Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

МЕДОНОСНІ РОСЛИНИ ТА ПРОДУКТИ БДЖІЛЬНИЦТВА



 

Стародавніми мешканцями нашої планети є медоносні бджоли. Смак меду знала ще первісна людина. В V ст. до н. є. скіфи, за свідченням Геродота, збирали мед диких бджіл. Законодавство Київської Русі передбачало значні штрафи за знищення або крадіжку чужих бджіл.

З кінця XVII ст. бортництво (борть — житло для бджіл, вбудоване в дуплисте дерево або виготовлене з обрубка такого дерева та закріплене на значній висоті) почало замінюватись пасічним способом виробництва.

У 1814 р. вперше український бджоляр П.І. Прокопович винайшов рамковий вулик. Останнім часом значно зросла кількість пасік у лісових підприємствах та індивідуальних пасік.

В Україні розрізняють п'ять грунтово-кліматичних зон — Степ, Лісостеп, Полісся, Крим і Карпати. Медоносні угіддя кожної зони мають свої особливості. У зоні Степу чимало садів, є зарості білої акації, обмаль лісових культур та дикорослих медоносів. У зоні Лісостепу є чимало медоносів у лісах, на луках, левадах, природних сінокосах, випасах. Багаті на медоноси Карпати та Полісся.

Серед різноманітних дикорослих медоносів найважливішу роль для бджільництва відіграє медоносна флора лісових угідь. При цьому, важливе значення має видовий склад лісу, щільність деревостою, наявність узлісь, галявин та вирубок.

Значну цінність для бджільництва мають медоноси широколистяних та мішаних лісів зокрема, деревинні (липа дрібнолиста, різні види клену, в'яз, черемха тощо); чагарникові (різні види верб, жимолость, горобина, глід, калина, а також малина, ожина тощо); трав'янисті (хаменерій, дягель, медунка, іван-та-мар'я тощо).

На відміну від широколистяних та мішаних лісів, хвойні, особливо соснові, не відрізняються багатством флори. Одноманітна рослинність цих лісів дає бджолам переважно пилок. У хвойних лісах бджільництво може розвиватись лише там, де є великі площі вирубок з великими заростями хаменерія, малини, чорниці, брусниці, вересу тощо.

Луки, як правило, є також хорошими медоносними угіддями. Якісний склад медоносів тут доволі різноманітний та відрізняється в залежності від розташування луків. Так, найбільше значення для бджільництва має медоносна рослинність заливних луків, що знаходяться в заплавах річок. На них під час розливу осідає багато мулу, відкладення якого збагачують ґрунт і створюють сприятливі умови для розвитку пишної рослинності, багатої медоносними видами.

Цінність для бджільництва також мають плавні в низовинах річок. У другій половині літа, коли випадає мало опадів, підвищена вологість повітря в плавнях сприяє рясному і тривалому узятку.

Майже безперервний узяток дають суходільні луки. Основними медоносами тут є біла і рожева конюшина, лучна волошка, кульбаба, подорожник, мишачий горошок, шавлія лучна, люцерна серповидна, чистець прямий, пастернак тощо.

Суходільні луки південніших районів, тобто степові луки, або просто степи, зайняті переважно сухостійною рослинністю. Суцільними чагарниками тут зустрічаються шавлія кільчаста, будяк, білий і жовтий буркун, синяк та інші медоноси, що дають бджолам рясний головний узяток.

Великий інтерес для бджільництва мають луки, порослі чагарником. Тут, окрім звичайної трав'янистої медоносної рослинності, зростають такі чагарники, як верба, смородина, жостір, жимолость, верес, а також лісові трави – дягель, зніт, золотарник і багато інших.

Цілинні землі, пустирі, яри, узбіччя доріг і інші необроблювані землі, а також межі на городах, подвір'я господарських споруд часто бувають зайняті найрізноманітнішим медоносним різнотрав'ям.

У північних, західних та центральних регіонах України особливу цінність мають такі медоноси різнотрав'я, як: біла і рожева конюшина, багаторічні волошки, мати-й-мачуха, кульбаба, глуха кропива, цикорій, буркун (білий і жовтий), і багато інших, а з дерев і чагарників – верба, клен, черемха, горобина, калина тощо.

На півдні і сході переважають – шавлія, будяк, чебрець, чортополох, лопух тощо, а з чагарників – терен, вишня степова, обліпиха, верблюжа колючка і інші.

На пасовищах майже вся медоносна рослинність знищується домашніми тваринами ще до цвітіння, а тому великого значення вони для бджільництва не мають.

Багато цінних для бджільництва деревних та чагарникових порід зустрічається також в міських парках, бульварах, вуличних насадженнях. Серед таких медоносів найбільш важливими є липа, клен, робінія, карагана, глід, кінський каштан, обліпиха, жимолость, горобина, верба тощо.

 

 

Нектар — цукристий сік рослин, що виробляється спеціальними залозами, так званими нектарниками, які виділяють через різні утворення (частіше у вигляді пор) солодку рідину.

У більшості медоносних рослин нектарники розміщуються на різних органах у квітці й називаються квітковими.

Рослин з позаквітковими нектарниками менше. Наприклад, черешня має залози на листках, де черешок переходить у пластинку.

Концентрація цукру в нектарі різних видів рослин неоднакова і становить 29-66%. Дуже рідкий або густий нектар з концентрацією цукру менше 5 або понад 70% бджоли, як правило, не беруть. \

Як головний показник оцінки рослин для бджіл використовують дані про нектаропродуктивність, яку визначають у кілограмах меду на 1 га, що відповідає кількості меду, яку могли б виробити бджоли з того нектару, що виділяється рослинами.

Попереднє зволоження ґрунту та дощі перед медозбором забезпечують інтенсивне виділення нектару зі значним вмістом цукру. Найбільше нектару виділяють рослини при середньодобовій температурі 22°С; мінімальна температура виділення нектару – не менше 10°С, а максимальна – 27°С. Сонячне освітлення напередодні медозбору збільшує, а значна хмарність зменшує виділення нектару.

Найбільше нектару виділяється при відносній вологості повітря 49-71%.

Позитивно впливає на нектаровиділення незначна хмарність протягом дня, яка створює нормальний температурний режим, не допускаючи спеки та сухості повітря.

Негативно впливає на виділення нектару сильний вітер. Особливо він знижує медозбір у хмарні прохолодні та ясні дні з високою температурою повітря, хоча невеликий вітер у спеку буває інколи й корисним.

Нектаропродуктивність залежить також від ґрунтів, агротехніки, географічної широти, напрямку схилу, віку, індивідуальних властивостей рослин та інших умов.

Зібраний бджолами нектар через ротові органи та стравохід надходить у медове воло. Принесений у вулик нектар дорослі бджоли передають молодим.

Процес переробки нектару в мед зводиться до випаровування води (у меді її залишається 18-20%) і розкладання тростинного цукру на глюкозу та фруктозу.

Для отримання ложки меду (30 г ) 200 бджіл повинні збирати нектар протягом дня.

Приблизно стільки ж бджіл мають займатися прийомом нектару та його обробкою у вулику.

При цьому частина бджіл посилено вентилює гніздо, щоб із нектару швидше випаровувалася вода.

А для запечатування меду в 75-ти комірках бджолам необхідно виділити один грам воску.

Для отримання одного кілограма меду бджоли повинні зробити до 4500 вильотів і зібрати нектар с 6-10 млн. квіток.

Сильна бджолина сім’я може зібрати за день 5- 10 кг меду (10- 20 кг нектару).

Одна бджола для наповнення медового вола, що вміщує 40 мг нектару, повинна побувати за один виліт не менш, ніж на 200 квітках соняшника, еспарцету або гірчиці, 15-20 квітках садовых культур, 130-150 квітках рапсу озимого, коріандру або чини.

Падь – солодкі виділення попелиць та інших комах на листках дерев, кущів та деяких трав'янистих рослин.

Попелиці найчастіше поселяються з нижнього боку листової пластинки, висмоктуючи з рослин солодкий клітинний сік. Дрібні краплини екскрементів падають(звідси й назва цього продукту) на розміщені нижче листки.

При відсутності нектарного медозбору бджоли збирають падь, приносять у вулики і переробляють на мед. Іноді бджоли за день приносять у вулики по 2-3 кг паді.

Взимку падевий мед викликає отруєння, пронос у бджіл.

Людині такий мед не шкодить, а навпаки, світлі сорти його за смаком і корисністю для організму вважають кращими за квіткові. У деяких країнах він високо ціниться та має широкий попит у населення.

Падевий мед слід розглядати як цінний продукт, а збирання паді бджолами може стати одним із важливих резервів збільшення медозборів на пасіках.

На зиму падевий мед слід викачувати, а бджіл підгодовувати наприкінці літа цукровим сиропом або забезпечити квітковим медом.

Бджоли також збирають на рослинах виділення інших організмів, наприклад грибів, відомі під назвою під назвою «медяна роса».

Квітковий пилок утворюється у вигляді дрібних мікроскопічних зерен у пиляках. Бджоли використовують його як білковий і вітамінний корм.

Сім'ї бджіл потрібно на рік 20-30 кг пилку.

Бджоли збирають пилок з перших весняних днів, коли зацвітають ліщина, вільха, клен, жостір та інші рослини майже до останніх вильотів з вулика.

Пилкову масу бджоли зліплюють у грудочки, що формуються на третій парі ніжок у спеціальних пристосуваннях – кошиках. Повертаючись у вулик, бджола приносить дві такі грудочки, які називають обніжжям. Колір обніжжя дуже різноманітний.

У вулику бджоли складають обніжжя в комірки стільників,утрамбовують і перетворюють у щільну масу. Під впливом ферментів і цукрів пилок бродить і консервується молочною кислотою, що виробляють бактерії. У такому законсервованому вигляді він зберігається у вулику як запас білкового корму, який називають пергою.

 

В одну комірку сот бджоли відкладають до 18 обніжок вагою 140-180 мг. До складу однієї середньої обніжки входить близько 100 тыс. пилинок, вага однієї обніжки – від 0,008 до 0,015 г .

Влітку обніжки важчі, ніж навесні та восени.

За 1 день бджоли приносять до 400 обніжок, а за сезон бджолина сім’я збирає 25-30, а іноді й до 55 кг пилку.

 

Клей (прополіс) бджоли використовують для склеювання рамок, ним вони обробляють дерев'яні частини у гнізді, заліплюють щілини.

Ці смолисті речовини бджоли збирають переважно з бруньок дерев та кущів. Вони приносять їх у кошиках на задніх ніжках, як і квітковий пилок, у вигляді грудочок.

Багато смолистих речовин дають різні види тополь, верби, хвойні породи.

 

Усі медоносні рослини прийнято поділяти:

· за умовами зростання – на культурні та дикорослі;

· за характером узятку – на пилконоси, нектаропилконоси, нектароноси;

· за строками цвітіння – на весняні, літні та осінні.

 

Рослини пилконоси (пергоноси) дають бджолам збір лише квіткового пилку, але абсолютно не виділяють нектару (ліщина, вільха, мак, шипшина, тополя, ялина, сосна, кукурудза і інші).

Ці рослини мають більшою частиною непривабливі квітки, їх відвідують бджоли лише тоді, коли виникає велика потреба в пилку.

До пилконосів можуть бути віднесені також деякі з вітрозапильних рослин, наприклад, в'яз, дуб, виноград, у яких нектар виділяється в незначній кількості.

 

Нектаропилконоси дають бджолам одночасно збір нектару і пилку. До нектаропилконосних рослин належать усі найголовніші медоносні рослини, наприклад, верба, липа, гречка, біла конюшина, хаменерій тощо.

 

Нектароносні рослини дають бджолам лише збір нектару, наприклад, жіночі рослини верби, в яких квітки виділяють лише нектар. Рослини, що дають бджолам лише один нектар, представлені рідко. До таких чистих нектароносів може бути віднесений бавовник, пилкові зерна якого, унаслідок своєї шипуватості, не можуть бути склеєні у комочки і покладені до кошичків.

 

Медоносні рослини також можуть бути класифіковані за часом цвітіння. За даним критерієм розрізняють наступні медоноси: весняні – мати-й-мачуха, яблуня, груша, верба, робінія та інші; літні – біла конюшина, липа, соняшник тощо; осінні – верес, чистець і інші

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.