Основні шляхи підвищення конкурентоспроможності національної економіки

Підгрунтям забезпечення сталого підвищення добробуту нації є постійне зростання конкурентоспроможності національної економіки. Базових конкурентних переваг для національного товаровиробництва, які фактично, зводяться до первинних економіко-географічних умов, ресурсної забезпеченості, наявності масштабної транспортної інфраструктури, та поки ще значної кількості освіченого населення, для ефективної конкурентної боротьби в глобальній економіці катастрофічно недостатньо. Між тим темпи інноваційного та науково-технічного розвитку, який має створювати для України новітні конкурентні переваги, украй недостатні. За цим показником Україна поступається не лише провідним країнам світу, але й більшості країн-сусідів. В Україні продовжує втрачатися науково-технічний базис інноваційного розвитку: цілі наукові напрями і школи фундаментальної науки, відродження яких – вельми тривалий та довгий процес.

Водночас в Україні склалися об’єктивні передумови для позитивних зрушень у сфері зміцнення національної конкурентоспроможності. Підставою для такого твердження є становлення засад ринкової економіки, фінансової системи, наявність великих підприємств, які активно розвиваються та можуть стати основою «осередків економічного зростання». Нагромаджено певний національний капітал, сформовано базову платоспроможність споживчого ринку.

Радикальне оновлення влади, яке відбулося в Україні у 2005 р., створило потенційну можливість для прискорення впровадження сучасних чинників конкурентоспроможності національної економіки. Відбувається одночасне посилення відкритості економіки (зокрема – просування до створення зони вільної торгівлі України та ЄС) та усунення значної частини «рентних» чинників конкурентоспроможності внаслідок впорядкування податкових пільг, бюджетних інструментів підтримки тощо.

Водночас зміна усталеної моделі, незалежно від того, ніскільки ефективною та прийнятною вона була неодмінно справляє певний шоковий вплив на складові національної економіки. Надто різкі інституційні зміни спроможні завдати суттєвої шкоди конкурентному статусу українських підприємств та національній економіці в цілому. Це вимагає впровадження механізмів забезпечення наступності моделей, які мають використати ресурси, набуті в рамках експортної моделі на підґрунті цінових чинників конкурентоспроможності на забезпечення переходу до нової якості економічного розвитку та конкурентоспроможності на інноваційній основі, посилює критичну важливість реалізації цілеспрямованої стратегії забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.

Стратегія як цілісна система дій, спрямованих на реалізацію мети, завдань та пріоритетів з урахуванням комплексу впливів ендогенних та екзогенних чинників, розрахована на тривалий період часу. Тому, на думку низки фахівців, стратегія може розглядатися як певний «віртуальний ресурс», що протягом певного часу спроможний компенсувати брак окремих інших ресурсів, необхідних для розвитку суспільства []. Розробка та реалізація цілісної стратегії забезпечення конкурентоспроможності національної економіки могла б дозволити Україні вийти з кола ресурсних обмежень.

Слід наголосити, що перед Україною вже постала й низка зовнішніх викликів, які роблять забезпечення конкурентоспроможності національної економіки життєво необхідним:

майбутній вступ України до СОТ та обмеження, які буде накладено на економічну політику зобов’язаннями, взятими на себе Україною в рамках СОТ;

використання позитивного потенціалу від розширення ЄС, що потребує опанування сучасними моделями економічного розвитку, проте яке містить низку безпосередній негативних чинників впливу на українську економіку;

інтеграційні процеси на пострадянському просторі й формування ЄЕП та необхідність протиставити «стихійній інтеграції» та експансії російського капіталу прозору сучасну модель економічного зростання, яка дозволить поєднати вигоди економічної інтеграції з міжнародно-правовим регулюванням взаємин;

непевність кон’юнктури світових ринків у середньо- та довгостроковій перспективі й очікуване посилення конкурентного тиску на традиційних ринках українського експорту.

Головною стратегічною метою має стати забезпечення стійкого підвищення добробуту нації та кожного громадянина в конкурентоспроможній національній економіці, належним чином включеній у глобальні економічні процеси, здатної до динамічного саморозвитку в умовах посилення конкуренції на міжнародних ринках товарів і послуг. Це дозволить створити середовище, сприятливе для реалізації набутого Україною інституційного потенціалу, поєднати здобутки макроекономічної стабільності та тенденції економічного зростання.

Реалізація цієї стратегічної мети має відбуватися через формування інноваційної соціально орієнтованої моделі економічного розвитку, ефективної та продуктивної ринкової системи, адаптованої до викликів світових ринків, подальше якісне трансформування економічних відносин, яке приведе до завершення перехідного періоду, реального та формального визнання економіки України як економіки ринкового типу.

Необхідним організаційним елементом є визначення сфер відповідальності кожного державного відомства та органів громадської самоорганізації стосовно розробки та вжиття заходів у рамках стратегії забезпечення конкурентоспроможності. Важливим є створення основного координаційного центру, який би здійснював моніторинг, узгодження, супровід та контроль відповідних рішень; а також створення навчальних центрів з підготовки фахівців, здатних кваліфіковано досліджувати та вирішувати синтетичні проблеми у сфери конкурентоспроможності та професійно обстоювати економічні інтереси України в умовах відкритості економіки та міжнародної інтеграції. Фундаментальна мета пропонованої стратегії має полягати у встановленні стійкого логічного зв’язку «конкурентоспроможна економіка – справедлива держава – заможні громадяни». Це потребує оволодіння сучасними чинниками конкурентоспроможності, зміни підходів до розуміння за забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.

Оптимальне використання національних конкурентних переваг вимагає максимальної мобілізації ресурсного потенціалу суспільства: фінансових ресурсів (через розбудову фондового ринку), людських (через розвиток та посилення гнучкості ринку праці), науково-технічних (через комерціалізацію науково-технічної сфери), організаційних (через диверсифікацію інституційних форм господарювання) тощо. Мобільність надає можливості альтернативного використання ресурсів, що створює підстави для їх ефективнішого застосування – і водночас підвищує важливість конкуренції за ресурси в національному та міжнародному масштабах.

Одержання належної віддачі від використання національних ресурсів не можливе без встановлення їх реальної вартості, яке має відбуватися в ході розбудови відповідних ринків: капіталу, праці, інтелектуальної власності, землі тощо. На період становлення цих ринків мають діяти важелі державного регулювання мобільності та ціноутворення на основних ресурсних ринках.

Підвищення конкурентоспроможності економіки України у контексті поглиблення регіонального співробітництва має стати результатом повноцінної реалізації наявних та новоутворених конкурентних переваг. Визначення відповідних стратегії і тактики стає ключовим чинником зміцнення позицій України на світовому ринку та покращення соціально-економічних параметрів розвитку країни. Активна співпраця з розширеним ЄС, просування в напрямі вступу до СОТ, розвиток ініціатив співпраці з країнами колишнього СРСР відкривають для України нові перспективи та вагомі можливості підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Водночас поглиблення економічного співробітництва в сучасних умовах повинне мати жорстку прив’язку до спроможності національних виробників долати конкурентний тиск як на зовнішніх, так і на внутрішніх ринках та забезпечувати Україні паритетність у міжнародних економічних відносинах.

Виходячи із вищезазначеного, слід насамперед визначити принципи, критерії та цілі національної стратегії забезпечення конкурентоспроможності, яка повинна відповідати збалансованій загальній концепції ринкової реформи, надати нову якість усьому механізму виробничо-технологічних відносин в українському суспільстві, зробити його більш спеціалізованим та ефективним.

Проте спершу виділимо низку чинників, які негативно впливають на економічну ситуацію і зумовлюють кризові процеси, а саме:

зниження платоспроможного попиту населення;

скорочення бази розширеного відтворення виробництва;

відсутність джерел ресурсно-фінансового забезпечення підприємств;

висока вартість ресурсів та комплектуючих (у деяких товарних групах українські ціни перевищили світові);

прояви монопольної поведінки. (Див. Додаток 1)

Конкурентоспроможність є ключовим чинником відтворення національної економічної системи. Саме від рівня конкурентоспроможності національної економіки залежить, чи буде збільшення норми споживання, спроможне забезпечити кумулятивний позитивний ефект у вигляді зростання активності економічних суб’єктів, що, генеруватиме додаткові інвестиційні ресурси для конкурентної боротьби. У разі низької конкурентоспроможності зростання споживання вестиме до зростання імпорту, і стимулюючий ефект буде втрачено.

Реалізація потенційних можливостей та потреб підвищення ефективності національної економіки має відбуватися шляхом її глибинної структурної перебудови та встановлення інноваційної моделі розвитку внаслідок спрямування на ці потреби приватних та державних інвестицій та встановлення ефективних організаційно-економічних механізмів.

Пріоритетність використання факторних переваг є природною для зрілої ринкової економіки. На перехідний період в Україні впровадження сучасних засад конкурентоспроможності національної економіки потребуватиме додаткових заходів щодо підвищення ефективності суб’єктів господарювання, зокрема:

запровадження стимулів ресурсозаощадження в податковій та амортизаційній політиці;

здійснення дієвого контролю за якістю, відповідністю та безпекою продукції;

стимулювання інноваційної діяльності підприємств;

регулювання цін та витрат монополістів і застосування інших форм контролю за їхньою діяльністю з метою недопущення підвищення цін та тарифів на їхню продукцію тощо.

Формування відповідного середовища мотивації до конкурентної поведінки суб’єктів господарювання та сприятливих умов для реалізації цієї поведінки передбачає застосування інструментів грошово-фінансової, інноваційно-промислової, науково-технічної, зовнішньоторговельної та соціальної політик, які разом становитимуть злагоджену несуперечливу систему державного регулювання економіки, засновану на принципах взаємного балансу інтересів.

Підвищення конкурентоспроможності національної економіки вимагає розробки та координації системи заходів щодо підвищення ефективності роботи суб’єктів господарювання в прозорому ринковому середовищі.

Головна мета заходів загальноекономічного характеру – створити позитивну мотивацію до підвищення ефективності суспільної праці, на базі чого мають зростати як доходи суб’єктів господарювання, так і доходи населення, а також соціальна спроможність держави. Зростання доходів на основі високої продуктивності праці та ефективне використання ресурсів, з одного боку, посилюють платоспроможність споживачів, а з іншого, - вивільняють внутрішні ресурси для нарощування виробництва та опанування інноваційною моделлю конкуренції.

Водночас мають впроваджуватися заходи коригувального характеру, які збільшують адаптивність економічної моделі до зміни умов світової і внутрішньої кон’юнктури та забезпечують її оперативну реакцію на жорсткий тиск міжнародної конкуренції, захищаючи від надмірної товарної експансії, демпінгу, потоків спекулятивних капіталів, відволікання дешевих українських активів нерезидентами, дискримінація України у високотехнологічних галузях, в тому числі інформаційних технологіях.

З метою підвищення конкурентоспроможності національної економіки слід насамперед забезпечити збільшення обсягів доступних для підприємств ресурсів, передусім – фінансових, а також розширення поля для конкурентної боротьби шляхом збільшення місткості внутрішнього ринку, його структурування на ринки приватного, державного та інвестиційного споживання, сприяння розвитку ринкової інфраструктури. Це має привести до урізноманітнення можливих методів конкурентної боротьби та конкурентних стратегій, відтак – збільшення кількості потенційно конкурентоспроможних підприємств, відповідно – конкурентоспроможності національної економіки

Висновок

Таким чином, конкурентоспроможність є ключовим чинником відтворення національної економічної системи. Саме від рівня конкурентоспроможності національної економіки залежить, чи буде збільшення норми споживання (як через безпосереднє підвищення заробітної плати, так і через фіскальний перерозподіл коштів на споживання) спроможне забезпечити кумулятивний позитивний ефект у вигляді зростання активності економічних суб’єктів, що, зокрема, генеруватиме додаткові інвестиційні ресурси для конкурентної боротьби.

На мою думку, є достатні підстави для висновку про те, що Україна має шанси для поліпшення своїх позицій на світовому ринку. Досягнення цього можливе лише за умови проведення конкурентної державної політики, яка передбачає: розвиток потенційних експортних галузей економіки відповідно до тенденцій на світовому ринку; активізацію інвестиційно-інноваційної діяльності в регіонах України; впровадження у виробництво ресурсо-, енерго- та екологоефективних технологій; підтримку науково-технічного розвитку; стимулювання та підтримку високотехнологічного експорту; вивчення та сприйняття передового досвіду інших розвинених країн у реалізації політики підвищення конкурентоспроможності економіки.

Introduction

The economy of any country at this stage can not do without access to global markets. Expanding the scope of such withdrawal by increasing the volume and range of products provides domestic producers build capacity of state and strengthens its competitiveness in world markets.

With the collapse of the Soviet space to the young sovereign states have a problem of penetration of world markets with their goods. Deep degree of globalization and the current structure has led to the fact they have to enter into competition with the more economically developed countries or unions of countries. In this state, located on the road to market reforms have to spend considerable effort, concentrating them in certain areas, most available given the current economic conditions. In these conditions, there is the question of the competitiveness of the national economy as the feasibility of the country's competitive advantage in foreign markets.

On the one hand, competitiveness is one of the manifestations of objective economic categories - competition, and the problem of its increase is usually seen in the context of international economic relations and promote the country to foreign markets. On the other hand, due to the international division of labor and the need for all economies, regardless of superstructural factors, access to markets, the economies of all countries nominally competitive.

Actuality of theme. Increased international competition, limited natural resources, social and political problems of economic development necessitates continuous improvement management competitiveness of the national economy.

Achieving the strategic goals of strengthening political and economic role of Ukraine in the international community provides for the continual growth of the country's competitiveness. In today's world, which is rapidly and constantly goes through globalization, and is now experiencing the first economic history of mankind, the global financial crisis, the ability to quickly adapt to international competition is essential for the successful and sustainable development. Today, the competition can not protect themselves - it can only win or lose. To win, the country must create conditions to ensure global competitiveness.

Evaluation and management problems of competitiveness of the country devoted to the works of leading domestic scientists, including: Adamanova S., L. Antoniuk, Pharmacist S., J. Bazyliuk, L. Balabanov, O. Bilous, S. Borynets, V. Verhun, B. Gubsky , I. Dolzhanskiy, J. Zhalilo, D. Lukyanenko, Makogon Yu, Yu Maciejko, Vladimir Novitsky, V. Pavlov, Yu Pakhomov, A. Pylypenko A. Sadyekov, A. Archer, J. Faminskyy , L. Fedulova, Alexander Filipenko, A. Chernega, M. Sharko O. Shnipko, Shubin and iIstotnyy contribution to the study of the role of innovation in economic development and competitiveness of the national economy did scientific work of domestic and foreign scientists: I. Alekseeva V. Amitana, B. Burkyns'kyi, O. Vinogradova, A. Dagaev, P. Drucker, Boris Johnson, James. M. Keynes, Alexander Kuzmin, A. Kucherova V. Heytsya, Karl Marx, A. Marshall , L. Omelyanovych, M. Porter, Lieutenant A., K. Prahalad, E. Reinert, P. Rapkina A. Sadyekova, John. Sachs, Paul Samuelson, B. Scott, M. Tugan-Baranovsky, I. Fisher G. Hamel, W. Hartman, H. Chesbrou, M. Chumachenko, AA Shpithofa, K. Shtalmana, Schumpeter

Поиск по сайту: