Інституціоналізація політичних партій

Постійно зростаюча роль політичних партій у житті суспільства, ускладнення форм і методів їх діяльності зумовили необхідність їхньої інституціоналізації, тобто надання кожній конкретній партії статусу інституту, офіційно оформленого і визнаного державою. Це правове закріплення ролі та місця партій у політичній системі суспільства, регламентація порядку їх утворення і припинення діяльності, визначення їх внутрішньої структури і принципів роботи, вимог щодо ідеології і програм, врешті, порядку фінансування. Явище це досить нове. Тривалий час політичні партії діяли поза межами правового регулювання з боку держави. Ні в конституції США, ні в поправках до неї зовсім не йдеться про політичні партії. Щоправда, на рівні штатів така регламентація існувала. В Європі перші кроки на цьому шляху були зроблені Be-

Глава 4

Політичні партії і партійні системи

ликою Британією у 1937 р. У цілому ж в зарубіжних країнах законодавство відносно правової регламентації діяльності політичних партій почало розвиватися після другої світової війни.

Інституціоналізація політичних- партій відбувається у двох напрямах: конституційному і законодавчому. Для першого напряму характерне визначення правового статусу політичних партій конституцією конкретної держави. Так, ст. б Конституції Іспанії 1978 р. гласить: "Політичні партії відповідно до принципу політичного плюралізму конкурують у формуванні і вираженні народної думки і є основним елементом політичної діяльності". Аналогічні положення зустрічаються у конституціях ФРН, Італії, Франції, Португалії, Болгарії та ін.

Спеціальні закони розвивають і конкретизують конституційні принципи. Такими є закон ФРН 1967 p., доповнений у 1969 і 1983 pp., закони Фінляндії 1969 р., США 1974 p., Франції 1988 р. та ін. Деякі закони дають визначення політичної партії.

Закони про політичні партії приділяють велику увагу порядку реєстрації партій, визначенню умов, необхідних для цього, порядку створення партійних фракцій у парламентах і т. ін. Така детальна регламентація характеризує, наскільки глибоко партії інтегровані у політичний механізм реалізації влади.

Відомо, що політичні партії у ході виборчих кампаній зазнають великих витрат. Кошти вони отримують в основному з трьох джерел: 1) членські внески; 2) відкриті та таємні пожертвування підприємців і банкірів; 3) державне фінансування.

Членські внески надають фінансової підтримки лише масовим партіям. У кадрових партіях членські внески становлять не більше як 10—15 відсотків їхніх різних витрат. Інколи вони мають суто символічний характер.

Так, членство у Консервативній партії Великобританії коштує всього один фунт стерлінгів на рік, а в партії Ліберальних демократів — три фунти стерлінгів.

Левова пайка всіх матеріальних витрат партій покривається за рахунок підприємницьких структур і спілок, які щедро фінансують партії, а потім вимагають від них (у разі приходу партії до влади) додержання певного політичного

курсу, прийняття конкретних законів, перегляду податкової політики, просування своїх представників на посади у державному апараті і т. ін.

Державне фінансування партій регламентується як законами про політичні партії, так і виборчими законами.

Робота політичних партій з рядовими членами здійснюється переважно за територіальним принципом.

Усе зазначене вище про діяльність політичних партій в зарубіжних країнах дозволяє зробити такі висновки: 1) політичні партії, які глибоко інтегровані у політичний механізм влади, чинять усе більший вплив на соціально-економічні та політичні процеси, що відбуваються у суспільстві; 2) висновки про діяльність партії слід робити не за назвою, програмою, передвиборною платформою чи популярними гаслами, які вона висуває під час виборчих кампаній, а за конкретними справами, коли партія приходить до влади, працює у владних структурах на коаліційній основі або як опозиційна партія.

Поиск по сайту: