Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Форми та етапи міжнародної економічної інтеграції.



Почнемо з того, що багато дослідників проблем міжнародної інтеграції, як і юристи, практики, міжнародні організації, спираються на відому схему стадій інтеграції, запропоновану Б. Балассою. Він вважає, що інтеграція – це стадійне явище, яке у своєму розвитку проходить такі етапи:

· зона вільної торгівлі;

· митний союз;

· спільний ринок;

· економічний союз;

· політичний союз, або повна інтеграція.

Зона вільної торгівлі – зняття тарифних і кількісних обмежень на взаємну торгівлю. При цьому кожна країна в цій зоні зберігає свій власний тариф і інші види регуляцій на торгівлю з третіми країнами. Зона вільної торгівлі може обмежуватися певним списком товарів, наприклад, зона вільної торгівлі промисловими товарами, або, навпаки, зі списку товарів певні можуть виключатися.

Митний союз – це спільна митна територія країн з повною ліквідацією мит у взаємних відносинах і з єдиним митним тарифом по відношенню до третіх країн.

Метою митного союзу є: полегшити взаємну торгівлю країн-учасниць, і в той же час, проводити спільну зовнішньо торговельну діяльність. Митний союз, як правило, уже передбачає створення наднаціональних органів.

Спільний ринок – це об”єднання національних ринків декількох країн в єдиний великий ринок з вільним переміщенням в його межах “4-х свобод”: капіталів, товарів, послуг і робочої сили.

Економічний і валютний союз – це об”єднання національних економік декількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. Повна взаємна координація економічної і валютної політики. Проводиться погоджена чи навіть єдина економічна політика.

Політичний союз – це об”єднання країн на основі укладання спільного договору з метою проведення спільної політики у всіх сферах суспільного життя.

Схему етапів інтеграції критикували за те, що вона ґрунтується на досвіді поетапної інтеграції Євросоюзу, і тому не зовсім адекватно описує етапи розвитку інших „інтеграцій”. Так, С. Афонцев вважає, що „під питанням виявилась класична п’ятиступенева схема регіональної інтеграції: зона вільної торгівлі – митний союз – спільний ринок – економічний та валютний союз – політична інтеграція. У цій схемі кожний щабель вважався логічною передумовою наступного, а регіональна інтеграція розглядалась як поступальний рух до політичного союзу. Однак зараз хіба не єдиним „правильним”, адекватним цій схемі регіональним об’єднанням є ЄС. Навпаки, практично всі об’єднання, що виникли у 1990-ті роки, зупинились на першому щаблі інтеграції (або на півшляху до митного союзу/спільного ринку). Одна з важливих причин цього пов’язана з входженням у численні регіональні об’єдання країн з різним рівнем економічного розвитку, загальні інтереси яких об’єктивно не йдуть далі за розвиток вільної торгівлі”. Стосовно щаблів інтеграції, то виявляється, що йдеться не про різні ступені узгодження національної політики, а про різні, часто не пов’язані між собою, напрями їх узгодження.

Деякі дослідники виділяють як найперший прояв інтеграції – преференційні зони, коли підписується угода з пільгового тарифу між країнами, яка передбачає, що митний збір на торгівлю між країнами, які підписали угоду, нижчий відносно мит, які стягуються із торгівлі з третіми країнами.

Значення міжнародної економічної інтеграції:

· Досягнення найбільш високої ефективності виробництва.

· Можливість регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні.

· Насичення ринку товарами.

· Забезпечення економічної і політичної консолідації та міжнародної воєнної безпеки.

· Збільшення розмірів ринку.

· Економія на масштабі: витрати на виробництво одиниці продукції зменшуються із збільшенням обсягів виробництва;

· Скорочення витрат несе відповідне зниження цін на товари;

· Зростає конкуренція між країнами та міжфірмова конкуренція;

· Забезпечення кращих умов торгівлі.

· Розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури.

· Поширення передової технології.

Негативні наслідки:

· Для більш відсталих країн це приводить до відтоку ресурсів (факторів

· виробництва), йде перерозподіл на користь більш сильних партнерів.

· Збільшення розриву у рівнях розвитку різних країн;

· Наростання міграційних потоків і як наслідок демографічні проблеми.

· Відкидання на периферію всіх, хто не здатний включитися до міжнародних інтеграційних зв’язків (кордони Євросоюзу стають усе більш закритими для решти країн поряд із їх усе більшою відкритістю всередині країни.

· Негативні моменти можуть проявлятися і для учасників інтеграційного об’єднання.Так, на початку 90-х рр. Венесуелла виявила, що після відкриття кордонів з Колумбією її територія почала використовуватися для перевезення наркотиків. Одним із наслідків утворення НАФТА, став величезний наплив мексиканців у США.

Розгляждаючи сучасні регіональні інтеграційні утворення, почнемо з того, що протягом останніх трьох десятиліть сформувалися три основні конкуруючі регіони активного розвитку міжнародних економічних відносин та інтеграційних процесів – європейський, американський і азійсько-тихоокеанський. Визначальними об’єднаннями у кожному з них є, відповідно, ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР, АСЕАН та АТЕС. Європейський Союз є прикладом найбільш глибоких інтеграційних процесів в сучасному світі (проблеми інституційних реформ і подальшого розширення).

Спільною особливістю для більшості інтеграційних блоків є прагнення країн-сусідів, які не входять до того чи іншого об’єднання, вступити до нього. Тобто важливою мотивацією сучасної інтеграції є сила тяжіння існуючого потужного інтеграційного об’єднання, або так званий „демонстративний ефект” („ефект доміно”). Значні економічні успіхи, які демонструють держави – члени інтеграційного об’єднання, приваблюють оточуючі країни, які можуть і не мати необхідних для інтеграції передумов.

Серед особливостей сучасних інтеграційних процесів можна також назвати виникнення феномена паралельної кількарівневої інтеграції держав, за якого одна країна бере участь одночасно у кількох організаціях, діяльність яких націлена на мінімізацію торговельних бар’єрів. Причому чим менше країн в організації, тим більш внутрішньо лібералізованим є відповідне інтеграційне об’єднання.

Зростання кількості та різноманітності форматів діяльності інтеграційних об’єднань, прискорення інтеграційних процесів у світі, за аналогією з обвальною лібералізацією, дають підстави вести мову про обвальнуінтеграцію. Психологічно цей фактор простежується дуже чітко навіть на прикладі України. Нашим актуальним питанням є: „Куди інтегруватись – на Захід чи на Схід?”, а не „Чи потрібно інтегруватися взагалі?” і якщо так, то „Навіщо?” Останні два питання в академічних та політичних колах здебільш навіть не порушуються. І так зрозуміло, що процеси глобалізації примушують країни шукати собі партнерів, а країни-одиначки, за словами Ю. Пахомова, приречені (!) стати країнами-ізгоями. Ця ж логіка думок і поведінки притаманна багатьом іншим країнам світу.

Слід виокремити ще кілька загальних рис, властивих більшості регіональних інтеграційних об’єднань:

· у більшості об’єднань враховується об’єктивно існуюча різниця рівнів розвитку країн-членів. Інтеграція є поетапною і різношвидкісною для кожної країни.

· багато серйозних блоків розглядають можливість переходу в перспективі, по-перше, на розрахунки між країнами у єдиній валюті і, по-друге, на впровадження єдиної валюти всередині блоку;

· початок масштабних інтеграційних процесів у світі припав на останні 15 – 20 років. Інтеграція в цей час із субрегіональної перетворюється на регіональну (континентальну);

· на основі „базового” інтеграційного об’єднання виникають інші з іншими завданнями, цілями та дещо різним складом членів. „Відбруньковані” об’єднання функціонують одночасно зі своїми „батьками”.

Деякі дослідники розробляють теоретичні схеми, пов’язані з обмеженням інтеграційних процесів. Так, С.Хантінгтон у статті, опублікованій 1996 р. “Захід унікальний, а не універсальний”, висловив думку, що інтеграційні процеси повинні обмежуватись рамками цивілізацій. США повинні тісно співпрацювати і входити в інтеграційні об’єжднання зі своїми західно-європейськими партнерами, що допоможе зберегти і розвинути цивілізацію, до якої вони належать. Якщо говорити про НАТО, то ця організація може приєднати до себе такі близькі в цивілізаційному відношенні країни як прибалтійські, Словенія тощо, але не ті, які орієнтовані на іслам чи православ’я. За Гантінгтоном, Україна не повинна вступати до НАТО, тому що вона належить до іншої цивілізації, і тому що проти цього виступає Росія. Інший приклад – намагання Туреччини приєднатись до ЄС.

Однак, видається, що цивілізаційний принцип не є таким уже обмежуючим моментом у розвитку інтеграційних процесів, хоч зрозуміло, що приналежність до однієї культури, релігії, спільна історія їх значно полегшують. Але тим не менше, наприклад Японія активно взаємодіє зі своїми партнерами у рамках Великої вісімки, Туреччина з 1952 р. є членом НАТО.

Існує думка, що в перспективі процеси інтеграції можуть призвести до того, що у світовій системі домінуватимуть могутні інтеграційні утворення, на чолі яких знаходитимуться наймогутніші держави світу, такі як США, ФРН, Франція, Росія, Китай тощо. Разом з тим більшість дослідників доволі скептично відноситься до можливості політичної інтеграції усього людства чи то під егідою ООН чи то якоїсь держави. Причина цього полягає у відсутності стійкого балансу інтересів держав світу, більше того, вони у багатьох учасників міжнародних відносин значно різняться. Так, у військово-політичному плані зберігаються розбіжності між НАТО та Росією, в економічному плані – між США, ЄС, Азіатськими країнами. Тому глобальна плітична інтеграція навряд чи можлива.

Розглянуті особливості інтеграційних процесів свідчать про зростаючий динамізм останніх, про те, що в епоху глобалізації вони стають центральними у всій системі міжнародних та світових економічних відносин. На жаль, навіть з погляду сучасної парадигми міжнародної інтеграції маргіналізовані регіони Африки, Азії, країни ісламського світу, які не беруть участі в економічних об’єднаннях, позбавляються шансів на успішний розвиток. Інтеграційний вакуум майже автоматично означає вакуум економічного розвитку, якого кожна країна прагне уникнути. Інша справа, що інтеграційні процеси практично завжди пов’язані із втратою частини національного суверенітету через передачу його наднаціональним органам. Це питання, зокрема, дуже турбує український політичний істеблішмент в контексті створення Єдиного економічного простору.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.