N60 Психологічна структура інтелекту людини.

Поняття інтелекту - загальна розумова здатність, що застосовується як узагальнення поведінкових характеристик, пов'язаних з успішною адаптацією до нових життєвих завдань.
Р. Стернберг виділила 3 форми інтелектуального поведінки:

1) вербальний І. (запас слів, ерудиція, вміння розуміти прочитане);

2) здатність вирішувати проблеми;

3) практичний І. (вміння домагатися поставлених цілей та ін.)

В нач. XX ст. І. - досягнутий до певного віку рівень психічного розвитку, який проявляється в сформованості пізнавальних функцій, а також в ступені засвоєння розумових умінь та знань.

Можна виділити декілька теоретичних підходів до дослідження І. та його розвитку.

1) Структурно-генетичний підхід базується на ідеях Ж. Піаже, який розглядав І. як вищий універсальний спосіб зрівноважування суб'єкта із середовищем.

2) Когнітівістскій підхід заснований на розумінні І. як когнітивно§ структури, специфіка яко§ визначається досвідом індивіда. Прибічники цього напрямку проводять аналіз основних компонентів виконання традиційних тестів, щоб виявити роль цих компонентів в детермінаці§ тестових результатів.
3) !!! Факторно-аналітичний підхід, основоположником якого є психолог Чарлз Спірмен. Він висунув концепцію "генерального фактора", G, розглядаючи І. як загальну "розумову енергію", рівень яко§ визначає успішність виконання будь-яких тестів. Найбільший вплив цей фактор надає при виконанні тестів на пошук абстрактних відносин, найменше при виконанні сенсорних тестів.

4) Підхід до І., як до набору з окремих здібностей людини, що призводять до високо§ ефективності поведінки.

5) До числа найбільш поширених належить також концепція амер. психолога Р. Кеттелла о 2 видах І. (відповідних 2 виділеним §м факторів): "текучо§" і "кристалізовано§" . Ця концепція займає як би проміжне положення між поглядами на І. як на єдину загальну здатність і уявленнями про нього як про безлічі розумових здібностей. За Кеттеллу, "текучий" І. виступає в завданнях, вирішення яких вимагає пристосування до нових ситуацій, він залежить від ді§ чинника спадковості; "кристалізований" І. виступає при вирішенні задач, явно вимагають звернення до минулого досвіду (знань, умінь, навичок) , великою мірою запозичене з культурного середовища.

6) Не меншу популярність має модель амер. психолога Дж. Гілфорда, який виділив 3 "вимірювання І.": розумові операці§; особливості матеріалу, що використовується в тестах; отриманий інтелектуальний продукт. Поєднання цих елементів ( "куб" Гілфорда) дає 120-150 інтелектуальних "факторів", частина з яких вдалося ідентифікувати в емпіричних дослідженнях. Заслугою Гілфорда є виділення "соціального І." як сукупності інтелектуальних здібностей, що визначають успішність міжособистісні оцінки, прогнозування та розуміння поведінки людей.

Сьогодні, незважаючи на спроби виділити всі нові "елементарні інтелектуальні здібності", більшість дослідників сходиться на тому, що загальний І. існує як універсальна психічна здатність.

У рос. психологі§ XX ст. дослідження І. розвивалися в декількох напрямках:

1) вивчення психофізіологічних задатків загальних розумових здібностей (Б. М. Теплов, В. Д. Небиліцин, Е. А. Голубєва, В. М. Русаль),

2) емоційно§ та мотиваційно§ регуляці§ інтелектуально§ діяльності (О. К . Тихомиров),

3) когнітивних стилів (М. А. Холодна), як "здатності діяти в розумі" (Я. О. Пономарьов

N 61. Мотивація пізнавально§ активності людини

Учебная деятельность - осознанная деятельность учеников по усвоению знаний, умений, навыков. Учебная деятельность - ведущая для младших школьников. Для того, чтобы она была успешной, нужно создавать мотивацию через интерес, эмоциональный интерес. Преимущество надо отдавать не внешней мотивации (получить оценку), а внутренней (станешь интереснее другим людям, сможешь достичь что - либо).

Мотивационная сфера личности проявляется в учебном процессе через совокупность различных побуждений: мотивов, потребностей, интересов, целей, установок, обуславливающих проявление учебной активности и стремление участвовать в школьной жизни.

Какие же условия способствуют развитию познавательного интереса?

1. Развитию познавательного интереса, любви к изучаемому предмету и к самому процессу умственного труда способствует такая организация обучения, при которой ученик вовлекается в процесс самостоятельного поиска и "открытия" новых знаний, решает задачи проблемного характера.

2. Для появления интереса к изучаемому предмету необходимо понимание нужности, важности, целесообразности изучения предмета в целом и отдельных его разделов.

3. Чем больше новый материал связан с усвоенными ранее знаниями, тем он интереснее для учащихся.

4. Ни слишком лёгкий, ни слишком трудный материал не вызывает интереса. Обучение должно быть трудным, но посильным.

5. Чем чаще проверяется и оценивается работа школьника, тем интереснее ему работать. Важна также психосберегающая оценка ответа учащегося. Это означает оценивание конкретного ответа без перехода на личность ребёнка.

6. Важную роль в стимулировании познавательного интереса имеет позитивная психологическая атмосфера урока, выбор демократического стиля педагогического взаимодействия: принятие своих учеников независимо от их учебных успехов, преобладание побуждения, поощрения, понимания и поддержки.

7. Чем младше ребёнок, тем больше материал должен подаваться в образной форме.

8. В обучении должны создаваться возможности для творчества, необходима дифференциация обучения.

9. Создание на уроке ситуации успеха для учащихся. Самый простой способ для создания ситуации успеха - определённость домашнего задания.

N 62 самопізнання як форма пізнавально§ активності суб*єкта

Самопізнання - процес усвідомлення, направлений на дослідження С , що пізнає, себе , своє§ діяльності , свого внутрішнього змісту. Самопізнання можливе лише тоді коли особистість що пізнає є одночасно і О і С пізнання. самопізнання формується через відчуття себе як сприймаючо§ істоти і активно розвивається з появою здатності відокремлювати себе від своє§ діяльності. Спочатку воно є безсловесним та беззаченневим , і вже потім набуває вигляду словесного , значеннєвого , предметного. Самопізнання є водночас і результатом, і передумовою самоусвідомлення.Однак його не слід зводити до самосвідомості або само рефлексі§. Можна усвідомлювати себе , рефлексувати але не знати сутності свого "я". Уміння пізнавати власний внутрішній світ досягаеться з досвідом життя. Процес самопізнання несе І не лише про характер , здібності, та фншф особливості., він спрямований на пізнання справжнього в особистості, збагнення сутності §§ земного покликання.

Поиск по сайту: