Види, етапи розвитку та наслідки сучасних інтеграційних процесів.

Тема: Міжнародна інтеграція: сутність, види, механізми здійснення та наслідки.

Сутність міжнародної інтеграції.

Види, етапи розвитку та наслідки сучасних інтеграційних процесів.

1. Однією із закономірностей сучасного світового розвитку є розгортання інтеграційних процесів, які посилились на зламі тисячоліть. Значним є вплив міжнародних інтеграційних процесів на функціонування не лише регіональних міжнародних систем і становлення нового міжнародного порядку, а й окремих суспільств та держав, їхньої внутрішньої політики, на щоденне життя людей.

У загальному розумінні інтеграція (від лат. слів integer - цілий та integratio - відновлювати, поповнювати) означає - поєднання в ціле окремих частин, елементів, які набувають деяких ознак цілого, а отже функцію систем.

Інтеграція також може бути інтерпретована як стан пов’язаності окремих диференційованих частин в ціле, як процес, у результаті якого такий стан досягається, а також як процес входження в систему окремого елемента. Інтеграцію можна одночасно розглядати як стан, так і процес взаємодії держав.Інтеграція - це завжди свідома взаємодія (interaction) елементів, а не однобічні дії (action). Результатом, наслідком інтеграційних взаємодій є виникнення цілісності, що має нові якість та сутність. У процесі взаємодії відбувається формування (примусово або органічно) інтересів, цілей, які усвідомлюються як спільні для цієї цілісності. В такому сенсі інтеграцію інколи визначають як злиття (Йохан Галтунг).

Більшість дослідників інтеграційних процесів справедливо зазначають, що майже до кінця Другої світової війни головними імпульсами міжнародної інтеграції були інтереси та прагнення сильніших держав, які і визначали переважно примусову, імперську форму інтеграції спільнот “згори” - “вертикальну” інтеграцію. Прикладами інтеграції “згори” є еллінська, римська імперії, імперія Карла Великого, колоніальні системи, соціалістична інтеграція. Лише після Другої світової війни, насамперед у Західній Європі розвиваються нові форми інтеграції “знизу” - добровільної або “горизонтальної”. Інтеграції “знизу”, крім добровільності, властива більш-менш однакова вигода для всіх учасників, а не лише для одного, як у випадку інтеграції “згори”, а також збереження деякої автономії та ідентичностей елементів системи, що сформувалась внаслідок інтеграції, і якій, як правило, передував етап їхнього самостійного існування та функціонування.

Сучасні міжнародні інтеграційні процеси розвивались в контексті процесів глобалізації і є одним з її виявів. Неможливість узгодити в глобальному масштабі світові інтереси та вартості, визначити їхні ієрархії та неможливість домовитись про загальноприйняті способи і засоби їх забезпечення з уваги на гетерогенність (насамперед культурну, цивілізаційну) світової спільноти унеможливлюють формування єдиних глобальних правил гри та єдиних механізмів регулювання. Тому інтеграційні процеси розвиваються в рамках регіональних об’єднань і співіснують з процесами дезінтеграції в інших регіонах планети. Регіональні інтеграційні процеси частково вирішують суперечності між глобальною взаємозалежністю, що вимагає універсалізації та уніфікації, з одного боку, і багатоманіттям інтересів та ідентичностей у світовій спільноті, з іншого.

Міжнародну інтеграцію традиційно розглядаютьяк процес, що має тенденцію до заміни розрізнених міжнародних взаємодій між незалежними одиницями, новими широкими об’єднаннями, які наділені мінімальними повноваженнями рішень в одній або кількох сферах, або в усіх сферах, які входять до компетенції базових одиниць (П.Годінек, Р.Шарвен).

Міжнародна інтеграція є елементом міжнародних процесів серед яких вирізняють, з одного боку, конфліктні взаємодії суб’єктів міжнародних відносин, з іншого боку - кооперативні, що зумовлюються відповідно або відмінністю, або подібністю (чи спільністю) інтересів. Війна та інтеграція є двома крайніми виявами цих типів взаємодій, наслідком їхнього домінування. (Зазначимо водночас, що у відносинах співробітництва, на відміну від інтеграції, завжди присутній елемент конкуренції, активного відстоювання власних (національних) інтересів, але без крайніх, насильницьких форм).

Розвиток інтеграційних процесів, зокрема політичної інтеграції, зумовив розрізнення у літературі таких понять, як співробітництво та інтеграція: інтеграція передбачає інституціоналізацію кооперативних взаємодій, вироблення спільної політики та передачу державами-учасницями спільним інститутам частини суверенітету; співробітництво як координація політик здебільшого не виходить за рамки, окреслені суверенітетом. Водночас можна визначити умови, спільні для процесів співробітництва та інтеграції: спільність цілей держав-партнерів, очікування ними вигод від взаємодій та взаємний характер цих вигод.

Інтеграція може розвиватися у двох напрямках – у напрямку розширення (зростання числа учасників інтеграційного процесу), чи поглиблення – у напрямку інтенсифікації взаємоідї в різних сферах серед одних і тих самих учасників.

Що змушує держав інтегруватися? Передусім наявність спільних проблем, які вирішити значно легше, а в ряді випадків тільки й можливо спільними зусиллями. Так, наприклад, для вирішення ряду сучасних глобальних проблем, необхідні спільні дії різних держав. Другий фактор, який сприяє інтеграції є прагматичні економічні чинники, за висловом Дж. Ная, усвідомлення можливості завдяки інтеграції «спекти більший пиріг» (забезпечення кращого добробуту, розвитку економіки, стабільності тощо, тобто економічна несамодостатність держав змушує їх інтегруватися в ті чи інші обєднання). Ще однією причиною, яка спонукає до інтеграційних процесів, є зацікавленість малих і середніх держав у посиленні свого міжнародного впливу. Для таких держав спільними зусиллями впливати на міжнародні процеси значно легше, ніж поодинці.

Важливі передумови інтеграційних процесів у сучасному світі пов’язані і з проблемами безпекита можливості її забезпечення через розширення взаємовигідного співробітництва. Створення у процесі інтеграції сфери (чи зони) загальних чи частково збіжних інтересів держав-учасниць зменшує загрозу вирішення суперечностей та конфліктів між ними насильницькими способами. Причому такий шлях вважається найефективнішим і найдешевшим. У ліберальних та неоліберальних теоріях міжнародних відносин розвиток співробітництва, досягнення взаємної економічної користі розглядається як чинник стабільності, миру та безпеки в міжнародних відносинах. І справді, як свідчить сучасна історія, військові конфлікти стали немислимими серед країн-учасниць європейської чи північноамериканської інтеграції. Екс-канцлер ФРН Гельмут Коль в одній зі своїх промов сказав: “Європейська інтеграція є насправді питанням війни і миру у ХХІ сторіччі”. Подібно визначає інтеграцію А.Вендт: “Інтеграція - це таке зближення країн при якому збройні конфлікти стали б неможливими”. Отже, інтеграція пов’язана також з прагненням гарантувати безпеку, яка в умовах взаємозалежності та сучасного технологічного розвитку може бути лише колективною, через розширення взаємовигідного співробітництва.

Загалом, необхідними передумовамидо початку інтеграції є

· територіальна близькість

· спільність історичного розвитку в минулому

· Соціально-економічна однорідність національних економік (країни з ринковими економіками).

· Близькі рівні економічного розвитку груп країн.

· Тісне переплетіння національних економік на мікрорівні.

· Подібність або однорідність політичних режимів

· Тривалий період співробітництва.

· Розвиток комунікаційних можливостей.

· Спільність культурних та історичних традицій, належність до однієї цивілізації

· Цілеспрямована діяльність державних органів та партій країн щодо інтеграційних процесів.

· Об”єктивна необхідність спільного вирішення глобальних проблем людства.

Викликає багато суперечностей, зокрема в теоретичній площині проблема наднаціональності інститутів (тобто право втручання у сфери, що стосуються внутрішньої компетенції держав), пов’язана з поступовою передачею суверенітету від національних урядів до нових структур та інститутів і формуванням квазіфедеративних чи конфедеративних ознак спільноти. Однак слід зазначити, що формування наднаціональних ознак спільних інститутів інтеграційних об’єднань відбувається в контексті процесів зміни природи суверенітету сучасних держав, які вчені називають “розмиванням” чи навіть радикальнішие - “відмиранням” суверенітету, і який може суттєво обмежуватися міжнародним правом, міжнародними інститутами, транснаціональними корпораціями. Зокрема, ознаки наднаціональності мають такі міжнародні інститути, як Рада Безпеки ООН, деякі міжнародні фінансові інститути, насамперед, МВФ, Світовий Банк. Загалом, як і з проблемою лояльності, ці тенденції зумовлені економічною несамодостатністю держав, що часто є поштовхом до прагнення інтегруватися в ті чи інші об’єднання. Наднаціональність у діяльності спільних інститутів характерна для етапів розвинутої економічної та політичної інтеграції і є суттєвою ознакою інтеграції, об’єктивним та неминучим її наслідком. Але на початкових стадіях вона може бути гальмом для подальшої інтеграції, оскільки держави часто керуються в рамках інтеграційних об’єднань не лише спільними, а й егоїстичними національними інтересами і уряди з острахом сприймають перспективу втручання у внутрішні справи країни. Боязні поглиблення європейських інтеграційних процесів є прикладом суперечності між національними інтересами та інтеграційною концепцією.

Отже, міжнародна інтеграція - це об’єктивне, складне й суперечливе явище, що характеризується процесами об’єднання держав і народів для спільного розв’язання проблем та реалізації спільних цілей, супроводжується посиленням взаємозалежності між ними аж до злиття в єдине ціле, виникненням спільних інститутів та правових норм, що забезпечують функціональну ефективність. Основними мотивами інтеграційних взаємодій у сучасному світі є прагнення забезпечити добробут, безпеку та стабільність розвитку суспільства. Екс Президент Європейської комісії Романо Проді не безпідставно, на нашу думку, стверджує у своїй книзі: “Жоден лідер і жоден народ не можуть самі подолати минуле і будувати майбутнє. Однак це досяжно для європейських народів і урядів у співпраці. Для цього потрібна спільна Європа: поодинці ми не здатні знайти новий шлях. Поодинці ми не вміємо упоратися навіть з елементарними проблемами сьогодення, найбільша серед яких - стосунки з народами-сусідами, для яких ми правимо за приклад, будуючи власну політичну й економічну прийдешність”.

2.Сьогодні інтеграційні процеси проходять із різною інтенсивністю у всіх регіонах світу.

Загалом, інтеграція передбачає співпрацю між державами в різних сферах, областях і формах.

В залежності від сфери взаємодії держав можна говорити про політичну, економічну, науково-технічну, військово-політичну та ін форми інтеграції.

За географічним принципом можна виділити глобальну, регіональну, субрегіональну інтеграції. Найпоширенішою формою сучасної інтеграції є регіональна, добровільна, насамперед економічна інтеграція. В її основі лежать два взаємозалежних фактори:

· стихійний процес посилення взаємозалежності економік країн (т.зв. міжфірменний рівень);

· свідоме спільне регулювання державами їх взаємних економічних зв’язків та створення наднаціональних структур управління інтеграційними процесами (міжурядовий рівень).

Рівні інтеграції:

· макроекономічний (державний рівень);

· мікроекономічний (міжфірменний – ТНК). Вважається, що другий є необхідною передумовою першого.

Поиск по сайту: