Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ДОВГІ ВАЛИ СЕРЕДНЬОЇ ТЕЧІЇ ДНІСТРА

Андрій Доронькін

З технічних причин малюнки до тексту не подаються.

Більшість з насипних валів середнього Дністра є загадковими. Невідомі докладно місця їх розташування, а відомі ді­ля­н­ки валів здебільшого не досліджені.

Так само не дійшли до нашого часу і народні перекази про походження валів. Невідомі в більшості випадків ні час ні мета їх побудови. Хоча, швидше за все, земляні вали були елементами фортифікації. Вони оточували або ок­ре­мі укріплення (городища), або якісь більші території.

Експедицію "Дністер - 92/93" цікавили переважно ті вали, які насипані в доісторичні часи і які захищали до­сить великі території. Надалі в цьому розділі вони будуть називатись "довгими валами". Інші народні назви довгих ва­лів : "Траянові вали", "Турецькі вали", "Траяни" (здається, остання назва - це один із варіантів перекладу сло­во­спо­лучення "довгий вал" на румунську мову). Ці назви теж можуть зустрічатись в тексті.

Довгі оборонні вали широко розповсюджені по всій ªвропі. Невідомо де і коли почали їх насипати вперше, але востаннє в ªвропі довгий вал був насипаний саме на Україні в 1769 - 1774 роках між Дніпром і Азовським мо­рем. Можна припустити, що засади організації оборони за допомогою довгих валів і в 18 столітті (коли був насипаний ос­танній довгий вал) і в долітописні часи були схожі. Отже, згадаймо ті принципи, за якими будували довгі вали, ска­жі­мо, в Росії.

Відомо, що в Росії 16 - 18 століть довгі вали використовувалися для оборони від легкоозброєного, рухливого вій­ська, яке не ставило собі мету утримання завойованих територій, а обмежувалося лише оволодінням рухомої здобичі. До­вгі вали в Росії споруджувалися на східних і південних кордонах держави і були власне прикордонними ук­ріп­лен­ня­ми.

Але навіть і для легкоозброєного війська, яке не дуже придатне для облоги (тим більше для штурму) ук­ріп­лень, довгий вал не був тою перепоною, котрої не можна було б подолати при певній кількості наступаючих. Вал, шви­дше, був фактором запізнюючим, позбавляючи наступаючих переваги у раптовості атаки.

Ще більшою перепоною довгий вал ставав при відступі війська після закінчення рейду, коли нападники вер­та­ли­ся обтяжені здобиччю - худобою, полоненими, возами, Швидко і непомітно перейти через вал було в такому ви­пад­ку зовсім неможливо.

Оскільки утримання регулярного війська для безумовної і безпосередньої охорони довгих валів було не­мож­ли­вим навіть для такої великої і мілітаризованої імперії як Росія 18 ст., то прикордонні гарнізони містилися в фортецях, роз­ташованих більш-менш рівномірно вздовж валу на відстані приблизно 20 км одна від одної.

Довгі вали, що зводилися в 1 і 2 століттях на кордоні Римської імперії, також не охоронялися безпосередньо. Вій­ська розташовувалися :

трохи позаду довгого валу в невеликих фортецях, розташованих приблизно за 15 км одна від одної;

більші гарнізони були розташовані з 4 - 8 км від довгого валу в більших фортецях;

головні сили - ще далі від довгого валу, але так, щоб місце розташування мало зручні шляхи сполучення з будь-якою ділянкою довгого валу.

Беручи до уваги такі засади організації оборони кордонів, в експедиції під час розвідок враховувалося взаємне роз­ташування довгих валів і городищ; навіть якщо городища не були в давнину фортецями, а лише сховищами. Звер­та­ла­ся також увага на датування городищ - по можливості.

Взагалі важко провести ту межу, яка розділила б поняття "городище" і "довгий вал". Що таке, наприклад, збру­цький Траянів Вал ? Чи це укріплення городища скіфського часу (не найбільшого з відомих, до речі); чи при­кор­дон­ний вал, що обмежував територію якогось племені ? чи ще щось інше ? Невідомо. Тому незважаючи на назву роз­ді­лу і в тексті, і в ілюстраціях певна увага приділена і городищам.

Відомо, що довгі вали для охорони кордонів використовувалися не лише у великих імперіях, але і в менших дер­жавах. Так, архієпископ Брунон писав в 1008 р., що Русь по кордонах з кочівниками було огороджено. Авари, ко­ли вони розташувалися на середньому Дунаї, зміцнили кордони своєї країни кількома лініями земляних укріплень, які на­зивалися ring.

Вали насипали не лише по кордонах держав, відомих з історії. Ось що пише В.Шперк в книзі "Фор­ти­фи­ка­ция древнего мира" :

"Слов'янські племена, що колись населяли сучасні Саксонію, Бранденбург і Сілезію, споруджували вздовж кордонів своїх територій на протязі сотень кілометрів земляні вали, рештки яких існують і досі. Така лі­нія валів захищала, наприклад, слов'янські області від р.Заале до Одера і Варти. Деякі західні германські пле­мена, ознайомившись зі способом спорудження римських земляних укріплень,почали і собі споруджувати зе­мляні вали по кордонах своїх територій. За свідченням Тацита, такий вал відокремлював територію херусків від сусіднього племені ангріваріїв; валом були оточені також і володіння бруктеріїв. Згодом східні і північно-схі­дні германські племена, за прикладом слов'янських племен і західних германців також почали захищати те­ри­торію племені в такий спосіб."

З цієї цитати можна зробити висновок, що спорудження довгих валів по кордонах своїх територій було до сна­ги не лише розвиненим державам, а і навіть тим народам, які не мали досить металу для виготовлення знарядь пра­ці і зброї, як, наприклад, германці за часів Тацита.

Таким чином, - оскільки споруджували довгі вали суспільства, різні за рівнем розвитку, починаючи принаймні від племен раннього заліза до пізньофеодальних держав, - експедиція "Дністер" під час розвідок довгих валів не ста­ви­ла за мету прив'язувати траси валів ні до яких інших археологічних пам'яток, крім городищ.

На всій течії Дністра по берегах його є багато печер. Визначити чи ці печери є пам'ятками природи, чи ар­хе­о­логії, чи комплексними пам'ятками, під час руху експедиції важко. Деякі з печер використовувались людьми по­чи­на­ю­чи з мезоліту - як, наприкла, баламутівська. В пізніші часи придністровські печери часто використовувалися як келії, мо­настирі, храми. Досить часто печери розташовані або на городищах, або поруч з ними. Навіть якщо цей збіг ви­пад­ко­вий, цікаво було простежити взаємне розташування не тільки валів і городищ, а також і печер.

Довгі вали давно цікавлять краєзнавців, а деколи і археологів. Про вали досить багато свого часу було на­пи­са­но - це були переважно описи залишків валів і спроби прив'язування цих ділянок до найближчих населених пунктів.

Всі ті відомості про розташування довгих валів на середьному Дністрі, що можна почерпнути з літератури ос­тан­ніх десятиліть, для зручності нанесено на карту 1. При складанні карти були використані такі публікації :

"Карта Бессарабской области с показанием Трояновых валов, уездов, городов, почтовых дорог и ближайших селений около означенных валов", що зберігається в Центральній науковій бібліотеці НАН України в Києві;

Kowalczuk E. Waпy zmijowe. - Kwartalnik historii kultury materialnej, 1969, ¹ 2.

Довідник з археології України : Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області. - К. : Наукова думка, 1984 р.

а також іншу літературу на цю тему, зазначену у цих публікаціях. Фрагменти з них разом з наши коментарем подано в кінці розділу під заголовком "Перелік довгих валів, позначених на карті 1”.

Далі йтиметься про розвідку тих ділянок валів, про які немає певних відомостей в літературі, виданій за ос­танні 50 років в Україні (і які, отже, не потрапили до карти 1). Нами описуються результати послідовних пошуків дов­гих валів вздовж берегів Дністра від м.Заліщики Тернопільської області до села Велика Слобідка Кам'янець-По­діль­ського району Хмельницької області в липні 1992 і в серпні 1993 років.

Почнемо з того, що під час сплаву катамаранів від Заліщиків опитування місцевих людей, що зустрічалися по бе­регах, про довгі вали не давали жодного результату на протязі кількох днів. В жодному селі аж до Самушина люди не те що не знали де є вал, але навіть не розуміли значення слова "вал" і доводилося пояснювати, що то є штучний зе­мляний насип. Навіть в деяких місцях, про які в книжках пишуть, що там збереглися вали, неможливо від місцевих лю­дей про ті вали допитатися, мабуть через те, що зараз ніяких валів там нема.

А от у двох місцях, зі згаданих в літературі, схоже, що довгих валів таки й не було. А саме :

1. Природознавчий нарис М.П.Чайковського містить таке речення :

"...Та найчарівніший куточок Західного Поділля - заповідна степова ділянка Синьків, що зна­хо­дить­ся на так званому Дністровському валу..."[1]

і далі йде характеристика рослин цієї ділянки.

В контексті цього нарису словосполучення "дністровський вал" не має географічного змісту - воно вжито яко то­понім з історичним забарвленням. Колодрібські селяни не чули нічого ні про які вали в напрямку Синькова, але ка­за­ли, що біля Синькова поруч з кар'єром є городище. І справді, якщо йти від Колодрібки до Синькова, то по дорозі ні­де не видно "заповідної степової ділянки", крім того місця, де розташоване городище. Слідів довгого валу, чи бодай зруч­ної для його спорудження місцевості також непомітно.

Саме ж городище розташоване на мису, утвореному струмком, що впадає у Дністер біля кар'єру. Площа го­ро­дища дуже невелика - це в плані рівнобічний трикутник, кожний з боків якого має довжину приблизно 30 м. На та­ко­му майданчику навіть путньої церкви не можна було б поставити - хіба що середніх розмірів хату. Але незважаючи на скромну площу городища, воно з напільного боку має ще два додаткових вали. В жодній з ліній оборони немає бра­ми.

Правдоподібно, що оборонні вали цього городища і названі в нарисі Чайковскього "Дністровським валом".

Через струмок від городища на схилах Дністра не так давно ще були входи до печер, як казав колодрібський пас­тух.

2. "Історія міст і сіл УРСР" в статті про Борщівський район Тернопільської області повідомляє :

"Поблизу Худіївців виявлено залишки земляних укріплень (вал Траяна)".

Зацікавлені цим, ми тричі ходили у Худіївці, але всі наші розпитування про вали Траяна не дали ніякого ре­зуль­тату. В сім'ї місцевого вчителя історії нам досить докладно розповідали про довгі вали біля села Гермаківки, біля За­лісся, а також про вал "Перейма" в Бабинцях, але про Траянів вал поблизу Худіївців - жодного слова. Враховуючи це, а також і те, що вал біля Худіївців не згаданий в статті Е.Ковальчик, можна зробити висновок, що повідомлення в "Історії міст і сіл" швидше за все помилкове.

Зовсім інша річ - згадка про довгий вал на Дністрі між Самушином і Онутом у книзі Б.О.Тимощука "Зу­стріч з легендою". У цій книзі в розділі "Траянові вали" написано :

"...З писемних джерел 18 ст. відомо, що між Прутом і Дністром проходив ще один вал. Він по­чи­нав­ся недалеко від Чернівців, прямував вздовж річки Мошків, де є село Шанці, далі через село Чорнівку Но­воселицького району (тут поле також носить назву Шанці) і виходив до Дністра між селами Самушином і Онутом Заставнівського району, де є урочище Турецький вал. Цей вал майже повністю зруйнований..."

В писемних джерелах 17 ст. можна прочитати про Траянів вал у цих же місцях, що тягнувся від Карпатських гір до Дністра через "ліс Буковину".

Було цікаво знайти збережені ділянки цього валу, оскільки взагалі картина доісторичної фортифікації на пра­во­бережжі середнього Дністра є, на наш погляд, логічнішою, ніж на лівобережжі. Якщо спроби побачити хоча б якусь сис­тему у розташуванні городищ на Поділлі і в Галичині досі були непереконливими, то на Буковині і в лісостеповій час­тині Бесарабії ця система просто кидається в очі. Подивимося на карту городищ, датованих 1 тисячоліттям до р.Х. у міжріччі Дністра і Прута (карта 2), і переконаємося, що в Чернівецькій області і в Молдові городища розташовані сму­гою вздовж Дністра і вздовж північно-західного краю Хотинської височини, тобто переважно по кордону Бесарабії. Вну­трінші ж області лісостепової Бесарабії городищ майже не мають. Це наштовхує на думку, що ці городища могли бу­ти частиною системи прикордонних укріплень доісторичної Бесарабії. З цією ж метою могли бути використані і дов­гі вали.

Про урочище "Турецький Вал" тепер не знають ні в самушинській ні в онутській сільрадах. На плані угідь в са­мушинській сільраді цього урочища немає, голова онутської сільради - людина патріотична, яка з повагою ставиться до краєзнавства - про вал не знає.

Лише один з більш ніж десятка опитаних самушинців знав, що свого часу був Турецький Вал, але він ви­хо­див на Дністер не між Самушином і Онутом, а починався той вал біля Вікна, там, де були дві козацькі могили. Далі тяг­нувся він полями до Онута і виходив на Дністер над печерами недалеко від каплиці. Цьому інформаторові на ви­гляд було не менше 80 років. Він казав, що цей вал був зруйнований ще перед першою світовою війною, сам він того ва­лу не бачив, але чув про нього в молодості від старших людей. Цей же чоловік розповів, що біля каплиці і печер в Ону­ті є місце, яке він не пам'ятає як називається по місцевому, але в перекладі на літературну мову ця назва була б "Ту­рецькою фортецею". Всередині цієї фортеці запала земля на місці схову турецького золота. На запитання, чи бува не на Турецькій Горі в Онуті запала земля, і чи не там була "фортеця", наш співбесідник твердо повторював, що ні, не на бесарабському березі р.Онут (де є Турецька Гора), а на буковинському, і що треба питати онутських селян - во­ни знають.

А онутські, як виявилось пізніше, нічого не знають ні про фортецю, ні про Турецький Вал. Навіть 90-річний чо­ловік, що живе над печерами - тобто власне там, де мав би проходити вал - нічого не чув ні про вал, ні про го­ро­ди­ще. Та частина Онута, що над печерами, називається "Верх Монастирки", а не "Турецька фортеця", і зараз щільно за­будована і розорана.

Якщо в переказах говорять про запалу землю чи запалу церкву на горі, то можливо, що йдеться про місце дав­ньої фортечної криниці, яку на високому мисовому городищі копали, як правило, дуже глибоко. Поступово, коли го­родище і криниця на ньому переставали використовуватися, всі споруди поволі руйнувалися, криниця осипалася і зре­штою від неї залишалася тільки воронка - "запала земля", "запала церква".

"Запалої землі" у її класичному вигляді на горі над печерами не видно. Щоправда, в цю гору глибоко врі­за­єть­ся крутий яр у формі амфітеатру з вузьким гирлом в бік річки Онут.

Але, якщо пройти від Верху Монастирки в бік залізничної станції Вікна Буковини трасою, по якій, за свід­чен­нями самушинського інформатора мав би проходити вал, можна дійти висновку , що вал, швидше за все, тут був (при­наймні в західній частині повідомленої траси) - настільки зручна ця траса для фортифікації. Вона йде по лінії "за­хід - схід" трохи північніше вододілу "лівий берег Юрківців, Онута (Чорного Потоку) - Дністер". З перехрестя доріг "с. Чорний Потік - с. Вікно" і "с. Мусорівка - ст. Вікна Буковини" чудово проглядається панорама на північ - видно Шу­парку - і на північний захід (азимут 300 - 350). Водночас, із вододілу чітко видно західні схили Хотинської ви­сочини, де розташовані численні городища. Якщо вал і ці городища утворювали єдину систему фортифікації, то при по­требі можна було б легко подавати між ними світлові сигнали. Рельєф на цій трасі теж зручний для спорудження дов­гого валу саме тут (особливо в західній частині).

Варто зауважити, що саме в цих місцях під час першої світової війни відбувався брусилівський прорив влітку 1916 р. Тоді перед початком російського наступу лінія фронту була стабілізована вздовж Дністра від гирла Стрипи до гир­ла Онуту - правий берег австрійський, лівий берег російський. І лише мусорівська лука була тим єдиним російським вкли­ненням на правобережжі Дністра в Австро-Угорщині, де фронт проходив не по ріці, а берегом - приблизно між Мит­ковом і Самушином. Австрійські війська тримали фронт майже по тій самій лінії (Вікно - Онут), де свого часу мав проходити Турецький вал. Це свідчить зайвий раз про фортифікаційні принади цієї траси. Щоправда, австрійські шан­ці виходили до Дністра не в Онуті (там, де за словами літнього самушинця кінчався Турецький Вал), а між Ону­том і Самушином (там, де виходив до Дністра Турецький Вал за Б.О.Тимощуком). Якщо Турецький Вал виходив до Дністра там же, де і австрійські шанці, то він у своїй східній частині (біля Дністра) вже зникав з поля зору го­ро­дищ на Хотинський височині, але не втрачав переваг зручного для фортифікації рельєфу. Якщо ж вал виходив до Дні­стра в Онуті - він зберігав зоровий зв'язок з городищами (свою сигнальну функцію) і водночас втрачав переваги рель­єфу (це шкодило оборонній функції). Отже, кожний з можливих варіантів виходу валу до Дністра має свої вади і при­ва­ди.

До сказаного, мабуть, слід додати, що козацькі могили біля ст.Вікна вже розгорнуті, але досить недавно, бо їх місце тамтешні люди можуть впевнено показати.

А щодо "Турецької фортеці" чи якогось подібного за змістом топоніма на означення місцевості над печерами і кап­лицею (чи біля них) нам не поталанило. Ніхто з опитаних онутських мешканців, як було зазначено вище, не знає ні­яких назв з фортифікаційною семантиною в межиріччі "Дністер - лівий берег р.Онут", принаймні в межах сільської за­будови. Але на правому, бесарабському березі р.Онут при впадінні її в Дністер, є Турецька Гора, про яку в с.Онуті всі знають і тотожність якої з "Турецькою фортецею" заперечував літній чоловєк з Самушина. "Довідник з археології Ук­раїни" згадує на ній поселення трипільської культури і, з археологічних пам'яток, нічого більше. Але варто за­ува­жи­ти, що топонім "Турецька Гора", як правило, вживається для означень городищ, а також і те, що сама Турецька Гора роз­­ташована на мису і сполучається з плато нешироким перешийком - як і більшість мисових городищ.

Якщо йти далі берегом Дністра чи плисти за течією на катамарані, то пейзаж правого берега Дністра проти за­­хідної частини с.Горошової дуже буде нагадувати вигляд скіфського городища біля с.Круглик (під Києвом).

Від Дністра в бік плато відходить низка ярів (в яких подекуди є печери). Мережа ярів досить щільна, один від одного вони на відстані 50 - 100 м, і взагалі рельєф схилу правого берега Дністра в цьому місці протягом при­близ­но 2 км хвилястий. Але вище, вже на вододілі, всі ці яри неначе стримуються досить рівним високим (до 10 м) зем­ля­ним валом.

Такий контраст між стихійним характером рельєфа нижньої частини правого берега і впорядкованим ха­рак­те­ром завершення наводить на думку, що це завершення є штучним насипом. Щоправда, піднявшись берегом вгору до во­­доділу, можна засумніватися : чи це штучний вал, чи якась цікава природна форма ? Адже перед валом немає рову і вну­­трішній схил валу або слабо виражений, або ж (частіше) непомітний. Але пройшовши валом якусь відстань (хоча б зо 2 кілометри) впевнюєшся, що це штучний вал, бо має сталий напрямок, висоту і кут зовнішнього схилу.

Цей вал добре простежується, починаючи від урочища Пріски (с.Баламутівка) і далі на схід. В ур.Пріски він по­­чинається від великого саду і йде вздовж Дністра на схід вододілом "правий берег р.Онут - Дністер". На захід від уро­­чища Пріски вал простежити важко, бо вся територія фруктового саду в с.Баламутівка старанно розорана. Але як­що уявити, що вал від ур.Пріски йшов також і на захід і трохи завертав на північ (вододілом), то вал би вийшов на Ту­­рецьку Гору в с.Онуті.

Від баламутівського саду до лісу "Буковина" (в Баламутівці цей ліс називають "Таборищанський") відстань бли­­зько 1 км. Вал на цьому відрізку йде в напрямку схід - захід. З валу добре видно північний схил Хотинської ви­со­чи­­ни (це якщо дивитися в долину р.Онут), а з протилежного боку добре видно лівий берег Дністра.

Між валом і Дністром перед західним краєм Буковинського лісу є урочище Таборище. Баламутівський лісник роз­повів, що ця назва походить від турецького табору, який тут колись був. В цьому таборі буцімто були стайні для ко­ней з кам'яною долівною.

Б.О.Тимощук в "Довіднику з археології України" пише, що Таборище - це

"слов'янське городище 10 ст. Його площадка розмірами 4540 м з напільного боку обмежена гли­бо­ки­ми урвищами та дугоподібними валами. На площадці городища виявлено напівземлянкові житла 10 ст."

Про це саме городище, як про давньоруське, пише і П.О.Раппопорт у книзі "Военное зодчество западнорусских земель 10 - 14 вв."

На жаль, ні в 1992, ні в 1993 роках якось не вдалося побувати на цьому городищі й оцінити, як воно кон­кре­тно розташоване на рельєфі (щодо валу, Дністра, доріг тощо). Але зауважимо, що маленькі розміри городища, зна­ч­на кількість дугастих валів довкола нього і повідомлення лісника про "кам'яні долівки у стайнях" - все це може свід­чи­ти про те, що городище є пам'яткою часів раніших, ніж 10 ст.

Те, що Таборище розташоване перед валом, і за логікою начебто не повинно вписуватись в класичну схему при­кордонної фортифікації, відому з прикладів Давнього Риму і феодальної Росії, - ще не означає, що городище і вал ви­користовувалися в різні часи незалежно одне від одного. Розташування перед валом допоміжних елементів фор­ти­фі­ка­ції відоме задовго до винаходу капонірів, люнетів і равелінів та інших винесених укріплень епохи вогнепальної зброї. Так, на Подніпров'ї перед деякими із Змійових Валів є кургани і городища (наприклад, у Білій Церкві, Бишеві, Ма­ка­рові), які розглядають разом як цілісну фортифікаційну систему[2]. Нижче по Дністру у Малій Сахарні перед ос­нов­ним валом городища розташовані одразу і додаткове земляне укріплення з валом і ровом, і мурована з каменю кур­га­но­подібна споруда. Зрештою, можна пригадати і ті дві розгорнуті козацькі могили біля Вікна, які були біля валу (того, що його згадують в літературі, але який не зберігся).

Довгий вал, що починається від баламутівського саду, не має вигляду класичного валу - з зовнішнім і вну­трі­шнім схилами, з ровом, ескарпом, контрескарпом, бермою і бруствером. Схоже, що вал утворився внаслідок ес­кар­пу­ван­ня верхньої частини схилу правого берега Дністра. Можливо, що через такий зовнішній вигляд цей вал ніхто в Ба­ла­мутівці не називає валом. А може, для означення ескарпованого схилу в українській мові є якийсь специфічний тер­мін, не знаючи якого важко порозумітися з місцевими людьми. Забігаючи наперед, відзначимо, що в жодному селі з чи­сла тих, через які цей вал простягається, не доводилося ні від кого чути, що цей вал - це щось штучне. Всі роз­гля­да­ють його просто як якесь природне підвищення.

Коли йти валом на схід, то його можна спостерігати також і в лісі. На відміну від збруцього валу Траяна, яко­го, схоже, в лісовій місцевості не насипали, цей наддністрянський вал в буковинському лісі зберігля навіть ліпше, ніж на відкритій місцевості. Лише на місцях зрубів, там де ділянки лісу орали під нові насадження, вал знищено. У лі­сі вал потроху повертає на північ і перед селом Зелена Липа має азимут приблизно 60.

Буквально перед Зеленою Липою - це приблизно за 1 км від західного краю буковинського лісу - між Дні­стром і валом, ближче до останнього, натрапляємо на цікаву пам'ятку. Це кам'яно-земляна піраміда (могила) із за­лиш­ка­ми якоїсь споруди на її вершині (де було знайдено шматки обмазки з відбитками лози, а також фрагмент ліпного ке­ра­мічного посуду). В підніжжі піраміди є чотирикутний (1.51.5 м) вертикальний отвір глибиною до 10 м. Цей ком­плекс називається по-місцевому Турецька Криниця, і за свідченням баламутівського лісника тут, у цьому підніжжі пі­ра­міди є й печера.

Учасник експедиції археолог В.Артюх казав, що схожі курганоподібні споруди з печерами під ними він зу­стрі­чав біля Одаєва і біля Долини Тлумацького району Івано-Франківської області, тобто в тих місцях правого берега Дні­стра, які мають подібні природні умови. Всі ці окремо розташовані могили з печерами під ними в усіх випадках міс­тяться на крутому правому березі Дністра проти крайніх південних кінців лівобережних лук, і всі вони є па­но­рам­ни­ми.

Турецька Криниця в буковинському лісі стоїть на найвразливішій ділянці оборони. Вона розташована просто над стежкою, що веде від с.Зелена Липа на берег Дністра в бік Горошової, на тій ділянці берега Дністра, що є най­по­ло­гішою. Сам довгий вал в районі Турецької Криниці перерізаний грунтовою дорогою, відгалуження від якої і спу­ска­єть­ся від валу додолу повз Турецьку Криницю. Варто додати, що в цьому районі нижче довгого валу йдуть ще до­дат­кові смуги насипів (одна чи дві) з огляду на вразливість цієї ділянки берега.

За Турецькою Криницею довгий вал іде на північний схід в межах села Зелена Липа. Його траса про­сте­жу­єть­ся до кінця села, до того місця, де на північ від Зеленої Липи починаються поля. На полі вал не простежується, але за 1 км на північ від околиці села є урочище під назвою Вал. Мешканець Зеленої Липи пояснював його назву тим, що тут є перевал на дорозі від Зеленої Липи до Перебиківців, але заперечував походження назви урочища від ре­ального валу (в розумінні штучного земляного насипу).

У західній частині урочища Вал можна бачити дещо таке, що при певній фантазії можна було б прийняти за за­лишки довгого валу. Хоч ці залишки і не дуже переконливі, але схоже на те, що вал насправді проходив саме тут. Бо це найвдаліше місце для побудови укріплень - у найвужчій ділянці перебиківської луки, і водночас те місце, де ця лу­ка сполучається з материком. Вся східна частина цього урочища розташована над досить великим яром, а західна - над невеличкою балочкою. Напрямок балки і яру - "захід - схід". На південь від цих ярів мабуть і був колись довгий вал, Тим більше, що напрямок ярів і нині розораного довгого валу скерований просто на перебиківське городище, яке зі сходу межує з урочищем Вал.

Перебиківське городище насправді розташоване в селі Зелена Липа на мису, на схід від урочища Вал. Між Го­родищем і Валом протікає струмок, який утворює досить глибоку долину між цими двома урочищами.

В книзі "Довідник з археології України" вказано, що це городище є давньоруським (10 - 14 ст.), що роз­ко­пу­ва­ла його експедиція Чернівецького університету, і що під час розкопок траплялися знахідки трипільської, за­хід­но­по­діль­ської скіфської та давньоруської (10 - 14 ст.) культур.

Городище, на наш погляд, насправді могло бути споруджене в давньоруські часи, але схоже, що при побудові йо­го використовувалися вже існуючі на той час укріплення. Мабуть, від мису, утвореного Дністром і правим берегом струм­ка, що розділяє урочища Вал і Городище, починається новий відтинок того самого довгого валу, що ми про­сте­жу­вали раніше (від Баламутівки до Зеленої Липи).

Цей вал іде вздовж Дністра спочатку на південь від мису, а потім поступово завертає на схід. Своїми ве­ли­ки­ми розмірами ця ділянка валу подібна до тої, що збереглася між Баламутівкою та Зеленою Липою. Ймовірно, що цей давній вал (в тій його ділянці, що розташована безпосередньо на мису) був у свій час використаний як майданчик для невеличкого городища. З південного боку давній великий вал був у чотирьох місцях перекопаний впоперек і зміц­не­ний відповідно чотирма меншими поперечними валами. Таким чином і утворилося невеличке (4060 м) городище. Для підтвердження вкажемо, що найбільший із валів, які оточують городище, має висоту не більше 1.5 м, ширину не біль­ше 6 м, рів шириною не більше 5 м і глибиною до 1 м. А довгий вал який простягається від мису на південь, ли­ше по гребеню має до 20 м ширини.

Щодо печер на мису, де Перебиківське городище, то їх там нема - так казали місцеві пастухи. За їхніми сло­ва­ми, найближча печера за 0.5 км від городища.

Довгий вал в урочищі Городище (с.Зелена Липа) характерний тим, що він має два схили - як внутрішній, так і зовнішній, чого на інших ділянках валу нема. Але рову не видно навіть і тут.

Довгий вал на Городищі від мису скерований чітко на південь, і за 200 м підходить до кар'єру, де й гу­бить­ся, змінивши трохи спрямованість - приблизно 5 - 10 на схід. На південь від кар'єру - велике поле, на якому жодних слі­дів валу не помітно, а ще далі на південь - обійстя східної частини села Зелена Липа, де також виявити ділянок дов­гого валу не вдалось.

Знайти продовження довгого валу можна, якщо йти в тому напрямку, який вал мав перед кар'єром і трохи по­вертати на схід. Вал знову з'являється приблизно через 1.5 км від урочища Городище, за селом Зелена Липа в лісі, де йому вже не стають на заваді ні орні площі, ні сільська забудова, ані лісові зруби. У лісі між селами Зелена Липа і Гри­нячка вал зберігся зовсім добре. Поступово він змінює напрямок з південного на східний (якщо йти валом за те­чі­єю Дністра), і в районі Гринячки є настільки потужним, що на ньому розташовані хати і сільський цвинтар.

Неподалік, за 3 км на південний схід від гриняцього цвинтаря в селі Корнешти на мису є "замчище". Це го­ро­дище розмірами 220170 м - тобто приблизно 3.5 га. Воно визначається у "Довіднику з археології України", як го­ро­дище західноподільської скіфської культури. Про якісь сталі поселення на Замчищі, крім слов'янських 9 - 10 ст., у "До­віднику" не сказано, так само як не сказано, чи проводилися там археологічні розкопки. Люди в Гринячці казали, що на Замчищі у Корнештах є печери.

Територія Замчища здатна вмістити 600 - 700 чоловік постійної залоги (якщо воно свого часу було замком) або 3500 - 4000 чоловік оборонців (якщо воно використовувалося як табір) - але в будь-якому випадку укріплення та­ких розмірів могло бути серйозним фактором при веденні бойових дій.

Вище зазначалося, що спроби нанести на карту місця розташувань бесарабських городищ, датованих періодом до 2 ст. перед р.Х., наводять на думку, що вони були прикордонними. Не виняток і корнештське замчище. Воно мог­ло б захищати правобережжя Дністра від нападників з лівого берега у тому випадку, якби вони перейшли на правий бе­рег між Гринячкою і Рухотином. Ця ділянка тим відрізняється, що берег Дністра тут хоча й високий, але не крутий, і отже вразливий з погляду оборони.

Відстань від замчища до Дністра приблизно 2.3 км (до довгого валу приблизно 2 км). Якщо припустити, що дов­гі вали і городища вздовж кордону Бесарабії утворювали єдину систему прикордонної оборони, то залога з зам­чи­ща при потребі швидко могла дійти до довгого валу і, поки, нападкини з-за Дністра долають ріку і перешкоди на схилі пра­вого берега, зайняти оборону на одній зі смуг валів. А якщо нападників було багато і на довгому валу їх затримати не вдалось би, то охоронці, сховані в городищі, змушували нападників або витратити час на облогу замчища, або (як­що нападник просувався далі без облоги) загрожували постійно нападникові з тилу силою до 3500 - 4000 чоловік.

Зважаючи на вразливість берегу Дністра між Гринячкою і Рухотином, характер довгого валу на цій ділянці змі­нюється. Вал і тут йде вздовж Дністра. Але якщо над стінками правого берега Дністра між Баламутівкою і Зе­ле­ною Липою, а також між Зеленою Липою і Гринячкою в пологих місцях нижче основного валу можна було зустріти 2 - 3 додаткові паралельні лінії оборони, то оскільки за Гринячкою аж до Рашкова стінок на правому березі Дністра не­має - основний вал на цій ділянці зміцнено численними паралельними смугами менших за розмірами валів. Їх так ба­га­то, що на перший погяд здається, що це тераси, якими укріплюють схили. Але, по-перше, вали ці йдуть серед бу­ко­во­го лісу, якому понад 300 років[3]; по-друге, відстані між паралельними насипами більші, ніж це звичнопри терасуванні схи­лів з таким кутом нахилу. По-третє, деякі паралельні вали з'єднуються між собою віялоподібно. Накінець, від­хи­лень у трасах паралельних валів від лінії "схід - захід" нема і траса валу з рухотинскього лісу виводить (якщо йти нею за течією Дністра) на хрестоподібний яр у Рухотині, там, де церква, а з протилежного боку цього яру, на схід від ньо­го, починається вал такої самої висоти і профіля, як і під Баламутівкою, Зеленою Липою і Гринячкою.

Треба зауважити, що вал перетинає струмки і річки в найвужчих місцях їх долин. Це можна бачити і в Гри­няч­ці, і в Рухотині, і в Зеленій Липі. В Онуті, хоча там вал і не зберігся, найвужче місце долини р.Онут - це гирло річ­ки, де з одного боку височить Турецька Гора, а з іншого Верх Монастирки, - місця, де, правдоподібно, в давнину про­ходив довгий вал.

На схід від Рухотина в лісі над Дністром згаданий довгий вал було простежено на відстані не далі ніж 1 км, але характер фортифікації на ділянці між Рухотином і Рашковом зрозумілий на прикладі цього відтинку. На цій ді­лян­ці берег Дністра ще пологіший, ніж між Гринячкою і Рухотином, тому і тут знову можна бачити як від основного валу ві­ялоподібно відходять додаткові паралельні вали.

Можливо, ці паралельні вали за 1 км від західного кінця лісу повертали на південий схід. Принаймні, через 2 км на схід від рухотинської церкви великого довгого валу вже не видно, але натомість там є невеликий вал з ровом, орі­єнтований не на північ, як 10-метровий заввишки довгий вал, а на південь. За браком часу траса цього невеликого ва­лу не була обстежена; розміри його профіля нагадують розміри Турецьких валів в Гордівцях і в Хотині.

Між селами Рухотин і Поляна в лісі на відстані 1.5 км від Дністра є велике городище скіфського часу, що має назву "Турецький Вал" (рухотинський). Площа цього гордища близько 20 га, воно має вал заввишки 6 - 8 м, і тут є досить джерельної води. Городище могло виконувати ту саму функцію, що й замчище в Корнештах, але вже що­до ділянки берегу Дністра між Рухотином і Рашковом. Зважаючи на великі розміри "Турецького Валу", це городище мог­ло бути сховищем як для населення, так і для худоби.

Якесь утворення, схоже на довгий вал, що простягається між Баламутівкою і Рухотином, можна побачити в лі­сі на схід від Рашкова. Там, над урочищем Левада на Скалці є мисове городище довжиною 120 м від кінця мису до ро­ву. Можливо, це воно згадується в "Довіднику з археології України" як городище в урочищі Щовб, хоча останнє в Раш­кові розташоване за 1 км на північний захід від городища. На відстані 200 м від городища по лінії "північ - пів­день" бачимо земляне підвищення довжиною 150 м, висотою 8 - 10 м, з двома схилами, без ровів, зовні надзвичайно схо­же на вал між Баламутівкою і Рухотином. А ще за 0.5 км на схід у цьому ж лісі є печера Полякова Дуча.

Далі на схід на правому березі Дністра вже не видно валів такої висоти. "Турецький Вал" в Гордівцях значно мен­ший. "В середньому він має висоту 1.5 м, ширину 8 - 10 м."[4] Близькі розміри має і Турецький Вал, що про­стя­га­єть­ся на південний схід від Хотина. Ці обидва вали - і гордівецький і хотинський - тех описані в цитованій тут книзі. Але на правому березі Дністра є ще один вал біля Гордівців, про який немає згадок в літературі радянського періоду. Це невеличка ділянка валу, яка збереглася в лісонасадженнях над стінкою правого берега Дністра на південний захід (ази­мут 210) від західного кінця гордівецького Турецького Валу. Пастухи, яких ми розпитували, розповіли, що ра­ні­ше тут насаджень не було і аж до стінки було поле. А згодом багато землі зсунулось в Дністер, і довелося ук­рі­плю­ва­ти берег насадженням лісу. Тому й вал на цій ділянці зберігся гірше, ніж Турецький Вал і має вполовину менші ши­ри­ну і висоту. Той менший вал в насадженні тягнеться до яру, що спускається до Дністра, і там, над цим яром, об­ри­ва­єть­ся. Тут закінчується і лісонасадження, а далі, за яром, починається великий ліс Буковина. Пастухи казали, що в лісі валів нема, але переконатися в цьому на власні очі не було змоги.

На жаль, нам не вдалось поки що дослідити, чи є вали на правому березі Дністра між Гордівцями і Хо­ти­ном. Адже і Кіркор[5] і Гульдман[6] твердять, що збруцький Траянів Вал нижче Білівців тягнеться вже не вздовж Збру­ча, а по обох берегах Дністра на південь.

Але якщо порівнювати між собою розміри профілів збруцького Траянова, гордівецького і хотинського Ту­ре­цьких валів, то в цьому можна засумніватися. Турецькі вали і в Хотині і в Гордівцях мають однаковий профіль, а збру­цький Траянів Вал - у 5 разів вищий. Тому логічніше припустити, що збруцький Траянів Вал не переходив на пра­вий берег Дністра, а замикав зі сходу територію, обмежену річками Дністром, Збручем і Білками. Ця територія, в пла­ні близька до рівнобічного трикутника, кожнийз боків якого має довжину приблизно 20 км і є, при погляді на кар­ту, самовистачальною для організації оборони.

Деякі сумніви викликають також повідомлення у книзі "Зустріч з легендою" про Турецький Вал на південний схід від Хотина. А саме те місце, де йдеться про структуру валу.

"Вали, як показали, розкопки в Хотині і в Гордівцях, насипані із жовтої, сильно ущільненої глини, що була вийнята під час риття оборонних ровів. Насипи не скріплювали ніякими дерев'яними конструкціями... На гребені валів стояли дерев'яні укріплення. Їх рештки виявлені під час дослідження гордівецького валу. В обо­ронному рові на глибині 2 м лежали обгорілі деревини. Вони скотилися з вершини валу під час пожежі, яка знищила ці дерев'яні укріплення".

Турецький Вал за Хотином має понад 4 км довжини і на всій довжині неодноразово перетинається дорогами і струмками - там структуру валу видно особливо добре. Кидається в очі, що насип складається не лише з глини - там є шари грунту з кристалічним кварцем (пісок, лесс). Крім того, в структурі валу де-не-де помітні чорні плями, які в пе­ретині не утворюють ніякою правильної фігури, але зустрічаються по всій висоті насипу - від гребеня до підстави ва­лу. Можливо, ці чорні плями утворилися під час насипання валу грунтом відповідного кольору, а можливо ці плями свід­чать про перегорання якогось каркасу, що міг існувати у цьому валі.

Ще одна цитата з книги "Зустріч з легендою".

"Будівництво Траянових валів під час гунської навали підтверджується деякими археологічними даними... Наприклад, вал біля села Дарабанів перекриває своїм насипом земляні укріплення ранньозалізного віку."

Це мовиться про Замчище біля колишнього села Дарабани, на якому виявлено знахідки пізнього палеоліту, три­пільської, голіградської та давньоруської культур.

На наш же погляд, навпаки, дарабанське замчище перекрило насип валу. Місце стикування валу замчища і Ту­рецького валу порушено чи то ровом (якщо городище збудоване після побудови валу), чи розкопом - адже воно до­сить старанно розкопувалося.

В горі, на якій стоїть замчище, повинні бути печери, про що казали незалежно один від одного кілька людей.

Той Турецький вал, що можна добре бачити на південний схід від Хотина, за дарабанським замчищем через па­ру сотень метрів вже не простежується - розорали. Але напрямок валу за цими залишками визначається добре - він ве­де туди, де до Дністра підходять яри (струмки) Рябий Яр і Шепіт. Десь саме у цьому місці "Карта Бессарабской об­ласти..." показує Траянів Вал у вигляді великого городища, чотирикутного в плані. "Довідник з археології України" дає відомості про велике городище біля села Каплівка (340400 м) на березі Дністра в урочищі "На Валу". На тому го­родищі були знахідки трипільської, скіфської та давньоруської культур.

Можливо, що і "Карта..." і "Довідник..." вказують на одне й те саме. Але річ у тім, що ні в Анадолах, ні в меш­канців Каплівки не вдалося допитатись, де ж це урочище "На Валу" біля Дністра, що на ньому є велике го­ро­ди­ще. Щодо назви "На Валу", то ніхто не чув такої назви (крім, звичайно, Турецького Вала від Хотина); а щодо го­ро­ди­ща - люди казали, що городище є на Замчищі (колишнє село Дарабани) і в урочищі Щовб (колишнє село Да­ра­ба­ни).

Городище в урочищі Щовб (12 - 13 ст.) розташоване саме в тому місці, куди спрямований Турецький вал пі­сля дарабанскього замчища. Але воно невелике - трикутний майданчик 4025 м на мису "Дністер - правий берег Ше­по­ту". Здається, що велике городище, про яке йдеться у згаданих джерелах, розташоване на мису, утвореному правим бе­регом Рябого Яру і лівим берегом Шепоту, проти городища в урочищі Щовб (колишнє село Дарабани). Цей мис, хо­ча й утворюється Рябим Яром і Шепотом, все ж розташований над Дністром на лінії "Замчище - Щовб", тобто по тра­сі Турецького Валу. Кінець мису зруйнований кар'єром і на стінці кар'єру добре видно структуру грунтів цього ми­су. Стратиграфія показує на завершеннях обох схилів цього мису потужні шари темного грунту - понад 2 м в діаметрі. Це може свідчити про те, що над схилами свого часу існували вали.

На схід від городища в урочищі Щовб (колишнє село Дарабани) по правому берегу Дністра на плато на від­стань понад кілометр тягнеться великий сад. Вся земля там переорана і ніяких слідів довгих валів не видно.

Але в літературі є відомості про вал на лівому березі Дністра саме в цьому місці. Хоча вони припускають різ­ні тлумачення.

1. Сіцінський в книзі "Археологическая карта Подольской губернии" пише :

"Біля села Гринчук на відстані 4 верст (возле села на расстоянии 4 верст) помітний вал, який наче ото­чує село і кінцями впирається в Дністер. За переказами це був мур, який оточував місто, що тут було. Місто називалося Гопчук - Золоте Яблуко. На протилежному березі Дністра від села Гринчук іде великий вал в напрямку на південний схід, до бесарабського села Перківці".

Це повідомлення можна зрозуміти так, що вал ішов по периметру села Гринчук і що суходільна частина цьо­го периметру дорівнює 4 верстам.

2. І.С.Винокур, А.Ф.Гуцал, В.І.Якубовський в книзі "Довідник з археології України" подають свій варіант :

"За 4 км від крайніх сільських садиб в 19 ст. був помітний вал, який оточував село і кінцями ви­хо­див до Дністра."

Це повідомлення можа трактувати так, що вал проходив по лінії, проведеній концентрично суходільному пе­ри­ме­тру забудови села Гринчук на відстані 4 км від цього периметра. Тоді всередині території, що її оточує вал, оп­и­нп­ться село Бабшин цілком, а також більша частина села Малинівці.

Можливо також, що вал починався на березі Дністра на відстані 4 км від крайньої хати села Гринчук, а далі йо­го траса йшла не обов'язково концентрично околиці села. І тоді вал міг закінчуватися вже не за 4 км від крайньої ха­ти, а, наприклад, метрів за 500.

Скажімо, якщо йти від Гринчука берегом Дністра на захід (якби не водосховище, то можна було б сказати "про­ти течії"), то за 4 км від крайньої хати села вийдемо проти гирла Рябого Яру і Шепоту - саме того місця, де на пра­вому березі Дністра закінчувався хотинський Турецький Вал. Якщо вірити повідомленню Гульдмана, що Верхній Тра­янів Вал тягнеться обома берегами Дністра[7], то за всіма ознаками саме тут хотинський Турецький Вал мав би пе­ре­ходити на лівий берег, якимось чином оточувати Гринчук і переходити знову на правий берег північніше Гринчука. Але Гульдман видав свою книгу 1901 р., а з тексту пізніше виданого "Довідника з археології України" (1984 р.) мож­на зрозуміти, що нині вал довкола Гринчука вже непомітний.

Залишається немало питань : чи зберігся вал довкола Гринчука ? де розташоване в Гринчуку городище ? чи є під городищем печери ? де була курганна група (нині розорана) ? На жаль, експедиція в Гринчуку ні в 1992, ні в 1993 роках не зупинялася. З високого правого берега Дністра низько розташований Гринчук і його околиці видно не­по­гано, але нічого безсумнівно схожого на вал звідти не проглядається.

Дещо схоже на вал можна побачити на правому березі Дністра (якби не водосховище, то можна було б ска­за­ти - за 300 м нижче по Дністру від північної околиці Гринчука). Це вузьке земляне підвищення, що розташоване між селами Перківці і Бернове в 200 м на південь від загону для корів і телят.

У цьому місці правий берег високий - приблизно 80 м над Дністром, але не дуже крутий. Вздовж Дністра на від­стані 800 м від водосховища паралельно берегу йде лінія шанців, орієнтована своїм фронтом на захід. Літній бер­нів­ча­нин казав, що вони були викопані за Румунії прикордонниками. Простяглася ця лінія шанців від північно-західної око­лиці Бернова майже до Перківців (азимут 150). На схід від шанців - рілля. А між шанцями і Дністром роз­та­шо­ва­не утворення, яке можна було б вважати залишками валу. Схил правого берега Дністра проти східної околиці Грин­чу­ка на протязі 700 м від води пошкоджений зсувами, і лише там, куди вони ще не сягнули, є невеличкий вал зав­дов­ж­ки 60 м і заввишки 5 м. Ближче до Дністра він має азимут 100, але одразу поволі повертає, і там де він губиться, зни­щений лінією румунських прикордонних шанців і розораним полем, вал вже має азимут 50. Далі в цьому ж на­прям­ку на північний схід і північ все розоране аж до Бернова. Інших слідів валів на правому березі Дністра проти Гри­нчука не помітно, а повідомлення Сіцінського про великий вал в напрямку до бесарабського села Перківці викликає скеп­тицизм. Хоча можливо, що саме про цей вал він і писав як про довгий вал від Гринчука в напрямку до Перківців. Спра­вді, якщо дивитись з низького лівого берега Дністра - з Гринчука - на високий правий, то можна бачити лише за­хідний кінець цього валу. Він дійсно спрямований на південний схід від берега Дністра - до Перківців. Але з Грин­чу­ка не видно повороту валу на північний схід - в напрямку до Бернова.

Зараз, у 90-х роках 20 ст., на південний схід від загону для корів видно не продовження довгого валу, а до­сить високу одиноку могилу. Літній бернівчанин казав, що ця могила давня, а за Румунії на ній був спостережний пункт румунських прикордонників. Відстань від загону до могили - 500 м.

Далі по правому берегу Дністра до Мошанця слідів довгих валів не помітно. А за Мошанцем береги Дністра не обстежувалися. Була лише спроба побачити "отпрыски Верхнего Траянова вала"[8] біля села Устя, там де цей вал мав би переходити Дністер. Але ні на правому, ні на лівому берегах Дністра в районі Устя валів не видно - най­ближ­чий вал лише за Вороновицею. Устенські люди про Траянів Вал в своєму селі нічого не чули, але казали, що Траянів Вал є біля Баговиці. Там по правому берегу р.Баговички Траянів Вал і підходить з півночі до Дністра, але за словами ус­тенських інформаторів, там же на березі Дністра і закінчується, а за Дністром по правому берегу продовження не має. Мабуть, що це так і є, тому що Сіцінський на археологічній карті Подільської губернії малює Траянів Вал вздовж правого берега р.Баговички. Отже, схоже, що Гульдман, а за ним і автори "Довідника з археології України" що­до Траянового Валу в Усті помилились.

Окрім літератури, вказаної в підрядкових примітках, в даній праці використана ще така література :

1. Раппопорт П.А. Военное зодчество западно-русских земель 10 - 14 вв. - Материалы и исследования по ар­хеологии СССР, 1967 г., т. 140.

2. Яковлев В.В. Эволюция долговременной фортификации. - М. : 1931 г.

3. Дельбрюк Г. История военного искусства в рамках политической истории. - М. : 1931 г.

4. Шперк В.Ф. История фортификации. - М. : 1948 г., т. 1.

5. Никулицэ И.Т. Северные фракийцы в 6 - 1 вв. до н.э. - Кишинёв : 1974 г.

6. Археологическая карта Молдавской ССР. - Кишинёв : 1974 г., т. 4.

7. Археология Украинской ССР, тт. 1 - 3.

8. Szujski Dzieje Polski. - Lwуw : 1896.

9. Кучера М.П. Змиевы валы среднего Поднепровья. - К. : 1987 г.

10. Масан О. Букова віть України. - Старожитності, 1992 р., ¹ 7.

 

ПЕРЕЛІК ДОВГИХ ВАЛІВ, ПОЗНАЧЕНИХ НА КАРТІ 1.

1. "В с.Войнилів від церкви св.Миколая йде вал. Він мав би тягнутися аж до Галича"[9].

2. "Між селами Торговиця і Сорока є земляні вали"[10].

3. "Біля с.Поточище на правому березі Дністра в лісі є вал завдовжки 800 м"[11].

4.

"На полях с.Бабинці над річкою Циганкою в 3 км від лівого берега Дністра є вал, який на­зи­ва­єть­ся Перейма"[12].

5.

"На путівці між селами Іване-Пусте і Кудринці збереглося вздовж дороги близько 350 м валу Тра­я­на. Орієнтація 320, ширина до 20 м, висота до 2 - 2.5 м"[13].

6. "В лісі коло Гермаківки починається вал Траяна"[14]

Наш коментар : Мабуть, не в лісі. В тому місці, де зараз західний край валу, лісу не було принаймні від 1868 року - це видно на карті Галичини того ж часу. Мережа доріг на південний захід від Гермаківки (щонайменше в ра­діусі 1.5 км) за останні 130 років не змінилася. Тому з тексту опису валу можна зробити висновок, що західний кі­нець валу за останні 115 років (від 1878 року, коли вал досліджував Кіркор) не руйнувався і зараз розташований в то­му самому місці, де і був за часів дослідження його Кіркором, а зовсім не в лісі. Інша річ, що в лісі над річкою Біл­ками є багато паралельних земляних язиків завширшки і заввишки схожих на вал Траяна в його західній частині і орі­єн­тованих як і вал Траяна також на південний захід. Але чи ці земляні язики є природними чи штучними, одразу ска­за­ти не можна. Місцеві люди їх валами не вважають.

"Перший його відтинок (6а) починається на південь від Гермаківки. Він іде на схід в напрямку Збру­ча. Спочатку низький з погляду на прокладену по ньому дорогу, поступово вал набирає висоту. Біля ас­фаль­тованої дороги, що веде з Іваня до Гермаківки, вал частково знищений забудовою і перекопом 1878 року. Ду­же підмитий в багатьох місцях водою, вал доходить до Збруча і уривається в кількох метрах від річки. Цей відтинок валу має довжину 4.2 км, ширину в підставі 20 м і на гребені 1.7 м, повна висота валу з пів­ніч­ного боку, з якого йде широкий рів, доходить до 12 м. Висота валу від підстави в найповніше збережених міс­цях налічує 6 м.

Другий відтинок валу (6б) починається поблизу Залісся. Вал простягається на південний схід по­ля­ми, а потім лісом до яру біля Млинівки, який сполучається з Дністровським яром (каньйоном). Цей відтинок доб­ре зберігся, має довжину 4 км і висоту 6 м.

Третій відтинок (6в) починається коло Кудринців над крутою стінкою балки. Спочатку вал має ви­со­ту 1.5 м, а через 50 м стає значно вищим. Він прямує полями і лісом до Завалля, де й закінчується на стін­ці яру. Цей відтинок має довжину 1.5 км і на цьому протязі його неодноразово перетинають дороги.

Четвертий відтинок (6г) починається на березі Збруцького яру (каньйону) і простягається на пів­день (з легким відхиленням на схід) в напрямку Білівців. Він закінчується за 140 м перед яром, що доходить до Дністровського каньйону, і налічує 1.8 км довжини. Цей відтинок має висоту 4 м і зі сходу обмежений гли­боким ровом.

Крім перелічених відтинків, частина дослідників вирізняє між третім (6в) і четвертим (6г) від­тин­ка­ми ще три інших.

Перший з них (6д) знаходиться на відстані 2 км від с.Завалля і має довжину 150 м. Починається він над Збручем і закінчується на стінці яру.

Другий (6е) схожий на земляний язик, йде біля с.Панівців від стінки яру до Збруча.

Третій (6ж) починається над Збручем біля Боришківців і простягається десь на 600 м. Він сильно по­нищений і має висоту 2 м."[15]

 

"Вал (6а - 6г) насипаний із зібраної землі. Біля залізничної колії в профілі видно верству пе­ре­па­ле­ної глини площею біля 4 м2. Структура валу складається з чорнозему і світлої глини, трапляються де-не-де про­шарки дрібного каміння"[16].

 

"На третьому відтинку (6в) вал іде полями, навіть на самому насипу зеленіє озимина. Але саме на цьо­му відтинку на гребені валу знаходиться багато каменів, навіть досить великих розмірів. Важко сказати, чи це каміння утворювало конструкцію валу, чи його переносили на вал під час очищення прилеглих ланів... По­бли­зу від цього валу є городища в Дзвенигороді, Вовківцях, Окопах...

...Багато гарних і коштовних бронзових знахідок з околиць валу Траяна свого часу було відіслано до Від­ня, Львова, Кракова. Наприклад, корона з Залісся, люстерко й інші гарні бронзові речі з Сапогова, ви­тон­чені, майстерно зроблені сережки з Вовківців і т.ін...

...Вал, про який ідеться, загально відомий під назвою "вал Траяна". Так його називають Шафарик, Ле­левель, Шайноха, Білівський, Платер, Марчинський та інші... В місці, де вал закінчується, не доходячи до Дні­стра, біля Білівців, протилежний берег надзвичайно високий і крутий. Чи є там сліди валу, ми перевірити не могли, однак обізнані люди запевняли нас, що вал і в Бесарабії йде далі, а закінчується в селі Сорока, бі­ля Ямполя"[17].

 

"Верхній Траянів вал, починаючись від Гермаківки в Мельницькому окрузі в Галичині, тягнеться вздовж Збруча і обома берегами Дністра на південь, потім зникає і з'являється біля с.Кіркаєшти (Бен­дер­сько­го повіту Бесарабської губернії) біля тамтешніх боліт, при впадінні р.Ботни в Дністер; йде спочатку лівим на­гірним берегом р.Ботни і проходить безперервно на захід поперек всієї Бесарабської губернії до мол­дав­сько­го містечка Леова на Пруті"[18].

7.

"Великий вал проходить через Проскурівський і Кам'янецький повіти з північного заходу на пів­ден­ний схід. Виходячи з Галичини, вал проходить біля таких пунктів : Сатанів, Борщівка, Кремінна, Лісоводи, Яро­мирка, Карабчіїв (загальною довжиною близько 40 верст)"[19].

Наш коментар : Щодо північно-західного відтинку цього Троянова валу всі дослідники визначають трасу од­но­стайно, а щодо південного відтинку, то такої одностайності вже нема. Про те, що вал проходить від Боришківців до Куль­чіївців, пишуть і Сіцінський, і Гульдман (тому на малюнку цей відтинок позначений цифрою 7, як і Північний Від­тинок). А щодо траси валу північніше Боришківців і південніше Кульчіївців є різні варіанти :

7а-7-7в. "Далі вал переривається на 25 верст, його замінювала, напевно, глибока долина р.Мукши. По­тім вал з'являється біля Рахнівки і йде біля Боришківців, Калині, Кульчіївців до Дністра і переходить в Бе­сарабію (довжина цього відтинку валу близько 25 верст)"[20].

 

7-7б. "Далі вал з'являється поблизу сіл Безносківців [сучасна Абрикосівка], Боришківців і Калині, про­ходить біля с.Оленівки, далі йде між с.Кульчіївцями і Панівцями в напрямку до р. Дністра біля с.Устя... Там, на полях с.Устя, на лівому березі Дністра, ширина валу сягає від 15 до 20 м при висоті від 2 до 3 ме­трів[21]".

Наш коментар : І Гульдман, і Сіцінський вважали, що Траянів вал в межах Подільської губернії є частиною біль­шого довгого валу. Вони вважали, що на захід від Сатанова вал мав продовження в межах Галичини і тягнувся аж до Магерова[22], а піденний кінець валу в районі Баговиці[23] або Устя [24] мав продовження на правому (бесарабському) бе­резі Дністра у відповідних місцях. При описі Траянова Валу Гульдман посилається на відомості, взяті в Георга Бан­д­тке ("Історія польської держави"), В.Марчинського ("Статистика Подільської губернії"), П.Семенова, і (особливо) в А.Грабянки - проскурівського повітового маршалка в 20-х роках 19 ст. Кіркор намагався знайти Траянів вал на захід від Сатанова, але не знайшов[25].

Стовпянський[26] рішуче висловлює думку, що вал в Подільській губернії був кордоном Римської Дакії. Вре­шті він додає, що повністю цей вал позначений на стародавній карті Carta Totius Danabus[27].

8. Опис валу в тексті звіту, а також[28].

9. На схід від Шишківців, приблизно в районі річки Черленої позначений Траянів вал, спрямований з півдня на північ[29].

10.

"Вал висотою 1.5 м, шириною 8 - 10 м проходить вздовж Дністра біля с.Гордівців. Він починається бі­ля підніжжя високого пагорба, простягається низьким берегом річки і зникає там, де берег Дністра стає ви­со­ким і крутим"[30].

11.

"Більш як на 4 км простягається земляний вал вздовж правого берега Дністра між Хотином і се­лом Дарабанами. Він проходить там, де берег річки має похилі схили. Своїми кінцями вал впирається у ви­со­кі, з крутими схилами берегиДністра. Вал має приблизно такі ж розміри, як вал біля Гордівців"[31].

12.На південний захід від Дарабанів, але східніше дороги Хотин - Мамалига, показаний замкнений чо­ти­ри­кут­ний вал [32].

13.

"Вал починається в долині Пруту біля с.Подвірного, проходить поблизу с.Стальнівців і прямує на пів­ніч до Дністра. Він порівняно добре зберігся"[33].

14. Між Дрепківцями і Кривою (Молдова) від Пруту на північ відходить довгий вал[34].

15.

"Вал від Пруту [?] до Дністра" [?] проходить біля с.Росошан"[35].

16 - 17.

"Траянові вали біля сіл Вороновиці і Макарівки тягнуться понад кілометр. Вони відгорожують від пла­то луки, утворені Дністром"[36].

18.

"На північ від с.Грушівців - Траянів вал. Він обпалений і відділяє луку р. Дністер від поля"[37].

На карті 1 нема валів, які надійно датуються (як, наприклад, в с.Брага), які не можна назвати земляними (на­приклад, довгий кам'яний мур на західній околиці с.Завалля), або які не можна без сумніву назвати довгими (на­при­клад, за с.Довжок). Всі наведені приклади - на території Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.

 

ПЕРЕЛІК ПОЗНАЧЕНЬ НА КАРТІ 2.

1. “Дністровський вал” М.П.Чайковського.

2. “Турецька криниця” в Таборищанському лісі.

3. “Турецька гора” в Онуті.

“Верх Монастирки” в Онуті.


[1] ×àéêîâñüêèé Ì.Ï. Äí³ñòðîâñüêèé êàíüéîí. - Ëüâ. : Êàìåíÿð, 1981 ð. - ñ. 14 - 15.

[2] Êó÷åðà Ì.Ï. Çìèåâû âàëû ñðåäíåãî Ïîäíåïðîâüÿ.

[3] Óêðàèíñêèå Êàðïàòû : àòëàñ òóðèñòà.

[4] Òèìîùóê Á.Î. Çóñòð³÷ ç ëåãåíäîþ. - Óæãîðîä : 1974 ð.

[5] Kirkor A. Sprawozdanie i wykaz zabytków zïoÿonych w Akademii Umiejëtno¥ci z wycieczki archeologiczno-antropologicznej w roku 1878. - Zbior wiadomo¥ci do antropologii krajowej, Kraków, 1879, t. 3.

[6] Ãóëüäìàí Â.Ê. Ïàìÿòíèêè ñòàðèíû â Ïîäîëèè. - Êàìåíåö-Ïîäîëüñêèé : 1901 ã.

[7] Ïàìÿòíèêè ñòàðèíû â Ïîäîëèè.

[8] çà Â.Ê.Ãóëüäìàíîì.

[9] Kowalczuk E. Waïy zmijowe. - Kwartalnik historii kultury materialnej, 1969, ¹ 2; Janusz B. Zabytki przedhistoryczne Galicyi Wschodiej. - Lwów : 1918.

[10] Kowalczuk E., op.cit.; Janusz B., op.cit.; Przybysïawski Repertorium zabytków przedhistorycznych na obszarze 16 powiatów Galicyi Wschodiej. - Lwów : 1906.

[11] òàì æå.

[12] òàì æå.

[13] Przybysïawski, op.cit.; Ìàöþê Î.ß. Ôîðòåö³ é çàìêè Óêðà¿íè. - Ïàì'ÿòè Óêðà¿íè, 1991 ð., ¹ 2.

[14] Kowalczuk E., op.cit.; Janusz B., op.cit.; Przybysïawski, op.cit.; Janusz B. Zabytki przedhistoryczne w powecie Borszczowskim w Galicyi Wschodniej. - Wszech¥wiat, 1910, t. 29.

[15] Kowalczuk E., op.cit.; Janusz B., op.cit.; Przybysïawski, op.cit.; Janusz B. Zabytki przedhistoryczne w powecie Borszczowskim w Galicyi Wschodniej. - Wszech¥wiat, 1910, t. 29.

[16] Majewski Badanie terenowe zakïadu archeologii klasycznej UJK w powiecie Borszczowskim. - EOS : kwartalnik klasyczny, Lwów, 1938, r. 39, ¹ 1.

[17] Kirkor A., op.cit.

[18] Ãóëüäìàí Â.Ê. óêàç.ñî÷.

[19] Ñåöèíñêèé Å.É. Àðõåîëîãè÷åñêàÿ êàðòà Ïîäîëüñêîé ãóáåðíèè, - Ìîñêâà : 1901 ã.

[20] Ñåöèíñêèé Å.É. óêàç.ñî÷.

[21] Ãóëüäìàí Â.Ê. óêàç.ñî÷.

[22] Ãóëüäìàí Â.Ê. óêàç.ñî÷.

[23] Ñåöèíñêèé Å.É. óêàç.ñî÷.

[24] Ãóëüäìàí Â.Ê. óêàç.ñî÷.

[25] Kirkor A., op.cit.

[26] Äåâÿòü ãóáåðíèé çàïàäíî-ðóññêàãî êðàÿ, 1866 ã., ñ. 180.

[27] Kirkor A., op.cit.

[28] ×àéêîâñüêèé Ì.Ï. óêàç ñî÷.; Ñåöèíñêèé Å.É. óêàç.ñî÷.; Äîâ³äíèê ç àðõåîëî㳿 Óêðà¿íè : Õìåëüíèöüêà, ×åðí³âåöüêà, Çàêàðïàòñüêà îáëàñò³. - Êè¿â : 1984 ð.

[29] Êàðòà Áå&nt




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.