Принципи і методи антикризового регіонального управління

Управління регіоном – управління його розвитком і функціонуванням. Специфіка регіонального управління заключається в тому, що воно відрізняється від усіх інших видів управління на адміністративній території й виражається інтегрованою функцією галузевого, державного, місцевого (самоврядування) і міжгалузевого управління. Управління регіоном спирається на розуміння того, що: регіон має складну структуру; елементи регіональної системи вимагають для свого управління розробки специфічного механізму управління; ці механізми повинні бути взаємо несуперечливі. Управління на регіональному рівні спирається на певну систему методологічних принципів. 1. Принцип цільового управління. Ціль управління випливає з інтересів, властивих об’єкту управління. Так як об’єктом управління є регіон, то його інтереси визначаються інтересами населення, яке проживає на його території (матеріальне благополуччя, можливість духовного розвитку, фізичне здоров’я й загальний високий рівень якості життя). При цьому мета розвитку регіону повинна бути кількісно визначеною, конкретною й проранжированою за строками досягнення. 2. Принцип використання регіональних переваг у територіальному розподілі праці. Сутність його полягає в тому, що система управління регіональним розвитком повинна забезпечувати використання природнокліматичних і соціально-економічних переваг регіону в територіальному розподілу праці й у той самий час сприяти комплексному розвитку регіональної економіки. Дія цього принципу проявляється в активізації факторів використання можливостей, породжуваних територіальною близькістю промислових підприємств. Це дає, по-перше, агломераційний ефект при будівництві й реконструкції, що виникає за рахунок економії при створенні й експлуатації міжгалузевих виробництв загального користування. По-друге, територіальна близькість є передумовою створення й експлуатації міжгалузевих виробництв, що спеціалізуються на обслуговуванні всієї промисловості регіону незалежно від її відомчої підпорядкованості. Ефект у цьому випадку виникає в силу спеціалізації й кооперації, що дозволяє виробляти дану продукцію з меншими витратами, ніж при роздробленому, дрібному виробництві. Аналогічним є ефект при організації кооперування й комплексування виробництва на території регіону, що дозволяє повніше використати відходи, заощаджувати на транспортних витратах. Система управління регіонами повинна забезпечувати ефективне використання комплексу регіональних ресурсів – трудових, паливно-енергетичних, матеріально-сировинних, економіко-географічних, земельних, кліматичних, біологічних та ін. – як шляхом росту ефективності їхнього використання в кожній з галузей, так і шляхом внутрішньо регіонального перерозподілу на користь виробництв, що використають їх найбільш ефективно. Росту народногосподарського ефекту сприяє розширення споживання щодо дешевих і надлишкових регіональних ресурсів. При цьому ефект виникає за рахунок економії у порівнянні з використанням цих ресурсів в інших регіонах, де вони більш дефіцитні або дорогі. 3. Принцип поєднання інтересів усіх структур, що беруть участь у процесі регіонального відтворення. Цей принцип відображає наявність власних інтересів у кожній структурі й припускає наявність об’єктивних протиріч між ними. Головна вимога до механізму управління суспільним відтворенням – створення таких умов діяльності, при яких досягався б певний баланс інтересів всіх структур, взаємодіючих у процесі регіонального відтворення. 4. Принцип економічної самостійності характеризує не тільки відсутність директивного втручання держави в справи регіонів. Він відображає визнання різних форм власності й економічної самостійності всіх власників. Крім того, економічна самостійність означає необхідність чіткого розподілу повноважень і функцій управління між різними рівнями влади й створення фінансово-економічних умов для їхньої реалізації. 5. Принцип самофінансування означає, що розвиток регіону повинен здійснюватися, насамперед, за рахунок доходів, що формуються на самій території. 6. Залежність між ефективністю економічного розвитку регіональної економіки й формуванням ресурсної бази соціального й загальноекономічного розвитку регіону. Відповідно до цього принципу повинні бути враховані й задіяні економічні інтереси, що стимулюють розвиток економіки й зростання її ефективності. 7. Принцип відповідальності за реалізацію функцій управління, що представляє суть і зміст управління на рівні регіону даного рангу. Реалізація всієї системи принципів дозволить створити передумови для формування надійної стійкої системи управління. Усі ці принципи повинні бути покладені, насамперед, в основу законодавчих і нормативно-правових актів, що створюють контури системи управління регіональною економікою й визначать вибір конкретних інструментів і важелів механізму управління.

Форми й методи управління соціально-економічними процесами на регіональному рівні визначаються, з одного боку, загальнодержавною економічною політикою, а з іншого – регіональною політикою, що враховує особливості розвитку регіонів. У наукових працях економістів-регіоналістів аналізуються найрізноманітніші методи управління регіональною економікою. Залежно від ознак, покладених в основу класифікації, виділяють такі групи методів управління: 1. За характером впливу на ринкові процеси – прямі й непрямі. 2. За широтою впливу – економічні й селективні. 3. За каналами впливу – економічні й адміністративні. 4. За політикою дії і формами реалізації – податкові, бюджетні, кредитно-грошові, цінові, антимонопольні, зовнішньоекономічні, інституціональні. Основні форми прямого впливу на розвиток економіки регіону включають: розробку планів і прогнозів; бюджетне фінансування економічних і соціальних цільових програм, інвестиційних проектів; розміщення на підприємствах регіону замовлень для загально регіональних потреб; надання субвенцій для окремих підприємств, що працюють у складних соціально-економічних умовах;з дійснення націоналізації або приватизації підприємств тощо. До форм непрямого впливу на процеси економічного розвитку регіону відносять: створення умов для залучення з інших регіонів і з-за кордону інвестицій для реалізації завдань регіонального розвитку; компенсація додаткових витрат, які ті або інші господарюючі суб’єкти зазнають при вирішенні регіональних проблем; надання податкових пільг підприємствам, що виконують соціальні функції; введення диференційованих норм амортизації для прискорення технічної реконструкції й модернізації виробництва; регулювання цін на продукцію держсектора, підприємств-монополістів, на соціально значущі товари тощо. Регіональні органи управління залежно від необхідної широти впливу на соціально-економічні процеси можуть використовувати загальноекономічні або селективні методи керування. При цьому на основі загальноекономічних методів (бюджетно-фінансових, цінових, кредитно-грошових та ін.) забезпечується вплив на всіх суб’єктів економіки регіону, а селективні методи носять цілеспрямований, вибірковий характер і забезпечують вплив на окремі групи суб’єктів (наприклад, регулювання ставок різних місцевих податків і зборів, що мають цільове призначення).

У системі методів управління соціально-економічним розвитком регіону важливе значення має вибір оптимального поєднання адміністративних і економічних методів. Адміністративні методи управління економікою регіону базуються на властивих регіональній системі відносинах влади й підпорядкування. Регіональні органи, наділені владою, здійснюють адміністративну діяльність, завдання якої полягає в координації напрямків діяльності господарюючих суб’єктів регіону. Адміністративні методи дозволяють забезпечити реалізацію загально-регіональних інтересів (інтересів регіональної системи як єдиного цілого), перевагу цих інтересів над інтересами окремих суб’єктів регіональної економіки. Адміністративні методи управління здійснюються у формі: прямих адміністративних розпоряджень, постанов, що мають обов’язковий характер, адресованих суб’єктам регіональної економіки, що впливають на конкретно сформовану ситуацію; установлення правил, що регулюють діяльність функціонуючих у регіоні підприємств і організацій різних форм власності (нормативне регулювання); розробки рекомендацій, а також впливу, здійснюваного за допомогою контролю (наприклад, фінансово-бюджетного) і нагляду (наприклад, нагляду за дотримання державних стандартів). В основі адміністративних методів лежить дотримання обов’язковості виконання приписів, а також можливість застосування примусу відносно окремих підприємств, що порушують установлені правила. Регіональні органи управління наділені правом використання широкого набору адміністративних методів управління, що впливають як на діяльність окремих підприємств і організацій, так і на регіональну економіку в цілому. До адміністративних методів управління належать: визначення умов придбання, створення, перетворення об’єктів муніципальної власності; затвердження переліку об’єктів муніципальної власності, придбання, створення й перетворення яких вимагає згоди місцевої адміністрації; визначення умов і порядку роздержавлення й приватизації муніципальних підприємств; установлення порядку й умов створення або перетворення об’єктів інфраструктури, розміщення їх на території; визначення порядку державної реєстрації комерційних організацій; установлення порядку ліцензування окремих видів діяльності; визначення правил користування природними ресурсами, припинення діяльності підприємств у випадку порушення екологічних, санітарних, будівельних норм; визначення порядку надання й вилучення земельних ділянок; розміщення підприємств різних форм власності на території.

Серед методів адміністративного керування найбільш діючими є: обмеження масштабів і сфер діяльності окремих виробників (обмеження виробництва певних видів товарів, обмеження частки окремого виробника на ринку); пряма участь у діяльності підприємств (пряма участь у розробці проектів і фінансуванні, втручання в управління у випадку, якщо держава володіє контрольним пакетом акцій); участь у формуванні попиту на окремі види товарів (держзакупівлі, прямі субсидії й субвенції виробникам, пряме фінансування розробок нових видів товарів). За допомогою адміністративних методів регіональні органи можуть здійснювати управління й регулювання процесів приватизації, формування й розвиток муніципальних підприємств і організацій, розміщення нових підприємств на території регіону, залучення іноземного капіталу, використання регіональних природних ресурсів, а також соціальних процесів. Адміністративні методи повинні використовуватися в комплексі з економічними методами, оптимальне сполучення з якими в єдиній системі може забезпечити нормальне функціонування економіки регіону.

Основні відмітні риси адміністративних і економічних методів управління економікою регіону полягають в наступному. Адміністративні методи засновані на конкретно-адресних завданнях, орієнтованих на досягнення цілей системи шляхом формування її чіткої структури, створення умов для прийняття й реалізації управлінських рішень. Вони виражають прямий вплив на керовані об’єкти, маючи на меті переважно інтереси органу управління. Основна частка відповідальності за прийняття рішення лягає на орган управління, права керованих об’єктів можуть бути обмежені. Адміністративні розпорядження, як правило, однозначні, вимагають обов’язкового виконання, не допускають істотних відхилень від розпоряджень. На відміну від адміністративних економічні методи базуються на загальних правилах поведінки, вибору варіантів економічної стратегії. Вони впливають на об’єкти управління, враховують економічні інтереси підприємств різних форм власності. Економічні методи припускають повну самостійність суб’єктів економіки регіону при високій відповідальності за вжиті дії і їхні наслідки, спонукають суб’єкти до підготовки альтернативних рішень і виробу оптимального з погляду інтересів кожного суб’єкта й з урахуванням припустимого економічного ризику. Сутність економічних методів полягає в тому, щоб шляхом непрямого впливу на економічні інтереси суб’єктів економіки регіону за допомогою таких інструментів, як податки, кредити, субвенції тощо, створювати механізми їхньої орієнтації на ефективний режим функціонування регіональної економіки по можливості без прямого втручання органів управління, але у встановлених цими органами рамках. Економічні методи управління засновані на використанні системи стимулів, що передбачають економічну зацікавленість і відповідальність підприємств та організацій регіону за наслідки прийнятих рішень й спонукають підприємства брати участь у виконанні завдань комплексного соціально-економічного розвитку регіону.

До інших економічних методів управління належать: регулювання цін і тарифів на певні види товарів та послуг (стримування цін на сировину, енергоносії, дворівневі ціни для виробників і споживачів); стимулювання збільшення пропозицій певних видів товарів (надання пільг виробникові, дотацій на оплату споживаних ресурсів, дозвіл прискореної амортизації, зниження ставок або повне звільнення від податків, дозвіл на утворення неоподатковуваних страхових фондів, допомога в підготовці персоналу); стимулювання інвестиційної діяльності виробників (державні гарантії під кредити комерційних банків, надання на пільгових умовах в оренду або продаж із знижкою об’єктів державної власності – ділянок землі й виробничих фондів, забезпечення вільного доступу до державних патентів та іншої науково-технічної інформації, створення спеціальних регіональних фондів для переспеціалізації виробництва, сприяння створенню різних форм взаємодії науки з виробництвом); стимулювання обмеження попиту на окремі види продукції (регулювання цін, зняття пільг за цими товарами).

Поиск по сайту: