Реагування на нові загрози безпеці

НАТО

Організація Північноатлантичного договору

І. Атлантичний альянс

1).Реагування на нові загрози безпеці

2).Відпрацювання дій на випадок хімічної атаки

ІІ. Витоки Альянсу. Етапи розширення НАТО

1).Заснування та розвиток НАТО до 1982р

2).Події кінця вісімдесятих.

3).Розвиток НАТО 1991-2004.

4).Особливості входження до НАТО країн Східної Європи

5) Позиція основних членів НАТО щодо розширення:

а). Позиція Франції

б). Позиція Великобританії

в). Позиція Німеччини

ІІІ. Як функціонує НАТО?

1). Засідання Північноатлантичної ради

2). Зміцнення безпеки шляхом партнерства

3). Обговорення у форматі РЄАП

4). Розширення НАТО

5). Роль НАТО на Балканах

6). Менш відомі аспекти діяльності НАТО

7). Трансатлантичні відносини

8). Трансформація Альянсу

9).Церемонія інаугурації Об’єднаного командування НАТО з питань трансформацій

10). Погляд в майбутнє

IV. СПIВРОБIТНИЦТВО УКРАЇНИ З НАТО

1) Розвиток відносин між НАТО і Україною

2) Хартія про особливе партнерство між Україною i НАТО

3) Співробітництво в рамках Програми "Партнерство заради миру"

4) Співробітництво в рамках Ради євроатлантичного партнерства

5) Державна програма співробітництва України з НАТО на 2001-2004 роки

6) Представництва НАТО в Україні

7) Військове співробітництво Україна-НАТО

8) Спільна робоча група з питань воєнної реформи

9) Процес планування та оцінки сил

10) Співробітництво України з НАТО в економічній сфері

11) Щодо співробітництва України з НАТО в iнформацiйнiй сфері

12) Парламентський вимір співробітництва України з НАТО

13) Парламентський блок співробітництва

14) Перспективи розвитку відносин Україна-НАТО

15) Переваги членства України в НАТО

16) Фінансовий аспект членства України в Альянсі

17) Референдум щодо вступу до НАТО та інформування громадськості

18) Цивільний вимір діяльності НАТО

V. МІФИ ТА СТЕРЕОТИПИ ПРО НАТО

ПЕРЕВАГИ ДЛЯ УКРАЇНИ ВСТУПУ ДО НАТО

Атлантичний альянс

НАТО, Організація Північноатлантичного договору (North Atlantic Treaty Organisation), міжнародна політична і військова організація, створена підписанням Північноатлантичного договору у Вашингтоні 4 квітня 1949 і що включала первинні 12 європейських і північноамериканських держав. В даний час число членів НАТО складає 19, серед них Бельгія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, США, Туреччина, Франція, Чехія. Метою організації є забезпечення колективної безпеки своїх членів в європейсько-атлантичному регіоні, напад на один з членів організації розглядається як напад на союз в цілому. Згідно статуту НАТО, вона відкрита для вступу нових членів, здатних розвивати принципи договору і вносити свій внесок до колективної безпеки. Серед напрямів діяльності НАТО – розвиток міжнародної співпраці і дії, направлені на запобігання конфліктам між її членами і членами-партнерами, захист цінностей демократії, свободи особи, економіки вільного підприємництва і верховенства закону.

В рамках НАТО існує ряд програм, серед них найважливіша – «Партнерство в ім'я світу», політичною основою якої є Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП), в яку входять 46 країн, зокрема Україна і Росія (остання припинила свою участь в РЄАП після рішення НАТО про військове втручання в Косове в березні 1999, проте частково відновила його в лютому 2000). Після жахливого теракту 11 вересня 2001 в НАТО було вирішено створити спеціальну структуру по боротьбі з тероризмом. Одним з найважливіших напрямів є також співпраця з сім'ю країнами Середземномор'я – Алжиром, Єгиптом, Ізраїлем, Йорданією, Мавританією, Марокко і Тунісом.

Найвищий керівний орган НАТО – Північноатлантична рада, чисто військовими питаннями займається Комітет військового планування. У своїй діяльності НАТО керується прийнятою розділами держав і урядів на сесії Північноатлантичної ради у Вашингтоні 23–24 квітня 1999 «Стратегічною концепцією Північноатлантичного союзу». Штаб-квартира НАТО розташована в Брюсселі (Бельгія).

Організація Північноатлантичного договору (НАТО) є втіленням трансатлантичного зв’язку між країнами Європи та Північної Америки, які становлять союз, що гарантує безпеку та оборону його членів. Основною та незмінною метою діяльності НАТО, яку окреслено у Вашингтонському договорі, є захист свободи та безпеки усіх його членів політичними та військовими засобами. Відповідно, з часу свого заснування у 1949 році НАТО являє собою основу системи колективної безпеки своїх держав-членів. НАТО також завжди відігравало роль ключового форуму для проведення консультацій з питань безпеки, які викликають заінтересованість його членів, а також вагомої опори миру та стабільності на усьому євроатлантичному просторі.

Після завершення холодної війни Альянс перебрав на себе нові ключові завдання, як-то зміцнення безпеки шляхом заохочення партнерських відносин з усіма демократичними країнами Європи до Кавказу та Центральної Азії. У відповідь на зміни, що сталися у загальному середовищі безпеки, Альянс також перебрав на себе додаткову відповідальність. Це, зокрема, подолання нестабільності, що походить від регіональних та етнічних конфліктів на території Європи, та загроз, що виникають поза межами євроатлантичного регіону.

Нині діяльність Альянсу дедалі розширюється, охоплюючи співпрацю з Росією, Україною та іншими державами, які не входять до складу НАТО, а також зусилля, спрямовані на те, щоб зробити Альянс здатним запобігати новим викликам у галузі безпеки, які властиві ХХІ століттю, як, наприклад, міжнародний тероризм та поширення зброї масового знищення. Щоб зберегти свою ефективність стосовно захисту та зміцнення безпеки за умов нинішнього швидко змінюваного середовища безпеки, Альянс нині запроваджує ґрунтовну трансформацію, яка охоплює усі аспекти його діяльності й передбачає запровадження нових завдань, вступ нових членів, вдосконалення військового потенціалу, розбудову нових партнерських відносин та новий спосіб ведення справ.

Реагування на нові загрози безпеці

Терористичні напади 11 вересня 2001 року проти Сполучених Штатів Америки, під час яких пасажирські літаки були використані як зброя масового знищення, переконали усіх наскільки сильно змінилася ситуація у галузі безпеки з часу припинення холодної війни, а також продемонстрували, наскільки уразливими є сучасні суспільства перед новими загрозами безпеці. Внаслідок цих терактів Альянс ввів у дію статтю 5 Вашингтонського договору – положення про колективну безпеку країн – членів НАТО. Ця безпрецедентна подія засвідчила практичну та політичну підтримку Сполучених Штатів Америки з боку Альянсу у цей вирішальний момент. До того ж відтоді НАТО не тільки надало допомогу США щодо проведення операції з реагування на терористичні атаки. Було також вжито заходів у плані зміцнення загальної спроможності НАТО протистояти загрозі, яка походить від міжнародного тероризму.

І хоча трагічні події 11 вересня прикро вразили усіх членів Альянсу, робота над змінами у робочій культурі Альянсу з метою її пристосування до поточної ситуації у галузі безпеки розпочалася за кілька років до цих трагічних подій. Так, у 1999 році країни – члени НАТО ухвалили нову Стратегічну концепцію. У цьому документі, який окреслює основні загрози безпеці, з якими стикається Альянс, та шляхи, якими він прагнутиме їх розв’язати, ризики у галузі безпеки охарактеризовані як такі, що “спрямовані у багатьох напрямах та важко передбачувані”. Особливу увагу приділено загрозі поширення зброї масового знищення та засобів її доставки до цілі. Стало також цілком зрозумілим, що на інтереси Альянсу у галузі безпеки можуть впливати більш різноманітні ризики, такі як терористичні акти, саботаж, організована злочинність та порушення постачання ключових ресурсів.

Для протистояння цим загрозам Альянс запровадив низку ініціатив, спрямованих на вдосконалення військового потенціалу та поглиблення співпраці всередині Альянсу, а також з країнами-партнерами й іншими міжнародними організаціями. Серед них, зокрема, Ініціатива щодо поліпшення обороноздатності – важлива програма, яку було започатковано у 1999 році з метою приведення військового потенціалу у відповідність до нових умов середовища безпеки; заснування у 2000 році Центру зброї масового знищення (ЗМЗ), у рамках якого країни – члени Альянсу обмінюються інформацією стосовно загрози поширення ЗМЗ та намагаються узгоджувати найбільш прийнятні способи реагування на неї; а також розробка власне Європейської системи безпеки та оборони (ЄСБО) у рамках Альянсу, яка має на меті надати змогу європейським країнам – членам НАТО виконувати більш відповідальну роль у сфері безпеки та оборони.

Поиск по сайту: