Ефективність і результативність функціонування механізмів державного регулювання інвестицій в людський капітал на рівні регіону

Ефективність в перекладі з латинської – дієвий, продуктивний, той, що дає результат, причому цей результат з’являється при зміні стану певного об’єкту. Ефективність – якісна категорія, пов’язана з інтенсивністю розвитку суспільства, вона відображає глибинні процеси удосконалення, які здійснюються в усіх її елементах. Таке широке трактування ефективності не суперечить вузьконаправленому її розумінні. Оцінка ефективності державного регулювання інвестицій в людський капітал потребує комплексного підходу і використання багатьох критеріїв. Критерієм ефективності будь-якого механізму регулювання економіки є його результати, тобто ефективність суспільної діяльності. Результативність та ефективність функціонування механізмів державного регулювання інвестицій в людський капітал на рівні регіону виходить з того, що: а) результативність – складова частина чи необхідна умова його ефективності, яка характеризується досягненням кінцевих цілей інвестиційного проекту та очікуваного стану об’єкта управління, включаючи цілі управління та ступінь наближення до них; тобто кінцевий результат їх функціонування, отриманий за певний період; б) ефективність – це результативність, дієвість, корисність; співвідношення між наслідком і причиною, результатом і витратами; фінансових витрат і результатів; рентабельність (відношення прибутку до витрат та величина прибутку); результативність самого процесу впливу суб’єкта на управлінський об’єкт. Ефективність реальних інвестицій – поняття, що характеризує різні сторони прибутковості інвестицій і соціальних наслідків здійснення інвестиційних проектів серед яких виділяється економічна і соціальна ефективність.Так, на думку А.Мерзляк, стратегічною метою економіки України є гарантування стабільності розвитку на базі створення високоефективної соціально-орієнтованої економіки всіх регіонів, яка забезпечить високий рівень життя населення, мотивацію до трудової та підприємницької діяльності рівноправне партнерство у світовому економічному співтоваристві.

З точки зору ефективності державного регулювання інвестицій в людський капітал можна виділити ефективність: системну – раціональна організація управління, склад і кількість ланцюгів, їх підпорядкованість, розподіл функцій; операційну – співвідношення між результатами управлінської діяльності і витраченими зусиллями, які визначаються діловими якостями менеджерів, раціональним використанням їх потенціалу; цільову (функціональну) – ступінь відповідності функціонування досліджуваної системи її цільовому призначенню, яка носить досить суб’єктивний характер; ресурсну (технологічну) – ступінь інтенсивності використання ресурсів підприємства з точки зору співвідношення між обсягами випуску різних видів продукції, з одного боку, і розмірами витрачених ресурсів, з іншого; економічну – виходить з урахування платоспроможного попиту, який пред’являється тим чи іншим ринком відповідно до корисності результату діяльності даної системи, і пов’язані з цим попитом рівноважні (ринкові) ціни. Головним результатом функціонування механізмів державного регулювання інвестицій в людський капітал на рівні регіону, показником її результативності є досягнення мети. Витратні зусилля оцінюються категоріями ефективності. Ефективність– це дійові заходи з метою досягнення певного ефекту, потрібного результату з мінімальною витратою ресурсів та управлінської енергії у якомога коротші строки. Враховуючи сказане, першим важливим критерієм оцінки процесу державного регулювання інвестицій в людський капітал, з нашого погляду, є критерій ефективності, тобто ознаки, сторони управління, аналізуючи які можна визначити рівень та якість управління, його нагальні потреби. Проблема ефективності державного регулювання інвестицій в людський капітал пов’язана насамперед з оцінюванням результатів – об’єктивних факторів управління. Дослідники виділяють три аспекти визначення ефективності управління: виявлення того, чи дійсно ми маємо справу з позитивним результатом управління, а не з проявом саморегулятивного механізму керованих об’єктів; пошук джерела результативності управління (професіоналізм і талант управлінців, якість правових документів); встановлення взаємозалежності, співвідносності між цілями, завданнями, уявленнями та моделями, закладеними в управлінсь­ких рішеннях, і реально отриманими результатами управління. Критеріями ефективності діяльності державного регулювання інвестицій в людський капітал ми вважаємо: цілеспрямованість (доцільність) функціонування державного регулювання інвестицій в людський капітал; складність організації державного регулювання; загальні – економічні, соціальні, технічні, кадрові та інші витрати на утримання і функціонування державного регулювання; ступінь відповідності напрямів, змісту, якості результатів управлінської діяльності органів і посадових осіб тим її параметрам, що визначені в правовому статусі закладу, установи, державної посади (кож­ний відповідає за свою справу); законність рішень і дій державних органів та органів місцевого самоврядування; відповідність змісту управлінських актів запитам і потребам людей; характер та масштаб взаємозв’язків органів державного управ­ління, їхньої діяльності; ступінь забезпеченості в рішеннях і діях управлінського органу або посадової особи державного апарату; правдивість і доцільність управлінської інформації; моральний стан органу управління і його вплив на суспільство. Рівень і якість життя населення країни виступає як основний критерій ефективності державного регулювання інвестицій в людський капітал. Йому підпорядковані допоміжні критерії, які допомагають оцінити процес управління розвитком інвестицій в людський капітал: якість, кількість, різноплановість, швидкість, своєчасність отримання інвестицій, доступність до складових людського капіталу, повнота інвестиційного забезпечення в окремому регіоні та інші. Їх дотримання дозволяє говорити про ефективність та шляхи удосконалення діяльності механізму державного регулювання інвестицій в людський капітал.

Якість потребує, по-перше, створення ринку надання соціальних послуг, оскільки він породжує боротьбу як за кількість, так і за якість; по-друге, необхідною умовою для підвищення якості є наявність чіткої системи ліцензування, тому що крім державних структур на ринку є і недержавні організації, комерційні структури й фізичні особи; по-третє, увага повинна концентруватися на людині, розробці спеціальної програми для розв’язання проблем конкретної особи. Функціонування механізмів державного регулювання інвестицій в людський капітал потребує визначення понять регіонального розвитку та регіональної політики. Регіональна політика покликана забезпечити раціональне використання ресурсного потенціалу регіону і на цих засадах вирішувати соціально-економічні проблеми населення, зменшувати залежність регіонів від центру. Регіональна політика – 1) сфера діяльності держави щодо управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни в просторовому (регіональному) аспекті, яка пов’язана з взаємовідносинами між державою і регіонами, а також регіонів між собою, є складовою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку. Задекларований урядом інноваційний характер відворення на сучасному етапі розвитку економіки України, на думку А.Дєгтяра, потребує більш активної участі держави як у сфері фінансування інноваційних проектів, так і в організаційному забезпеченні інноваційно-інвестиційного розвитку на регіональному рівні.

У рамках ефективної регіональної політики, на думку В.Бабаєва, стан фінансової підтримки інфраструктурного розвитку територій, формуює відповідні умови для залучення інвестицій у виробництво, свого повноцінного розвитку набуває людський капітал, відбуваються кардинальні зміни у сприйнятті навколишнього середовища, що разом підсилюють потенціал стійкого зростання та поліпшують конкурентоспроможність регіонів. З регіональною політикою державного регулювання інвестицій в людський капітал тісно пов’язані поняття регіональне планування і програмування цієї діяльності. За своєю структурою регіональна політика інвестування може бути поділена на окремі складові: економічну, промислову, соціальну, житлову, демографічну, екологічну, науково-технічну та ін. Основні соціально-економічні аспекти в регіональній інвестиційній політиці пов’язані з територіальним поділом праці, формуванням народногосподарських комплексів, економічним районуванням і загальнодержавним плануванням (програмуванням) соціально-економічного розвитку і розміщення продуктивних сил; сферою діяльності регіональної (місцевої) влади щодо управління соціально-економічним розвитком регіону (міста). Регіональна інвестиційна політика держави – система дій держави, спрямованих на підтримку інвестицій в людський капітал в кожному регіоні країни при безумовному врахуванні загальнодержавних інтересів. Основною метою регіональної інвестиційної політики держави є дотримання балансу інтересів центру держави і регіонів шляхом формування раціональних взаємовідносин між державними і місцевими інвестиційними стратегіями. Ефективні взаємовідносини між центром і регіонами повинні сприяти інтелектуальному забезпеченню розвитку регіонів, підвищенню ефективності роботи органів виконавчої влади. Під сталістю регіональних програм інвестиційного розвитку розуміють здатність такої системи залишатися відносно незмінною (тобто зберігати свою структуру й функціональні особливості) впродовж певного часового інтервалу всупереч будь-яким зовнішнім і внутрішнім флуктуаціями. Збалансованість розвитку регіону передбачає дотримання особливої для кожної регіональної системи пропорції її потенціалів (економічного, екологічного, демографічного, інтелектуального), що забезпечує сталість і соціальну орієнтацію регіонального розвитку.

Функціонування повноцінних регіонів України неможливе без перетворень, спрямованих на внутрішню збалансованість: утворення елементів, яких не вистачає на рівні регіону, та подолання деструктивності інших складових, стимулювання внутрішньо- і міжрегіональних зв’язків. Інтелектуальна орієнтація регіонального розвитку передбачає спрямо­ваність функціонування всіх підсистем на підвищення рівня та якості життя населення. Удосконалення механізмів державного регулювання інвестицій в людський капітал на рівні як центру, так і регіону покликане забезпечити позитивну динаміку якості життя населення, сприяти досягненню цілей підвищення якості та сталого життя населення. Відмінності у рівнях розвитку окремих регіонів у будь-якій країні – об’єктивне явище, тому завданням держави є, насамперед, недопущення високої територіальної диференціації, якої не уникла й Україна. Проблема подолання високих міжрегіональних диспропорцій включає два аспекти – соціальний та економічний, причому пріоритетним слід вважати припинення зростання соціальних міжрегіональних диспропорцій. Світовий досвід регіонального інвестування та аналіз внутрішніх можливостей в Україні дає підстави стверджувати, що тільки постійний системний державний вплив на регіональну ситуацію може забезпечити сталий, збалансований, соціально-орієнтований розвиток регіонів. Економічна, політична і соціокультурна модернізація взаємозалежні, і всі модернізаційні процеси у цих сферах повинні відбуватися одночасно, включаючи інвестиційну сферу. Як відмічає В.Керецман, вихідним моментом державного регулювання регіонального розвитку інвестицій в людський капітал є аналіз стану регіону, який дозволяє виявити позитивні та негативні сторони розвитку регіону, на підставі якого визначити основні шляхи його подальшого ефективного розвитку та вибрані адекватні методи державного регулювання.

Важливим критерієм при визначенні цілей державного регулювання інвестиційного розвитку регіону є забезпечення сталого зростання рівня життя населення і державний контроль за процесами соціальної диференціації в регіонах. В умовах відмови від директивного планування і переходу до ринкової економіки особливо зростає значення регіонального інтелектуального прогнозування, так як прогноз розвитку регіону – це науково обґрунтована парадигма про можливий стан регіону в майбутньому, альтернативні шляхи, строки та способи досягнення цілей його розвитку. Державне регулювання інвестицій в людський капітал на рівні регіону повинно спиратися на регіональний моніторинг, або моніторинг регіональних ситуацій і регіональних проблем, під якими розуміють спеціально організовану й постійно діючу систему аналізу статистичної інформації, здійснення інформаційно-аналітичної діагностики стану, тенденцій розвитку та гостроти загальнорегіональних ситуацій і регіональних проблем. Щодо регіонів первинного територіального поділу, межі яких збігаються із субнаціональними адміністративно-терито­ріальними одиницями, необхідно здійснювати тотальний моніторинг інтелектуалізації регіону, а щодо регіонів вторинного поділу – проблемно-орієнтований моніторинг. Теоретичними засадами інформаційного забезпечення регіонального розвитку людського капіталує ознайомлення населення з ходом реалізації регіональної інвестиційної складової держави. Новітні інтелектуальні технології стали об’єктом державної політики стимулювання економічного росту в якості фактора підтримки інвестиційного потенціалу, а також бази для трансформації галузевої та організаційно-управлінської структури інвестиційної економіки. Ключовими питаннями інвестиційного прогресу є вибір пріоритетів науково-технічного та інтелектуального розвитку для державної підтримки, яка б забезпечила формування й ефективну реалізацію цієї політики, а також визначення стратегії й тактики інвестиційного та економічного розвитку, здійснення ефективного взаємозв’язку макроекономічної та структурної політики. Слід виокремити наступні основні можливості регіонів України у створенні факторів стимулювання інвестиційних проектів. По-перше, це визначення пріоритетів та розробка окремих інвестиційних програм, складовими частинами яких є конкретні цільові проекти (підпрограми), що передбачають залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарського комплексу регіону. По-друге, слід визначити можливості регіону у створенні ринкової інфраструктури для інвестиційної діяльності. Ринкові інститути (інвестиційні агентства, бізнес-центри, торгово-промислові палати, банки, страхові компанії, біржі тощо) створюють ринкове середовище, стимулюють залучення інвестицій, дозволяють набути прозорості фінансового механізму території. По-третє, одним з елементів здійснення інтеграційних процесів та структурних перетворень на регіональному рівні є створення спеціальних економічних зон (СЕЗ). Формування СЕЗ та введення спеціального режиму інвестиційної діяльності розглядаються як механізм для досягнення економічного розвитку на окремих територіях області та позитивного впливу відповідних змін на рівні регіону і країни в цілому. Механізми державного регулювання інвестицій в людський капітал на рівні регіону необхідно розглядати як сукупність організаційно-економічних важелів, за допомогою яких реалізуються взаємозв'язані функції для забезпечення безперервної ефективної дії відповідної системи (держави). В економічному розумінні державне регулювання інвестицій в людський капітал виступає як функція, що здійснюється відповідним апаратом, хоча його природа і характер зумовлені природою і характером власне виробництва; функція державного регулювання здійснюється через свідому організаторську діяльність державного управлінського апарату (Рада інвесторів при Верховній Раді України). Сучасний механізм регулювання зайнятості необхідно розглядати як поєднання системи заходів державного сприяння зайнятості та ринкового механізму саморегулювання інвестиційних процесів, в т.ч. і на ринку праці. Система державного регулювання має виробити нормативно-правове (законодавче), інформаційне забезпечення політики зайнятості, а також економічні, соціально-політичні та організаційні важелі їх реалізації.

Багатогранність інвестиційної діяльності в умовах ринку проявляється у її різних формах: простого відтворення, розширеного відтворення (індивідуального і суспільного), інноваційної діяльності. Інвестиційна діяльність у період трансформаційних перетворень економіки відзначається значною своєрідністю, яка проявляється у зміні як кількісного, так і якісного складу її основних складових: суб’єктів, об’єктів та інвестиційних ресурсів. Ефективність взаємовідносин між суб’єктами інвестиційної діяльності залежить від посередників, які також мають на інвестиційному ринку свої інтереси. Різноманітність суб’єктів інвестиційної діяльності сприяє визначенню багатоваріантності і складності відносин між ними, обумовлених економічними інтересами сторін. У відповідності до цього, найбільш важливим і у той же час складним завданням є пошук оптимального узгодження інтересів об’єктів і суб’єктів інвестиційної діяльності, яке забезпечить умови для інвестування та їх взаємодії. З політико-економічної точки зору, інвестиційна діяльність регіонального інвестиційного розвитку людського капіталу – це сукупність економічних відносин, які складаються між суб’єктами інвестиційного ринку реалізації інвестицій в людський капітал у процесі трансформації частини створеного у суспільстві продукту в натурально-речовій або грошовій формах для його капіталізації з метою подальшого зростання і одержання доходів у майбутньому, які вочевидь трансформують характер і спрямованість цього процесу.

Як відмічають С.А.Буковинський, В.А.Комаров, державне регулювання інвестицій влюдський капітал є одним із найважливіших засобів структурних перетворень виробничого та інтелектуального потенціалу України, підвищення його ефективності, проведення ефективної антициклічної політики. В економіці перехідного періоду слід активізувати діяльність методів державного регулювання інвестиційної діяльності, направлених на пониження інвестиційних ризиків, залучати приватного інвестиційного капіталу, щоб зайняти адекватне для себе місце, та використовувати можливості, які відкриває інвестиційна діяльність. Серед основних проблем ефективного використання державних інвестицій в людський капітал як ефективного бюджетного важеля слід назвати відсутність чітко визначених критеріїв ефективності державних інвестиційних проектів та методів їх оцінки. Як зауважує С.Буковинський, «вибір об’єктів державного інвестування здійснюється без належного техніко-економічного обґрунтування й часто є прямим результатом політичного лобіювання. Так, значна частина бюджетних інвестицій спрямовується на ремонт адміністративних будівель та будівництва житла для працівників центральних міністерств і відомств». Тому необхідно переглянути роль державного регулювання регіонального інвестування людського капіталу в комплексі державних заходів щодо регулювання регіональних інвестиційних проектів, спрямованих на активізацію приросту інвестицій в людський капітал.

О.Білорус у доробку «Економічна система глобалізму» зазначає, що в країнах постіндустріальної стадії розвитку основними виробничими ресурсами стають інтелект, інформація й інновації, тобто інформаційно-інтелектуальні технології, але це не означає, що «старі» основні фактори, характерні для індустріального суспільства (земля, капітал, жива праця), втратили своє значення в умовах глобальної багатосторонньої трансформації суспільства. У сучасному глобалізованому світі крім країн-лідерів постіндустріального розвитку зберігається дуже багато країн, що знаходяться лише на індустріальній (Росія, Україна, Китай, Індія, Бразилія) і навіть на доіндустріальній стадії розвитку (наприклад, країни Африки). Інтелектуально-інформаційні ресурси є практично необмеженими; за рахунок цього поступово втрачає гостроту проблема ресурсного обмеження соціально-економічного розвитку, відносин експлуатації людини людиною. Людина є не тільки творцем знань, але і їх носієм-власником; інтелектуальна власність, на відміну від інших її форм-попередників, не може бути монополізована. Вона реально стає суспільною, всенародною власністю, із природним розподілом серед членів суспільства. Вперше у країнах постіндустріальної стадії розвитку з'являється можливість поступово, хоча не без конфліктів, забезпечити не формальну, а реальну рівну можливість кожному громадянинові, а в країнах індустріальної та доіндустріальної стадії розвитку залишаються відповідні соціально-економічні відносини нерівності й несправедливості.

Аналізуючи проблему механізмів державного регулювання інвестиційної діяльності на рівні регіону слід запропонувати перелік аналітичних груп інформації, які дають змогу більш чітко проаналізувати положення справ з інвестицій конкретного регіону. Таким чином, під державним регулюванням регіональних інвестицій в людський капітал слід розуміти систему поведінки адміністрації регіону в сфері розподілу наявних інвестиційних ресурсів з метою максимально ефективного можливого досягнення установлених пріоритетів. Інвестиційна політика в регіоні може бути реалізованою безпосередньо, якщо мова йде про розподіл бюджетних коштів, що перебувають під контролем і в розпорядженні адміністрації, та опосередковано, коли потрібно направити в певне русло позабюджетні інвестиції, які адміністрація не контролює, але може за допомогою особливих прийомів і дій домогтися бажаного їхнього використання.

Механізм державного регулювання людського капіталу відображає сутнісну характеристику і покликаний реалізовувати через управлінські рішення соціально-економічний, інтелектуальний та природно-ресурсний потенціали регіону для задоволення потреб суспільства, взаємопов’язаний із загальною стратегією розвитку держави та з іншими окремими стратегіями її розвитку (соціальною, структурною та макроекономічною політиками, модернізацією українського суспільства), секторами економіки, що сприяє формуванню інтелектуального розвитку суспільства (рис. 13.1).

Основні напрями державного регулювання людським капіталом: соціальна політика необхідна для: пенсійної реформи; реформування освіти; стратегії реформування охорони здоров’я; стратегії житлової політики і розвитку житлово-комунального господарства; трудових відносин і зайнятості населення; модернізація суспільства сприяє: створенню благоприємного інвестиційного клімату; загальним умовам господарювання; захисту прав власності; вирівнюванню умов конкуренції; дерегулюванню економіки; покращенню інформаційного забезпечення бізнесу; розвитку фінансових ринків і інститутів; реформуванню банківської системи; розвитку фондового ринку та інвестиційних інститутів; розвитку ринку страхових послуг; структурна політика забезпечує: управління державною власністю; інноваційний розвиток економіки; реформування природничих монополій; розвиток паливо-енергетичного комплексу; аграрно-промислового комплексу та оборонно-промислового комплексу; ринку землі і нерухомості; державну зовнішньоекономічну політику; макроекономічна політика стимулює: реформування податкової системи і митної політики; реформу міжбюджетних відносин і грошово-кредитна політика; платоспроможність системи.

Для досягнення прогресивних зрушень у розвитку і функціонуванні регіональних систем необхідний спеціальний механізм державного регулювання інвестицій в людський капітал, що працює на соціально-економічний та інтелектуальний розвиток суспільства. Цей механізм повинен передбачати комплекс інституціональних, структурних і стабілізаційних заходів поетапного рішення існуючих проблем. Оскільки економічний потенціал є не тільки виробничою, але й соціальною системою, то і самі чинники державного регулювання, на які здійснюється вплив, мають різну природу, а різнопланові механізми управління не можуть бути відособленими і являють собою складну категорію управління – комплекс взаємозалежних механізмів.

Людський капітал, як об'єкт управління, не може формуватися довільно, але, у той же час, як складна, відкрита система, може переходити в новий стан, що відбувається щораз, як тільки перед системою виникають нові цілі. Оскільки процес державного регулювання інвестицій в людський капітал динамічний, то і регулювання його розвитком носить безупинний характер.

Механізм державного регулювання інвестування людського капіталу на регіональному рівні можна розглядати як складову частину системи управління, що забезпечує вплив на чинники, від стану яких залежить ефективність використання інтелектуально-економічного потенціалу населення. Чинники управління для економічного потенціалу можуть бути внутрішніми (внутрірегіональними) та зовнішніми (міжрегіональними). Аналіз ситуації, що складається у регіонах, показує, що формується механізм державного регулювання, який відрізняється від існуючого раніше. Основні елементи цього механізму показано на рис. 13.2.

	Рис. 13.2 - Механізм державного регулювання інвестицій в людський капітал на рівні регіону

Наведена схема показує, що державне регулювання інвестицій в людський капітал на рівні регіону слід розглядати як безперервний процес, що складається із кількох відносно самостійних підпроцесів. У просторово-часовому відношенні вони не мають суворої послідовності. Регіональний маркетинг та моніторинг органами державної (місцевої) влади здійснюються безперервно у процесі економічного державного регулювання, виконуючи таким чином важливу функцію регулювання – зворотний зв’язок чи саморегулювання. В той же час ефективність державного регулювання інвестицій в людський капітал зростає, якщо стратегічне планування, регіональне програмування, оперативне управління та регулювання, що базується на непрямих економічних методах, будуть спиратися на концепцію та прогноз розвитку суспільства.Для ефективної оцінки інтелектуального потенціалу регіону необхідно здійснити наступні заходи: оцінку інтелектуального потенціалу проводити на різних рівнях: державному, регіональному, галузевому та на рівні підприємства; дослідити, яким чином впливає інтелектуальний потенціал на діяльність економіки в цілому та окремих регіонів; оцінити рівень оплати праці до збільшення або зменшення наукових розробок; оцінити фінансування науково-технічних розробок (досліджень); цінити престиж праці науковця, інженера, винахідника; провести оцінку кадрового потенціалу країни (підприємства). Оцінка інтелектуального потенціалу регіону дозволяє вирішити низку таких проблем: забезпечити інформацією органи державної влади про стан інтелектуального потенціалу населення; підвищить оперативність прийняття управлінських рішень, які стосуються інтелектуального потенціалу; виявити сильні та слабкі сторони інтелектуального потенціалу, для оперативного залучення з метою покращення його показників. Необхідна діагностика інтелектуального капіталу регіону, що вирішує такі завдання: формування програм моніторингу інтелектуального капіталу; формування інформаційного фонду про стан розвитку і зміни системи капіталу взагалі та інтелектуального капіталу, зокрема: аналіз, оцінка та прогноз стану інтелектуального капіталу; вияв причинно-наслідкових залежностей між структурою капіталу та ринковою вартістю розвитку регіону. Моніторинг інтелектуального капіталу – це комплекс постійно виконуваних науково-обґрунтованими програмами оцінок, контролю і прогнозів змін у стані інтелектуального капіталу, його складових, джерелами і факторами; розробка рекомендацій і варіантів управлінських рішень, необхідних для адекватного розвитку людського капіталу. Розвиток інтелектуального капіталу регіону є основним показником для покращення перспектив демографічного розвитку Запорізької області. Весь науковий потенціал регіону є не що інше, як сукупність інтелектуального запасу усіх попередніх років і поточного року.

Удосконалення державного механізму інвестицій в людський капітал на рівні регіону вимагає проектування більш адекватної до реальності структури управління. Аналіз практики рішення великих науково-технічних і організаційних проблем у країнах з розвинутою ринковою економікою свідчить про велику роль програмно-цільового підходу як інструмента координуючого типу в організації і управлінні, який має наступні основні характеристики: застосовується як засіб вирішення складних багатоаспектних проблем; набуває особливого значення під час здійснення модернізаційних процесів; допомагає подолати негативні тенденції соціально-економічного розвитку; взаємоузгоджує орієнтири стратегічного розвитку держави, регіонів, сфер діяльності, галузей; сприяє збалансованому пропорційному розвитку об’єктів; дозволяє визначити напрямки соціально-економічного розвитку. Ступені упорядкованості форм програмно-цільової організації державного управління, які пропонує Г.Одінцова, дозволяють більш ефективно проаналізувати застосування програмно-цільового методу при розгляді ефективного механізму державного управління інвестицій в людський капітал на рівні регіону (рис. 13.3).

Таким чином, формування відповідних механізмів державного регулювання людського капіталу регіону розглядається як процес приведення в режим активної взаємодії фінансово-вартісної, структурно-інвестиційної, соціально-економічної й організаційно-управлінської складових цього механізму. Схематично системний підхід при формуванні регіональної інвестиційної політики в сфері людського капіталу можна представити як сукупність реалізованих можливостей і їхніх наступних результатів (рис. 13.4), де одним із елементів механізму державного регулювання інвестицій в людський капітал є іноземні інвестиції, а саме їх державна реєстрація, яка здійснюється обласними та міськими державними адміністраціями. Відповідно до представленої схеми інвестиції, тобто наявні можливості інвестування та наступні інвестиційні потоки в цілому складаються з: бюджетних коштів; позабюджетних коштів: власний капітал; залучений капітал; іноземний капітал; спонсорські пожертвування. ідповідно до прийнятої відновленої концепції розвитку освіти в регіоні інвестиції можуть використовуватися за: виробничими результатами (наукові дослідження, освоєння виробництва нових моделей продукції, зросту її якості, економія виробничих ресурсів, підвищення продуктивності праці тощо); галузями економіки, які слід розвивати; типами відтворення підприємств; районами і адміністративними одиницями, що відстають у своєму розвитку; строками окупності та рівнем ефективності інвестицій (окупність короткострокова, середньострокова, довготермінова).

Рис. 13.3 - Ступені упорядкованості форм програмно-цільової організації державного управління

Вибір напрямку використання інвестицій в сфері людського капіталу та його реалізація завершується визначенням ефективності цих інвестицій, які розглядаються з позицій одержання конкретного економічного, соціального, регіонального та бюджетного ефектів. Всі складові загального ефекту створюють конкретні умови для розвитку країни (регіону) та за допомогою зворотного зв'язку підвищують на новому тимчасовому і виробничому проміжку його інвестиційні можливості. Тому дослідивши взаємозв’язок рівней та основних функцій регулювання інвестицій в людський капітал можна сформувати основні складові механізму державного регулювання інвестицій в людський капітал (рис. 13.4). Об’єктами такого регулювання в широкому розумінні повинні бути суспільні відносини, які виникають у процесі впливу держави на регіональні ситуації та проблеми; у вузькому розумінні об’єктами державного регулювання розвитку регіонів є окремі регіональні ситуації чи проблеми, які не можуть бути розв’язані без державного втручання.

Формування механізмів державного регулювання регіонального інвестування в людський капітал зводиться до: аналізу процесів планування, стимулювання і контролю інвестицій, спрямованих на максимізацію ефективності й досягнення стратегічних цілей регіону, який охоплює такі послідовні етапи: відбір можливих інвестиційних проектів; оцінка ефективності кожного з них; ранжування проектів у порядку підвищення ефективності інвестицій в людський капітал; вибір найефективніших із них з урахуванням інтелектуальних стратегій регіону, ризику та ресурсів регіону; контроль за фактичною ефективністю інвестиційних проектів; методологія ефективності можливих інвестиційних проектів оцінюється на основі таких показників: чиста поточна вартість, коефіцієнт внутрішньої рентабельності проекту, термін окупності, коефіцієнт рентабельності. Державне регулювання регіонального розвитку людського капіталу передбачає множинність суб’єктів та об’єктів даного процесу: суб’єктом державного регулювання розвитку регіонів є держава як головний інститут, який спрямовує та організовує спільну діяльність людей і соціальних груп; суб’єктами державного регулювання розвитку регіонів доцільно визнати окремі елементи системи державних органів, до яких належать як центральні та регіональні органи виконавчої влади, так й інші суб’єкти.

Аналіз системи основних взаємозв’язків при формуванні складових механізму регулювання інвестицій в людський капітал, представлений на рис. 13.5, дає можливість для більш якісного планування та розробки моделей державного управління та їх впровадження в суспільне життя має працювати за наступними складовими: 1) з метою визначення кола теоретичних проблем та їх подальшого подолання проводити аналіз проблематики державного регулювання на загальному державному рівні; 2) визначення та формулювання завдань для подальшого розвитку державного регулювання, проводити узагальнення визначених теоретичних проблем; 3) апробації запропонованих рішень шляхом моделювання, проводити імітацію специфіки запропонованих рішень у існуючих механізмах державного управління. Таким чином, державне регулювання суспільством за критерієм реально задіяного людського капіталу має не тільки соціальний і економічний аспекти, а й ідеологічний. Соціальна визначеність полягає в диференціації суспільства за критерієм професійної групової приналежності індивідів з урахуванням рівня використання їхнього потенційного людського капіталу. Економічна визначеність відображає економічну результативність накопичення потенційного людського капіталу в системі суспільного відтворення, розміри одержуваних доходів і досягнутий рівень життя, масштаби накопиченої особистої власності і виробничого капіталу.

Рис.13.4 - Системний підхід при формуванні регіональної інвестиційної політики в сфері людського капіталу

Ідеологічна визначеність є істотним чинником соціальних змін. Ідеологічні доктрини, ідеали стали тією програмою дій, тим безпосереднім імпульсом, яким керувалися політичні партії і суспільні рухи, що здійснюють радикальні перетворення у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Крім того, слід зазначити, що життєздатність людського капіталу, визначаючись головним чином через інтелектуальні, етичні й духовні (тобто ідеальні) особливості, має і власне матеріальні прояви, які піддаються дослідженню і власне кількісному аналізу. Так, кількісна оцінка стійкості складних систем забезпечується набором механізмів, загалом тих, що охоплюють екстенсивні (запас вільної енергії), інтенсивні (продуктивність) і структурно-інформаційні (гармонійність) характеристики системи. Отже, для характеристики державного регулювання соціально-економічними чинниками, що визначають ефективність розвитку людського капіталу сучасного українського суспільства, слід обрати регіональні особливості.

Таким чином,слід зробити висновки:

1. Соціально-економічний розвиток регіонів багато в чому залежить від інвестиційної політики, яка визначає інтелектуальний прогрес суспільства. Успішність та результативність інвестиційної політики пов’язана з вибором альтернативи: або соціально орієнтований науково-інтелектуальний прорив у майбутнє, або безперспективна сировинна орієнтація країни. Безпосередньо механізм регіонального інвестування в людський капітал, як основа інвестиційної діяльності, може функціонувати у різних варіантах: прямого, проміжного і непрямого. При дії останнього (що передбачає наявність посередників) виникають передумови для формування штучних механізмів, які створюються в результаті проведення ефективної інвестиційної політики в межах національного господарського механізму.

2. Державне регулювання регіонального інвестування в людський капітал – поняття набагато більш широке, ніж економічний механізм, оскільки воно включає в себе ряд як неекономічних адміністративних механізмів, так як поняття «державне регулювання» і «економічний механізм» в цілому неоднопорядкові, оскільки механізм показує завжди методи і форми регулювання.

3. Україна повинна інтегруватися в глобальну економіку не в ролі сировинного придатку, а як рівноправний учасник світового цивілізаційного процесу, в якому об’єднуються науково-технічна, інформаційна та інтелектуальна революції, розвиток високоосвіченого людського потенціалу, формування на цій основі інтелектуального капіталу, подальше перетворення всієї системи міжнародного поділу праці; утвердження середнього класу як основи політичної і економічної стабільності та демократизації суспільства. Комплексний розвиток регіонів повинен забезпечуватися за допомогою ефективної регіональної політики, яка має здійснюватись у першу чергу органами регіонального управління.

4. Державне регулювання інвестицій в людський капітал сприяє розвитку інтелектуального суспільства, формуючи новий еволюційний стан, в якому людина, її людський капітал стає вирішальним фактором конкурентної переваги на етапі модернізації українського суспільства.

Поиск по сайту: