Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Глава 23. Основи конституційного права Китайської Народної Республіки



Китайська Народна Республіка (Китай) — розташована в Центральній і Східній Азії. Китай займає перше місце у світі за чисельністю населення (близько 1,3 млрд), третє — за розміром території (після Росії і Канади), друге — за обсягом ВВП (після США), але 91-е по ВВП на душу населення. Це держава тоталітарного соціалізму, знаходиться на стадії довгої модернізації. Невід'ємною частиною Китаю є острів Тайвань з іншим суспільним ладом. Загальнонаціональною проблемою є питання щодо шляхів об'єднання Тайваню з материковою частиною Китаю.

Китай є постійним представником ООН. Китайська мова (разом з англійською, російською і французькою) є офіційною мовою ООН.

Сучасне державне право Китаю відбиває національну специфіку та історичну унікальність його державності, особливості китайського варіанту модернізації тоталітарно-бюрократичного суспільства.

Конституційне право КНР як галузь національного права має певну низку особливостей. Перш за все, воно є галуззю соціалістичного права й пронизано відповідними ідеями. У конституційному праві відбилися всі основні концепції та постулати соціалістичного "конституціоналізму", керівна роль комуністичної партії, соціалістичне народовладдя, соціалістична законність, класова боротьба та ін. Цілі та завдання конституційно-правового регулювання визначаються перспективами будівництва соціалізму, сформульованими у Конституції 1982 року.

Для соціалістичного права характерна насиченість нормативних актів нормами-принципами, нормами-побажан-нями, різного роду сентенціями (типу "не трудящий та не їсть"), які створюють ідеалістичну картину гармонійного суспільства. Все це властиве й конституційному праву КНР.

Особливістю конституційного права є наявність актів, які мають експериментальний тимчасовий характер і ви-


 

Основи конституційного права КНР

даються "у дослідному порядку". Причому такі акти видаються майже на всіх рівнях органів влади. Практика видання тимчасових актів обумовлюється складнощами опрацювання оптимального варіанта правового регулювання суспільних відносин у країні з більш ніж мільярдним населенням та гострими соціальними проблемами.

Слід зазначити, що в КНР немає чіткої межі між правовим актом та політичною директивою. Положення неправового змісту зустрічаються в законах. Ще більшою мірою це характерно для постанов Постійного комітету ВЗНП та Державної Ради. Складно і навіть неможливо визначити відмінності за змістом, формою та наслідками між документами ЦК КПК та, наприклад, актами Державної Ради.

Головним джерелом державного права Китаю є Конституція 1982 року.

Конституція

Чинна Конституція КНР була затверджена Всекитайсь-кими зборами народних представників (парламентом) 4 грудня 1982 року і є четвертою в історії країни.

У Преамбулі Конституції 1982 p., яка характеризує підсумки розвитку КНР, програмні цілі та основні принципи її внутрішньої та зовнішньої політики, зазначається, що на* далі основне завдання КНР — "зосередженими силами здійснити соціалістичну модернізацію". В галузі зовнішньої політики декларовано, що КНР буде дотримуватися "незалежної та самостійної зовнішньої політики", "п'яти принципів — взаємної поваги суверенітету та територіальної цілісності, взаємного ненападу, невтручання у внутрішні справи один одного, рівності та взаємної вигоди, мирного співіснування", що вона "докладає зусиль в інтересах збере-t ження миру у всьому світі та сприяння справі прогресу людства".

Влада в КНР визначена як демократична диктатура народу, з вказівкою на те, що вона є диктатурою пролетаріату за сутністю (ст. 7).

Із Конституції 1982 року усунуто всі згадки про "Культурну революцію" та її настанови (наприклад, про "продовження революції при диктатурі пролетаріату"). Водночас ба-


426


Глава 23


Основи конституційного права КНР


427


 


гато уваги в конституціях приділяється Єдиному фронту, який при цьому називається не "народно-демократичним" як 1954 року, не революційним, як 1978 року, а тільки „патріотичним". Знайшло конституційного закріплення і формулювання про склад Єдиного фронту, що допускає включення до нього "патріотів", які не стоять на соціалістичних позиціях, але є прихильниками об'єднання Батьківщини", тобто возз'єднання КНР і Тайваню. До політики щодо Тайваню має пряме відношення й конституційне положення можливості "у разі необхідності" заснувати "особливі адміністративні райони" (ст. 31), режим яких "з урахуванням конкретних умов встановлюють Всекитайські збори народних представників".

Конституція закріпила багатоукладність економіки країни: до двох соціалістичних секторів додані одноосібний (статті 7, 8, 11), а у ст. 18 — державно-капіталістичний в особі змішаних китайсько-іноземних підприємств та іноземних приватнокапіталістичних підприємств. У першій частині зазначеної статті йдеться про те, що "дозволяється іноземним підприємством та іншим іноземним господарським організаціям або окремим особам відповідно до законів Китайської Народної Республіки вкладати капітал в Китаї, здійснювати в різних формах економічне співробітництво з китайськими господарськими організаціями". Закріплюючи багатоукладність в економіці КНР, Конституція особливо підкреслює, що "основа соціалістичної економічної системи КНР — соціалістична суспільна власність на засоби виробництва, тобто всенародна власність і колективна власність трудящих мас" (ст. 6).

У Конституції значно розширена глава про права та обов'язки громадян, яка тепер розміщена одразу за першою главою "Загальні положення". У ній 23 статті замість чотирьох у Конституції 1975 року та 16 — у Конституції 1978 року. Вперше введено статті, що визначають громадянство КНР (ст. 33) та встановлюють рівність громадян перед законом (ст. 34).

Конституція 1982 року внесла значні зміни у державну структуру КНР. По-перше, відновлено інститут Голови КНР; по-друге, Постійному Комітету Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП) надано фактично такі самі права в галузі законодавства, як і самим Зборам; по-третє, засно-


вано Центральну військову Раду КНР, що за своїм складом була такою, як і у Військовій комісії ЦК КПК, по-четверте, відновлено волосну ланку органів влади та управління, яка відокремлена від народних комун, що зберігаються дотепер лише як одна з форм організації колективного господарства на селі; по-п'яте, зазначено строк, що обмежує перебування деяких вищих державних посадових осіб на своїх постах (Голови та заступника Голови КНР, Голови та заступників Голови Постійного комітету ВЗНП, Прем'єра, заступників Прем'єра та членів Державної Ради (уряду), Голови Верховного народного суду, Генерального прокурора Верховної народної прокуратури — двома скликаннями ВЗНД, тобто десятьма роками (статті 66, 75, 87)); по-шосте, визначено принцип несумісництва членства у постійних комітетах Зборів народних представників (включаючи й ПК ВЗНП) із займанням адміністративних, судових і прокурорських посад (статті 65, 103); по-сьоме, засновано у складі урядів різних ступенів системи ревізійних органів для посилення контролю за фінансовою діяльністю (ст. 91).

Конституція відновила основні автономні права національних районів, які раніше проголошувалися Конституцією 1954 року, у тому числі й права на видання положень про автономії та окремо діючих положень (місцевих законів, що враховують національну специфіку), на формування у разі необхідності в межах державної системи військового будівництва з санкції Державної Ради загонів суспільної безпеки для охорони громадського порядку в районах національної автономії (ст. 120). Разом з тим, Конституцією вперше встановлено правило посідання деяких посад в органах самоврядування районів національної автономії громадянами "тих національностей, які користуються районною автономією" (ст. 114). їм резервуються пости голів урядів національної автономії та голів або заступників голів Постійних комітетів Зборів народних представників цих одиниць. Проте в чинній Конституції КНР, як і в усіх попередніх, немає визначення права неханьських народів на самовизначення та державність.

Чинна Конституція КНР названа Основним законом держави і має найвищу юридичну силу. Структура Конституції: Вступ (Преамбула), чотири глави (і38 статей).


428


Глава 23


Основи конституційного права КНР


429


 


Конституція КНР 1982 рову має реальний характер. Проголошений нею курс на реформування китайської економіки проводиться динамічно та результативно.

Політична система

Політична (у тому числі й державна) влада в Китаї здійснюється через ряд політичних інститутів і відносин, який характеризується як їх взаємозв'язком, так і диференційованістю, становить політичну систему Китаю. Інститути — це структурна характеристика політичної системи, а норми відносин — функціональна. Велике значення в політичній системі КНР мають основні політичні, точніше організаційно-політичні інститути — соціалістична держава. Комуністична партія Китаю, демократичні партії. Народна політична консультативна Рада, громадські організації та об'єднання, засоби масової інформації. Ці інститути створюють кістяк політичної системи КНР — механізми здійснення влади. До політичної системи КНР також включаються політичний режим, ідеологія — марксизм-ленінізм, ідеї Мао Цзе-дуна, релігійні общини та церква, а також право як регулятор суспільних відносин.

Важливим інститутом політичної системи Китаю є Комуністична партія Китаю. У Конституції зазначається особлива роль КПК в історії країни: перемога в революції та успіхи в будівництві соціалізму в минулому та майбутньому пов'язуються з її керівництвом. У Статуті Комуністичної партії Китаю, прийнятому на її XII з'їзді 1982 року, КПК називається "керівним ядром справи соціалізму в Китаї". Статус Комуністичної партії як єдиної керівної та правлячої партії закріплено Конституцією Китаю.

Хоча в Китаї крім КПК існують ще вісім демократичних політичних партій, в юридичній літературі її характеризують як однопартійну країну, тому що тільки Комуністичній партії надано статус практично державної партії.

Демократичні партії входять до політичної системи в рамках "Єдиного патріотичного фронту" Китаю. Існування цих партій дають підстави стверджувати, що в країні мають місце багатопартійність, багатопартійне співробітництво під керівництвом КПК, що являють собою "особливість та перевагу політичної системи Китаю".


На сьогодні в КНР існують і функціонують такі демократичні партії: Революційний комітет гоміндану Китаю (заснований 1948 року); Демократична ліга Китаю (створена 1941 року); Китайська асоціація демократичного національного будівництва (1945); Селянсько-робітнича демократична партія Китаю (1930); "Партія Чжі-гундан" ("Прагнення до справедливості") (1947); "Товариство 3-го вересня" (1945); Ліга демократичного самоврядування Тайваню (1947).

У державному устрої Китаю демократичні партії мають велике значення. Керівна роль КПК щодо цих партій є без-спірною, що закріплено в їх статутах. Усі демократичні партії існують і функціонують у рамках Конституції КНР. Якщо КПК у цілому визначає внутрішньо- та зовнішньополітичний курс країни, то демократичні партії відіграють роль порадників і консультантів. Наявність у Китаї цих нечисленних порівняно з КПК партій —'.це позитивний чинник і в політичному, і в економічному відношенні.

Наступним політичним інститутом у політичній системі Китаю є закріплений Конституцією "широкий патріотичний Єдиний фронт", керований Комуністичною партією. До його складу входять усі політичні партії та громадські організації країни.

До політичних інститутів, що складають кістяк політичної системи Китаю, належать засоби масової інформації (ЗМІ). Слід нагадати, що в Китаї вони являють собою об'єкт державної власності, не мають прав юридичної особи та фінансуються з коштів державного бюджету. Держава (точніше КПК в особі її центральних і місцевих партійних органів) здійснює контроль за радіомовленням і телебаченням та ін^ шими засобами масової інформації. Тому засоби масової інформації Китаю не можна назвати вільними.

Розглядаючи політичну систему, слід пам'ятати, що в КНР чітко провадяться у життя ідеї марксизму-ленінізму, 'Мао Цзе-дуна без будь-яких намагань до реформування (політичної системи). У той самий час у країні результативно провадяться глибокі економічні реформи, що загалом визначає принцип будівництва соціалізму в країні "з китайською специфікою".


430


Глава 23


Основи конституційного права КНР


431


 


Виборча система

Конституційними принципами виборчої системи КНР є: загальне, рівне, активне та пасивне виборче право (ст. 34); обов'язкове представництво всіх національних меншин в органах державної влади різних ступенів (статті 59, 113); обрання всіх представницьких органів державної влади демократичним шляхом, їх відповідальність перед народом та підпорядкованість народу (ст. 3); підпорядкованість депутатів органам, що їх обрали, право відкликання та заміни депутатів органами, що їх обрали (статті 77, 102).

У Законі про вибори закріплено принцип рівного виборчого права. Його гарантією є надання кожному виборцю одного голосу (ст.4). Проте необхідність забезпечення інтересів різних соціальних прошарків (місцевих жителів, військовослужбовців, реемігрантів) і національних меншин, запровадження виборчої системи з нерівною вагою кожного голосу.

Відповідно до Закону про вибори, кількість сільських виборців, висунутих одним депутатом, у Зборах народних представників повіту (або автономного повіту) повинна бути в чотири рази більшою порівняно із селищами міського типу. Проте у здійсненні програми форсованого економічного будівництва значна кількість жителів сіл стала перемішуватися в селища міського типу. Спостерігається таке, що робочі та службовці, що працюють на промислових підприємствах на території повіту, складають значну частину всього його населення. Тому згідно з поправкою до Закону про вибори, що внесена в 1986 року, у таких випадках норма представництва від сіл та селищ міського типу може бути змінена аж до повного їх зрівняння. Проте при цьому кожного разу для застосування зазначеного положення Закону потрібна згода Постійного комітету Зборів народних представників провінції, автономного району або міста центрального підпорядкування. Але це правило не відміняє загального положення закону, згідно з яким норма представництва міського населення повинна бути вищою, аніж сільського. Практика проведення- виборів до Зборів народних представників повітової ланки свідчить про те, що цього положення дотримуються.

Норми представництва національних меншин до Всекитайських зборів народних представників за законом встанов-


люються Постійним комітетом залежно також від кількості їх населення. Нечисленні національності також направляють щонайменше одного депутата. 1982 року до Закону КНР про вибори було внесено зміни стосовно норм представництва до місцевих Зборів народних представників від національних меншин. Згідно з законом 1979 року, якщо загальна кількість жителів однієї національності даного району не перевищує 10% населення, то норма представництва для неї могла б бути підвищеною, але не більше ніж на 50% порівняно із звичайною. При застосуванні цього положення представництво деяких, особливо нечисленних національностей, було незначним. Тому в Закон було внесено зміну, згідно з якою кількість жителів, висунутих одним депутатом від здійснюючої автономію національності, що становить менше 15% населення даного району, може бути знижена більш як на половину порівняно з кількістю виборців, які висуваються одним депутатом у місцевих Зборах народних представників.

У подальшому, 1986 року, у ст. 16 Закону про вибори було додано положення про представництво національних меншин у місцях їх компактного проживання. Якщо чисельність національної меншини в даній місцевості становить 15— 30% усього населення, то норма представництва від неї може бути зменшена. Однак кількість депутатів, що висувають її, не повинна перевищувати 30% чисельності всіх депутатів від даного району.

Згідно із Законом про вибори 1979 року (ст. 6), порядок проведення виборів депутатів від реемігрантів визначається особливо. При внесенні до нього змін 1982 року було вирішено відмовитися від проведення окремих виборів депутатів від цієї соціальної групи з фіксованою кількістю депутатів, а представників реемігрантів до Всекитайських зборів народних представників та місцевих зборів обирати шляхом звичайних виборів у районах з порівняно великою їх кількістю. Тим самим фактичне представництво реемігрантів в органах державної влади КНР могло б бути більшим, ніж передбачалося першим виборчим законом 1953 року (30 осіб), і визначатися припливом в КНР реемігрантів із країн їхнього розселення. Згідно з прийнятою Всекитайськими зборами народних представників 10 грудня 1982 року Постановою з питань про норми представництва, у ВЗНП знову була введена квота (тимчасова) кількості депутатів Всекитайських зборів на-



Глава 23


Основи конституційного права КНР



 


родних представників від реемігрантів, що переїхали до Китаю — 35 чоловік (тобто більше, ніж 1953 року). Від Тайваню, якому передбачалося надати статус особливого адміністративного району, тимчасово обираються 13 депутатів вихідцями з цієї провінції, що проживають у континентальній частині КНР.

Особливістю виборчої системи Китаю є те, що правове регулювання реалізації виборчого права цією соціалістичною групою громадян КНР здійснюється не загальним Законом про вибори, а спеціальною Постановою "Про порядок проведення виборів депутатів від Народно-визвольної армії Китаю до Всекитайських зборів народних представників і місцевих Зборів народних представників різних ступенів", прийнятих Постійним комітетом ВЗНП 10 червня 1981 року на основі ст.5 Закону про вибори до Всекитайських зборів народних Представників і місцевих Зборів народних представників (1979 року). Відповідно до цієї постанови активним і пасивним виборчим правом при проведенні виборів до ВЗНП і місцевих ЗНП користуються військовослужбовці, які проходять дійсну військову службу, робітники військових промислових підприємств, що перебувають в адміністративному підпорядкуванні військових відомств, штатні та позаштатні працівники і службовці Збройних сил, члени сімей військовослужбовців, що проживають разом з ними. Отже, до виборчого корпусу від. Збройних сил входять не тільки військовослужбовці, а й широкий контингент цивільних осіб.

Останнім часом укріпилася практика установлення квоти при виборах до Всекитайських зборів народних представників для армії (як і для інших специфічних груп виборців) не законом, а рішенням останньої сесії ВЗНП даного скли^ кання.

Діюче виборче законодавство не фіксує я визначеної норми представництва від різних частин Народно-визвольної армії Китаю. Вони установлюються виборчою комісією армії, що передбачено п. 1 ст. 4 Постанови про порядок проведення виборів депутатів ВЗНП і місцевих Зборів народних пред-! ставників від Народно-визвольної армії.

Щодо виборів до місцевих Зборів народних представників різних ступенів, то згідно з названою Постановою норми представництва для розташованих у даній адміністративній


одиниці військових формувань установлюються постійними комітетами ЗНП відповідного ступеню (ст. 4, п.2).

Особливістю виборчої системи КНР є також своєрідний характер прояву принципу прямого і непрямого виборчого права. Принцип прямого виборчого права застосовується тільки при виборах до низової та повітової ланок системи органів державної влади, тобто до Зборів народних представників волостей, національних волостей, селищ, міських районів, міст без районного поділу, повітів, хошунів, автономних повітів та автономних хошунів. Депутати Зборів народних представників провінційної ланки (провінцій, автономних районів, міст центрального підпорядкування), а також Всекитайських зборів народних представників обираються ниж-честоящими ЗНП.

Особливо складна багатоступенева система виборів передбачена для Народно-визвольної армії Китаю. На зборах рот та заводських цехів військовослужбовців. На цих зборах у полісах та відповідних ним одиницях, військових підокру-гах, гарнізонах, провінційних військових округах, корпусах та відповідних їм одиницях обираються делегати до вищестоящих зборів представників військовослужбовців і делегати до місцевих Зборів народних представників різних ступенів. Депутатів до Всекитайських зборів народних представників від Народно-визвольної армії Китаю обирають представники військовослужбовців Генерального штабу, великих військових округів, родів військ; Державного науково-технічного комітету оборони, Канцелярії оборонної промисловості. Академії військових наук. Військової академії, Військово-політичної академії та Академії тилу (ст. 4, п. 1 Постанови Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників про порядок проведення виборів депутатів Народно-визвольної армії Китаю).

Багатоступеневі вибори до Всекитайських зборів народних представників від армії проводяться знизу вверх через один ступінь: ротна ланка обирає полкову, остання — корпусну і Т. д. У результаті депутатів Всекитайських зборів народних представників безпосередньо обирають фактично вищі офіцерські кадри, керівники військових закладів, підприємств, навчальних закладів.

Характеризуючи в загальних рисах принципи виборчої системи, діюча Конституція КНР (ст. 3) зазначає, що Всеки-



Глава 23


Основи конституційного права КНР



 


тайські збори народних представників та місцеві збори різних ступенів "обираються демократичним шляхом, відповідають перед народом і перебувають під його контролем".

Отже, можна виділити такі особливості Китайської виборчої системи:

а) суб'єктивне виборче право нерівне;

б) депутати Всекитайських зборів народних представни
ків, вищого органу державної влади, обираються шляхом
непрямих виборів;

в) виборче законодавство визначає специфічний режим
формування депутатського корпусу від Народно-визвольної
армії Китаю.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.