Всі піднялись. Суддя вийшов. В залі суду почався галас.

Сцена 1. Зала Суду.

Писар:Всім встати! Суд іде!

До залу заходить суддя, всі встають, суддя займає своє місце, всі сідають

Суддя:Засідання оголошується відкритим. Сьогодні, 23 червня 1688 року, у Полтавському Полковому Суді слухається справа про обвинувачення Петра та Тетяни Павловни у вчиненні незаконних діянь, а саме про непорочний зв'язок між вдівцем Петром та його кумою Тетяною. Наразі ми маємо всі підстави розпочати судове слідство. Слово надається Полтавському полковнику Еодору Жученку.

Полковник: Ваша Честь, в травні 1688 року прибули до мене з села Івашек, що близь Полтави, місцевий отаман Іван Пушкаренко з жителями села Івашківці з певною атестацією проти соромних дій двох жителів їхнього села. За моїм сприянням справа була передана до суду. Детальніше про зміст справи Вам доповість позивач Іван Пушкаренко, місцевий отаман села Івашківці.

Суддя:До слова запрошується позивач Іван Пушкаренко.

Іван Пушкаренко:Пане Суддя, милостивий добродію наш, спішу повідати Вам, що Петро, вчинив ганебний вчинок за всі часи з Тетяною Павловною, кумою його, про який довідувались чи не всі жителі села. А тепер Господь хай діяння їхні оголосить за гріх, а їх за грішників, яких піймано на горищі. І тепер на ваш суд ставимо цих вшетичників.

Суддя: Тепер необхідно з*ясувати, за яких же обставин, так згрішили вони перед Богом? До слова запрошується свідок Мартин Кушнір.

Мартин Кушнір:Дозвольте, Пане Суддя. Панове! Як бачите, не в молодих літах мої, готуюся я в дорогу, поклонитися місцям святим Києвопечерським, то Боже дай, щоб я з тої дороги не повернувся, якщо то на Петра й на Куму його несправедливо мав повідати. Саму істину скажу. Ішов я з жоною моєю, і Куличиха стара з нами йшла. Підходимо ми до тієї пустки і бачимо – Тетяна, кума Петрова, з горища Петрового скочила.

Суддя:До слова запрошується свідок Килина.

Килина:Як скочила з горища вона, Пене суддя, то я й мовила своєму Кушніру: «Стань, - кажу, - Мартине, і глянь чи нема там на горищі нашої курки». Він глянув, а ж там лежить Петро на постелі і вкрився кожухом. І почав одразу благати зі сльозами, щоб гріх цей прикрити. Та ми, Пане Суддя, прикрили б його, дак уже на те позорище позбиралось багато людей. Трудно було вже покрити.

Суддя:Прокоментуєте якось слова свідка, пане Петро?

Петро:Не зміг я встояти перед кумчиною красою. Давно вже звабила вона мене, легкодушного.

Суддя:Тетяно, вам є що сказати в своє виправдання?

Тетяна:Ой, рятуйте! Що ж вони таке говорять? Я ж тільки кожухи зимові на літо там ховала! Не лежати ж їм в таку жарюку в хаті! От і полізла на горище Петрове, бо своє тріщить вже!

Суддя:Тетяно, чи підтримуєте ви думку пана Петра?

Тетяна:Не правду, не правду кажуть! Я ж то з чесної сім*ї, не могла такого й вигадати! Коли Петро кого і водить, то не моє діло і не винувата я у тому! Що ж ти брешеш так на мене, довбню старий?

Суддя:До слова запрошується свідок Куличиха.

Куличиха:Не бери гріха на душу, дитино! Покайся в соромних ділах своїх. Не раз же люди бачили, як не в горище, так з вікна посеред ночі вистрибує. От одного разу потемки й заплуталась в гілках калини, що під вікном й намисто своє розірвала. А діти ж вони по двору гуляють, намистини чужі знайшли й прийшли до мене з новою знахідкою, що після ночі залишилась серед двору. Я ж то, Пане суддя, все у всіх бачу й помічаю. Та й важко не впізнати єдине на все село Тетянине «імпортне» намисто.

Суддя:Тетяно, чи справді загубили ви своє намисто в дворі Петра?

Тетяна:Та подарувала я давно вже намисто теє з комусь з дівчат! Не моє то! Не моє! Ой, людоньки! Що ж таке твориться!!!!!! Таке ж вже кажуть! Не витримає моє серце…

Суддя:Так, Тетяно! Припиніть цей галас! Полковнику, маєте що додати?

Полковник:Село все знає, що саме вона до Петра бігає! А те намисто ні на кому більше не зустрінеш! Вона ж он яка жадібна! І жменю зерна не подасть в голод, а про намисто каже: «Подарувала»! Ииш, яка!!!Пане суддя, скажіть вже ж своє слово законне! Соромно, коли по селу таке безчестя ходить!

Суддя:Суд вислухав всіх свідків, обвинувачених та позивачів і відправляється до дорадчої кімнати.

Писар:Встати! Суд іде!

Всі піднялись. Суддя вийшов. В залі суду почався галас.

Писар:Встати! Суд іде!

Поиск по сайту: