Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Міждисциплінарне вивчення проблеми сталого розвитку: еволюція поглядів



В 1987 р. на 42-й сесії Генеральної Асамблеї ООН була заслухана доповідь Комісії по навколишньому середовищу і розвитку, яка була створена в 1983 р. відповідно до резолюції ГА ООН. Саме з цією доповіддю пов’язують появу концепції сталого розвитку. В доповіді відмічалось, що необхідно переглянути стратегію розвитку людства, перейти до сталого розвитку, а це вимагає реалізації великого комплексу соціальних і економічних заходів. Сталий розвиток має бути основним елементом глобальної стратегії змін. Відмічалось, що сталий розвиток неможливий без економічного зростання, економіка має ставити завдання сталого розвитку. Екологічні проблеми, обмеження росту, про які говорилось в Доповіді Римського клубу, викликали певну реакцію наукової спільноти, породили антиіндустріальні, антитехнократичні настрої. Під впливом глобальних проблем виникла нова ідейна течії „алармізм” (від фр. alarme – бити тревогу). Ця течія об’єднує інтелектуалів і експертів, що попереджають про глобальні небезпеки. Нині частина вітчизняних та зарубіжних вчених стверджує, що людство безупинно наближається до катастрофи (Д.Х.Медоуз, Д.Л.Медоуз, Й.Рандерс В.Данылов-Даныльян, В.Горшков, Ю..Юрський, К.Лосєв та інші). Зокрема, Д.Х.Медоуз, Д.Л.Медоуз, Й.Рандерс в книзі „Межі росту”(1972) попереджають про ресурсну катастрофу, яка може статись в 2020-2040 рр., якщо світова система зі своїм способом виробництва, споживання збереже існуючі темпи зростання населення і економіки. Глобальні проблеми ґрунтовно аналізуються і в іншій роботі цих вчених „За межами допустимого: глобальна катастрофа чи стабільне майбутнє” (1992). Автори книги відмічають, що дехто сприйняв „Межі росту” як передбачення кінця світу. Хоча в книзі були і оптимістичні висновки – в ній говорилось про те, що існує можливість регулювання демографічного зростання, індустріалізації, забруднення навколишнього середовища і забезпечення довготривалої екологічної і економічної стабільності. Чим раніше люди почнуть працювати в цьому напрямку, тим більше у них шансів на успіх. Інший висновок містив попередження про небезпеку для людства: якщо названі процеси будуть і надалі йти такими темпами, планета досягне межі свого продуктивного потенціалу приблизно через сто років. Автори відмічають, що висновки змусили задуматись над тим, як створити суспільство, в якому люди жили б у матеріальному достатку, користувались благами соціальної справедливості і економічної сталості, і в якому життя було б більш комфортним, ніж в суспільстві, надмірно захопленим проблемами росту. На жаль, за ті роки, що пройшли з моменту виходу „Межі росту”, розвиток багатьох із названих тенденцій наблизив людство до небезпечної межі. Висновок авторів книги наступний: людство переступило допустиму межу. В той же час розроблена вченими нова модель розвитку свідчить, що за двадцять років деякі можливості для сталого розвитку звузились, але натомість відкрились інші. Технічні і організаційні нововведення, що з’явились за останні роки, створюють реальні можливості для скорочення споживання ресурсів, зниження рівня забруднення природного середовища відходами економічної діяльності людини і покращення якості життя. На основі нового дослідження були зроблені і уточнені три висновки:

1. Об’єми споживання людиною багатьох життєво важливих ресурсів і рівень забруднення навколишнього середовища різними виробничими відходами вже перевищили фізично допустимі норми. 2. Необхідні наступні заходи: по-перше, слід корінним чином змінити умови, при яких відбувається безперервне збільшення матеріального споживання і приріст народонаселення; по-друге, потрібно забезпечити різке підвищення ефективності використання матеріальних і енергетичних ресурсів. 3. З технологічної і матеріальної точок зору суспільство здатне зберігати сталість за рахунок розумного обмеження використання внутрішніх ресурсів, має всі шанси на майбутнє. Перехід до нього вимагає дуже зваженого поєднання довгострокових і короткострокових задач, акцентуючи увагу на самодостатності, справедливості і якості життя, а не на кількісному зростанні промислового виробництва. В багатьох роботах, присвячених екологічним проблемам, говориться не тільки про загрозу цивілізації, а розглядаються шляхи подолання труднощів, з якими людство зіткнулось в кінці ХХ століття і на початку ХХІ століття. Поряд з песимістичним поглядом на майбутнє існують оптимістичні прогнози. Вчені працюють над розробкою альтернативних моделей розвитку суспільства. Саме в такому теоретичному контексті сьогодні формується теорія сталого розвитку. Наряду з констатацією того, що людство вже перейшло певну межу, вчені вказують на його здатність забезпечити сталий розвиток. Для того, щоб забезпечити сталий розвиток, необхідно сформувати нову парадигму розвитку, за допомогою якої можна було б вийти із замкнутого кола, вибрати іншу – альтернативну модель розвитку – модель сталого розвитку. Неприйняття нової парадигми розвитку пояснюється її відмінністю від парадигми індустріального суспільства. В цьому контексті досить цікава оцінка сучасних процесів М.Дробохода, який вважає, що парадигма суспільства стійкого розвитку істотно відрізняється від парадигми індустріального (економічного) суспільства, яка ґрунтується на пріоритеті економічного зростання. Він відмічає, що соціальний і економічний прогрес в індустріальному суспільстві йде по лінії нарощування обсягів виробництва матеріальних благ і одержання економічного зиску будь-якою ціною. В таких умовах охорона природи виявляється справою, підпорядкованою економічному розвиткові, що зумовлює принципову неможливість належним чином захистити довкілля. Цим пояснюється те, що природоохоронні заходи часто виявляються неефективними, а природоохоронне законодавство – недієвим. Індустріальне суспільство розвинених країн забезпечило своєму населенню високий рівень матеріального добробуту і якості послуг, хоча при цьому було використано неймовірну кількість природних ресурсів і зруйновано природне середовище так, що реально постало питання виживання людини як біологічного виду.

Заважає утвердженню стратегії сталого розвитку і те, що існує багато різних визначень поняття „сталий розвиток” („стійкий розвиток”). Часто сталий розвиток визначають як покращення якості людського життя в рамках можливостей оточуючих екосистем. Ряд вчених основною ознакою сталого розвитку вважає збалансування потреб з ресурсними, екологічними можливостями територій; визначають сталий розвиток, як такий, що спрямований на задоволення найважливіших життєвих потреб не лише нинішнього, а й майбутніх поколінь; як такий, при якому досягається оптимальне співвідношення між економічним зростанням, нормалізацією стану природного середовища, зростанням матеріальних і духовних потреб населення. Сталий розвиток розглядається сучасною наукою, як мінімум в трьох значеннях: як чисто „фізична” концепція в застосуванні до експлуатації певного природного ресурсу; як фізико-біологічна концепція по відношенню регеративних здатностей ресурсних систем або цілих екосистем; і як широка фізико-біолого-соціальна концепція, в центрі уваги якої знаходиться здатність до підтримання сталості системи. В ній досліджуються особливості взаємодії між природою, суспільством, благополуччям окремої людини. І нині поняття „сталий розвиток” постійно уточнюється. Дехто з вчених взагалі вважає, що поняття „сталий розвиток” – це невдалий переклад англійського терміну „sustainable development” (від sustain – підтримувати). На неточність перекладу англійського терміну „sustainable developmen” вказує, наприклад, російський соціолог О.Вебер. Він пише, що в російській мові немає задовільного семантичного еквіваленту. Сталий розвиток – це „такий, що безперервно підтримується”, чи розвиток, що самопідтримується (варіанти: „допустимий”, „збалансований”). Мова йде про такий розвиток, який би не підривав природні і соціальні умови існування людства в довгостроковій перспективі. О.Костін також вважає, що „сталий розвиток” (sustainable development) більш точно переводиться як „допустимий” або такий розвиток, що сам себе підтримує. Російський вчений А.Федотов, хоч і не заперечує право на існування поняття „сталий розвиток”, але відмічає відсутність конструктивного розуміння сталого розвитку і вважає, що необхідно зробити крок для переходу від концепції сталого розвитку, що сформульована в самому загальному вигляді до конструктивного розуміння сталого розвитку і реального управління таким розвитком. Перехід людства до сталого розвитку, на його думку, неможливий без конструктивної теорії сталого розвитку, що включає, зокрема: теорію сталості біосфери, ресурсну модель світової системи, модель сталості світової системи і механізми управління нею. В науковому політичному дискурсі нині стали розрізняти зростання як зміни переважно кількісні і розвиток як зміни якісні. Розвиток, в свою чергу, поділяється на допустимий, або сталий (sustainable), і недопустимий, несталий (unsustainable). Поєднання зовнішньо протилежних один одному понять „розвиток” і „сталість” привело до появи принципово нової концепції. Прогрес вперше був визначений як сталий розвиток. Акцент переноситься з кількісних на якісні параметри, на створення гідних умов існування для всіх – у згоді з природою і не за рахунок майбутніх поколінь.

На думку українського вченого, доктора економічних наук Л.Г. Мельника, нині предметом дослідження вперше стає не об’єкт або явище суспільства чи природи, не їх стан, а процес зміни під назвою розвиток. Це пов’язано як зі зміною соціально-економічної формації, так і зі специфікою розвитку в інформаційному суспільстві, яка обумовлює швидку зміну стану суспільної системи та її складових. Він дає власне визначення поняття розвиток. Розвиток – це незворотна, направлена, закономірна зміна системи на основі реалізації внутрішньо притаманних їй механізмів самоорганізації. Незворотність – властивість процесів мимовільно протікати в певному напрямку без можливості повернення в попередній стан. Направленість означає здатність системи змінюватись в одних напрямках в більшій мірі, ніж в інших, придає змінам певний вектор. Закономірність забезпечує відповідність між змінами і причинно-наслідковими зв’язками, а самоорганізація – це процес упорядкування внутрішньої структури і потоків речовин, енергії, інформації, що проходять через систему, що забезпечується механізмами регуляції самої системи ( механізми зворотного зв’язку). Крім цього, Л. Мельник вказує не те, що розвиток передбачає упорядкованість, певну долю випадковості і невизначеності та зміну системи за рахунок її внутрішньої діяльності. В другій половині ХХ ст. ідея розвитку суттєво змінилась: розвиток все більше розглядається як процес не тільки кількісних і екстенсивних змін, але і змін якісного порядку; із одномірного і переважно економічного поняття розвиток перетворюється в багатомірне, багатоаспектне поняття, що охоплює такі параметри, як культура і відносини з природним середовищем; кумулятивний еволюційний образ розвитку заміщується уявленнями про процес глибоко суперечливий і майже перманентно кризовий; ареал цього поняття, крім висхідних форм руху, все в більшій мірі включає зміни циклічні, зворотні, інверсивні; вивчається варіантність як атрибут розвитку, його джерела (розвиток ендогенний, екзогенний, залежний і аутоцентричний); характер суспільної свідомості (розвиток імітаційний і творчий); структурні наслідки (дуалістичний, периферійний, анклавно-конгломеративний розвиток); в наборі варіантів розвитку виділяють його полярні різновиди, або альтернативи, а на противагу ідеї перехідності як теологічної конструкції висувається концепція трансформації; суб’єкт розвитку бачиться переважно як агент (сукупність агентів), що несе різні стратегії і моделі розвитку; такий агент розглядається спочатку як втілення універсальних цінностей, які в процесі своєї експансії виключають все, що не може інтегруватись; проблематичність такого агента і його цінностей відкриває шлях до пошуку нових і/або традиційних цінностей, хоча їх потенційний носій залишається попереднім; роль суб’єкта розвитку признається не тільки за національними і транснаціональними агентами, але і за світовим, що розвивається, як ціле, або ж, навпаки, в цій ролі виступає індивід; суб’єкт розвитку усвідомлюється не тільки через призму засвоєння ним унікальних цінностей, але і з врахуванням зростаючого впливу традиційних цінностей, що актуалізують проблематику культурно-історичної ідентичності цього суб’єкта; динаміка розвитку об’єкта завжди розглядається в контексті цілісного світу і людства.

За час існування концепції сталого розвитку вона змінювалась, доповнювалась, розвивалась. О.Костін виділяє наступні етапи формування концепції сталого розвитку: на першому етапі ( до 1987 р.) концепція сталого розвитку являла собою некласичну теорію, елемент постмодерністської культури. Існувало уявлення про сталий розвиток як такий, що сам себе підтримує, майже стихійний. Завдяки концепціям якісного росту сталий розвиток набув вигляду переважно технологічного і інструментального розвитку. На другому етапі (з 1987 р.) під впливом доповіді Комісії Брундланд формування концепції сталого розвитку відбувалось під впливом індустріально-капіталістичних цінностей, неокласичних політичних практик. Роки після Ріо-92 стали переломними для розвитку концепції сталого розвитку. Вони стали предтечею третього етапу. О.Костін визначає цей етап як етап синтезу конвенціонального і неконвенціонального, класичного і некласичного в теорії сталого розвитку. Проголошення сталого розвитку загальносвітовою стратегією поставило задачу створення національних стратегій. В останні роки більшість вчених вважає, що, по-перше, перехід до сталого розвитку повинен здійснюватись не стихійно, а цілеспрямовано, планомірно; по-друге, він повинен відбуватись на національному рівні з використанням політичних можливостей, що надаються сучасною національною державою і шляхом реформ із „центру”. Цікавим є дослідження політичних аспектів сталого розвитку О.Глушенкової, яка розглядає труднощі в розробці моделі сталого розвитку. Такі труднощі, на її думку, породженісуперечністю проблеми,що розглядається. В концепції сталого розвитку поєднані різні ідеї, які об’єднують, часом некритично, в неоднорідне ціле. В некласичних концепціях стан соціальної системи завжди біфуркаційний, перехідний, тут по-справжньому проявляється ідея альтернативності розвитку. Некласичні системні концепції використовують еволюцію зростання і кризи, переосмислюють розвиток як вічне „осучаснення”, як здатність даного конкретного суспільства до інновацій, за допомогою яких воно здійснює адаптацію в навколишньому середовищу, що безперервно змінюється. Некласичні концепції розвитку долають дихотомію спонтанного, хаотичного і гармонійного, розвитку, що управляється. Розвиток постулюється як покращення, а не ріст, висувається ідея змін, що витікають не з єдиного центру. О.Глушенкова відмічає, що теоретики сталого розвитку як керованого, такого який підтримується – прихильники класичного бачення розвитку, а теоретики сталого розвитку як такого, що сам себе підтримує, представляють некласичний напрямок.

Формування концепції сталого розвитку як первинно нормативістської велось „зверху вниз”, тому її концептуальні аспекти були розроблені краще, ніж прикладні. Але коли мова зайшла про використання сталого розвитку на практиці, теорія в тому вигляді, в якому вона була представлена на етапі генезису, мало, що могла запропонувати. Спостерігається розрив між некласичним концептуальним ядром, що сформувався на етапі генезису теорії, і деякими класичними елементами теорії сталого розвитку. В результаті ця концепція представляла частково як некласична і частково як класична. Розробка різних проектів сталого розвитку – держави, регіону, міста, є свідченням того, що нині багато вчених і політиків вважають, що перехід до сталого розвитку може і повинен здійснюватись планомірно. Кожна країна намагається розробити власну модель переходу до сталого розвитку. Отже, на практичному рівні перемагає класичне бачення сталого розвитку.Таким чином, безліч концепцій сталого розвитку, в тому числі і регіональні, пропонують різні способи досягнення збалансованого розвитку. В регіональних концепціях сталого розвитку в Україні, як правило, сталий розвиток визначається як соціально, економічно і екологічно збалансований розвиток території та господарського комплексу, що веде до гармонізації використання продуктивних сил, задоволення потреб населення і збереження природи регіону. Метою Концепції сталого розвитку вважається забезпечення динамічного соціально-економічного зростання, збереження навколишнього середовища, раціональне використання та відтворення природно-сировинного потенціалу, задоволення потреб населення регіону на основі розбудови високоефективних економіки та системи управління господарським комплексом, стимулювання структурних ринкових перетворень, задіяння наявних геоекономічних, природних, мінерально-сировинних і трудових ресурсів.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.