Глава 15. Основи конституційного права Федеративної Республіки Німеччини

Німеччина — офіційна назва: Федеративна Республіка Німеччина — високорозвинена європейська країна. Вона займає четверте місце у світі за обсягом внутрішнього валового продукту (ВВП), після США, Китаю, Японії і 15-те, поряд з Францією, — за часткою ВВП на душу населення. У сучасних межах Німеччина існує з 3 жовтня 1990 року — дати об'єднання НДР з ФРН. П'ять колишніх земель Німецької Демократичної Республіки стали землями (суб'єктами федерації) ФРН. У зв'язку з об'єднанням НДР і ФРН Конституція 1949 року піддалася змінам, але продовжує діяти. Договір про об'єднання ФРН і НДР був підписаний 31 серпня 1990 року. До його підписання діяв Договір про створення валютного, економічного й соціального союзу від 18 травня 1990 року. 1 жовтня 1990 року в Москві між СРСР, США, Великою Британією, Францією, ФРН і НДР був підписаний Договір про остаточне врегулювання у відношенні Німеччини.

Німецьке право належить до континентально-європейського правового кола і бере свій початок як в римському праві, так і праві різних германських племен.

Римське право стало застосовуватись у Німеччині в XV—XVI століттях, але воно не витіснило цілком німецького звичаєвого права.

З XVIII століття німецьке право знову почало набирати сили. Великі кодифікації, Пруське Загальне Земельне Право 1794 року та австрійська Збірка Загальних Громадянських Законів прийшли на зміну римському праву і допомогли затвердитися численним німецьким правовим ідеям, наприклад, щодо усного судового розгляду.

На кримінальне і процесуальне, а також державне й адміністративне право значно вплинули ідеї Великої Французької революції, французькі кодифікації XIX сторіччя та англійське право.

212

Глава 15

Основи конституційного права ФРН

213

Уніфікувати німецьке право вдалося після заснування 1871 року імперії, з допомогою важливих законодавчих творів: Кримінального кодексу 1871 року, Закону про судоустрій, Кримінального процесуального кодексу та Цивільного процесуального кодексу 1877 року, Німецького громадянського уложення 1897 року.

Німецьке громадянське уложення — це суміш римського І німецького права. Про його значення свідчить також факт, що воно вплинуло як на цивільне право Японії і. Греції,, так і на правопорядок Австрії, Швейцарії, Туреччини, Бразилії, Мексики й Перу,

Наприкінці 1992 — на початку 1993 року став дійсністю європейський внутрішній ринок і територія, на якій забезпечено вільне переміщення товарів, людей, побутових послуг і капіталу. Ця прогресуюча європейська інтеграція веде до подальшого зближення національних правопорядків країн-чле-нів.

Федеративна Республіка Німеччина розташована в серці Європи. Вона сусідує на півночі з Данією, на заході з Нідерландами, Бельгією, Люксембургом і Францією, на півдні з Швейцарією і Австрією та на сході з Чеською Республікою і Польщею. Це центральне місцезнаходження набуло ще більшого значення з часу одержання Німеччиною державної єдності 3 жовтня 1990 року. Більш ніж будь-коли Федеративна Республіка Німеччина стала, так би мовити, поворотним кругом між Сходом і Заходом, а також між Скандинавією і Середземномор'ям. Будучи тісно пов'язаною з Європейським співтовариством і НАТО, Німеччина утворює міст до середньоєвропейських і східноєвропейських держав.

Державна територія ФРН становить 355,8 тис. км². Довжина повітряного шляху з півночі на південь дорівнює 876 км, із заходу на схід — 640 км. Крайніми прикордонними пунктами є: Ліст на острові Зільт на півночі, саксонська Дешка на сході, баварський Оберсдорф на півдні і Зельфкант (Північний Рейн-Вестфалія) на заході. Кордони Федеративної Республіки мають загальну довжину 3758 км.

Федеративна Республіка Німеччина після Росії є найбільш заселеною державою Європи (близько 83 млн жителів) порівняно з Італію (58 млн), Великою Британією (57 млн), Францією (56 млн). Проте за своєю площею вона поступається Франції та Іспанії.

§ 1. Конституція

Німеччина як єдина держава існує понад 100 років. За цей час були прийняті три загальнонімецькі конституції. Прийняття кожної з них відповідало перехідним етапам в історії розвитку держави.

Перша конституція Німеччини була дарована Імператором Вільгельмом 1 1871 року. Вона юридично закріпила об'єднання країни. 6 лютого 1919 року Національні збори, обрані на підставі загальних виборів і наділені установчими повноваженнями, прийняли другу загальногерманську конституцію, яка увійшла в історію як Веймарська (м. Веймар, де проходило засідання Національних зборів). Це була одна з найбільш демократичних конституцій свого часу. Разом з тим, конструкцію державної влади, яка була закріплена конституцією, навряд чи можна вважати вдалою. Великі повноваження голови держави вкупі з тривалим терміном повноважень (сім років), відсутність реального "стримуючої" противаги в особі парламенту, права якого були значно урізані, призвели до узурпації влади в країні фашистами в 30-х роках XX сторіччя.

Нині діюча Конституція Німеччини 1949 року офіційно Іменується Основним законом.

Основний закон Федеративної Республіки Німеччини був створений 1949 року з метою надання державі на "перехідний період" нового, вільно-демократичного ладу. Основний закон був задуманий як тимчасовий, а не як остаточна конституція. За народом Німеччини залишалося право "у вільному самовизначенні досягти єдності і свободи Німеччини". Згодом Основний закон виявився здатним нести навантаження фундаментом стабільного демократичного суспільства. Заповідь Основного закону про об'єднання була виконана 1990 року. На засадах Договору про об'єднання, який регулював вступ НДР до ФРН, по-новому були сформульовані преамбула і заключна стаття Основного закону. Відтепер текст Конституції документує, що німецький народ з об'єднанням знову досяг своєї єдності. Від 3 жовтня 1990 року Основний закон є чинним для всієї Німеччини.

Його основні начала у вигляді "франкфуртських документів" були розроблені у червні 1948 року на Конференції представників окупаційних влад з прем'єр-міністрами земель

214

Глава 15

Основи конституційного права ФРН

215

у Франкфурті-на-Майні. На цій же конференції був створений комітет з 22 німецьких фахівців у галузі конституційного права, який у відповідності з "франкфуртськими документами" підготував проект Конституції. Для остаточної редакції і схвалення проекту конституції була сформована парламентська рада з 65 представників земель. Робота парламентської ради впритул до прийняття Конституції проходила під контролем і тиском влад країн Заходу. Після прийняття Основного закону парламентською радою, його схвалення окупаційними владами і ратифікацією ландтагами земель 23 травня 1949 року відбулася процедура його підписання.

Конституція ФРН має елемент октроїрованості, оскільки в процесі її розробки та прийняття велику роль відігравали окупаційні влади. Безсумнівним впливом західних окупаційних влад можна пояснити і зміст статті 24, яка передбачає обмеження суверенітету ФРН, який припускає можливість "передати верховну владу міждержавним установленням".

У цілому Конституція ФРН, подібно іншим післявоєнним конституціям, є відображенням нового співвідношення соціальних сил як в середині країни, так і на міжнародній арені. Конституція Німеччини виходить із принципів загальнолюдських цінностей: демократії, розподілу влад, рівності, справедливості тощо. Федеративна Республіка Німеччина визначається Конституцією як демократична, соціальна і правова держава. У багатьох місцях Конституції можна відчути прагнення уникнути помилок, що призвели до падіння демократичної Веймарської республіки. Законодавцями 1948 року були, як зазначалося, прем'єр-міністри утворених в західних окупаційних зонах земель і Парламентська рада, обрана ландтагами. Ця Рада за головуванням Конрада Аде-науера схвалила Основний закон, що був обнародуваний 23 травня 1949 року.

Під час урочистостей з приводу сорокаліття Федеративної Республіки 1989 року Основний закон був визнаний найкращою і найвільнішою Конституцією, яка будь-коли існувала на німецькій землі. Його вимоги стали дійсністю суспільства. Основний закон увійшов у свідомість громадян і визнавався ними. З Основним законом була народжена держава, яку до сьогодні обминали серйозні конституційні кризи.

Основні права. Перше місце у Конституції посідає каталог основних прав із зобов'язанням держави поважати й захищати гідність людини. Ця гарантія доповнюється загальним правом на вільний розвиток особистості. Надається широкий захист від протиправних втручань держави. На поважання людської гідності і свободу особистості можуть посилатися в рівній мірі як німці, так і іноземці. До класичних прав, що їх називає Основний закон, належить свобода віросповідання, свобода слова (включаючи свободу друку) і гарантія власності. Сюди належать також свобода мистецтва й науки, право створювати коаліції, право захисту таємниці листування, поштових і телеграфних відправлень, принциповий захист від примусу працювати і примусової роботи, недоторканність житла, а також право відмовлятися від військової служби з міркувань совісті.

Громадянські права, що на протилежність вищезазначеним стосуються лише німецьких громадян, торкаються переважно політичних прав співучасті і права вільної професійної діяльності. По суті до них належать: право на проведення зборів, право засновувати спілки і товариства, право вільно пересуватися територією Федеративної Республіки (включаючи виїзд за межі), право вибору професії і роботи за фахом, заборона видачі громадян іншим державам, а також виборче право.

Поруч з правами свободи стоять права рівноправності. Основний закон конкретизує загальне положення про рівність усіх людей перед законом визначенням, що ніхто не може зазнати обмежень або одержати перевагу з причин статі, свого походження, своєї раси, своєї мови, своєї батьківщини або країни прибуття, своєї віри або свого політичного світогляду. Виразно зазначається рівноправність чоловіка й жінки, і нарешті, Конституція гарантує усім німцям рівний доступ до громадських служб.

Основні права розглядають і відношення окремого громадянина до таких соціальних об'єднань, як шлюб, сім'я, церква, школа, а також до держави. Вони частково гарантують громадянинові безпосередні домагання на послуги з боку держави, як, наприклад, на державне забезпечення.

Основним правом, що вже за своєю суттю стосується лише іноземців, є вперше гарантоване в німецькій конституції право притулку, яке дає політичне переслідуваним інозем-

216

Глава 15

Поиск по сайту: