Повсякденна діяльність військ та її складові частини

Сутність управління

Управління - це не простий розподіл роботи між окремими виконавцями, а важка праця, яку неможливо виконувати успішно, керую­чись минулими сухими, завченими Формулами.

Термін "управління" перед усе припускає, що існує суб'єкт чи об'єкт, який керує і, разом з тим, існує той, ким управляють. Першого прийнято називати органом управління, іншого об'єктом управління. Сукупність органа управління з властивими йому технічними засобами і методами дій, об'єкта управління і каналів зв'язку між ними прийнято називати системою управління.

Функція управління - це відокремлений вид управлінської праці органу управління, який приводить до досягнення окремої (проміжної) мети на шляху до загальної і кінцевої мети. Функція включає стійку групу однорідних за характером заходів, здійснення яких і дозволяє досягти окремої мети та приступити до виконання наступної функції.

Повсякденна діяльність військ та її складові частини

Збройні Сили України – це військове формування, на яке відповідно Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілості і недоторканності. На вирішення цих завдань повинна бути спрямована уся повсякденна діяльність військ.

Повсякденна діяльність військ – це сукупність взаємопов’язаних між собою заходів мобілізаційної, бойової, виховної, воєнно-технічної, адміністративно-господарчої, службово-розпорядчої та контрольно-виконавчої діяльності командирів (начальників), штабів, які спрямовані на підтримання військових частин у постійній бойовій готовності для успішного виконання ними завдань як у мирний , так і воєнний час.

Повсякденна діяльність військ складається з: бойової і мобілізаційної готовності, бойової (оперативної) підготовки, виховної роботи та роботи з кадрами, ведення військового господарства та керівництва ним, експлуатації озброєння та військової техніки, служби військ, військово-адміністративної діяльності, роботи з місцевими органами влади.

Управління повсякденною діяльністю військполягає в цілеспрямованій діяльності командирів (начальників), штабів та інших органів військового управління щодо підтримання бойової здатності, бойової та мобілізаційної готовності військових частин на рівні, який забезпечує гарантовану реалізацію їх бойового потенціалу і вирішення поставлених завдань

Бойова готовність це стан військ, який визначає ступінь підготовленості військових частин до виконання покладених на них бойових або інших завдань згідно їхнього бойового призначення.

Бойова готовність визначається: укомплектованістю частин та підрозділів особовим складом, бойовою технікою та озброєнням; наявністю необхідних запасів матеріальних засобів і техніки; утриманням у справному стані та готовому до бойового використання озброєння та бойової техніки; високою бойовою підготовкою та виучкою особового складу; бойовим злагодженням частин та підрозділів; високим рівнем підготовки командирів та штабів; твердою військовою дисципліною та організованістю особового складу підрозділів; пильним несенням бойового чергування.

Мобілізаційна готовністьцестан військ, який визначає ступінь підготовленості військових частин щодо переведення їх на організацію та склад воєнного часу в установлений термін, а також проведення необхідних заходів і здібність до виконання бойових або інших завдань згідно з призначенням.

Основними завданнями щодо підтримання високої бойової та мобілізаційної готовності військових частин та підрозділів можуть бути:

- укомплектування особовим складом, озброєнням, бойовою та іншою технікою;

- накопичення та утримання у необхідному стані та готовності до використання запасів матеріальних засобів;

- утримання озброєння, бойової техніки у справному стані та готовності до бойового застосування;

- всебічна підготовка заходів щодо переведення військових частин у вищі ступені бойової готовності;

- наявність добре підготовлених мобілізаційних ресурсів;

- здійснення цілеспрямованої мобілізаційної підготовки командирів, штабів та органів управління;

- підтримання стійкого зв’язку та тісної взаємодії з військовими комісаріатами та органами місцевого самоврядування.

Бойова підготовка це організований процес систематичного військового навчання і виховання особового складу, злагодження (бойового злагодження) підрозділів, військових частин, з'єднань та органів управління (штабів), спрямований на досягнення їх готовності до виконання завдань за призначенням.

Вона проводиться як у мирний, так і у воєнний часи та обумовлена потребою держави в якісно підготовлених військовослужбовцях, підрозділах і військових частинах, здатних успішно виконувати покладені на них завдання.

Метою бойової підготовкиєдосягнення, підтримання і удосконалення необхідного рівня військово-професійної підготовки особового складу, його фізичної витривалості, злагодженості екіпажів, обслуг, підрозділів, частин та їх органів управління (штабів) для виконання бойових і інших завдань відповідно до їх призначення.

Спрямованість бойової підготовки визначається, виходячи з принципових положень військової доктрини України, Основ (Концепції) державної політики України щодо розвитку та будівництва Сухопутних військ Збройних Сил України з урахуванням тенденцій розвитку військового мистецтва. Вона будується на суворо науковій основі з використанням досвіду збройних конфліктів і навчань, перспектив розвитку організаційних форм і технічного оснащення військ (сил), а також досвіду підготовки армій іноземних держав.

Бойова підготовка включає: підготовку (злагодження) органів управління (штабів); одиночну підготовку військовослужбовців; підготовку (злагодження) підрозділів (військових формувань), частин.

Служба військце складова частина повсякденної діяльності військ, яка спрямована на забезпечення необхідних умов життя, бойового навчання, побуту військ, підтримання статутного порядку і військової дисципліни у військових частинах та гарнізонах, а також на підтримання належної бойової готовності військових частин та підрозділів.

Служба військ включає:внутрішню службу, гарнізонну службу та вартову службу.

Військове господарствоце сили, засоби а також об’єкти матеріально – технічної бази, які призначені для забезпечення повсякденної діяльності військ, бойової підготовки, військового побуту, правильної експлуатації, технічного обслуговування, ремонту та збереження озброєння, бойової техніки, техніки служб та майна.

Основними завданнями військового господарства є: цілеспрямоване та повне забезпечення повсякденної діяльності військових частин; всебічне та безперервне забезпечення усіх заходів бойової підготовки та служби військ; своєчасне і повне забезпечення особового складу усіма видами забезпечення; створення необхідних умов щодо швидкого переведення частин з мирного стану на воєнний та переходу на штати воєнного часу; створення, утримання та збереження необхідних запасів матеріальних засобів для забезпечення переведення військових частин у вищі ступені бойової готовності; планове здійснення квартирно-експлуатаційного забезпечення, будівництва.

Основу матеріально-технічної бази військового господарства складають об’єкти господарчого, технічного, медичного призначення а також об’єкти для забезпечення бойової підготовки, виховної роботи та служби військ.

Військова дисциплінаце бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншими законами України.

Військова дисципліна досягається шляхом:

- виховання високих бойових і морально–психологічних якостей військовослужбовців на національно–історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого становлення до виконання військового обов’язку, вірності Військової присяги;

- особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов’язків, вимог військових статутів;

- формування правової культури військовослужбовців;

- умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу;

- зразковим виконанням командирами військового обов’язку, їх справедливого становлення до підлеглих;

- підтримання у військових частинах і підрозділах необхідних матеріально – побутових умов, статутного порядку;

- своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення;

- чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання

Військове вихованняце цілеспрямоване, організоване та систематичне формування у військовослужбовців якостей, які необхідні для виконання військових обов’язків. Воно щільно пов’язане з бойовим навчанням, та складає єдиний процес, метою якого є підготовка усвідомлених та вмілих захисників Вітчизни, формування у них високих морально – бойових якостей, бойове злагодження військових частин та підрозділів.

Військове виховання передбачає: формування у особового складу якостей, які обумовлюються особливостями військової служби, веденням бойових дій; дисциплінованість і виконання своїх службових обов’язків; рішучість і самостійність; бойову активність і сміливість та інші якості.

Отже, повсякденна діяльність підрозділів у мирний час спрямована на вирішення наступних першочергових завдань з: підтримання бойової, мобілізаційної готовності та високої військової дисципліни; організації бойової підготовки та служби військ; активної виховної роботи з військовослужбовцями та роботи з кадрами; ведення військового господарства; експлуатації озброєння та військової техніки; активна робота з органами влади в місці розташування військової частини.

Для якісного та ефективного управління повсякденною діяльністю військ, тобто комплексного і оперативного вирішування усіх завдань органи управління під час організації роботи підлеглих повинні керуватися визначеними вимогами,, положеннями (рекомендаціями). Ці вимоги, положення (рекомендації) на підставі пізнання об’єктивних законів теорії управління військами знайшли своє відображення у принципах управління.

3. Принципи управління

Організація і методи роботи командирів і органів управління у кожному конкретному випадку залежать від характеру завдання, яке отримане, наявності часу, рівня підготовки офіцерів, ступені оснащення штабів технічними засобами управління та інших умов і обставин. Але цій роботі властиві і деякі загальні принципи та правила.

Принцип визначається, по-перше, як основне початкове положення будь-якої теорії, вчення, науки, світогляду, політичної організації і т.д., по-друге, як внутрішня впевненість людини, що визначає її відношення до дійсності, норми поведінки і діяльності і по-третє, як особливість побудови будь-якого механізму, приладу.

Отже, відносно повсякденної діяльності військ принципи управління– це об’єктивні правила управлінської поведінки і рекомендації, які повинні виконувати і враховувати у своїй практичній діяльності командири і органи управління всіх рівнів для більш досконалої організації відносин між органом управління і об’єктом управління та підвищення ефективності потенціалу управлінської діяльності. Тому як основною дійовою особою у військових органах управління є офіцерські кадри, то слід мати на увазі принципи управлінської діяльності офіцерів. Принципи управлінської діяльності офіцерів складають основоположні керівні ідеї, що визначають стиль діяльності та лінію поведінки командного складу різних рівнів відповідно до поставленої мети і завдань.

Єдиноначальністьє не тільки важливішим організаційним принципом будівництва Збройних Сил, але й важливішим принципом управління військами на всіх рівнях. Як принцип управління він відображає єдиновласне керівництво підлеглими військами на основі прав, які надані командиру (начальнику) законами держави і регламентуються статутами і наказами старших начальників.

Єдиноначальність відображається в тому, що командир особисто приймає рішення на бій, віддає підлеглим необхідні накази і розпорядження, організує їх виконання.

Крім того, згідно принципу єдиноначальності кожен військовослужбовець повинен отримувати накази лише від одного начальника і підкорятися тільки йому одному.

Принцип суворого дотримання законності обумовлює, що всі питання управління військами, як органами управління так і об’єктами управління, повинні вирішуватися у суворій відповідності з положенням державного законодавства, вимогами бойових та військових статутів.

Централізація управління з наданням підлеглим ініціативи у визначенні способів виконання поставлених завдань – це один з основних принципів управління військами.

Принцип основної ланки в управлінні – це не просто нестача можливостей для розв’язання всіх завдань, що стоять перед підрозділами (їх може бути й досить), а заздалегідь розрахована економічність рішення відповідно до умов обстановки і стану справ у підрозділах.

Поиск по сайту: