Розділ 1. Ринок праці і зайнятість: теоретичний аспект

Факультет (назва факультету)

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

„ Характеристики сучасного ринку праці ”

Київ - 2013

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….3-4

Розділ 1. Ринок праці і зайнятість: теоретичний аспект…………………….5-12

Розділ 2. Структура і механізм функціонування ринку праці……...……..13-18

Розділ 3. Робоча сила і безробіття…………..………………………………19-23

Розділ 4. Стан ринку праці в Україні на сучасному етапі……..…………..24-32

Індивідуальне завдання……………………………………………………...33-36

Висновки…………………………………………………………………..….37-38

Список використаних джерел ………………………………………..……..39-41

Додатки…………………………………………………………….…………42-44

ВСТУП

Перехід України до ринкової економіки, масштабні соціально-економічні зміни у всіх сферах життєдіяльності суспільства гостро поставили питання здатності й готовності людини адаптуватися й жити в умовах непередбачуваності глобальних змін, а також змін економічних та матеріальних умов існування. Це насамперед стосується трудової сфери, оскільки державно-регульована система залучення працівників до трудової діяльності змінюється на ринкову, яка передбачає появу нових способів пошуку роботи та заміщення вакантних робочих місць, зміну ставлення до найманої праці, нові форми оплати праці тощо.

Важливе питання, що стосується зародження трудового ринку в Україні, про те, чи був раніше у країні ринок робочої сили. Протягом багатьох десятиріч вітчизняна економічна наука не визнавала наявність у нашій країні ринку праці. Зі сфери товарних відносин вилучали робочу силу. Аргументували це відсутністю в країні безробіття і наявністю загальнонародної власності як економічної основи держави. З переходом України до ринкових перетворень питання про те, що ж таке ринок праці та зайнятість населення, стали актуальними.

У вітчизняній науці серед авторів, чиї праці формують сучасне наукове підґрунтя вивчення ринку праці та зайнятості варто назвати Л. Безтелесну [6], О. Грішнову [10], М. Долішнього [15], С. Калініна [20], Е. Лібанову [21], В. Петюха [23,24] та ін.

Предмет дослідження – теоретичні та практичні аспекти ринку праці в трансформаційній економіці України.

Об’єктом дослідження є соціально-трудові відносини в сфері зайнятості населення України.

Метою роботи є вивчення особливостей ринку праці і зайнятості населення України.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:

– розглянути поняття ринку праці та зайнятості населення;

– дослідити та розкрити сутність ринку праці і зайнятості в економіці;

– дослідити структуру і механізм функціонування ринку праці;

– розкрити соціально-економічний зміст категорії робоча сила і безробіття;

– проаналізувати стан ринку праці в Україні на сучасному етапі;

– визначити ефективність державного регулювання неповної зайнятості в Україні на сучасному етапі.

Структура роботи.Курсова робота складається із вступу, 4 розділів, індивідуального завдання, висновків, списку використаних джерел, 5 рисунків, 5 таблиць та 3 додатків. Повний обсяг роботи становить 44 сторінки. Список використаних джерел налічує 30 найменувань.

Розділ 1. Ринок праці і зайнятість: теоретичний аспект

Майже всі відомі економічні теорії тією чи іншою мірою розглядають питання праці й зайнятості. Зауважимо, що розробка класичної теорії зайнятості пов'язана з іменами А. Сміта, Д. Рікардо, Ж. Б. Сея. Зокрема, А. Сміт, працюючи над своєю основною працею «Дослідження про природу і причини багатства народів»[27, с 21], вів наукову полеміку з деякими вченими-економістами свого часу і, зокрема, з прибічниками меркантилістів і фізіократів. Він зазначав, що багатство нації створюється в процесі виробництва. Його головне джерело – людська праця, а повна зайнятість – це норма ринкової економіки. Ж. Б. Сей, розвиваючи теорію А. Сміта, вивчав роль ринку в задоволенні потреб людей. Він стверджував, що «виробництво створює свій власний попит», тобто люди, виробляючи, продають товари з метою придбання інших товарів. У цьому разі, якщо покупці не потребують більше певних товарів, то зменшення попиту на них автоматично спонукає виробника зосереджувати увагу на випуску тих товарів, які потрібні людям і користуються попитом. За таких умов не може бути ні перевиробництва, ні тривалого масового безробіття.

Сучасні економічні теорії досить різноманітні. Прибічники класичної економічної теорії в своїх дослідженнях використовують підхід, що отримав назву неокласичного (М. Фелдстайн, Р. Холл, Д. Гіллер, А. Лаффер та ін.). Прихильники цієї концепції вважають, що ринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі цінової рівноваги.

Іншого підходу до пояснення функціонування ринку праці дотримуються кейнсіанці і монетаристи, які розглядають ринок праці як явище постійної і фундаментальної рівноваги.

Ступінь прояву ринкового механізму виявляється у різних модифікаціях, зумовлених конкуренцією, масштабами, формами і методами державного втручання в економіку, національними і культурними особливостями країни або регіону. Це ще раз свідчить про певну обмеженість економічних теорій як таких і пов’язано передусім з їхнім конкретно-історичним характером. Він зумовлений станом економіки кожної окремої країни у певний час, її розвитком, тенденціями [30, с. 19].

У сучасних умовах поняття «ринок праці» вітчизняні дослідники трактують по-різному. У вузькому розумінні поняття «ринок праці» означає місце, де відбуваються угоди між тим, хто наймає, і продавцем робочої сили.

Насправді наймання робочої сили – це складніший процес. Акт найму робочої сили – лише завершальний етап у довготривалому процесі кількісного і якісного визначення потреби підприємця у робочій силі. Рішенню працівників про продаж робочої сили також передує довготривалий процес прийняття рішень і виконання певних дій. З огляду на це «ринок праці» у деяких джерелах пропонують замінити адекватними термінами, що більше відповідають його сутності.

«Ринок праці – це специфічний вид товарного ринку, змістом якого є реалізація (купівля-продаж) товару особливого роду робочої сили або здатності людини до праці» [7, с. 45]. Поняття «ринок праці» виражає відносини між власником певного товару (власником робочої сили, її продавцем), з одного боку, і власником засобів виробництва (покупцем робочої сили, або роботодавцем), з іншого. Зазначені економічні відносини втілюються в юридичну форму (контракт, договір, угоду) і фіксуються в трудовому законодавстві.

Досліджуючи проблеми ринку праці, О. Грішнова зазначає, що ринок праці – це система суспільних відносин, пов'язаних з попитом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір – сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці й продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію [11, с. 28].

В. Петюх пише, що ринок праці – «це, по-перше, категорія, яка характеризує систему соціально-економічних відносин, що мають товарний характер, пронизують фази відтворення індивідуальної робочої сили (виробництво, розподіл, обмін і використання), всі ланки та ступені суспільного виробництва, і регулюються ринковою кон'юнктурою, системою соціального партнерства, юридичними, правовими, морально-етичними нормами та національними традиціями, а по-друге – система механізмів:

а) купівлі-продажу робочої сили: визначення вартості та ціни робочої сили; організації оплати праці та соціального страхування; забезпечення умов праці та техніки безпеки;

б) забезпечення зайнятості на індивідуальному рівні найманою працею як частини механізму забезпечення зайнятості всього населення;

в) соціального захисту найманих працівників як частини механізму соціального захисту всього населення;

г) формування та розвитку робочої сили;

д) узгодження попиту та пропозиції робочої сили тощо» [24, с. 56].

Узагальнюючи підходи до визначення ринку праці, зауважимо, що вони, доповнюючи один одного, зробили важливий науковий внесок у розвиток уявлень про природу ринку праці.

Ринок праці відіграє важливу роль у відтворенні робочої сили, яка відповідає вимогам сучасного високотехнологічного виробництва, забезпечує розподіл і перерозподіл трудових ресурсів, створює спонукальні стимули для їх ефективного використання, заміняє неефективну структуру зайнятості на більш динамічну, раціональну.

Ринок праці сприяє мобільності робочої сили, посилює її міграцію як у межах галузі, так і в міжгалузевому і міжрегіональному напрямках. Це створює певні можливості вирішення проблеми зайнятості працездатного населення внаслідок посилення економічної мотивації праці, призводить до зростання її продуктивності, прискорює адаптацію населення до ринкових відносин, що утверджуються в економіці країни, сприяє виробленню економічної поведінки ринкового типу.

Водночас не можна не зауважити, що функціонування ринку праці неминуче пов’язане із соціально-економічними явищами негативного характеру. Наприклад, вплив ринку праці на розподільчі процеси призводить до надмірної диференціації в доходах різних груп населення, збільшує майнову нерівність, що є причиною загострення соціальної напруженості у суспільстві.

Розвиток ринкових відносин у сфері праці зумовлює конкуренцію між працівниками, що веде до їх роз’єднання, послаблює їхні позиції у взаєминах із роботодавцями тощо. До негативних явищ функціонування ринку праці відносять і його очевидний зв’язок з безробіттям.

Розглянемо головні етапи еволюції соціально-економічної категорії «зайнятість».

У сучасних умовах проблема зайнятості і її складових набуває нового звучання як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Ця проблема є актуальною для багатьох країн. Вирішення її – означає створення ефективної економіки, здатної забезпечити соціальний прогрес суспільства. Складність переходу до ринку праці вирізняється не лише економічною кризою, що її переживає Україна, але й несприятливими демографічними процесами і недоопрацюваннями під час проведення реформ.

Ринковий механізм створює умови для існування і взаємодії різноманітних форм власності: державної, кооперативної, приватної. Водночас ринкова економіка зумовлює формування принципово нових трудових відносин, які виявляються в економічній поведінці людей, їхніх ціннісних орієнтаціях.

Кардинальна зміна економічних відносин знаходить своє відображення і в структурі зайнятості населення. Характерними рисами сфери зайнятості стають сегментація ринку праці за формами власності й статусом зайнятості, розвиток неформального сектора, малого підприємництва тощо. Від змісту відносин власності залежить характер поведінки економічних суб’єктів, їхнє ставлення до праці.

Усі ці трансформаційні процеси значною мірою вплинули на зміну структури та кількості зайнятих у галузях економіки. В Україні поступово формується нова модель зайнятості, суттєвою ознакою якої є втрата державним сектором економіки позицій лідера на ринку, тобто підприємства й організації державної форми власності перестали бути основним резервуаром трудозайнятості.

В економічній літературі наводять різні визначення поняття «зайнятість». З одного боку, це свідчить про різноманітність її сутності, з іншого, – про відсутність загальноприйнятого розуміння.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»(5.07.12) [1] зайнятість визначають як не заборонену законодавством діяльність осіб, пов'язану із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно;

Відображаючи найважливішу складову соціального розвитку людини, пов'язану із задоволенням її особистих потреб у сфері праці, зайнятість одночасно має економічний характер, оскільки праця – найважливіший чинник економічного зростання. Економічний ефект зайнятості – критерій оцінення здатності систем зайнятості до досягнення максимального економічного ефекту у разі мінімізації якісного рівня зайнятості. Відповідно до цього таку зайнятість називають ефективною.

Зайнятість з економічної точки зору — це діяльність працездатного населення зі створення суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість має вирішальне значення для суспільства з точки зору корисності, що визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень та якість життя населення в цілому, а також добробут окремих громадян.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Зайнятість неповний робочий час— це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Часткова зайнятість — це добровільна неповна зайнятість.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день. Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.

Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

Основними видами зайнятості є повна, продуктивна, раціональна і ефективна зайнятість.

Враховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Продуктивна зайнятість — це економічно доцільна, вигідна зайнятість. Вона означає перевищення економічних вигід, отриманих в результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи. Продуктивність зайнятості з погляду працівника означає отримання трудового доходу більшого, ніж мінімально необхідний для відтворення робочої сили. Продуктивність зайнятості з погляду роботодавця означає отримання прибутку від найманої праці.

Раціональна зайнятість — це одночасно і економічно, і соціально доцільна зайнятість. Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу пращ; якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дає змогу працівникові досягти високої продуктивності праці і мати заробіток, який забезпечує нормальне життя, а підприємцю дає змогу досягти високої ефективності виробництва без екологічної, соціальної та іншої шкоди для суспільства.

Повну зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональності, називають ефективною зайнятістю. Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць та професійно-кваліфікаційної робочої сили. Ця зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

По мірі розвитку економіки змінюється структура зайнятості, в кожний даний момент частина зайнятих працівників звільняються з виробництва, разом з тим постійно, через певний час, інша частина, що раніше вивільнилась, повертається в сферу виробництва, пройшовши підготовку і перепідготовку. Такий постійний рух контингентів працівників і визначає особливості зайнятості в ринковій економіці [26, с. 58].

Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

Поиск по сайту: