Логопедичні ігри для дошкільників з вадами мовлення

Корекційно-виховні завдання у спец. ДНЗ для дітей-логопатів

Корекційні завдання, поставлені перед вихователем логопедичної групи

1. Постійне удосконалення артикуляційної, дрібної і загальної моторики.

2. Закріплення вимови поставлених логопедом звуків в мовленні.

3. Збагачення, удосконалення та активізація відпрацьованої лексики у відповідності до лексичних тем програми

4. Вправи в правильному використанні сформованих граматичних категорій.

5. Розвиток уваги, пам’яті, логічного мислення в іграх та вправах на мовленнєвому матеріалі.

6. Формування зв’язного мовлення.

7. Закріплення формуючихся навиків звуко-складового аналізу та синтезу.

Ігротерапія як один з найважливіших засобів корекційної роботи з дітьми з порушенями мовлення

Ігротерапія - вільна або керована гра, яка терапевтично впливає на дитину.

Іграшки – це спеціальні предмети призначені для гри, у яких в узагальненій формі представлені типові властивості предмета.

Ігрова терапія (за Г. Лендрєт) – динамічна система міжособистісних стосунків між дитиною та терапевтом. При цьому дорослий, ознайомлений із процедурою ігрової терапії, забезпечує дитину ігровим матеріалом, сприяє тому, щоб дитина якомога повніше виразила та дослідила власне Я (почуття, вчинки, думки…) за допомогою гри. [ 48]

Ігрова терапія – метод психотерапевтичного впливу на дітей та дорослих з використанням гри. В основі різних методик, що описуються цим визначенням, лежить визнання того, що гра сильно впливає на розвиток особистості. У сучасній психокорекції дорослих гра використовується у груповій психотерапії та соціально орієнтованих тренінгах, як окремі вправи, завдання на невербальну комунікацію, розігрування різних ситуацій. Гра сприяє створенню близьких відносин між учасниками групи, знімає напругу, тривогу, страх перед оточуючими, підвищує самооцінку, дозволяє перевірити себе в різних ситуаціях спілкування, знімає страх соціально значимих переслідувань.

Виділяють ряд правил, дотримання яких є обов’язковим в ігротерапії:

- гра застосовується, як засіб діагностики, корекції і навчання;

- вибір ігрових тем відображає їх значущість для дослідника і інтерес для дитини;

- керівництво грою сприяє розвитку самостійної ініціативи дітей;

- спонтанні і спрямовані ігри – дві взаємодоповнюючі фази єдиного ігрового процесу, в якому головне можливість імпровізації;

- гра не коментується дорослим;

- спрямований вплив дитини здійснюється за допомогою характеру відтворюваних нею і психологом персонажів.

Пісочна терапія – один із методів, який дозволяє розкрити індивідуальність кожної дитини, вирішити її психологічні проблеми, та розвинути можливість усвідомлення своїх бажань і можливостей їх реалізувати.

Пісочна терапія – це лікувальний метод, що активізує психічну енергію і відкривають перед людиною можливість до змін.

У перше пісочну ігротерапію запровадила у 1929 році дитячий психотерапевт М. Ловенфельд у Лондонському Інституті Дитячої психології. Розроблена нею техніка «побудови світу» отримала популярність.

Граючи з піском, малюк може виразити свої емоційні переживання, звільняється від страхів, пережите не завдає йому психічної травми. Завдання пісочної терапії узгоджуються з внутрішнім прагненням дитини до самоактуалізації. Мета такої терапії - не змінювати дитину, не прищеплювати їй якісь спеціальні поведінкові навички, а дати їй можливість бути самою собою, самовиражатися.

У багатьох випадках гра з піском є провідним методом корекційного впливу (як наприклад, при емоційних і поведінкових порушеннях невротичного характеру). В інших випадках це допоміжний засіб, що дає змогу стимулювати дитину, розвинути її сенсомоторні навички, знизити емоційне напруження.

Найсприятливіший для сендплею - саме дошкільний вік. Часто маленькі діти не спроможні передати свої переживання через недостатній розвиток вербального апарату, бідність уявлень чи затримку розвитку. У таких випадках пропонована техніка виявляється вельми корисна .

Логопедичні ігри для дошкільників з вадами мовлення

.Ігри та вправи на розвиток фонематичного сприймання

“Впіймай звук!”. Поясніть дитині, що ви будете вимовляти різні звуки, а їй потрібно буде плеснути в долоні - “впіймати звук”, коли вона почує певний звук. Необхідно дотримуватись принципу від простого до складного:

- звук [а] серед у, у, а, у;

- звук [а] серед о, а, і, о;

- звук [і] серед и, е, і, и;

- звук [с] серед л, н, с, п;

- звук [с] серед ш, ж, ч, с і т.д

“Повтори!”. Запропонуйте дитині повторити за вами склади

- та-та-да - пі- пи - ат-от

- па-па-ба - мі-ми - ум-ом

- ка-ка-га - ді-ди - іт-ит

- ва-ва-фа - кі-ки - ек-єк

“Ланцюжок слів”. Запропонуйте дитині повторити за вами ряди слів, різних за значенням, але схожих за звуковим складом:

- мак, лак, так, бак;

- тачка, качка, дачка;

- сік, вік, тік, бік;

“Назви слово!”. Запропонуйте дитині вибрати серед інших слів, та назвати лише те, яке починається на певний звук:

- на звук [а] серед слів Аня, Оля, Ігор, осінь, айстра;

- на звук [і] серед слів іграшки, овочі, автобус, Іра;

- на звук [б] серед слів мак, банка, танк, бочка.

“Знайди спільний звук!”. Запропонуйте дитині визначити, який однаковий звук є в декількох різних словах. При вимовлянні слів чітко виділяйте даний звук силою голосу, наприклад: “о-о-о-осінь”, “о-о-о-окунь”, “о-о-о-овочі”

- Оля, осінь, овочі, окунь - [о]

- Сад, суп, сумка, ніс, лис - [с]

- Аня, агрус, акула, автобус - [а]

- Маша, мак, мама, сом - [м]

З народження дитини оточує безліч звуків: мова людей, музика, шелест листя. Але зі всього різноманіття звуків, що сприймаються вухом дитини, лише мовні звуки служать цілям спілкування його з дорослими, засобом передачі різної інформації, спонукання до дії. А перш ніж дитина навчиться розуміти і вимовляти окремі слова, він реагує на інтонацію. Поступово малюк починає вслухатися в слова, намагатися повторювати їх, починає також чути і розрізняти звуки рідної мови. Дитина не завжди може правильно вимовити почуте слово: зберегти в ньому складову структуру, чітко вимовляти всі звуки. Виразність і чистота мовлення залежать від багатьох факторів, і в першу чергу від стану і рухливості артикуляційного апарату. Неправильне будова артикуляційного апарату, нерозвиненість, млявість м'язів язика, нижньої щелепи, м'якого піднебіння, губ і, як наслідок, їх недостатня рухливість нерідко є причиною поганого вимови.

Поиск по сайту: