Сучасне використання класно-урочної системи навчання

Класно-урочна система навчання, організація навчального процесу, при якій учні групуються для проведення занять у колективи, що зберігають свій склад протягом встановленого періоду часу (звичайно навчального року), - класи, а провідною формою навчання є урок. У загальній схемі організації класно-урочній системі навчання чітко виділяються вертикальну та горизонтальну з'єднання класів. Вертикально вони надбудовуються один над іншим, що відображає змістовно-тимчасові (частина навчального курсу - один рік) ступені у навчанні, на яких знаходяться учні, і позначаються порядковими числівниками. Горизонтально - один біля одного - розташовуються класи, які працюють за тим же навчальними планами та програмами, такі класи називають «паралельними» і зазвичай позначаються літерами при числівників, що відображають їхнє місце по вертикалі. Якщо угрупування учнів проводиться на основі особливих критеріїв і для різних цілей, повного подібності по горизонталі може не бути, наприклад між звичайними та спеціалізованими класами

У процесі розвитку і вдосконалення класно-урочної системи навчання в кінці 19-початку 20 ст., коли деякі країни прийняли закони про обов'язкове навчання, виявився ряд складних і актуальних проблем: класифікація учнів, переклад в наступні класи, індивідуалізація навчання та ін Школи капіталістичних країн (США, Великобританія та ін) вже на початку 20 ст. зробили спроби вирішити ці проблеми за допомогою розподілу учнів у паралельних класах за здібностями. Це призвело до виникнення «сильних», «середніх», «слабких» класів та відповідної диференціації навчальних програм, термінів вивчення матеріалу, методів викладання, в результаті чого можливість переходу з «слабких» в «середні» і «сильні» класи фактично виключалася. Угрупування проводилася відповідно до свідчень тестових випробувань розумової обдарованості і стала використовуватися правлячими колами буржуазних країн в якості одного із засобів класової селекції учнів. Некритичне застосування педології такої методики класифікації учнів в умовах радянської школи була засуджена постановою ЦК ВКП (б) від 4 липня 1936 «Про педологічні перекручення в системі Наркомпросом».

Аналіз даних теорії та практики навчання показує, що ідея угрупування учнів за здібностями має подвійну природу: теоретично припускаючи певні організаційні переваги, вона включає ряд вкрай небажаних наслідків, насамперед у гуманне ставлення. Вона і практично нездійсненна з багатьох причин, з яких головними є відсутність науково обґрунтованих способів об'єктивного вимірювання здібностей учнів і неминуче порушення однорідності складу класу (навіть якщо б вдалося досягти її за допомогою тих чи інших методик класифікації) через нерівномірність розвитку учнів і відмінностей в їх інтереси, уподобання.

У масових загальноосвітніх школах учні одного й того ж класу відрізняються один від одного здібностями, схильностями, інтересами. Працювати в таких класах, природно, складніше, але досвід кращих шкіл та вчителів свідчить, що ці труднощі подоланні. Розвиток інтересів і здібностей кожного учня, формування творчої індивідуальності забезпечується поєднанням досить гнучких і різноманітних видів навчання на уроках з факультативними заняттями і різними формами позакласної та позашкільної роботи.

Удосконалюванню К.-у. с. н. Багато в чому сприяли дослідження радянських дидактів. В умовах радянської школи класно-урочна система навчання забезпечує чіткість організації навчальної роботи, щодо безперервного педагогічного керівництва учнів, їх продуктивну пізнавальну діяльність, зберігає особисті відносини між учителем і учнями, а також між самими учнями і сприяє створенню учнівського колективу, який стає ефективним інструментом не тільки навчання, але і виховання учнів. У старших класах шкіл класно-урочна система навчання застосовується в поєднанні з елементами лекційно-семінарської системи. Крім загальноосвітніх шкіл, класно-урочна система навчання використовується у професійно-технічних училищах і середніх спеціальних навчальних закладах

У сучасній школі класно-урочна форма організації навчання переважає у школах світу, незважаючи на те, що дидактичним поняттям «клас», «урок» вже близько 400 років. Наприкінці XIX століття розпочалися активні пошуки шляхів удосконалення класно-урочної системи. Вони проводилися у двох напрямах: пошуку нових систем навчання і шляхів удосконалення, модифікації і модернізації класно-урочної системи згідно з новими вимогами суспільства і досягненнями психолого-педагогічної науки.

Першу спробу модернізації класно-урочної системи організації навчання здійснили у 1798 році англійський священик Л. Белл і вчитель Дж. Ланкастер, основною метою якої було збільшення кількості учнів, яких навчає один учитель. Це було обумовлено потребою великого машинного виробництва у значній кількості кваліфікованих робітників. Для підготовки робітників необхідно було збільшити кількість шкіл, а, отже, і контингент учителів, які б навчали значно більшу кількість учнів. Так виникла белл-ланкастерська система взаємного навчання. Автори системи застосували її одночасно в Англії та Індії.

Вони спробували використати у ролі викладачів самих учнів. Старші учні під керівництвом учителя вивчали матеріал самостійно, а потім, отримавши відповідні інструкції, навчали своїх молодших товаришів. Таким чином, один учитель за допомогою учнів-посередників міг навчати 200-300 дітей різного віку. Проте ця система не набула широкого поширення, оскільки недоліки в організації не забезпечували необхідного рівня підготовки учнів.[20]

У США, Японії, у багатьох європейських країнах класно-урочна система зберігається лише в молодших (1-6) класах, а далі навчання організовується добровільно у факультативних групах. В останнє десятиріччя класно-урочна система навчання збагатилася новими теоріями цілісності, проблемно-розвиваючого та програмованого навчання, крупноблочної системи викладання, особистісно-орієнтованого навчання, диференціації та індивідуалізації навчальної роботи, самостійної роботи учнів та ін. У систему навчальних занять міцно ввійшли спостереження, демонстрації і різноманітні лабораторні роботи, екскурсії, використання технічних засобів навчання, опорних таблиць-сигналів, навчальні модулі, стандартизація, 12-бальне оцінювання та тематичний облік знань учнів, діалог.

Класно-урочна система потребує вдосконалення навчального процесу диференціацією завдань і методики навчання залежно від можливостей учнів. Навчально-виховний процес, що враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим, а навчання за таких умов -- диференційованим навчанням.

У навчальному процесі застосовують такі види диференціювання.

- За здібностями. Учнів розподіляють на навчальні групи за загальними або за окремими здібностями. У першому випадку за результатами успішності учнів розподіляють по класах А, Б, В і навчають за відповідними програмами. Можливі переведення з одного класу до іншого. У другому випадку їх групують за здібностями до певної групи предметів (гуманітарних, природничих, фізико-математичних).

- За відсутністю здібностей. Учнів, що не встигають з тих чи тих предметів, групують у класи, в яких ці предмети вивчають за менш складною програмою і в меншому обсязі (такий розподіл за класами дуже поширений у Франції). Найбільший недолік такого диференціювання в тому, що учні здобувають неоднакову освіту й тому не мають рівних можливостей для її продовження.

- За майбутньою професією. Навчання дітей у школах музичних, художніх, з поглибленим вивченням іноземних мов.

- За інтересами учнів. Навчання в класах або школах з поглибленим вивченням фізики, математики, хімії, інших предметів. Такі класи створюють у школах за умови великої кількості учнів, які виявляють підвищений інтерес до певних предметів, їх формують з восьмого року навчання, коли учні вже отримали певний рівень загальноосвітньої підготовки, на базі якої можна організувати диференційоване навчання.

- За талантами дітей. Пошук талановитих дітей і створення умов для їх всебічного розвитку. Пошук здійснюють через проведення різноманітних конкурсів, олімпіад.

Класно-урочна система має в школах України такі організаційні ознаки:

1. Комплектування класів у межах єдиного віку та чисельності згідно з Положеннями про загальноосвітню середню школу та інші навчально-виховні заклади.

2. Основною формою організації навчального процесу є урок.

3. До уроків додаються інші форми навчання в класі.

4. Відвідування уроків школярами є обов'язковим.

5. Навчальний рік поділяється на семестри, між якими є канікули.

Ці організаційні ознаки потрібно сприймати як фундамент організації всієї діяльності школи, а класно-урочну систему як одну із започаткованих людством ознак культури не тільки в освіті, ай в науці.

Висновки

Ян Амос Коменський- видатний чеський мислитель , який народився у невеличкому містечку Нівніце у 1592 році в сім'ї мірошника, вважається фундатором наукової педагогіки. Жив і творив у період переходу від середньовіччя до нового часу, для якого була характерна боротьба між феодалізмом і капіталістичними елементами, що зароджувались і бурхливо розвивались. У 1960 році, у м. Лешно він пише грандіозні твори, величезні здобутки педагогіки, « Велика дидактика», «Материнська школа», « Відкриті двері до мов і всіх наук» та ін. Останні роки жив у Амстердамі, помер у 1670 р.

Педагогічним поглядам і педагогічній діяльності Коменського були притаманні демократизм, гуманізм, життєрадісність, релігійність - визнання Бога як першопричини появи природи і людини: сенсуалізм, згідно з яким началом пізнання є відчуття, досвід. У його світогляді сенсуалізм виступав у суперечність з релігійністю, демократизмом, просвітительством, що зумовило двоїстість підходу вченого до основних питань педагогіки. Філософія Коменського була перш за все виправданням існування людини в бурхливому світі.

Класно-урочна система є найважливішим винаходом у дидактиці. Вона здолала довгий і складний шлях, прийшовши на зміну індивідуальному навчанню, яке широко застосовувалося в школах стародавнього світу і середньовіччя.

Сформовані до 6 ст. до н. е.. в Древній Греції спартанська і афінська системи виховання передбачали єдиний вік вступу до школи (7 років), організацію навчання на декількох рівнях за встановленими навчальним планам, створення стійких груп учнів, з якими окремі види занять проводилися одночасно (Спарта). Що виникли в ранньому середньовіччі монастирські і соборні школи мали твердий розклад, точно певну тривалість занять. В епоху Відродження (14-16 ст.) У ряді шкіл застосовувалося об'єднання учнів у класах по знаннях. Розроблена Ф. Меланхтона система організації німецьких шкіл (1528) передбачала поділ на класи школи, містила навчальні плани та програми навчання в кожному з них; ідеї Меланхтона були реалізовані на практиці Страсбурзькій класичної латинської гімназією І. Штурма (заснована 1538). Цим був покладений початок плану організації навчання «один клас - один рік», який лежить в основі класно-урочної системи навчання. У відкритих в 2-й половині 16 ст. єзуїтських школи та колегіуми учні поділялися на класи за знаннями й застосовувалися елементи одночасного навчання всіх учнів класу.У 16 ст. у братських школах Південно-Західної Русі (Львівської, Луцької та ін) учні поділялися на класи і заняття з кожним класом проводилися за спеціальним розкладом.Деякі риси класно-урочної системи мали місце в середні віки в монастирських школах (класи, парти, кафедра вчителя, Дзвінки перед початком і наприкінці занять). В епоху Відродження з явився поділ дітей на класи за знаннями, стали вводитися навчальні плани, урізноманітнювалися методи і прийоми навчання. Класно-урочна система була прийнята також в {єзуїтських школах і колегіумах. У 20-30-х роках XVI століття класно-урочна система застосовувалась у загальнодоступних школах Чехії, Польщі, Угорщини, Литви, Саксонії та в інших країнах. Творцем класно-урочної системи справедливо вважають Яна Амоса Коменського, який перевірив, удосконалив і використовував її основні принципи при організації шкіл у Чехії і Польщі. У «Великій дидактиці» і в «Законах упорядженої школи» (1633-1638) він узагальнив величезний досвід, оформив контури класно-урочної системи, яка вже понад 350 років панує як форма організації навчально-виховного процесу в школах усього світу.

У сучасній школі класно-урочна форма організації навчання переважає у школах світу, незважаючи на те, що дидактичним поняттям «класс», «урок» вже близько 400 років. Наприкінці XIX століття розпочалися активні пошуки шляхів удосконалення класно-урочної системи. Вони проводилися у двох напрямах: пошуку нових систем навчання і шляхів удосконалення, модифікації і модернізації класно-урочної системи згідно з новими вимогами суспільства і досягненнями психолого-педагогічної науки.

На сьогоднішній день класно-урочну систему навчання використовують у всіх країнах світу, зокрема і в Україні.

Поиск по сайту: