Механізм державного регулювання виходу українських підприємств на міжнародні ринки цінних паперів

Забезпечення стабільного розвитку економіки України потребує залучення значного обсягу інвестицій. У сучасних умовах функціонування економіки України основна частина капітальних інвестицій в основний і обіговий капітал здійснюється підприємствами за рахунок власних коштів (59,7 % за результатами 2013 року). Частка ж коштів, яка залучається через механізм фінансового ринку, залишається незначною (18 % за результатами 2013 року) [22]. У таких умовах постає потреба пошуку та запровадження нових інструментів, що дадуть змогу підприємству отримати додаткові інвестиційні ресурси, одним з яких може стати Initial Public Offering (далі – IPO) як поширена й ефективна стратегія фінансування бізнес-проектів компаній у багатьох країнах світу.

Механізм проведення процесу IPO є складним і багатоетапним, ключовим з яких є підготовчий етап, на якому приймають рішення про вихід підприємства на ринок IPO. Варто наголосити, що на прийняття цього рішення впливає значна кількість факторів, від повноти врахування яких, у кінцевому підсумку, залежатиме ефективність здійснення процесу IPO.

Загальноприйнятим під час проведення досліджень систематизації факторів, що впливають на певний об'єкт, процес або явище, є їх поділ на зовнішні (екзогенні), не чутливі до управлінських впливів окремого суб'єкта господарювання, та внутрішні (ендогенні), впливаючи на які, можливо змінити певні результати діяльності підприємства. Такого ж підходу ми будемо дотримуватись у цьому дослідженні даного питання. Склад внутрішніх факторів, що впливають на вихід підприємств України на ринок IPO, об'єднаємо в дві групи. Перша група визначає цілі, які планує досягти підприємство внаслідок виходу на ринок IPO. Варто наголосити, що вони підпорядковуються загальним цілям діяльності підприємства і не повинні конфліктувати з його загальною стратегією.

Р. Геддєс вважає, що цілями IPO є збільшення власного капіталу компанії та вихід існуючих акціонерів з бізнесу [2]. А.В. Напольнов визначив, що цілями IPO є:

1) залучення капіталу;

2) забезпечення виходу з капіталу підприємства поточних акціонерів;

3) специфічні цілі емітента, що включають створення валюти для злиттів та поглинань емітентів, активних на ринку злиттів та поглинань тощо. Я.М. Міркін і С.В. Лосєв до цілей IPO відносять підвищення капіталізації, залучення інвестицій, реструктуризацію бізнесу та інші цілі, в межах кожної з яких автори виділяють ті завдання, яких можливо досягти за допомогою IPO. Вважаємо розробки Я.М. Міркіна і С.В. Лосєва найбільш повними та використаємо їх для формування авторської структуризації системи цілей IPO, які пропонуємо поділяти на фінансові та не фінансові.

До фінансових цілей IPO ми зараховуємо:

- забезпечення капіталізації підприємства, достатньої для реалізації його стратегічних планів та покращення конкурентних позицій. Дана мета IPO визначається головною при його проведенні в усіх дослідженнях з даної проблематики. Крім збільшення обсягу капіталу підприємства, наявна можливість отримання додаткового емісійного доходу у випадку зростання курсової ціни акцій;

- оптимізація ліквідного стану підприємства в коротко- та довгостроковому часових горизонтах. На короткостроковому часовому горизонті кошти, залучені шляхом IPO, дають змогу покрити короткостроковий дефіцит грошових ресурсів, необхідних для фінансування обігових коштів у необхідному для підприємства обсязі; на довгостроковому – довгостроковий дефіцит грошових коштів, необхідних для фінансування капіталомістких проектів [16]. Крім прямого впливу IPO на ліквідність підприємства, є також і опосередкований вплив, який полягає в: розширенні доступу до кредитних ресурсів; розширенні можливого інструментарію залучення коштів (емісія конвертованих облігацій, кредитування під заставу акцій тощо); зменшення вартості кредитних ресурсів, оскільки ризик кредитування публічних підприємств менший, ніж закритих приватних.

Під час вибору IPO як інструменту залучення ресурсів необхідно обов'язково провести оцінку альтернативних джерел фінансування з погляду оптимізації вартості, строків та умов залучення, забезпечення досягнення стратегічних цілей підприємства та власників.

До не фінансових цілей IPO ми запропонували включати:

- підвищення конкурентоспроможності підприємства шляхом спрямування залучених коштів на розвиток нових напрямків бізнесу або його реструктурування, модернізацію та реконструкцію виробництва, започаткування інноваційних видів діяльності тощо;

- посилення економічної безпеки власників підприємства у разі проведення IPO на міжнародних ринках за рахунок переведення в міжнародну площину адміністративних, політичних ризиків країни [12]. Визначено, що наявність значної кількості інвесторів дає змогу захистити підприємство від недружніх поглинань, протиправних дій щодо зміни власників (рейдерства);

- оптимізація структури власників. Існуючі акціонери підприємства отримують можливість продати повний пакет акцій, що їм належить, або його частину і цим самим капіталізувати очікувані майбутні доходи підприємства. Водночас підприємство отримує змогу залучити нових акціонерів, в яких воно зацікавлене у плані стратегічного співробітництва, розширення географії, зокрема залучення іноземного капіталу;

- підвищення транспарентності діяльності підприємства та його позиціонування як публічного інституту. IPO підтверджує, що корпоративне управління на підприємстві відповідає прийнятому стандарту, досягнуто інформаційної прозорості і підприємство має довгострокову стратегію розвитку бізнесу [33].

- покращення репутації підприємства та підвищення пізнаваності бренду.

Відповідно, у разі виходу підприємства на ринок IPO повинна бути сформована цільова складова цього процесу та визначено, наскільки саме цей інструмент дає змогу досягти їх з мінімальними витратами фінансових, трудових та часових ресурсів. Друга група внутрішніх факторів визначає наявні у підприємства ресурси та технології, що обумовлюють можливість ефективного публічного розміщення акцій, емітованих банком. Важливим фактором цієї групи є галузева приналежність емітента акцій. С. Червякова визначає, що прикладом прояву цього фактора є "…крах сектора hi-tech, після якого інвестори в усьому світі дуже насторожено ставляться до пропозицій акцій компаній інформаційного й біотехнологічного секторів. Вітчизняних кандидатів на IPO це не торкнулося, оскільки в Україні більше розвинені традиційні сектори" [41].

За прогнозами науковців [17,с. 25], найбільш інвестиційно привабливими галузями для проведення IPO в Україні залишаться сільське господарство, харчова промисловість, гірничо-металургійний комплекс. Обов'язковим фактором, що визначає можливості підприємств України виходити на ринок IPO, є якість корпоративного управління в них, зокрема: дотримання вимог щодо розкриття інформації; прозоре здійснення угод з пов'язаними особами; захист прав міноритарних акціонерів; високий рівень та якість розкриття фінансової інформації (наявність фінансової звітності, складеної відповідно до МСФО за попередні періоди та ефективні процеси її підготовки); наявність чітко визначеної корпоративної стратегії та культури.

Головну увагу при цьому науковці приділяють саме формуванню фінансової звітності та її перевірки провідними міжнародними аудиторськими компаніями. Т. Ясінською, І. Процик зазначено, що "…Якщо компанія затримує звітність, публікує її в останній звітний день або пізніше за встановлені терміни, це спричинює в інвесторів підозри. Якщо ж компанія подає звітність швидко, це свідчить, що бізнес-процеси в ній налагоджені, а міжнародні стандарти впроваджені в життя, а не є надбудовою над звичною подвійною бухгалтерією" [25].

Беззаперечним є твердження, що на вихід підприємств України на ринок IPO впливає їх фінансовий стан (зокрема, рівень капіталізації та ліквідності, ефективність діяльності, ділова активність, сталість фінансового розвитку тощо), що визначає потенційний рівень їх ризику для інвесторів. Для здійснення процесу IPO емітент повинен відповідати необхідним умовам щодо капіталізації та періоду функціонування на ринку, які встановлюють фондові біржі [32].

Вагомим внутрішнім фактором є достатність фінансових можливостей підприємства-емітента для участі в процесі IPO. О. Єрмоленко та Н. Лисьонкова визначили, що "… первинне публічне розміщення акцій – це дуже витратна процедура". Вони зазначають, що у разі залучення ресурсів на 100 млн дол., лише на підготовку треба витратити до 3 млн дол., тому на IPO виходять компанії з високою капіталізацією і високим операційним прибутком [49]. Т. Ясінська, І. Процик у визначили таку структуру витрат під час розміщення акцій на фондовій біржі: прямі (комісійні за IPO, вступні і лістингові внески, гонорари залучених учасників, витрати на відповідність

вимогам, рекламні та інші витрати на IPO) та непрямі (витрати на недооцінку бізнесу та витік виробничої інформації). О. Пєтухова визначила, що "…витрати на організацію і проведення ІРО загалом можуть становити до 20 % загального обсягу залученого капіталу" [27].

Поиск по сайту: