Захист прав в судовому порядку

Характерна особливість «Саксонського зерцала» як судебника, і особливо його Земського права, полягає в тому, що в збірнику всі питання трактуються під знаком судового захисту прав і то в такій мірі, що питання судоустрою та процесу нерідко не відокремлюються від матеріального права. Тому можна сказати, що проблеми суду займають у «Саксонському Зерцалі» панівне місце. Як захистити свої права, якими потрібно забезпечити себе для охорони своїх прав доказами, до якого суду потрібно звернутися, як вести процес, щоб не зазнати збитків, - усіх цих питань «Саксонське зерцало» приділяло максимальну увагу. Природа, характер і принципи всієї середньовічної судової системи визначалися основними рисами феодальної земельної власності, її становим характером, ієрархічною структурою і т. д.

Ієрархічній структурі феодалів відповідала ієрархічна структура суду.

Сфера діяльності суду визначалася не адміністративно-територіальним принципом, а рангом льону, військовим щитом власника судового льону, з яким була пов'язана його суддівська влада. «Саксонське зерцало» проводить розмежування між церковними судами (судом єпископа, пробства і декана) і світськими - судом графа, заступника графа (шультгейса), гографа або фогта і суду сільського старости. Крім того, в судову систему входили спеціальні лені суди та міські суди, а також королівський суд (в якості вищого суду). Земське право підкреслювало неприпустимість змішування підсудності церковного і світського суду. Якщо хто-небудь привертав іншого до церковного суду у справі, за яким встановлена ​​була підсудність світського суду, то скаржник платив за це штраф і пеню. Ніхто не міг бути за одне й те саме діяння притягнутий одночасно до церковного і світському суду, крім випадків порушення миру, за яке належало відлучення від церкви, бо «ніхто не платить штрафу двічі за одне і те ж»

Покарання

Особливе місце, було відведено покаранням. Відшкодування шкоди було найчастішим покаранням, яке застосовувалося в той момент. Однак, існували і інші покарання. «Саксонське заржало» підвищило кількість видів санкцій за певні правопорушення. Вергельд було визначенно як історичний пережиток. Його застосування обмежувалося випадками ненавмисного вбивства і вбивства в умовах необхідної оборони, але навіть і тут справа могла обмежитися добровільними угодами про відшкодування шкоди, ніж вергельд усувався. Сплата вергельда передбачається «Саксонським Зерцалем» також за пошкодження худоби, але в цьому випадку вергельд був тільки відшкодуванням збитків за встановленою таксою. [6] За злочини, були встановлені найбільш сурові види покарання такі як смертна кара та каліцтво. Особливістю є те, що за окремі види злочинів були різні види смертної кари. За бандитське вбивство, підпал, за крадіжку коня або вола, запряжених у плуг, за пограбування церкви, млина або кладовища, виконання чужого доручення у своїх корисних цілях належало колесування, за єресь, чаклунство, отруєння - спалення на вогнищі, за крадіжку - повішення, за звичайне вбивство або понівечіння - смертна кара або відсікання руки. За порушення, які не були злочинами, призначалися штрафи, тілесні покарання і пеня. Також були різні процесуальні правопорушення. Найбільш популярним була непокора суду. За процесуальні правопорушення встановлювалася пеня. Досить важким покаранням була «королівська опала». Вона мала дві ступені. Хто не очистив себе від «королівської опали», той оголошувався в стані «Вищої опали». Тобто, ця людина не була захищеною. Будь-хто міг вбити цю людину, і не бути покараним. Оголошення в стані вищої королівської опали було рівносильно цивільної смерті, означало позбавлення сімейних прав, прав на майно і взагалі правоздатності. Звільнитися від стану «вищої королівської опали» можна було тільки шляхом явки до суду. Суддя повинен був дати йому «судовий світ», щоб він міг з'явитися до суду і виправдатися або понести інші наслідки судового рішення.

Види доказів

Види доказів також стали різноманітнішими. Ордалії застосовувалися рідше. Також поширений був виклик на судовий поєдинок. Але і тут була певна особливість. Особа вищого стану мала право відмовитись від судового поєдинку, якщо цей виклик зробила особа нижчого стану. А якщо навпаки, то особа нижчого стану, не мала права відмовитися. Також існувала очисна присяга. Присяга звільняла від будь-якого зобов'язання, якщо це зобов'язання було дано без судового засвідчення. Пан своєю присягою міг зняти будь-яке звинувачення зі своєї людини. Існували співприсяжні. Співприсяжні - не свідки. Це - помічники сторони в процесі, які своєю присягою підкріплювали присягу учасника процесу, надавали їй більший авторитет. Але «Саксонське зерцало» не проводило відмінності між співприсяжними і свідками; в деяких випадках воно вимагало, щоб співприсяжні були очевидцями. До числа найбільш безперечних доказів «Саксонське зерцало» відносило упіймання на місці злочину. Значення безспірного доказу мало свідоцтво судді, його заступника і засідателів, яке було обов'язковим при суперечках про земельної власності.

Судовий процес

«Саксонське зерцало» дає докладний опис судового процесу, правил поведінки в суді сторін, порядку пред'явлення доказів, заперечень і т. д. Характерна особливість порядку ведення судового засідання полягає в тому, що суддя (граф, гограф і т. д.) тільки керував судовим процесом в якості головуючого, але сам у винесенні рішення не брав. Рішення «відшукували» («знаходили») судові засідателі (Шефф - у земському суді, васали - в ленному суді і т. д.). Пропонований проект рішення піддавався оскарженню незадоволеною стороною, а потім голосувався судовими засідателями і таким шляхом перетворювався на остаточне рішення суду. При цьому специфіка змагального процесу полягала в тому, що по кожному питанню вимагалося у засідателів приватне «рішення». На основі прийнятого приватного рішення висувалися нові питання, і так весь процес йшов від рішення до рішення, поки не приймалося загальне остаточне рішення у справі. За запропоноване «по чистій совісті» рішення, засідатель не ніс відповідальності, навіть якщо воно було б визнано неправильним і відкинутим. Середньовічному німецькому суду був відомий принцип оскарження судового рішення перед судом вищої інстанції. Якщо сторона заперечувала, опротестовувала рішення, то справа переносилося до вищестоящого судді, в кінцевому підсумку - в королівський суд. Формально, оскарження перед вищим судом зберегло ще характер спору не між сторонами, а між особою яка протестує проти рішення і тим засідателем, який запропонував рішення. Ленне право також докладно викладало порядок оскарження рішення ленній курії перед вищим сеньйором.

Швабське зерцало

Ще одним джерелом середньовiчного права в Нiмеччинi було Швабское зерцало (Schwäbenspiegel). Класичним зразком всяких Зерцал є Саксонське зерцало, розглянуте нами ранiше. Воно послужило основою для компiляцiї так званого Нiмецького зерцала (Deutschenspiegel), яке лише в першiй частинi ухиляється вiд нього, а в другiй вiдтворює його з незначними змiнами. На практицi Нiмецьке зерцало виявилося незручним; знадобився новий збiрник. Таким чином з'явилося Швабское зерцало. У рукописах воно називається звичайно Landrechtsbuch, Lehnrechtsbuch, Kaiserrecht, в перших друкованих виданнях - Spiegel kaiserlichen und gemeinen Landrechts. Воно виникло, як припускає Фiккер, в 1274-75 рр., I по всiй ймовiрностi складено якою-небудь духовною особою в Аугсбурзi.[9, c.161]

Протилежна, менш правдоподiбна, думка, пiдтримувана Роккiнгером, полягає в тому, що воно виникло в 1259 року в схiднiй Франконiї, бути може в Бамберзi, i перероблено в Вюрцбурзi до 1265 г. Як i Саксонське, та Нiмецьке зерцала, Швабське зерцало мiстить постанови виключно загальноземского (Landrecht) i ленного (Lehnrecht) права, вiдкидаючи таким чином норми мiнiстерiального, сеньорально i мiського права. У земському правi Швабського зерцала три частини. "Швабське зерцало" поширилося на південні області Німеччини та Швейцарії.

Існує декілька думок походження Швабського зерцала. Перша спирається на обробку Нiмецького зерцала, друга - на переклад Саксонського зерцала, третя складається з не цiлком наведених в порядок, частиною нових порiвняно iз зразками норм. До числа нових джерел, якими користувалося Швабське зерцало, вiдносяться алеманскiй, баварська i римсько-вестготськiй правдi, капiтулярiї (у зiбраннi Анзегiя i Бенедикта), твори Давида Аугсбургского, Iсидора Севiльського, Флавiя Йосипа, римське право у викладi одного глосированного брахiлога i особливо "Summa de poenitentia "iталiйського канонiста XIII в. Раймунда Пеннафортского.

Швабське зерцало не витримує порiвняння з Саксонським: воно багатослiвне, неясне, але як джерело iсторiї права має велике значення i багато дає для з'ясування вiдмiнностей в юридичному свiтоглядi епохи останнiх Гогенштауфенiв i епохи Рудольфа Габсбургського.

Саксонське зерцало складено в iмператорському дусi, Швабське поступається в багатьох мiсцях батькам i церкві. Римське право чинить на Швабське зерцало бiльше впливу, нiж на Саксонське, упорядник якого не мав перед очима римського джерела.

Швабське зерцало користувалося великою популярнiстю i великим поширенням. При складаннi iнших кодексiв i при судових рiшеннях воно вiдiгравало велику роль. Воно було переведено на латинську, французьку та двiчi на чеську мову.[8, c.167]

Нажаль, інформації про «Швабське зерцало» досить мало, але як джерело історії права, воно має велике значення.

Висновок

Не оцінити важливість «Саксонського та Швабського зерцал» для історії права – неможливо. Звісно, інформації про «Швабське зерцало» значно менше, але воно було складене на основі «Німецького зерцала», яке в свою чергу було складенно на основі «Саксонського зерцала». Тобто, можна зробити висновок про те, що «Швабське зерцало», виступає також важливим елементом історії права. В свою чергу, багато дослідників відносять «Саксонське зерцало» як зеркало суперечливих традицій і культури епохи, в якій воно було складено, оригінальність тексту «Саксонського зерцала», а також геніальні правові думки автора збірника. Аналізувати «Саксонське зерцало» можна з двух сторін. З однієї сторони воно показує жорстокість, суворі міри покарання, та несправедливість. З другої сторони, воно показує зародки гуманістичних поглядів, які реалізуються в положеннях, в яких описується прагнення людей бути вільними. Отже, дані правові збірки, мають історичну, правову, мистецьку, та безліч інших цінностей, для науки і для суспільства в цілому.

Поиск по сайту: