Основи конституційного права ФРН

цям право на політичний притулок на терені Федеративної Республіки. Багаторічне, а в останні роки майже неконтро-льоване прибуття до Німеччини сотень тисяч шукачів притулку, що в переважній більшості не зазнавали ніякого політичного переслідування у своїх країнах і мали лише економічні мотиви у своїх домаганнях на отримання притулку, загрожувало вичерпати можливість застосування основного плану на політичний притулок до дійсно переслідуваних.

Після довгих, здебільшого палких, дебатів між прихильниками необмежене діючого від 1949 року безприкладного у світі основного права на політичний притулок і поборниками нової редакції права на притулок, що відповідає дійсності, з метою зберегти його основне значення і привести у відповідність з правовими нормами всіх інших країн ЄС була схвалена потрібними для цього двома третинами голосів Німецького бундестагу поправка до права на політичний притулок. Не торкаючись основного положення "Переслідувані з політичних мотивів мають право на притулок", від липня 1993 року діє нова стаття Основного закону 16а, що уможливлює нову процедуру розгляду заяв щодо надання притулку. Наріжними положеннями нового формулювання права на притулок є такі:

• Іноземці з держав ЄС або "надійних третіх країн", тобто країн, де гарантується застосування Женевської конвенції про біженців і Європейської конвенції про права людини, не можуть посилатися на право політичного притулку; не виникає навіть (тимчасового) права на отримання притулку.

• Процедура розгляду заяв щодо надання притулку скорочується.

• Внаслідок запобіжних заходів унеможливлюється багаторазове одержання державної допомоги.

• Прожитковий мінімум шукачів притулку забезпечується принципово шляхом натуральної допомоги.

Окремі основні права можуть згідно з Конституцією обмежуватися у тісних межах безпосередньо законом або посередньо на підставі певного закону. Але ніколи ніякий закон не може змінювати суттєвого змісту основного права. Основні права є безпосередньо діючим правом. Це одне з найважливіших нововведень Основного закону порівняно з минулими конституціями, каталоги основних прав яких у правовому відношенні мали характер на зобов'язуючих про-

грамних деклараціях. Сьогодні всі три державні влади, парламенти як законодавці, так само як і уряди, суди, адміністративні органи, поліція та збройні сили зобов'язані суворо дотримуватися основних прав. Кожний громадянин має право оскаржити рішення або дії держави у Федеральному конституційному суді, якщо він відчуває себе позбавленим одного з основних прав. Внаслідок приєднання д Європейської конвенції захисту прав людини і основних свобод 1952 року Федеративна Республіка Німеччина від 1955 року підлягає міжнародному контролю за дотриманням прав людини. Стаття 25 цієї Конвенції дає право громадянам країн, що її підписали, на оскарження власної держави перед Європейською комісією і Європейською судовою палатою. 1973 року Федеративна Республіка ратифікувала також Міжнародні пакти прав людини Організації Об'єднаних Націй.

Партії та вибори

У сучасній демократії конститутивне значення мають політичні партії, що конкурують між собою. Обрані на певний час, вони виконують політичні завдання керування і контрольні функції. Партії відіграють значну роль у формуванні політики:

Основний закон враховує цю обставину і присвячує партіям окрему статтю (21), в якій наголошено: "Партії беруть участь у політичному волевиявленні народу. їх заснування вільне, їх внутрішній устрій має відповідати демократичним засадам. Вони повинні давати звіт громадськості про походження своїх коштів".

У Німеччині існує багатопартійна система. Згідно з діючою Конституцією, саме Вона сприяє формуванню політичної волі народу. На сьогодні найбільш впливовими партіями є такі: 1) Християнсько-демократичний союз (ХДС), створений після другої світової війни як партія, що спирається на підстави християнського розуміння людини і її відповідальності за свої справи перед Богом. Основний напрямок у діяльності цієї партії у сучасних умовах є орієнтація на екологічно спрямовану ринкову економіку; 2) Християнсько-соціальний союз (ХСС) — існує тільки на території Баварії. Соціальна база союзу — католицьке населення Баварії. Кінцева мета діяльності партії аналогічна позиціям ХДС; 3) Соціал-

218

Глава 15

Основи конституційного права ФРН

219

демократична партія Німеччини — найстаріша партія Німеччини, створена ще в останній третині XIX сторіччя, на сьогодні — ведуча ліва партія у країні. Вона виступає за економічне перетворення ринкової економіки, соціальну справедливість, збереження приватної власності, охорону та збереження існуючої держави; 4) Вільна демократична партія (ВДП) — невелика права, дуже впливова партія. Вона відстоює вільні ринкові відносини, виступає проти введення планового господарства. Має велику підтримку у колах інтелігенції; 5) Партія "зелених" (Союз '90. Зелені) — екологічна й антивійськова партія, яка виступає за екологічний гуманізм, здійснює заходи щодо поліпшення роботи енергетики, підприємств, транспорту, а також житлового будівництва; 6) Партія демократичного соціалізму (ПДС) — ліва партія, наступник колишньої СЄПГ (яка колись була керівною в НДР). Вона користується певною підтримкою в землях, які були створені на території колишньої НДР. Програма партії визначає, що вона підтримує ринкову економіку, виступає за екологічну безпеку, охорону природи, права людини.

Традиційно у країні ведеться боротьба між двома найбільш впливовими партіями — правий блок ХДС/ХСС та ліва СДПГ. Голоси, які збирають ці партії, поділяються більш-менш порівну, тому жодна з них не може самостійно сформувати уряд — кожній з них потрібен союзник. ВДП, яка посідає третє місце на виборах, виступає в якості такого союзника. Вона підтримує то одну, то другу партію і бере участь у формуванні уряду.

Що стосується Республіканської партії (РП), то це відверто правоекстремістська партія, яка проголошує націоналістичні погляди, має певний вплив у деяких землях (наприклад, вона має своїх представників у ландтазі Баварії). Відповідальність за соціальні проблеми вона цілком покладає на іноземних робітників і вимагає їх видворення з країни, також вимагає посилення правоохоронних органів і називає себе партією "закону й порядку".

Партії в бундестазі.Після перших загальнонімецьких виборів 1990 року у німецькому бундестазі представлені шість партій. Це — Християнсько-демократичний союз Німеччини (ХДС), Соціал-демократична партія Німеччини (СДП), Вільна демократична партія Німеччини (ВДП), Християнсько-соціальний союз (ХСС), Партія демократичного со-

ціалізму і об'єднана за списком група Союз 90/Зелені. ХДС не має земельної спілки у Баварії, в той час як ХСС виступає лише у Баварії. Проте у бундестазі ХДС і ХСС утворюють спільну фракцію. СДП, ХДС, ХСС і ВДП виникли між 1945 і 1947 роками у західних федеральних землях. СДС була заново організована під назвою, що і партія, яка раніше обиралася переважно робітниками й була заборонена гітлерівським режимом у 1933 р. Решта — нові партії. Християнські партії, ХДС і ХСС, на протилежність старій Католицькій центристській партії за часів Веймарської республіки зверталися до виборців обох християнських конфесій. ВДП у своїй програмі орієнтувалися на традиції німецького лібералізму.

Ці чотири партії протягом свого існування (понад чотири десятиріччя від дня заснування) зазнали чималих змін. На рівні федерації протягом цього часу вони всі принаймні один раз створювали коаліції одна з одною або були в опозиції. Сьогодні вони вважають себе народними партіями, що представляють усі кроки суспільства. Вони мають різні крила, що віддзеркалюють різноманітні позиції у лавах однієї партії.

Від 1983 до 1990 року в бундестазі була представлена партія "Зелених". Вона була заснована на рівні федерації 1979 року, а з бігом часу ввійшла до кількох земельних парламентів. Партія, яка спочатку об'єднувала супротивників атомної енергії і групи протесту з пацифістськими тенденціями, виникла з радикального Руху за охорону навколишнього середовища. Під час виборів до бундестагу 1990 року Зелені не набрали потрібних п'яти відсотків голосів. Проте об'єднаний з ними за списком Союз 90 спромігся ввійти до бундестагу. Це угруповання походить від руху за громадянські права, який у 1989—1990 pp. разом з іншими партіями і рухами досяг змін у колишній НДР. Партії "Союз 90" і "Зелені" 14 травня 1993 року об'єдналися в одну партію "Союз 90/Зелені", яку 1994 року було обрано до бундестагу.

ПДС, як вже зазначалося, є наступницею колишньої державної партії НДР — Соціалістичної Єдиної Партії Німеччини (СЄПН). В об'єднаній Німеччині вона не змогла стати великою політичною силою. ПДС увійшла 1990 року в німецький бундестаг, так само як і об'єднана за списком група Союз 90/Зелені, лише з причини спеціального регулювання для партій у нових федеральних землях — роздільне засто-

Глава 15

Основи конституційного права ФРН

сування п'ятивідсоткового обмеження у нових і старих землях. Під час виборів до бундестагу 1994 року ПДС увійшла до німецького бундестагу на основі чотирьох прямих мандатів, здобутих у Берліні.

П'ятивідсоткове обмеження.Із тих 36 партій, що брали участь у перших виборах до бундестагу 1949 року, в обраному 1990 року парламенті залишилося лише чотири. Ця концентрація пояснюється передусім запровадженим у 1953 році і загостреним у 1957 році застереженням щодо обмеження. Згідно з цим у парламент проходять тільки ті партії, що отримають щонайменше п'ять відсотків дійсних голосів виборців або три прямих мандати. Федеральний конституційний суд визнав це застереження. Мета цього регулювання — уникнути розщеплення політичного ландшафту після досвіду з Веймарською республікою і уможливити утворення здатної до урядування більшості.

Щодо представництва національних меншин, п'ятивідсоткове обмеження не застережується. Так, наприклад, Пів-денно-Шлезвізька спілка виборців, що репрезентує датську меншість, має одного депутата в ландтазі Щлезвігу-Голь-штейна, хоча він набрав менше п'яти відсотків голосів.

Дуже відрізняється від виборів до бундестагу та ландтагу картина комунальних виборів на рівні районів і общин. Тут важливу роль часто відіграють так звані "ратушні партії" у вигляді виборчих товариств.

Вибори і референдум.Населення Німеччини обирає нижню палату парламенту — Бундестаг, законодавчі органи влади земель— ландтаги, а також місцеві рргани влади: крейстаги врайонах, представництва в громадах (у містах обираються зборимісцевих уповноважених або рада міста).

Виборчеправо ФРНмає широке коло джерел, до яких належать: основний закон ФРН, конституції земель, державно-правові закони, акти виконавчої влади, рішення судів. В них містяться положення, які торкаються організації та порядку проведення виборів, способів голосування. Основний закон ФРНзакріплює лише загальні принципи виборчого права (ст. 38), зазначаючи, що вибори повинні проводитись на підставі загального, прямого, вільного і рівного виборчого права, а також таємного голосування. Його детальну регламентацію Конституція відносить до ведення федерального законодавства.

Попередніх виборів не буває. Кандидати на вибори висуваються партіями. Система виборів до німецького бундестагу є "персоналізованим правом пропорційних виборів". Кожний виборець має два голоси. Першим голосом він обирає кандидата свого виборчого округу, а саме, за відносним мажоритарним виборчим правом: хто одержить більшість голосів, той є обраним (перші голоси). Другим голосом він вирішує про депутатів, які потрапляють до бундестагу через так звані земельні списки партій (другі голоси). Голоси з окремих виборчих округів і по земельних списках підраховують так, що бундестаг складається майже в такому самому відношенні, яке є в розподілі за окремими партіями. Якщо якась партія отримала у виборчих округах більше прямих мандатів, ніж їй належало б за її часткою голосів, то вона має право залишити собі ці "надмандати". Ось чому бундестаг замість 656 передбачених законом членів нараховує нині 672 депутати. Завдяки земельним спискам виборче право має на меті бачити представленими у парламенті всі партії відповідності до відданих за них голосів. З другого боку, прямі вибори у виборчих округах дають громадянам змогу віддати перевагу певним політикам. Як правило, населення виявляє до виборів великий інтерес. У виборах до бундестагу 1994 року взяли участь 79,1 відсотка виборців. Під час виборів до ландтагїв і комунальних виборів кількість учасників коливається; але здебільшого вона становить приблизно 70 відсотків.

Члени і фінанси.За станом на 1994 рік партії, представлені у бундестазі, мали таку кількість членів, тисяч: СДН — 851, ХДС — 690, ХСС - 177, ВДП — 94, ПДС — 123, Союз 90/Зелені — 43. Усі партії збирають внески від своїх членів. Але в такий спосіб вони можуть лише частково покрити свої фінансові потреби. Не вистачає також і пожертвувань від симпатизуючих. Останнє не позбавлене небезпеки: надто великі жертводавці можуть мати вплив на волевиявлення партії. Тому згідно із законом про фінансування партій, що набув чинності 1 січня 1994 року, партії під час виборів до бундестагу, Європейського парламенту та ландтагів одержують від держави за кількість дійсних голосів до п'яти мільйонів (1,3 марки за голос). За кожний подальший голос надається одна марка. Крім того виплачуються п'ятдесят пфенінгів за кожну марку, яку окрема партія одержує

222

Глава 15

Основи конституційного права ФРИ

223

від членських внесків або пожертвувань. Ці суми не повинні перевищувати річні доходи партії. Дотації для всіх партій разом не можуть перевищувати 230 млн марок.

Поиск по сайту: