципальної ліги.

ВИСНОВКИ

1.Розвитку самоуправління велика увага приділяється в країнах Європи. Ідеологічною основою , чи програмою, муніципального права в європейських державах є Європейська хартія місцевого самоврядування, прийнята з ініціативи Ради Європи в 1985 році. Метою Хартії є забезпечення і захист прав органів місцевого самоврядування дозволяє громадянам приймати участь в прийнятті рішень, що стосуються повсякденного життя. Цей документ зобов’язує держави, які входять в Раду Європи, укріплювати політичну, адміністративну і фінансову самостійність місцевих спільнот.

2. Методи і форми місцевого самоуправління , які використовуються в сучасному світі, досить різноманітні. Вони залежать від багатьох факторів, таких, як географічний стан країни, її історія, культура, рівень розвитку економіки, особливості законодавства. Виокремлюються два типи муніципальної організації: перший, який виник стихійно – в еволюційному розвитку місцевих сил ( англійський); другий – побудований за перним принципом і метою ( французький). Всі інші організації муніципальної влади наближаються до першої чи другої моделі. Англійська модель надає органам місцевого самоуправління максимальну свободу, зводячи державний контроль над ними до мінімуму. Робота місцевих влад контролюється державою через міністерства і суди. Ця модель переважає у Великобританії , США, Канаді, Австралії та інших англомовних державах. Що ж стосується французької моделі, то вона передбачає прямий державний контроль над місцевим самоуправлінням. У даному випадку передбачається наявність в муніципальних утвореннях чиновників державної адміністрації, які спостерігають за діяльністю органів місцевого самоуправління ; крім того, спостерігається підпорядкування органів самоуправління різних рівнів. Цей тип муніципальної організації широко розповсюджений в більшості країн світу, особливо в країнах континентальної Європи, франкомовних країнах Африки, в Латинській Америці, країнах близького Сходу. Сьогодні відмінності між двома моделями не носять принципового характеру, а базуються на більшості подібних принципів, головний із яких – вільні вибори місцевих органів влади.

Серед моделей місцевого самоврядування найбільшого поширення набули такі : 1. англо-американська; 2. континентальна; 3. іберійська ; 4. радянська. Англо-американська (англо-саксонська) модель: представницькі органи діють самостійно, пряме підпорядкування вищим органам відсутнє. Контроль здійснюється посереднім (непрямим ) шляхом через міністерства й суд, на місцях відсутні уповноважені центрального уряду. Англо-американська система характеризується тим, що на всіх субнаціональних рівнях управління функціонують органи місцевого самоврядування , а місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції відсутні ( наприклад, Велика Британія, США, Канада, Австралія, близька до подібної системи організація влади на місцях і в Росії). Континентальна (романо-германська, або європейська) модель; місцеві органи влади підпорядковуються вищим державним органам, які здійснюють прямий контроль за їх діяльністю; базується на поєднанні місцевого самоврядування та місцевого управління; береться до уваги різне тлумачення „природних” та „штучних” адміністративно-територіальних одиниць. Така система може мати два різновиди: а) на всіх субстанціональних рівнях , за винятком низового, одночасно функціонують виборчі органи територіальної громади ( у тому числі й органи „вторично-територіальної” громади, територіальної громади „штучної” адміністративно-територіальної одиниці) та призначені представники центральної влади (місцеві державні адміністрації), які здійснюють адміністративний контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування. При цьому на низовому рівні функціонують виключно органи первинної територіальної громади (Франція, Італія); б) на низовому рівні - у „природних” адміністративно-територіальних одиницях створюються лише органи місцевого самоврядування, а на регіональному та субрегіональному рівнях (у „ штучних” адміністративно-територіальних одиницях) функціонують призначені місцеві державні адміністрації загальної компетенції. Можливий варіант , коли і на регіональному ( субрегіональному) рівні функціонують представницькі органи територіальних громад „природних” адміністративно-територіальних одиниць (Польща, Болгарія, Туреччина, Фінляндія, Іран). Іберійська модель (Бразилія, Португалія, Мексика, з певними особливостями – Іспанія): передбачає, що управління на всіх субрегіональних рівнях здійснюють обрані населенням представницькі органи місцевого самоврядування (ради) та відповідні головні посадові особи місцевого самоврядування (мери, префекти, алькади тощо). Ці посадові особи стають головами відповідних рад й одночасно затверджуються центральними органами державної влади як представники державної влади в адміністративно-територіальних одиницях. Радянська модель (система рад та їх виконавчих комітетів): базувалася на запереченні розподілу влад і визнанні повновладдя представницьких органів знизу доверху. Ця система передбачала, що всі ради, починаючи найнижчого рівня, є органами державної влади на своїй території; всі інші органи прямо чи опосередковано підпорядковані радам. Система рад характеризується ієрархічною підпорядкованістю всіх її елементів та відсутністю будь-якої самостійності місцевих органів (КНР, КНДР). В Україні формується континентальна (її другий різновид) модель управління на місцях. Базові принципи місцевого самоврядування сформульовані в Європейській Хартії про місцеве самоврядування, що ратифікована нашим парламентом. Цими принципами є: принцип правової, організаційної та фінансової автономії органів місцевого самоврядування. Суть правової автономії органу місцевого самоврядуванняполягає в тому, що він має свої власні повноваження, визначені конституцією і законом. Ці повноваження, як зазначається в Європейській Хартії, мають бути повними івиключними , тобто такими, які б не належали одночасно іншим органам. У межах своїх повноважень орган місцевого самоврядування має повну свободу дій для реалізації власних ініціатив з будь-якого питання, що належить до його компетенції.

Поиск по сайту: