Степан Васильович Васильченко

(справжнє прізви­ще — Панасенко) (1879—1932) — український пись­менник, журналіст і педагог. Вчителював у сільських школах Київщини і Полтавщини, а за часів радянської влади — у школах м.Києва.

Ще в дореволюційний період написав низку творів ("Під школою", "В сучасній школі", "Записки вчите­ля" та ін.), в яких викривав незадовільний стан освіти в Україні, відсталість народної школи, тяжке правове та матеріально-побутове становище вчителів початко­вих шкіл.

Педагогічний процес у школах, на думку Васильченка, має бути добре організований як для учнів, так і для вчителів; слід розвивати ініціативу й активність, інтерес та пізнавальні здібності учнів; удосконалюва­ти педагогічну майстерність учителів та ін. У "Заміт­ках з теорії літератури" С. Васильченко висловлював цікаві думки про теоретичні засади навчання, висував високі вимоги до шкільних підручників.

Іван Якович Франко(1856—1916)

— видатний укра­їнський письменник і педагог-науковець. У його спад­щині — понад сто наукових, публіцистичних та худож­ніх творів з питань педагогіки.

У статтях "Народні школи і їх потреби", "Великі діяння пана Бобжинського", "Освіта народу Галичини", "Педагогічні невігласи'" та інших гостро критикував не­доліки тогочасної народної школи та реакційну полі­тику австрійського уряду в галузі освіти. Боровся за створення шкіл, які були б тісно пов'язані з життям та інтересами народу. Поєднання навчання з працею, широка освіта, використання найкращих надбань люд­ства, всебічний розвиток мислення та інших психічних процесів дитини — такі завдання він ставив перед шко­лою, навчанням і вихованням.

Мета, завдання і зміст освіти та виховання, на його думку, полягають у тому, щоб забезпечити правильне розумове, фізичне і моральне виховання учнів, навчити їх правильно мислити, а це можливе лише за умови, що навчання здійснюватиметься рідною мовою учнів, яка має величезне значення у вихованні любові до рідного слова, його краси і чарівної милозвучності. Важливим засобом такого виховання дітей має бути народна твор­чість і художня література.

Великого значення І.Франко надавав ролі вчителя. Вважав, що той, хто хоче бути вчителем, не маючи по­кликання до педагогіки, лише завдає шкоди вихован­ню підростаючого покоління. Хороший учитель має за­воювати довіру дітей, уникати шаблону й одноманіт­ності в навчанні, розвивати в них самостійність думки і дії, прищеплювати кращі моральні якості, виховува­ти любов до праці та людей праці. Вчитель повинен мати не тільки теоретичну підготовку, а й володіти практич­ними навичками. Для вчителя, який самовіддано працює на ниві народної освіти, потрібно створювати сприятливі умови.

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (1871—1913)

— видатна українська поетеса, пропаган­дист передових педагогічних ідей.

Видатна поетеса обстоювала право на навчання ді­тей українців рідною мовою, виступала за поліпшення політичних прав і матеріально-побутових умов народ­них учителів, водночас висуваючи високі вимоги до них: "Якщо вчитель... добрий, освічений, то й учні знають те, що потрібно знати... "Ідеал кращого вчителя вона змалювала в образі героя-патріота Антея ("Оргія"), який говорив своїм учням, що після закінчення школи тре­ба ще багато вчитися, багато читати, торувати шлях у науку, ніколи не зазнаватися, не зупинятися на досяг­нутих успіхах, удосконалювати себе.

Тимофій Григорович Лубенець (1855—1936)

— ві­домий український педагог, методист, громадський ді­яч. Ще в дореволюційний період Т. Лубенець написав і ви­дав до 30 підручників і книг для учнів початкових шкіл та методичних посібників для вчителів ("Книга для первоначального чтения в школе и дома", "Хрестоматия для первоначального чтения и письменньїх упражнений", "Письменньїе самостоятельньїе работьі в начальной шко­ле" та ін.). Головна його педагогічна праця — "Педагогічні бесіди", а також книги "Про наочне викладання", "Зернинка" (для читання в молодших класах).

Він обґрунтував психолого-педагогічну необхідність навчан­ня дітей у школах їх рідною мовою.

Характерними рисами народної школи вважав: прин­цип народності в освіті й вихованні, навчання рідною мовою, вивчення історії народу, знання природних ба­гатств батьківщини і свого краю, зв'язок навчання з життям, підготовку дітей до трудової діяльності та ін. Виступив за запровадження в країні загального навчан­ня, поширення освіти серед дорослого населення, роз­виток ініціативи вчителів та підвищення їх педагогічної майстерності.

Т.Лубенець залишив багато цінних порад з різних питань діяльності школи й учителя: розвиток інтересу дітей до навчання та їх пізнавальних здібностей; вели­ке значення художнього читання та проведення бесід за змістом твору; широке і вміле використання наоч­ності у навчанні; активізація методів навчання та різ­них вправ самостійної роботи учнів; розвиток спосте­реження учнів удома і в школі.

Поиск по сайту: