Декорування скловиробів

Декорування виробів із скла є поширеним при виробництві СП для освітлення адміністративних приміщень та світильників побутового призначення. Існує два способи нанесення декоративного узору на світильник – з частковим руйнуванням поверхні його розсіювача (хімічна обробка, абразивне утворення матової поверхні, полірування та шліфування) і без руйнування (нанесення фарби). При хімічній обробці може бути утворена матова чи полірована поверхня внаслідок взаємодії травника (плавикової кислоти) з поверхнею скла. Концентрація плавикової кислоти має бути незначною (до 40%) для того, щоб оброблювана поверхня була після обробки гладкою. Перед травленням скло промивають у соді і 10%-му розчині плавикової кислоти. Якщо матовими мають бути і внутрішня, і зовнішня поверхні деталі СП, як травник беруть рідину, в яку занурюють деталь. Якщо ж протравити треба тільки одну з поверхонь, як травник беруть пасту, яку наносять щіткою. Якщо на деталі має бути вибіркове травлення, тобто витравлення окремих ділянок, користуються спеціальним лаком, який є стійким до даного травника і його потім можна змити розчинником. Іноді зручно використовувати воск. Спочатку воском покривають всю поверхню, а потім з тих ділянок, які мають бути протравлені, прошарок воску знімають. Після цього заготовку занурюють у травник. Таке травління називають світлим.

Хімічне полірування здійснюють травленням деталей у розчині суміші сірної і плавикової кислот, нагрітому до температури 45-55 °С. При цьому поверхня стає блискучою і гладкою. Таким способом зручно обробляти скло зі значним відсотком PbO, тобто таке, що хімічно нестійке до даного травника. Хімічним поліруванням зазвичай обробляють елементи люстр.

Для травлення використують два баки різної ємкості. У першому баці меншої ємкості зроблено отвори. Сюди вміщують деталі, що підлягають поліруванню. У другому баці знаходиться травник. Втановивши один бак в інший, деталі витримують у травнику потрібний час і після травлення промивають водою. Чим більше циклів “травник-вода-травник” виконано для деталей, тим вища якість полірованої поверхні. Оптимальні режими хімічного полірування, випробувані у світлотехнічному виробництві, наведено в табл. 9.

Таблиця 9 - Режими хімічного полірування

Оптимальний режим травлення підбирають після проведення пробного полірування на невеликих партіях розсіювачів. Як правило, процеси хімічного полірування добре автоматизовані і їх виконують на спеціальних лініях.

Якщо габарити елементів люстр, що підлягають поліруванню, значні, зручніше використовувати вогняне полірування. При нагріві скла до температури розм’якшення і повільному охолодженні поверхня скла набуває гладкості й блиску. З цією метою деталі зі скла нагрівають полум’ям газового пальника, або намащують сажею і нагрівають у печі (сажа вигорає і підплавляє поверхню скла). Вогняне полірування при крупносерійному і масовому виробництві здійснюють у неперервних тунельних печах. При цьому деталі завантажують на конвеєрну ленту, яка проходить через тунель з серією пальників. Механічне шліфування і полірування застосовують для одержання рельєфних рисунків. Полум’я пальників і швидкість руху деталей контролюються.

Шліфування здійснюють на спеціальних плоскопаралельних верстатах абразивним інструментом або абразивними пастами.

Для одержання на виробах кольорових рисунків використують муфельні фарби, що являють собою дрібнодисперсні легкотопкі кольорові стекла – порошинки з додатком фарбників. До складу муфельних фарб як основні компоненти входять окисли: PbO, B₂O₃, SiO₂, Na₂O, а як додаткові – сурик Pb₃O і борна кислота H₃BO₃. Одержана суміш є безкольоровою речовиною, яка називається плавнем. Фарбниками зазвичай є окисли металів (олово,титан, сурьма, церій). Їх відпалюють у вигляді порошку при температурі 800-1300 °С (для того, щоб у скляній шихті не було вологи, яка призведе до специфічних дефектів скла – пухирців) і додають до плавня.

Декоративне покриття наносять на деталь такими способами:

1. Шовкотрафаретний друк.

2. Фотохімічний спосіб.

3. Спосіб рухомих деколей.

При трафаретному друці на капронову сітку наносять трафарет рисунка. Ті місця, що мають бути зафарбовані, зачищають. Сітку притискують до деталі і зверху намащують прошарком фарби, яку витісняють через трафарет гумовим шпателем або валиком. Якщо треба зробити багатокольоровий рисунок, використують кілька сіток-трафаретів.

При фотохімічному способі рисунок наносять фарбою на клейку світлочутливу плівку, яку переносять на деталь. При попаданні світла плівка під фарбою зберігається, а незахищені фарбою ділянки плівки зникають внаслідок перебігу фотохімічних реакцій.

Спосіб рухомих деколей полягає у такому. Деколі складаються з рисунків, нанесених на прозору плівку, що за допомогою водорозчинного клею приклеєна до паперу. Для перенесення рисунка деколь занурюють у ванну з водою, і після розм’ягшення паперу наносять на виріб рисунком догори. Після цього висмикують папір і щільно притискають зображення до скла (щоб позбутися повітряних бульбашок). Для закріплення зображення виріб відпалюють у печі при температурі 560-580 °С.

Іноді використовують спеціальні фарби, так звані люстри. Це тонкі, злегка зафарбовані плівки з коефіцієнтом відбиття більшим, ніж у скла. Деталі з люстровим покриттям блискучі, мають святковий вигляд. Зазвичай люстри наносять розпиленням, з подальшим відпалом для закріплення на деталі тонкого прошарку. При використанні люстр треба пом’ятати, що вони знижують коефіцієнт пропускання скла на 20-30%. Тобто для світильників, які грають роль прикраси, люстри зручні, а для реальних освітлювальних приладів – ні.

Поиск по сайту: