Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини мають триелементну структуру: суб'єкт, об'єкт та зміст.

Суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин — це носій цивільних процесуальних прав та обов'язків. ЦПК по­діляє суб'єктів на дві групи: суд та учасники цивільного про­цесу, а останніх своєю чергою,— на осіб, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК), та інших учасників процесу (ст. 47 ЦПК).

Основним критерієм визначення належності того чи іншого суб'єкта цивільних процесуальних відносин до тої чи іншої групи, є зміст його діяльності та наявність юридичної заінте­ресованості. Тому доцільно провести поділ суб'єктів на три групи:

• суд;

• особи, які беруть участь у справі;

• особи, які сприяють судовому розгляду та вирішенню спра­
ви (інші учасники цивільного процесу).

Суд є обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин. Специфіка його діяльності, призначення та правового статусу потребує віднесення його до окремої групи суб'єктів. Особливою властивістю цього суб'єкта є те, що він повинен бути безстороннім та об'єктивним. Для забезпечення цього у законодавстві закріплений інститут відводу (самовід­воду).

Основним призначенням суду як суб'єкта цивільних проце­суальних правовідносин є відправлення правосуддя, яке нале­жить до його виключної компетенції. Делегування функцій су­дів, а також привласнення цих функцій іншими органами та особами не допускається.

Відповідно до ст. 18 ЦПК від імені суду виступає й суддя, який одноособово розглядає цивільну справу. Повноваження-

Глава 3.

ми судді користуються також народні засідателі, які беруть участь у вирішенні справ, визначених законом.

Особи, які беруть участь у справі, — це учасники (суб'єк­ти) цивільних процесуальних правовідносин, які наділені юри­дичною заінтересованістю, що визначає їхній правовий ста­тус при розгляді та вирішенні цивільної справи.

У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони та треті особи. У справах наказного та окремого проваджень ними є заявники та інші заінтересова­ні особи. Також особами, які беруть участь у справі, є їхні представники, органи та особи, яким законом надано право за­хищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст. 26 ЦПК).

Особи, які беруть участь у справі, відрізняються від інших суб'єктів тим, що вони мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення судом справи і у реалізації ухваленого по ній рішення. Заінтересованість особи може бути матеріаль­но-правовою та (або) процесуальною.

Матеріально-правова заінтересованість — це особиста оз­нака суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин (особи, яка бере участь у справі), яка полягає у прагненні за допомо­гою судової діяльності поновити порушене, оспорене чи неви­знане право, законний інтерес (отримати певне майно, благо, встановити певний стан, обставини) або навпаки, не допустити їх порушення. Матеріально-правовою заінтересованістю на­ділені виключно суб'єкти спірних матеріальних правовідно­син.

Процесуальна заінтересованість — це функціональна озна­ка суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин (особи, яка бере участь у справі), що полягає у прагненні досягти пев­ного процесуального результату у формі відповідного судово­го рішення, що відповідає функціональному призначенню учас­ті цього суб'єкта у розгляді та вирішенні цивільної справи. Процесуальною заінтересованістю наділені як суб'єкти мате­ріальних правовідносин, так і ряд учасників цивільного проце­су, які беруть участь у справі, для виконання покладених на них функцій в силу закону, договору чи з іншої підстави.

Тому, зважаючи на наявність чи відсутність матеріально-правової заінтересованості у справі, осіб, які беруть участь у справі, можна поділити на дві групи:

Цивільні процесуальні правовідносини

• особи, які захищають у процесі особисті інтереси — сто­
рони та треті особи, оскільки вони наділені як матеріально-
правовою, так процесуальною заінтересованістю у справі;

• особи, які захищають інтереси держави, громади, групи
осіб або конкретної особи. Такі суб'єкти мають виключно
процесуальну заінтересованість у справі, не мають і, як
правило, не повинні мати матеріально-правової. Якщо вони
мають таку заінтересованість, то виступати у відповідному
процесуальному статусі не можуть, а повинні бути залучені
у процес як сторона чи третя особа.

Для визначення спроможності осіб, які беруть участь у справі, виступати самостійним учасником судового процесу, суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин, застосову­ється поняття цивільної процесуальної праеосуб'єктності. Це встановлена нормами цивільного процесуального законодавст­ва можливість особи виступати суб'єктом цивільних проце­суальних правовідносин.

У складі цивільної процесуальної правосуб'єктності слід вирізняти два елементи: цивільну процесуальну правоздатність та цивільну процесуальну дієздатність.

Цивільна процесуальна правоздатність — це здатність мати цивільні процесуальні права та_ обов'язки сторони, тре­тьої особи, заявника, заінтересованої особи (ст. 28 ЦПК). Во­на визнається за всіма фізичними та юридичними особами. Однак у даному випадку слід зазначити, що положення ст. 28 ЦПК не у повному обсязі зазначають коло всіх учасників, які наділяються цивільною процесуальною правоздатністю. Тому цивільна процесуальна правоздатність визнається за усіма уча­сниками матеріально-правових відносин, які можуть стати предметом судового розгляду та вирішення. Тобто, вступ того чи іншого учасника у матеріально-правові відносини зумовлює потенційну можливість бути суб'єктом цивільних процесуаль­них правовідносин. Це стосується, наприклад, участі у цивіль­ному процесі як самостійного суб'єкта держави Україна, АРК, територіальних громад чи інших правових утворень, які не на­ділені правами юридичної особи, але є учасниками матеріаль­но-правових відносин (наприклад, щодо відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, влади АРК чи органами місцевого самоврядування).

Наділення цивільною процесуальною правоздатністю може бути пов'язане із досягненням певного віку, з яким матеріаль-

Глава 3.

ний закон визначає можливість вступу у матеріально-правові відносини. Наприклад, суб'єктом трудових відносин особа мо­же бути у певних випадках лише після досягнення 14-річного віку (ст. 188 КЗпП), а тому суб'єктом цивільних процесуаль­них правовідносин у трудовій справі може бути тільки за до­тримання цих умов.

Цивільна процесуальна дієздатність — здатність осо­бисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (ст. 29 ЦПК). На відміну від правоздат­ності, цивільна процесуальна дієздатність залежить від різно­манітних чинників (віку, стану здоров'я, інших причин).

За обсягом цивільної процесуальної дієздатності суб'єкти можуть розглядатися як такі, що наділені повною цивільною процесуальною дієздатністю, особи з частковою цивільною процесуальною дієздатністю та особи, які не мають цивільної процесуальної дієздатності.

Повним обсягом дієздатності наділені фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 29 ЦПК). Такими також є фізичні особи, які до досягнення повноліття зареєстрували шлюб, а також набули повного обсягу цивільної дієздатності у порядку емансипації. Така фізична особа набу­ває повного обсягу цивільної процесуальної дієздатності від­повідно з моменту реєстрації шлюбу чи набрання законної си­ли рішення про надання повного обсягу цивільної дієздатності у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

Частковий обсяг дієздатності мають неповнолітні (віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), а також особи, ци­вільна дієздатність яких обмежена. Вони можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено зако­ном. Приміром, якщо справа виникає з правочину, на вчинен­ня якого неповнолітньому потрібна згода батьків, усиновите­лів або піклувальника, суд повинен притягнути останніх до участі у справі для захисту інтересів неповнолітнього.

Відповідно до п. 1 ст. 18, п. 4 ст. 152 СК кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. І ця особа набуває повного обсягу цивільних процесуальних прав та обов'язків у такій справі.

Цивільні процесуальні правовідносини

Суд може залучити до участі в справах законного представ­ника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена (ч. 2 ст. 29 ЦПК). А також навпаки, при участі законного представника неповнолітньої особи чи особи, яка обмежена у дієздатності, до участі у справі згідно із ч. 2 ст. 39 ЦПК залучається особа, в інтересах якої діє законний представник.

Малолітні (віком до чотирнадцяти років) та особи, які ви­знані недієздатними, вважаються недієздатними у цивільному процесі. Права, свободи та законні інтереси таких осіб захи­щають у суді їх законні представники — батьки, усиновителі, опікуни.

Отже, цивільна процесуальна правосуб'єктність (і правозда­тність, і дієздатність) виступає складовою частиною загальної правосуб'єктності фізичних та юридичних осіб і тісно пов'яза­на з цивільною, сімейною, трудовою й іншими видами і ви­значається характером зв'язку між цими галузями права.

Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, по­діляють на загальні та спеціальні. До загальних прав слід від­нести права та обов'язки, якими наділені усі особи, що беруть участь у справі, незалежно від змісту юридичної заінтересова­ності. Ними є право знайомитися з матеріалами справи, роби­ти з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судо­вих засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, ставити запитання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти кло­потання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, до­водів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомо­гою, ознайомлюватися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксуван­ня судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його непра­вильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановлени­ми законом (ст. 27 ЦПК).

Обсяг спеціальних прав визначається залежно від процесу­ального статусу учасника у цивільному процесі. Наприклад,

Глава 3.

правовий статус позивача визначений ст. 31 ЦПК, відповідно до якої він має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову чи укласти із відповідачем мирову угоду.

Обов'язки осіб, які беруть участь у справі, визначаються не­обхідністю добросовісно користуватися наданими процесуаль­ними правами, а також не посягати на права інших суб'єктів процесуальних правовідносин. Нормами цивільного процесуаль­ного закону визначено також конкретні обов'язки у певних ви­падках. Зокрема, відповідно до ст. 77 ЦПК сторони та інші осо­би, які беруть у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) під час провадження справи. Спеціальним обов'язком для сторін є, на­приклад, зобов'язання подати або повідомити про докази до або під час попереднього судового засідання (ст. 131 ЦПК).

Інші учасники цивільного процесу — це суб'єкти цивіль­них процесуальних правовідносин, які не мають і не повинні мати у справі жодної юридичної заінтересованості та спри­яють встановленню дійсних обставин справи, дослідженню доказів, утвердженню засад цивільного процесуального права. До них належать секретар судового засідання, судовий розпо­рядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка на­дає правову допомогу (ст. 47 ЦПК). Однак цей перелік не є вичерпним, оскільки цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати і за участю інших осіб. Ними, наприклад, можуть бути особи, які мають письмові та речові докази у справі при витребуванні їх судом, державний виконавець при виконанні ухвали про забезпечення позову, органи та особи, яким направлена окрема ухвала про порушення закону, особи, між якими відбувалося листування, щодо надання згоди на йо­го дослідження та ін.

Найменування цієї групи суб'єктів цивільних процесуаль­них правовідносин вказує на те, що вони не належать до осіб, які беруть участь у справі, а основною вирізняльною їх озна­кою є відсутність юридичної заінтересованості у справі.

Цих учасників цивільного процесу можна поділити на дві підгрупи: суб'єкти, які сприяють розгляду і вирішенню справи по суті (свідок, експерт, перекладач, спеціаліст), інші — осо­би, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення проце­су (судовий розпорядник, секретар судового засідання).

Суд як суб'єкт цивільного процесу

§ 4. Об'єкт і зміст цивільних процесуальних правовідносин

На відміну від визначення та розуміння суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин, питання щодо їх об'єкта та змісту є одним із найдискусійніших у науці цивільного проце­суального права.

Проблемність визначення об'єкта цивільних процесуальних правовідносин зумовлена його неуречевленістю. Так, об'єктом правовідносин між судом та свідком у судовому засіданні є фактичні дані, які мають значення для вирішення справи.

Об'єкт цивільних процесуальних правовідносин — це те, з приводу чого виникають цивільні процесуальні правовідноси­ни і на що спрямовані процесуальні права та обов'язки.

Зміст цивільних процесуальних правовідносин складають цивільні процесуальні права та обов'язки учасників правовід­носин, які реалізуються у формі процесуальних дій.

Глава 4. СУД ЯК СУБ'ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

§ 1. Суд — обов'язковий суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин

Склад суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин не є незмінним. Він залежить від обставин справи, предмета судо­вого розгляду, характеру спірного матеріального правовідно-шення між сторонами, стадії (етапу) процесу та характеру процесуальних дій, які вчиняються в ході розвитку процесу, інших факторів. Проте один суб'єкт при цьому залишається незмінним — це суд.

Особливий статус суду як суб'єкта цивільних процесуаль­них правовідносин визначається, в першу чергу, конституцій­ними принципами, якими закріплено, що цей орган влади є єдиним наділеним компетенцією здійснювати правосуддя в Україні. Саме суд перевіряє наявність або відсутність підстав для порушення конкретної цивільної справи, створює умови для її розгляду та своїм владним актом вирішує спір між сто­ронами, тим самим здійснюючи захист порушеного чи оспоре­ного суб'єктивного цивільного права та (або) охоронюваного

Глава 4.

законом інтересу. Тому суд є обов'язковим суб'єктом всіх процесуальних правовідносин, що виникають у цивільному процесі.

Правовий статус суду визначається його правосуб'єктністю, структурними компонентами якої є юрисдикція та чисель­ні повноваження, які суворо визначені законом. Кожен суд на­ділений тільки йому притаманною юрисдикцією та комплек­сом повноважень.

Юрисдикція як елемент цивільної процесуальної право­суб'єктності суду визначає сферу діяльності органів судової влади. Відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Особливість прояву правосуб'єктності суду полягає в тому, що на відміну від інших учасників процесу (сторін, третіх осіб), йому не притаманна праводієздатність. Оскільки суд, як орган влади, вже наділений комплексом прав та обов'язків та не може своїми діями набувати нових. Стосовно його правосу­б'єктності доцільно говорити про компетенцію як про комп­лекс повноважень, визначених законом.

Якщо юрисдикція визначає сферу впливу, то, компетенція — спосіб впливу на суспільні відносини. Своєю чергою компе­тенція судів різних ланок також вирізняється. Владні повнова­ження суду виявляються у сукупності передбачених законом повноважень, для виконання яких суд через службових осіб вчиняє комплекс процесуальних дій.

Склад суду. Відводи

Складсуду. Відповідно до ст. 18 ЦПК, ст. 21 Закону України "Про судоустрій України" цивільні справи у судах першої інс­танції розглядаються одноособово суддею, який діє як суд. У випадках, встановлених ЦПК, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користую­ться всіма правами судді.

Розгляд справ у порядку апеляційного та касаційного про­вадження та в інших випадках, передбачених законом, здійс­нюється судом колегіально:

• у судах апеляційної інстанції цивільні справи розглядають­ся колегією у складі трьох суддів, з числа яких в установ­леному законом порядку визначається головуючий;

Суд як суб'єкт цивільного процесу

• у суді касаційної інстанції — колегією у складі п'яти суд­
дів;

• у зв'язку з винятковими обставинами — колегією судців
судової палати у цивільних справах Верховного Суду Укра­
їни за наявності не менш як двох третин її чисельності, а у
випадках, встановлених ЦПК,— колегією суддів на спіль­
ному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду
України за їх рівного представництва за наявності не менш
як двох третин чисельності кожної палати;

• рішення, ухвала суду чи судовий наказ у зв'язку з нововия-
вленими обставинами переглядаються одноособово або ко­
легіально, залежно від того, який суд ухвалив рішення, по-

становив ухвалу або видав судовий наказ.

Відводи. Особливою властивістю суду як суб'єкта цивіль­них процесуальних правовідносин є те, що він повинен бути безстороннім та об'єктивним. Процесуальною гарантією забез­печення цього правила є право відводу. Тобто за наявності об­ставин, передбачених ЦПК України, судді, секретарі судових засідань, інші службові особи суду не можуть брати участі у розгляді справи і підлягають відводу або самовідводу.

Зокрема, суддя не може брати участі в розгляді справи та підлягає відводу (самовідводу), якщо:

• під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь
у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, пред­
ставник, секретар судового засідання;

• він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду
справи;

• він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружи­
на, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, пад­
черка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи
усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близь­
кий родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть
участь у справі;

• якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктив­
ності та неупередженості судді.

Крім того, якщо суддя брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, він не може брати участь у розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у пе­регляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, а так са­мо у новому розгляді її судом першої інстанції після скасуван-

Глава 4.

ня попереднього рішення або ухвали про закриття проваджен­ня в справі.

Якщо суддя брав участь у вирішенні справи в суді апеля­ційної інстанції, то не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанцій, у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, а також у ново­му розгляді справи після скасування ухвали чи нового рішен­ня апеляційного суду.

Відповідно, якщо суддя брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, він не може брати участі в розгляді цієї самої справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а як­що брав участь у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, то не бере участі в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Забезпеченню неупередженості сприяє і правило ч. 2 ст. 20 ЦПК, відповідно до якого до складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї або близькими родичами між со­бою.

За наявності передбачених законом підстав для відводу, суддя повинен заявити самовідвід. На тих же підставах відвід судді можуть заявити особи, які беруть участь у справі.

Заява про відвід (самовідвід) повинна бути мотивованою та подана до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Якщо про підстави відводу (самовідводу) стало відомо після початку з'ясування обставин у справі та перевір­ки їх доказами, то заявити відвід (самовідвід) можна і після цього. Відповідно до ст. 24 ЦПК заява про відвід розглядаєть­ся судом, який розглядає справу. Якщо особа, якій заявлено відвід, бажає дати пояснення суду, то він повинен її вислуха­ти, а також думку осіб, які беруть участь у справі.

Заява про відвід одному судді вирішується в нарадчій кім­наті ухвалою суду, що розглядає справу, а про відвід кільком суддям або всьому складу суду — простою більшістю голосів.

Наслідком задоволення заяви про відвід судді, який розгля­дає справу одноособово, є розгляд справи в тому самому суді іншим суддею. У разі задоволення заяви про відвід комусь із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається ко­легією суддів, — тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності під­став, зазначених у ст. 21 ЦПК, неможливо утворити новий

Суд як суб'єкт цивільного процесу

склад суду для розгляду справи, суд постановляє ухвалу про визначення підсудності справи у порядку ст. 116 ЩІК.

Слід зазначити, що і за одноособового, і за колегіального розгляду справи суддя (колегія суддів) діють від імені суду. Проте ні суддя, ні інша службова особа суду не є самостійним суб'єктом процесуальних правовідносин. Одноособові або ко­легіальні дії цих осіб призводять до виникнення, зміни та (або) припинення правовідносин не з ними особисто, а з судом як органом правосуддя.

Поиск по сайту: