В умовних межах площа Антарктики — близько 50-60 млн км², з яких понад 3/4 припадає на водні простори з плаваючою морською кригою та айсбергами. Води окраїнної частини Антарктики розташовані у смузі пануючих західних вітрів і беруть участь в існуючій тут навколоантарктичній течії західних вітрів, яка омиває всю земну кулю з заходу на схід на цих широтах.
Води Антарктики характеризуються низькими температурами. Взимку в південній частині температури поверхневих шарів коливаються в межах від —1,8 °C до —1,9 °C°; у районі антарктичної конвергенції від +1 °C до +2 °C°. Влітку у високих широтах температури води підвищуються до +2 °C°, в районі антарктичної конвергенції до +3,5 °C°.
Дно антарктичної частини океану являє собою серію басейнів і западин (Австрало-Антарктична, Тихоокеансько-Антарктична та інші) розділених підводними височинами і хребтами (Південно-Антільський, Кергелен, Південно-Тихоокеанський та інші) увінчаними островами, переважно вулканічного походження.
Запаси
Запаси нафти у Антарктиці складають більше 100 мільярдів тонн, а запаси газу — близько 15 трильйонів кубометрів. Також цей світовий резерв має в своєму розпорядженні великі запаси золота та інших корисних копалин.
Згідно з оцінками експертів, в Антарктиці зосереджено 80% запасів всієї прісної води у світі. Питання чистої води — не менш важлива проблема для людства, аніж інші важливі позиції, такі як нафта і газ.
Води Антарктики багаті на китів, тюленів, рибу. На островах і узбережжі Антарктики живе велика кількість водоплавних птахів. Потенційна можливість щорічного вилову тільки криля в водах Антарктики, без збитків для відтворення популяцій, може бути на рівні 700 млн тон на рік.
Міжнародно-правовий статус
Територіальні претензії країн у Антарктиці
З міжнародно-правового погляду Антарктика не перебуває ні під чиїм суверенітетом, а знаходиться в користуванні всіх держав. Води Антарктики відкриті для мореплавства, наук, досліджень та промислів.
Деякі країни робили необґрунтовані спроби поділити Антарктику на сектори. Такі спроби були в період 1907—1940 років з боку Англії, Норвегії, Франції, Чилі, Аргентини, Австралії і Нової Зеландії. СРСР офіційною нотою 27 січня 1939 року заявив протест урядові Норвегії і резервував свою точку зору щодо державної належності земель, відкритих росіянами. Резервували свою точку зору щодо суверенітету Антарктики також США у 1939 і Японія у 1940 роках. У серпні 1948 року США розпочали неофіційні переговори з Аргентиною, Чилі, Норвегією, Австралією, Новою Зеландією, Великобританією і Францією про «інтернаціоналізацію» регіону, але через наявність гострих суперечностей ця спроба не мала успіху. У меморандумі про режим Антарктики 7 червня 1950 року радянський уряд заявив, що він не може вважати законним будь-яке рішення про режим Антарктики, прийняте без його участі.
На Міжнародній конференції по Антарктиці у Вашингтоні (за участю СРСР, США, Англії, Франції, Бельгії, Норвегії, Аргентини, Чилі, Японії, Австралії, Нової Зеландії, Південно-Африканського Союзу) 1 грудня 1959 року підписано Антарктичний договір.Згідно з ним, Антарктика повинна використовуватися винятково для мирних цілей, територія південніше 60° південної широти — нейтралізована і демілітаризована зона, що використовується лише у мирних цілях при повній свободі наукової діяльності. В цьому районі забороняються будь-які воєнні заходи (створення військових баз і укріплень, проведення маневрів, випробування всякої зброї, ядерної також).
Україна і Антарктика
Україна є однією з 28 країн світу, що мають право вето відносно будь-яких дій інших держав в Антарктиці.
Кабінет Міністрів України в 2010 затвердив Державну цільову науково-технічну програму проведення досліджень в Антарктиці на 2011—2020 роки. Участь української станції «Академік Вернадський» у дослідженні Антарктики є важливою для реалізації майбутніх геостратегічних інтересів України.