Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Платіж на відкритий рахунок



Значне місце в міжнародних розрахунках посідає форма, за якої платежі здійснюються через так званий відкритий рахунок. Використання цієї форми передбачає ведення партнерами один для одного відкритих рахунків, на яких обліковуються суми по­точної заборгованості. Після відвантаження товару і відправлен­ня документів на адресу імпортера експортер заносить суму вар­тості вантажу на дебет відкритого на покупця рахунку. Імпортер здійснює такий самий запис у кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер і імпортер роблять компенсуючі прове­дення. Таким чином, ця форма розрахунків передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи з обліку продажу.

Другою особливістю цієї форми розрахунків є те, що товаро-розпорядчі документи надходять до імпортера прямо, минаючи банк, у зв'язку з чим весь контроль за своєчасністю платежів по­кладається на плечі учасників угоди, передусім експортера. Ще одна особливість цієї форми розрахунків полягає в тому, що рух товарів випереджає рух валютних коштів.

Порядок погашення заборгованості за відкритим рахунком за­лежить від угоди між контрагентами. При регулярних поставках сторони можуть домовитись, що розрахунки між ними здійсню­ватимуться не за кожною окремою партією товару, а у відповідні терміни — зазвичай в кінці місяця або кварталу. Якщо поставки товарів взаємні, то можливий залік вимог на безвалютній основі. Платіж на відкритий рахунок — найризикованіша для експортера форма розрахунків, оскільки у нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою заборгованість в обумовлений строк. Після того, як всі права на товар перейшли до покупця разом з товаророзпорядчими документами, постачальнику залишається тільки покладатися на платоспроможність і розрахункову дисци­пліну покупця. Таким чином, ризик несплати імпортером товару при однобічному використанні відкритого рахунку аналогічний ризику непостачання товару або недопостачання товару експор­тером при авансових платежах. Розрахунки за допомогою відкри­того рахунку доцільно використовувати, як правило, у разі, якщо:

— між покупцем і продавцем існують надійні, стійкі і довго­строкові ділові стосунки;

— торгівля між країнами відносно вільна від державних обме­жень і міжнародного регламентування.

Невелике зниження ризику несплати для постачальника при використанні відкритого рахунку можливе, якщо контрагенти поперемінно виступають у ролі продавця і покупця, і невиконан­ня зобов'язань одним із них може викликати аналогічні дії друго­го. У зв'язку із цим така форма розрахунків використовується дуже рідко при односторонніх поставках і частіше — при дво­сторонніх.

До недоліків розрахунків за формою відкритого рахунку та­кож належить уповільнення обігу капіталу експортера, що іноді викликає в нього необхідність удаватися до банківського креди­ту, а також до значних обсягів роботи з обліку продажу.

Розрахунки за відкритим рахунком найбільш вигідні для по­купця, оскільки він здійснює оплату лише при отриманні/інспекції товару, тобто відсутній ризик непоставки товару (який не достав­лено, або поставки товару неналежної якості), що існує при аван­сових розрахунках. Ця форма розрахунків є найдешевшою і хара­ктеризується відносною простотою виконання. Цим пояснюється її велика популярність при розрахунках між країнами ЄС. Навіть постачальники визнали зручність торгівлі на умовах відкритого рахунку, особливо при тривалих ділових відносинах і поставках товару дрібними партіями.

Практика свідчить, що для досягнення більшої надійності пла­тежу за відкритим рахунком експортери наполягають на вистав­ленні на свою користь платіжних гарантій першокласних банків. Виставлення банківських гарантій при використанні таких форм розрахунків, як відкритий рахунок, авансовий платіж, інкасо — звичайна світова практика, і вимога про їх надання під час пере­говорів, як правило, приймається протилежною стороною без протидії.

Платежі у формі відкритого рахунку займають значне місце в торгівлі багатьох країн світу, особливо Західної Європи — до 60% усіх платежів. Це пояснюється тим, що в 60-х роках на сві­товому ринку з'явився надлишок товарів, що привело до виснов­ку: покупець завжди правий. Продавець повинен впроваджувати все більш пільгові умови продажу, серед яких чільне місце посідає платіж у формі відкритого рахунку. Більше того, у банківсь­кій і торговельній практиці низки країн, зокрема Великобританії, розрахунки в такій формі асоціюються з продажем у кредит, ін­шими словами, під ними розуміють розстрочку платежу. При цьому постачальники мають достатньо легкий доступ до інфор­мації про кредитоспроможність і платіжну дисципліну потенцій­них дебіторів. Подібна інформація може бути отримана від спеці­альних установ або факторингових фірм.

У країнах СНД, зокрема в Україні, форма відкритого рахунку недостатньо поширена, а для багатьох постачальників просто не­можлива. Це пояснюється низькою платіжною дисципліною, ін­фляцією, відсутністю доступу до інформаційної бази даних про статус і фінансовий стан фірм, а також відсутністю законодавчої бази для проведення розрахунків у цій формі, легітимне контро­люючій і регулюючій відповідальності платника за невиконання взятих платіжних зобов'язань.

Українська практика позначається на діях внутрішніх поста­чальників при укладенні зовнішньоторговельних контрактів, ко­ли авансовий платіж часто використовується як єдина і вигідна форма розрахунків. Якщо іноземний покупець виставляє зустріч­ні пропозиції щодо використання інших, взаємовигідних форм розрахунків, постачальник, часто через відсутність подібної прак­тики, виявляється неспроможним вести переговори на неналеж­ному рівні. З розширенням практики зовнішньоторговельної дія­льності підприємств і поглибленням теоретичних знань керівни­ків фірм у цій сфері з'явиться досвід у виборі найоптимальніших форм і умов платежу відповідно до світової практики.

§ 4.4. Банківський переказ

 

Форми міжнародних розрахунків різняться за розміром участі комерційних банків у їх проведенні: мінімальна участь банків спостерігається при банківському переказі (виконання платіжно­го доручення клієнта), більш значна — при інкасо (контроль за наданням, переказом товаророзпорядчих документів і видача їх платнику відповідно до інструкцій довірителя) і максимальна — при акредитиві (надання бенефіціару платіжного зобов'язання, яке реалізується при виконанні останнім основних умов, що утри­муються в акредитиві). Відповідно зростає забезпечення платежу Для експортера: мінімально при банківському переказі за факти­чно поставлений товар, максимально — при акредитиві, який за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого то­вару банком, що відкрив акредитив.

Як і інші форми міжнародних розрахунків, банківські перека­зи здійснюються у безготівковій формі, тобто через посередницт­во платіжного доручення, яке адресує один банк іншому. При цьому комерційні та товаророзпорядчі документи (рахунки, транс­портні та інші документи) направляються від експортера імпор­теру безпосередньо, минаючи банки. Комерційний банк виконує тільки платіжне доручення іноземних банків або оплачує відпо­відно до умов кореспондентських відносин виставлені на нього банківські чеки за грошовими зобов'язаннями іноземних імпо­ртерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на іноземні банки за грошовими зобов'язаннями українських імпортерів.

Банківський переказ являє собою просте доручення комер­ційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання і за рахунок переказника іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми.

У розділі «Умови платежу» зовнішньоторговельного контракту має бути вказано, що розрахунки за поставлений товар роби­тимуться у формі банківського переказу. При цьому дається докладний перелік документів, які направляються від експортера імпортеру (за видом і кількістю). Крім того, мають бути вказані банківські реквізити отримувача переказу (номер рахунку, назва банку експортера, адреса), а також в які терміни здійснювати­меться платіж.

Банки починають брати участь у цій формі розрахунків при поданні в банк імпортера відповідної заяви на оплату контракту (додаток 1). Банки не несуть ніякої відповідальності за платіж (поставка товару, передання документів, а також сам платіж не входять у функції банку до моменту подання платіжного дору­чення). Таким чином, банки несуть мінімальну відповідальність при банківському переказі і, отже, стягують мінімальну комісій­ну винагороду. При банківському переказі комісію, як правило, бере банк імпортера з переказодавця, відповідно до тарифів комі­сійного винагородження комерційного банку за роботу з клієнта­ми (розмір її визначається самим банком і є або фіксованим, або виражається у відсотках). Банк імпортера, прийнявши заяву на переказ від клієнта-імпортера, надсилає від свого імені платіжне доручення у відповідний банк експортера тим способом, який вказується в заяві клієнта: поштою, телексом, через систему СВІФТ (SWIFT). Зараз у міжнародній банківській практиці використову­ється відправлення платіжних доручень або телексом, або кана­лами системи СВІФТ.

Після отримання платіжного доручення банк експортера пере­віряє його правильність і зараховує отриману суму на рахунок експортера. Це схема банківського переказу за фактично постав­лений товар. Вона вигідніша імпортеру, оскільки останній отри­мує товар і документи, як правило, до моменту оплати.

У міжнародній банківській практиці використовують і інший вид банківського переказу — в оплату авансу за контрактом. Ін­коли у розділі «Умови платежу» контракту міститься положення про переказ деякого відсотка вартості контракту авансом, тобто до початку відвантаження товару експортером. Переказ авансу, як правило, здійснюється у розмірі 10—30% вартості контракту, а оплата частини, що залишилася, здійснюється за фактично по­ставлений товар. Переказування авансу до початку відвантажен­ня невигідне імпортеру, оскільки утворює для імпортера ризик втрати грошей у разі непоставки товару експортером. У міжнаро­дній банківській практиці існує кілька способів захисту імпорте­ра від ризику неповернення/втрати авансу у разі непоставки то­вару експортером:

— банківська гарантія на повернення авансу;

— документарний або умовний переказ.

Якщо в «Умовах платежу» контракту міститься положення про переказ авансу під гарантію першокласного комерційного бан­ку на повернення авансу, то до переказу авансу фірма-експортер (принципал по гарантії) звертається в один із банків своєї країни (банк-гарант) з проханням надати гарантію на повернення авансу на користь імпортера (бенефіціара по гарантії). Як правило, бан­ки беруть високу комісію за надання такої гарантії (до 10—15% суми гарантії). Основний зміст гарантії полягає в тому, що банк гарантує імпортеру повернення переказного авансу у разі непо­ставки товару (невиконання контракту). Крім того, обумовлюєть­ся те, що гарантія має безвідкличний і безумовний характер, а та­кож, що банк-гарант поверне суму авансу з урахуванням від­сотків, отриманих за весь період користування коштами.

Під документарним (умовним) переказом розуміють переказ авансу з умовою, що банк експортера (бенефіціара) здійснить фа­ктичне перерахування авансу на його рахунок тільки проти по­дання транспортного документа. При цьому вказується період, протягом якого має здійснитися відвантаження, і подання доку­мента, який свідчить про таке відвантаження.

Банківський переказ у розрахунках за експортні товари та надані послуги. Комерційний банк виконує платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів про виплату коштів на користь того, хто отримує переказ, тобто клієнтів банку або клієнтів бан­ків-кореспондентів цього комерційного банку усередині країни — за умови визначення в платіжному дорученні одного із зазначених нижче способів відшкодування сум, що виплачуються:

— зарахування суми переказу на рахунок «Ностро» в банку пе­реказника;

— зарахування суми переказу на рахунок «Ностро» в третьому банку;

— надання права дебетувати сумою переказу рахунок «Лоро» банку переказника в комерційному банку.

Платіжні доручення іноземних банків надходять у вигляді пош­тових, телеграфних доручень або доручень, отриманих каналами СВІФТ. Телексні платіжні доручення повинні мати перекладальний ключ. Поштові платіжні доручення підписуються уповнова­женими посадовими особами іноземного банку. Телексні дору­чення, що не мають перекладального ключа, і поштові дору­чення, не підписані або підписані не за формою, до виконання не приймаються. Виконання платіжних доручень, що надійшли від іноземних банків, починається з перевірки і проставлення відміт­ки (штампу) про відповідність ключа або підпису.

На кожне платіжне доручення іноземного банку складається меморіальний ордер за встановленою формою, тобто дебетується рахунок «Ностро» банку в тому банку, від якого надійшло платі­жне доручення, і кредитується розподільний рахунок клієнта.

У тексті меморіального ордера обов'язково вказується дата ва­лютування, що вказана в платіжному дорученні банку-кореспон­дента.

Суми документарних переказів, що надійшли від банків-кореспондентів, не зараховуються на рахунок клієнта, облікову­ються на проміжному рахунку до надання їм указаних у дору­ченні документів у встановлені строки. При неотриманні доку­ментів у іноземного банку переказника запитують інструкції сто­совно переказу.

Комерційний банк повинен сповістити клієнта, який отримав переказ, про отримані на його ім'я платіжні доручення іноземних банків, що залишаються без виконання з тих чи інших причин (відсутність валютного покриття або валютного рахунку тощо).

Для більш чіткої роботи у формі банківського переказу коме­рційний банк повинен регулярно повідомляти своїм клієнтам про перелік своїх кореспондентських рахунків усередині країни ізакордоном, з тим щоб клієнт у момент укладення контракту інфо­рмував про це фірму-імпортера для здійснення чіткого переказу коштів на рахунок експортера в його банку.

Банківський переказ у розрахунках за імпортовані товари й отримані послуги. Комерційний банк виконує доручення своїх клієнтів-підприємств і установ, які мають у банку поточний ва­лютний балансовий рахунок,:

— на переказування валюти за кор­дон для оплати вартості імпортованого товару, товарних доку­ментів або документів про надання послуг; як авансові плате­жі, передбачені умовами зовнішньоторговельних контрактів;

— для оплати простих і переказних векселів за придбані в кредит товари; для погашення заборгованості, що з'явилася в резуль­таті перерахунків, та на інші цілі, пов'язані з імпортом та екс­портом товарів і послуг у межах залишку коштів на валютному рахунку клієнта.

Переказування коштів за кордон за дорученням клієнтів коме­рційних банків здійснюється на основі заяви на переказ, в якій, зокрема, вказується:

— сума переказу в іноземній валюті (цифрою та прописом);

— спосіб виконання переказу (поштою, телеграфом або кана­лами СВІФТ);

— назва сторони, що отримує переказ, її точна адреса і номер рахунку в банку;

— назва банку, клієнтом якого е той, хто отримує переказ;

— мета та призначення переказу;

— номер і дата зовнішньоторговельного контракту;

— назва товару;

— номер рахунку клієнта, з якого має бути списана сума пере­казу, а також можливі витрати і комісія за виконання переказу.

При переказуванні коштів за фактично поставлений товар (на­дані послуги) необхідно вказати дату його прибуття в країну, при переказуванні для оплати авансу — відсоток авансу.

На заяві на переказ обов'язково вказується спосіб передавання платіжного доручення за кордон. Як уже було сказано, викорис­товується одна із загальноприйнятих форм переказу: поштою, те­лексом або каналами СВІФТ. Переказування телексом або кана­лами СВ1ФТ здійснюється за рахунок переказника і через списання суми вартості повідомлення з рахунку клієнта відповід­но до встановлених тарифів у кожному конкретному банку.

Більшість банків, наприклад у США, не приймають до вико­нання платіжних доручень, що надійшли поштою, або вимагають додаткового підтвердження їх телексом. Каналами системи СВІФТ передаються повідомлення тільки в ті банки, які входять до такої системи банківського зв'язку. Заява на переказ підписується від імені організації уповноваженою особою і скріплюється печат­кою. При отриманні заяви на переказування коштів за кордон відповідальний виконавець комерційного банку перевіряє прави­льність її оформлення відповідно до нормативних документів, звіряє підписи і печатки зі зразками.

У разі неправильного оформлення заява на переказ поверта­ється клієнту не пізніше наступного робочого дня разом із супро­воджувальним листом, в якому вказуються причини повернення.

Особливе значення в момент приймання заяви має перевірка сальдо рахунку клієнта, тобто наявність коштів, необхідних для переказування, а також оплати комісії за виконання переказу.

На прийнятій до виконання заяві на переказ відповідальний виконавець проставляє штампи із зазначенням дати і реєструє його або у книзі реєстрації переказів за кордон, або в автоматич­ному режимі. Виконання поданих заяв на переказ здійснюється, як правило, протягом трьох робочих днів.

У день виконання платіжного доручення в банку робиться відповідний запис по балансу або у формі виписки меморіально­го ордера, або в автоматичному режимі, а саме: сума платіжного доручення списується з рахунку клієнта і кредитується на рахун­ку «Ностро» в банку-кореспонденті. Сума комісії відповідно до існуючого тарифу списується з рахунку клієнта і кредитується на рахунок доходів банку, суми телексних витрат або витрат за ко­ристування мережею СВІФТ списуються також з рахунку клієнта і кредитуються на рахунку доходів банку. У меморіальному ор­дері обов'язково проставляється термін валютування. Якщо ва­люта платежу відрізняється від валюти, у якій ведеться рахунок клієнта, в момент платежу робиться перерахунок валюти платежу у валюту рахунку за діючим курсом на валютному ринку і спи­сання з рахунку відповідної суми валюти.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.