Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Роль регіону і національного господарства у національній економіці України



Управління як найважливіша функція держави поділяється на галузеве і територіальне. Територіальне управління спрямоване на успішне виконання функцій територій, які полягають у створенні необхідних умов для розвитку їх господарства з максимально можливого задоволення матеріальних, соціальних, культурних, духовних та інших потреб місцевого населення.

Територіальне управління здійснюється на різних рівнях: загальнодержавному, місцевому та місцевого самоврядування згідно із політичним та адміністративно-територіальним устроєм країни. Цей устрій передбачає наявність відповідних територіальних органів управління, у тому числі й органів місцевого самоврядування. Держава визначає цілі та пріоритети регіональної політики, регулює основні параметри розвитку регіонів за допомогою фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, антимонопольної та митної політики. Місцеве управління спрямоване на вирішення питань місцевого значення та узгодження галузевих, регіональних і підприємницьких інтересів на рівні адміністративних областей та районів. Місцеве самоврядування є засобом реалізації інтересів територіальних громад. Регіон у національній економіці розглядається як окрема самостійно-господарююча система, що має чітко означені межі своєї території, власні органи управління, матеріальну та фінансову основу і визначається в більшості випадків законодавчими актами держави.

Господарство регіону – багатопланове, структуру якого можна розглядати за такими ознаками: за сферами (виробнича та невиробнича), за галузями цих сфер, за формами власності та управління. За останньою ознакою утворюють місцеве господарство та господарство централізованого підпорядкування. До місцевого господарства належать резидентні інституційні одиниці приватної, колективної та комунальної форм власності. Господарство централізованого підпорядкування складають резидентні інституційні одиниці державної форми власності, включаючи власність інших держав. Кожна країна має свою регіональну структуру. В Україні її утворюють Автономна Республіка Крим, 24 області, міста республіканського підпорядкування Київ і Севастополь. До складу України входять: Автономна республіка Крим, Винницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмільницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 – Кількість адміністративно-територіальних одиниць в Україні (на 1 січня 2003 року)

Регіон Райони Міста Райони в містах Селища міського типу Сільські ради Сільські населенні пункти
Україна – всього Автономна республіка Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська м. Київ м. Севастополь - - - - - - - - - - - -

 

Окрему регіональну структуру складають економічні райони.

Регіональна структура має відповідати загальнодержавним інтересам, які визначаються державною регіональною політикою. Її засади відповідно до Конституції затверджує Верховна Рада України. Об’єктом державної регіональної політики – є регіон, соціально-економічну сутність якого відображає система суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території. У зв’язку із цим регіоном може бути й спеціальна (вільна) економічна зона та інші законодавчо визначені територіальні утворення. Забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території знаходиться у центрі уваги як державних, так і місцевих органів регіонального управління. Відтворювальний процес економіки регіону включає виробництво і реалізацію створеного суспільного продукту, обмін і споживання матеріальних, фінансових та інших ресурсів, взаємодію з природним середовищем і населенням у межах конкретного регіону. Метою відтворювального процесу в регіоні є відновлення в його межах територіальної економічної системи і мета визначається, насамперед, соціальними орієнтирами: матеріальним добробутом населення, поліпшенням навколишнього середовища, станом здоров’я людей, створенням належних умов для продуктивної праці і відпочинку, можливостей духовного розвитку особи.

Економічною основою регіонального відтворення є власність регіону, яка формується в результаті інтеграції різних форм суспільної власності (загальнодержавної, комунальної, колективної, приватної). Регіональна власність складається на двох рівнях. Перший – загально-регіональний – пов'язаний із розвитком переважно господарських функцій: підтримання збалансованості регіонального відтворення і забезпечення вирішення комплексу конкретних соціально-економічних завдань регіону. До другого (нижчого) рівня регіональної власності належить комунальна власність населених пунктів різних рангів (сіл, селищ, міст). Основна особливість регіонального відтворювального процесу може бути сформульована як необхідність задоволення двоєдиної функції регіональної економіки. Відповідно до цієї функції територіальна система має функціонувати як складова частина національної економіки країни. З іншого боку, вона повинна забезпечувати розвиток своїх внутрішніх елементів як цілісної взаємопов’язаної системи. Таким чином, регіон є цілісний соціально-економічний організм структурної ланки суспільного відтворення. Потенційні можливості економіки України (сировинні, земельні, трудові ресурси, інтелектуальний і виробничий потенціал) є досить великими і здатні забезпечити розширене економічне відтворення на базі ринкових засад господарювання, нової системи регіонального і державного управління та визначення таких пріоритетних напрямів розвитку економіки регіону: виробництво засобів особистого споживання (товари народного споживання, особисті послуги), що не повертаються безпосередньо у процес виробництва; виробництво вихідного та проміжного продуктів – відтворення та охорона природних ресурсів, виробництво засобів виробництва (знаряддя та предмети праці, паливо і енергія), виробничих послуг; виробництво засобів оборони – військова техніка, матеріали, амуніція, засоби транспорту і зв’язку для оборони. Споживаючи продукти усіх підрозділів суспільного виробництва, це виробництво майже нічого не віддає, але в умовах конверсії науково-технічний і оборонний потенціал стає одним із джерел розширеного відтворення; виробництво продуктів духовного відтворення (науково-технічна продукція, освіта, продукти культури тощо). На сумарний обсяг виробництва будь-якого регіону основне значення мають розміри та якість його ресурсів – землі, праці і капіталу. Ці продуктові ресурси відомі як фактори виробництва. Регіональне структурне відтворення повинно регулюватися, перш за все, на підставі трьох напрямків, зокрема: через макроекономічну політику держави, коли структурні питання регіонального відтворення розглядаються у контексті вирішення загальноекономічних завдань національної держави; через окремий напрям макроекономічної політики держави, коли розробляється комплекс нормативних документів, які забезпечують його реалізацію; через окрему складову регіональної політики, коли структурні проблеми регіонального відтворення вирішуються в процесі реалізації завдань соціально-економічного розвитку і екологізації регіонів держави.

Головна мета державного управління розвитком регіонів– забезпечити найповніше використання їхнього ресурсного потенціалу шляхом оптимального поєднання інтересів держави і кожного регіону. Стратегічна мета економіки України – гарантувати стабільність розвитку на базі створення високоефективної соціально-орієнтованої економіки усіх регіонів, яка забезпечить високий рівень життя населення, мотивацію до трудової і підприємницької діяльності, умови рівноправного партнерства у світовому економічному співтоваристві. Таким чином, економіка регіону – це невід’ємна частина єдиного народногосподарського комплексу – самоналагоджувальної системи, діючої відповідно до об’єктивних економічних законів. Тому в управлінні нею мають переважати економічні методи, насамперед планування та бюджетно-фінансове регулювання. Вони повинні застосовуватися у межах відповідного правового поля, що створюється законодавством, у тісному зв’язку із правовими та адміністративними методами управління. В управлінні регіональною економікою останні використовуються для боротьби з монополізмом, захистом навколишнього середовища, дотриманням правопорядку, санітарних, пожежних та інших норм і правил, визначених у встановленому порядку. Як свідчить аналіз, чим ефективніше забезпечується вплив виробництва на людину, а її – на виробництво, тим ефективніше буде територіальна економічна система. Концепція соціально-виробничого комплексу передбачає визначення інтегральної пропорції муніципального утворення; що вимірюється кінцевим споживанням, і виробництвом, що вимірюється валовим національним продуктом. На цій основі виникає можливість сформувати механізм інноваційного і стабільного саморозвитку, тобто удосконалити порядок формування місцевих бюджетів і реалізувати основоположний принцип отримання соціальних благ у залежності від результатів діяльності муніципального утворення, а не по залишковому принципу.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.