Проблеми регіонального розвитку та їх характеристики

Економічний простір держави, різнорідний за наявністю природних ресурсів, рівнем економічного розвитку й рівнем життя населення, включає ряд територій з особливими аномаліями. У теорії регіональної економіки такі особливі території прийнято називати проблемними регіонами (районами). Особливість проблемного районування в тім, що воно на є суцільним і безперервним. Проблемний регіон – це територія, що самостійно не може вирішити свої соціально-економічні проблеми або реалізувати свій потенціал і тому вимагає підтримки держави. Основними показниками проблемних регіонів є: особлива кризовість прояву тієї або іншої великої проблеми, що створює загрозу соціально-економічному становищу в країні, політичній стабільності, екологічній рівновазі; наявність ресурсного потенціалу (виробничого, науково-технічного, трудового, природного), використання якого особливо важливе для національної економіки; особливе значення геополітичного й геоекономічного положення регіону для стратегічних інтересів країни; нестача у регіоні власних фінансових ресурсів для розв’язання проблем загальнонаціонального й світового значення. Території проблемних регіонів можуть не збігатися з адміністративно-територіальними одиницями, наприклад, зона ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС. У регіонально-адміністративному менеджменті розрізняють два основних підходи до проблемного районування. Перший підхід – це оцінка регіонів за ступенем гостроти (кризивості) найважливіших проблем на основі системи індикаторів. До кризових регіонів правомірно відносити території, що зазнали руйнівного впливу природних або техногенних катастроф; регіони широкомасштабних суспільно-політичних конфліктів, що викликають руйнування накопиченого економічного потенціалу й значні розміри змушеної міграції населення; регіони, у яких глибина економічної кризи може викликати необоротні соціальні і політичні деформації. Кризовість регіонів діагностується за такими параметрами: 1) виробничий потенціал; 2) зайнятість; 3) рівень життя населення; 4) правопорядок; 5) екологія; 6) демографічна ситуація; 7) бюджет і фінанси; 8) енергозабезпечення; 9) виробниче забезпечення. За кожним параметром визначаються рівні кризовості (у балах): 0 – не перевищення передкризової ситуації; 1 – перевищення передкризового рівня, але нижче рівня кризової ситуації; 2 – рівень кризи у даній групі територій значно нижчий, ніж у іншій групі кризових територій; 3 – найвищий рівень у групі кризових територій. Другий підхід до проблемного районування орієнтований на політику цілеспрямованого оздоровлення регіонів, в основі цього підходу лежить типологізація за основними проблемами. Головними типами проблемних регіонів є відсталі (слаборозвинуті) й депресивні. До відсталих регіонів відносять регіони, що мають традиційно низький рівень життя у порівнянні з основною масою регіонів країни. Значна частина регіонів цієї групи перебувають в стані тривалого застою. Для них характерні низька інтенсивність господарської діяльності, слабкий науково-технічний потенціал, мало розвинута соціальна сфера. Дуже часто соціально-економічна ситуація в цих регіонах обтяжується економічними, кримінальними, етнічними, політичними проблемами. Академік О.Г. Гранберг відмічає: «Межа, що відокремлює відсталі регіони від основної частини регіонів, у принципі, не може бути однозначною. Багато чого залежить не тільки від регіональної диференціації, але й від можливості держави у наданні реальної підтримки найбільш слабким регіонам. Як не парадоксально, але в багатій державі частка регіонів зі статусом «відсталих» може бути більша, ніж у бідній державі»; держава може надавати підтримку економічно слабким регіонам у формі стимулювання припливу приватних інвестицій, деяких податкових і кредитних пільг та преференцій. Однак основний шлях оздоровлення відсталих регіонів – саморозвиток на основі використання власного потенціалу й конкурентних переваг.

Депресивні регіони відрізняються від відсталих тим, що при більш низьких, ніж у середньому по країні, сучасних соціально-економічних показниках у минулому ці регіони були розвинутими, а за деякими виробництвами займали провідні місця в країні. Як правило, ці регіони мають досить високий рівень накопиченого виробничо-технічного потенціалу, значну частку промислового виробництва в структурі господарства, відносно високий рівень кваліфікації кадрів. Однак з різних причин (через падіння попиту на основну продукцію, зниження її конкурентоспроможності, виснаження мінеральних ресурсів, погіршення геологічних умов і ін.) ці регіони втратили своє колишнє економічне значення й відносні переваги. Причинами утворення депресивних районів можуть бути трансформаційні тенденції в економічному просторі країни, особливості соціально-економічної динаміки тощо. Верховною Радою України прийнятий Закон «Про стимулювання розвитку регіонів». У цьому Законі депресивними визначаються: регіони, у яких протягом останніх п’яти років найнижчі показники валової додаткової вартості на одну людину; промислові райони, у яких протягом останніх трьох років найвищі середні показники рівня безробіття, зайнятості в промисловості й найнижчий обсяг промислового виробництва на одну людину; сільські райони, у яких протягом останніх трьох років найнижча щільність сільського населення, природний приріст населення й висока частка зайнятих у сільському господарстві; міста обласного значення, у яких протягом останніх трьох років найвищі середні показники рівня безробіття, зокрема довгострокового, і найнижчий рівень середньої заробітної плати. За своїм характером показники, що визначають депресивний стан територій, поділяються на: показники, які свідчать про те, що соціально-економічний стан території протягом останніх трьох років визначається низьким рівнем розвитку сільськогосподарського виробництва, промисловості й інших сфер економічнї діяльності, нерозвинутою виробничою, соціальною й транспортною інфраструктурою. До таких показників відносять: рівень сукупних податкових надходжень на одного жителя; рівень доходів місцевих бюджетів на одного жителя без обліку трансфертів з державного бюджету; питома вага непрацездатного населення, у тому числі пенсіонерів; щільність автомобільних доріг і залізничних колій; рівень використання сільськогосподарських угідь; питома вага населення, зайнятого в сільськогосподарському виробництві; показники, які свідчать про те, що соціально-економічний стан території протягом останніх трьох років безпосередньо пов’язаний з економічним спадом у галузях, які раніше формували на цій території основну частину бюджетних надходжень. До таких показників належать: рівень зареєстрованого безробіття; рівень навантаження на одне вільне робоче місце; рівень місцевих податків і зборів на одного жителя; рівень доходів місцевих бюджетів на одного жителя; рівень сукупних податкових надходжень на одного жителя; питома вага працездатного населення; показники, які свідчать про несприятливий економічний стан території, викликаний економічною діяльністю, що протягом останніх трьох років має тенденцію до погіршення. До таких показників відносять: обсяг і рівень забруднення стічних вод, що скидають у поверхневі водні об’єкти; обсяг викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря й рівень його забруднення; рівень забруднення земель шкідливими речовинами; кількість складованих небезпечних відходів; питома вага порушених земель; рівень захворюваності населення, у тому числі професійної

З метою стимулювання розвитку депресивних територій у їхніх межах можуть здійснюватися такі заходи: цільове направлення державних капітальних вкладень у розвиток виробничої, комунікаційної й соціальної інфраструктури; надання державної підтримки, у тому числі фінансової, малим підприємствам, сприяння формуванню інфраструктури розвитку підприємництва; спрямування міжнародної технічної допомоги на вирішення актуальних соціально-економічних і екологічних проблем, а також здійснення інших найважливіших заходів; сприяння зайнятості населення, забезпечення цільового фінансування програм перекваліфікації й професійного розвитку трудових ресурсів, удосконалювання соціальної сфери; надання державної підтримки розвитку таких територій. Подолання депресії може також вирішуватися на рівні регіону й підприємств шляхом диверсифікованості, конверсії, модернізації виробництва, пошуку нових ринків збуту тощо. Серед якісних ознак проблемних регіонів є й такий, як наявність ресурсного потенціалу, що має особливе значення для національної економіки. Регіони, що володіють багатими природними ресурсами, але при цьому малозаселені й малоосвоєні, що не мають власних фінансових можливостей для освоєння цих ресурсів, правомірно розглядати як проблемні. Ефективною формою їхньої державної підтримки є державні цільові програми регіонального розвитку. Іншим різновидом проблемних регіонів авангардного типу є вільні економічні зони (ВЕЗ). ВЕЗ визначається законодавством України як частина території держави, у межах якої встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності. Метою ВЕЗ є прискорення соціально-економічного розвитку регіонів, залучення зовнішніх інвестицій, створення нових робочих місць і вирішення проблем використання незайнятого працездатного населення, активізація підприємницької діяльності, стимулювання експортноорієнтованого виробництва, використання нових технологій, підвищення ефективності використання місцевих природних ресурсів. Тому створення й функціонування ВЕЗ повинне бути пов’язане насамперед з активізацією економічної діяльності в певних проблемних регіонах, оздоровленням депресивних територій і стимулюванням структурних зрушень в економіці.

Поиск по сайту: