Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Компетенція парламенту



Конституція та інші нормативні акти закріплюють за державними органами права й обов'язки та сферу їхньої діяльності. Найбільш широкою компетенцією наділяються парламенти. Компетенція парламенту — основний фактор, що визначає його правове становище, роль в юридично-політичному житті та взаємовідносини з іншими державними органами.

Компетенції парламенту належать законодавча сфера діяльності, прийняття закону про бюджет, формування вищих органів держави, контроль за діяльністю уряду та здійснення зовнішньополітичних функцій.

Законодавчі повноваження. Прийняття законів є головним завданням парламенту, основним його призначенням як загальнодержавної представницької установи./

Існують такі види законів: Конституція (Основний Закон), конституційний закон, органічний закрн, звичайний закон. Законодавство США та Англії розрізняє закони (біллі) публічні та приватні. Поширення набуло делеговане законодавство, що розглядається, наприклад, Асамблеєю Республіки Португалія як законодавча діяльність парламенту.

Обсяг повноважень парламенту залежить від ряду чинників: форми правління, форми політико-територіального устрою, розстановки політичних сил, що склалася у період прийняття конституції, і традицій. Конституції різними спо-


136


Глава W


Парламент


W


 


собами закріплюють компетенцію парламентів у законодавчій сфері: 1) переліком питань, за якими парламент може здійснювати законодавчу діяльність; 2) без закріплення будь-яких питань, з яких парламент може здійснювати законодавчі функції; 3) встановленням відносно визначеної компетенції у сферах, що стосуються взаємовідносин законодавчих органів федерації та її суб'єктів.

До конституцій, що закріплюють точний перелік питань, з яких парламент законодавствує, належать; наприклад, Конституції США, Австрії, Болгарії, Франції. Так, у ст. 1 розд. 8 Конституції США перераховані питання, з яких Конгрес має право законодавствувати: встановлювати та стягувати податки; забезпечувати спільну оборону та загальний добробут; одержувати позики; регулювати торгівлю з іноземними державами та між окремими штатами; карбувати монету, регулювати її цінність і цінність іноземної валюти; оголошувати війну, набирати, формувати й утримувати армію, флот; поліцію і т. ін. Розділ 9 тієї ж статті містить перелік того, чого Конгрес не може здійснювати. З усіх інших питань (так звані остаточні повноваження) закони приймаються штатами.

Федеральний конституційний закон Австрії від 10 листопада 1920 р. називає питання, за якими федеральні збори уповноважені приймати закони (ст. 10, 11), а за якими — лише загальні принципи законів (ст. 12). Конституційний Суд скасовує такий закон (ст. 140 п. 3) у разі порушення меж повноважень, встановлених Федеральним конституційним законом, федеральними органами або органами земель.

У федеративних державах розмежування повноважень у законодавчій сфері здійснюється між федеральними органами та органами суб'єктів федерації.

Конституція Болгарії 1991 р. (статті 84, 85) містить перелік питань, що належать до компетенції Народних зборів, а спірні питання повноважень між Народними зборами, Президентом і Радою Міністрів вирішує Конституційний Суд.

Такий спосіб закріплення повноважень заведено називати в юридичній літературі абсолютно визначеною компетенцією парламенту.

Деякі конституції (Англії, Нової Зеландії, Португалії, Польщі та ін.) дуже широко закріплюють повноваження пар-ламенту в законодавчій сфері.


В Англії верховна влада в галузі законодавства доручається парламенту в цілому. Це — "королева у парламенті", тобто королева та дві палати парламенту. Законопроект, прийнятий обома палатами, стає законом лише після ухвалення його королевою. Принцип верховенства парламенту означає, що він не зв'язаний жодними нормативними актами, ніхто не може обмежити його верховенство у законодавчій владі. Він приймає та змінює будь-який закон у звичайному порядку, ніхто не може брати під сумнів конституцій-ність акта, навіть суд.

До цієї ж групи, для якої сфера законодавчих повноважень не обмежена, належить парламент Італії. Розділ II Конституції Італії ("Укладення законів") вказує лише на те, що "законодавча функція здійснюється спільно обома палатами" (ст. 70 Конституції Італії), а повноваження кожної з палат можуть бути відстрочені лише у законодавчому порядку та лише на випадок війни (ст. 60 Конституції). "Мала Конституція" Польщі, Конституція Португалії обмежуються констатацією факту прийняття законів парламентом. "Сейм приймає закони більшістю голосів за присутності не менш як половини загальної кількості депутатів, якщо конституційний закон не передбачає інше", Асамблея Республіки Португалія може приймати закони з усіх питань, за винятком організації та порядку діяльності уряду (п. "г" ст. 164 Конституції Португалії).

За Конституцією Японії парламент є вищим органом державної влади та єдиним законодавчим органом держави.

; Проте слід зазначити, що ані конституція, ані закони про парламент не визначають сферу законодавчого регулювання парламенту. На практиці це спричиняє те, що значна частина важливих питань державного життя вирішується нормо-творчою діяльністю уряду, а парламент законодавствує з питань загальних.

Отже, за характером конституційної регламентації цю групу парламентів можна віднести до парламентів з абсолютно необмеженою законодавчою компетенцією.

Третю групу складають парламенти з відносно визначеною компетенцією. До цієї групи належить Конституція Індії, яка встановлює три види повноважень: а) виключну компетенцію союзу, за якою може законодавствувати лише федеральний парламент; б) компетенцію законодавчих органів


138


Глава 10


Парламент


139


 


штатів; в) спільну компетенцію федерального парламенту та законодавчих зборів штатів.

Основний Закон Німеччини та Конституція Швейцарії встановлюють виключну компетенцію федеральних органів і конкуруючу законодавчу компетенцію земель або кантонів.

У сфері конкуруючої законодавчої компетенції землі наділяються правом законодавства лише тоді і остільки, коли і оскільки федерація не використовує своїх прав законодавства.

Прийняття законів. Прийняття звичайних законів проходить згідно з процедурою, встановленою конституцією та регламентами палати або палат у двопалатному парламенті. Ця процедура схожа в основних рисах.

Початковою стадією законодавчого процесу є внесення законопроекту до парламенту (або до однієї з його палат, або лише до нижньої палати).

Суб'єктами права законодавчої ініціативи є як окремий парламентарій, так і група парламентаріїв (кількість парламентаріїв, що володіють правом законодавчої ініціативи звичайно передбачається регламентом), постійні комісії (комітети), парламентські групи (клуби, фракції), уряд. В окремих країнах (у Мексиці, Польщі, Росії, Білорусі) Президент країни наділений правом законодавчої ініціативи з усіх питань, пов'язаних із здійсненням своїх функцій, а Президент США — лише з питань щодо проекту державного бюджету.

Право законодавчої ініціативи у федеративних країнах належить вищим законодавчим органам суб'єктів федерації (наприклад, у Німеччині, Мексиці, в Австрії), а в Італії, Фінляндії та інших країнах — вищим органам влади автономних областей; у Російській Федерації — Конституційному Суду; у КНР, на Кубі та деяких країнах Латинської Америки — Верховному Суду, Генеральній прокуратурі, крім того, в КНР — Центральній військовій раді, на Кубі — Центральному комітету профцентру трудящих Куби та національним керівним органам громадських організацій з питань їх компетенції.

У деяких країнах (США, Швейцарії, в Іспанії, Італії, Австрії, на Кубі) існує інститут народної ініціативи, сутність якого полягає у тому, що громадяни, які зібрали встановлену конституцією кількість голосів виборців, можуть вимагати від парламенту розгляду законопроекту.


Коло суб'єктів права законодавчої ініціативи досить широке, проте практично здійснення законодавчої ініціативи зосереджено в руках уряду, їх проекти розглядаються в першу чергу, вони можуть вносити законопроекти до парламенту будь-коли, тимчасом як депутати, наприклад парламенту Фінляндії, можуть вносити законопроекти лише протягом 14 днів після відкриття чергової сесії.

, Порядок реалізації права законодавчої ініціативи. У двопалатних парламентах законопроекти вносяться до нижньої палати, а якщо палати рівноправні (Італія, Мексика, Швейцарія та ін.), — до будь-якої.

Законопроекти приймаються на сесіях парламенту двома читаннями (у Болгарії на різних засіданнях Народних зборів), трьома читаннями (в Австрії, Італії, Польщі, США та ін.).

Голова палати, до якої направлений законопроект, розглядає і вирішує питання про його подальшу долю. У разі позитивного рішення він дає розпорядження про його розмноження та про передачу тексту депутатам і включення його до порядку денного. Іноді ця процедура називається "першим читанням". Далі законопроект без дебатів передається в постійну комісію або починаються дебати відносно його загальних принципів, вносяться поправки і доповнення. Такі процедурні дії називаються іноді "другим читанням". Комісія після розглядання повертає законопроект до парламенту, де знову починаються дебати щодо його прийняття. Під час "третього читання" законопроект приймається остаточно.

Законопроект повинен бути прийнятий палатами за ідентичною редакцією, при цьому використовується метод "човна" (човника) — передача тексту законопроекту від однієї палати до другої до того часу, поки він не набуде однакової редакції. Для усунення розбіжності тексту законопроекту іноді створюється комісія з представників обох палат.

Важливе місце у діяльності парламенту посідає прийняття закону про бюджет. Проект закону про бюджет, на відміну від інших законопроектів, складається і вноситься на розгляд до нижньої палати парламенту з нерівноправними палатами тільки урядом. На відміну від інших законів, діючих протягом тривалого часу, закон про бюджет функціонує лише один фінансовий рік/

Парламенти Угорщини, Греції, Словакії, Чехії та інших країн обирають президента, формують уряд, органи консти-



Глава 10


 


туційного контролю й нагляду, Верховний Суд. їм належать повноваження у сфері оборони країни та зовнішньої політики. Вони здійснюють контроль за діяльністю уряду. Види контролю парламенту за діяльністю уряду залежать від форми правління. У президентських республіках, де уряд формується президентом і не відповідає перед парламентом, контрольні повноваження останнього не настільки великі, як у парламентарних республіках.

Конституції розрізняють дві форми відповідальності уряду: політичну й судову. Політична відповідальність означає вираження уряду або його окремим міністрам недовіри і залишення ними посад, які вони обіймають. Судова відповідальність означає притягнення до суду уряду в цілому або якогось його члену за вчинений злочин під час виконання своїх обов'язків.

Формами контролю за діяльністю уряду є постановка питання про довіру за ініціативою уряду; пропозиція депутатів про вираження уряду недовіри; інтерпеляція; усні та письмові запитання; спеціальні форми парламентського контролю.:

Відмова парламенту в довірі уряду тягне за собою його відставку.

Група, що кількісно складає від однієї десятої до однієї четвертої всіх депутатів палати може внести резолюцію недовіри уряду., За резолюцію недовіри має висловитися абсолютна більшість депутатів. Президентові надається право у разі вираження недовіри уряду прийняти його відставку або розпустити парламент і призначити нові вибори.'

Інтерпеляція являє собою звернення у письмовій формі групи депутатів до уряду з вимогою надати інформацію з найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики або з будь-якого конкретного питання, що має загальнодержавне значення. Відповідь уряду обговорюється на пленарному засіданні палати і може завершитися прийняттям резолюції недовіри.

Запитання письмові та усні правлять, як правило, за засіб одержання інформації, надання палаті тих або інших документів, критики діяльності уряду в цілому або окремих міністрів. Відповідають, зазвичай, усно чи відписують негайно або на наступному засіданні.


Глава 11. Глава держави

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.