Тема 10. Організація допоміжних виробництв

Мета теми: сформувати комплекс знань щодо організації допоміжних виробництв підприємства як невід’ємної умови ефективного функціонування основного виробництва.

1. Виробнича інфраструктура: поняття, склад, її вплив на ефективність функціонування підприємства.

2. Мета, завдання, структура інструментального обслуговування виробництва, його планування та шляхи удосконалення.

3. Сутність, мета, завдання ремонтного обслуговування виробництва, його структура, нормативна база та напрямки удосконалення.

4. Організація енергетичного господарства на підприємстві.

Виробнича інфраструктура підприємства – це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови.

Виробничу інфраструктуру підприємства складають:

- допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства (інструментальний, ремонтний, енергетичний, транспортний, складське господарство);

- комунікаційні мережі;

- засоби збору та обробки інформації;

- природоохоронні споруди.

Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства.

Ремонтне господарство підприємства – це сукупність підрозділів, які зайняті технічним обслуговуванням і ремонтом усіх видів основних засобів. Головне завдання ремонтного господарства будь-якого підприємства – забезпечення постійної експлуатаційної готовності основних виробничих засобів при мінімальних витратах на проведення ремонтних робіт і раціональному використанні матеріальних та інших ресурсів.

До складу ремонтного господарства підприємств належать спеціалізовані ремонтні цехи та цехові ремонтні служби у складі основних підрозділів. Керує ремонтним господарством головний механік, який підпорядковується головному інженеру підприємства.

Організація ремонтного господарства підприємства базується на системі планово-попереджувальних ремонтів (ППР). Під системою ППР розуміють сукупність організаційно-технічних заходів по догляду, нагляду, обслуговуванню і ремонту обладнання, які проводяться профілактично за попередньо складеним планом з метою попередження прогресивного зносу, аварій, підтримки обладнання в постійній експлуатаційній готовності.

Система ППР включає: щоденний догляд за обладнанням, поточне обслуговування, планові періодичні огляди, поточні і капітальні ремонти.

Система ППР базується на нормативах, головними з яких є: тривалість ремонтного циклу, тривалість міжремонтних періодів, структура ремонтного циклу, категорії складності ремонту, трудомісткість одиниці ремонтної складності по видам ремонтних впливів, норми витрат ремонтних матеріалів, запчастин, норми часу перебування обладнання в ремонті та інші.

Розрізняють централізовану, децентралізовану і змішану форми проведення ремонту обладнання.

Напрямки підвищення якості і ефективності ремонтного виробництва: централізація ремонтних робіт на спеціалізованих підприємствах; спеціалізація і централізація ремонтних робіт в єдиній службі головного механіка; матеріальне стимулювання ремонтних бригад; використання підготовчих змін; застосування вузлового методу ремонту; використання підсистеми АСУВ „Ремонт”.

Інструментальне господарство – це сукупність підрозділів, які зайняті проектуванням, виготовленням, ремонтом та відновленням технологічного оснащення, його збереженням та видачею на робочі місця.

Основними функціями даного господарства є: визначення потреби підприємства в усіх видах оснащення; регулювання запасів інструментів; організація контролю за раціональним використанням інструменту; організація постачання інструменту на робочі місця.

До складу господарства належать: бюро, сектори, групи по проектуванню і виготовленню технологічного оснащення, по постачанню його на підприємство, інструментальні цехи, центральний інструментальний склад підприємства (ЦІС), цехові роздавальні комори (ЦРК), групи технічного нагляду на інші. Керує інструментальним господарством головний технолог, який підпорядковується головному інженеру підприємства.

З метою створення умов для раціональної організації інструментального господарства проводиться класифікація та індексація інструмента (оснащення). Увесь інструмент підрозділяється н універсальний і спеціальний. Кожний типорозмір інструменту має свій індекс.

Для забезпечення виробництва інструментом визначається його номенклатура, обсяг споживання, розмір запасів.

Регулювання запасів інструменту здійснюється шляхом розрахунку експлуатаційного та оборотного фонду інструменту. Експлуатаційний фонд інструменту цеху визначається як сума інструменту, який знаходиться на робочих місцях, в заточуванні і ремонті. Оборотний фонд інструменту цеху визначається як сума експлуатаційного фонду цеху і інструменту, який знаходиться в ІРК.

Напрямками удосконалення інструментального господарства є: збільшення використання універсального інструменту, посилення нагляду за використанням інструменту на робочих місцях, використання підсистеми АСУВ „Інструментальне господарство” та інші.

Енергетичне господарство – це сукупність підрозділів і технічних засобів, які забезпечують підприємство всіма необхідними видами енергії: електричної (технологічної і освітлювальної), механічної (стиснуте повітря) та теплової (технологічної і опалювальної). Головне завдання енергетичного господарства – систематичне і безперебійне забезпечення виробництва енергією при мінімальних витратах на неї.

Склад енергетичного господарства залежить від масштабів і типу виробництва, специфіки технологічних процесів, які застосовуються. До числа енергетичних цехів підприємства відносять: електростанцію або електросиловий цех, тепловий цех, газовий цех, слаботочний цех та інші. Керує енергетичним господарством управління головного енергетика.

Енергозабезпечення підприємства має специфічні особливості, які полягають в одночасності виробництва і споживання енергії.

Однією із важливих функцій енергетичного господарства є нормування витрат палива, теплової і електричної енергії на основні і допоміжні виробничо-експлуатаційні потреби, включаючи втрати в мережах незалежно від обсягу споживання зазначених ресурсів і джерел їх постачання. Завершується розрахунок витрат на енергію різних видів складанням енергетичного балансу.

Основними напрямками раціонального енергоспоживання є: правильний вибір енергоносіїв, ліквідація прямих втрат, удосконалення технології та організації виробництва, орієнтація на енергозберігаючі технології, контроль за використання енергетичних ресурсів.

Поиск по сайту: