Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Політичні партії та демократія



Незважаючи на те, що слово “демократія” є звичним поняттям, з ним пов’язують різні уявлення. За своєю суттю демократія є такою формою влади, яка отримує свою легітимацію завдяки тому, що окремі громадяни надають їй перевагу та вважають її виразником своєї волі.

Демократія визначається певними фундаментальними принципами, які поширюються в суспільстві. Головний принцип демократії полягає у визнанні того факту, що всі люди є рівними та мають певні права. Демократія існує, коли громадяни можуть брати активну участь у житті суспільства, користуючись своїми правами: правом на свободу слова, зборів та членства в організаціях, совісті та віросповідання, можливістю подання петицій до уряду та голосувати на справедливих виборах.

Інший принцип демократії полягає в тому, що уряд обирається людьми та існує для людей. Законна політична влада формується серед громадян і йде від громадян до уряду. Уряд відповідає за захист прав громадян, які відповідно, надають урядові тимчасове право приймати рішення від їхнього імені. В авторитарній політичній системі, уряд вимагає від людей покори, не беручи на себе жодних зобов’язань перед ними. Авторитарні форми правління не дають змоги людям обирати лідерів чи мати свою думку щодо державного курсу. Державні рішення ухвалюють без погодження з людьми.

Влада демократичного уряду обмежується конституційно визначеною структурою законів та практикою, які захищають соціальні та політичні свободи громадян. У демократичних державах політична влада розподіляється – на законодавчу, виконавчу та судову. Кожна гілка влади має свою окрему сферу діяльності і водночас здійснює контроль над іншими гілками влади. Розподіляючи обов’язки та встановлюючи взаємну перевірку і контроль різних гілок влади, демократичне суспільство страхує себе від узурпації влади, обмежує зловживання владою та допомагає гарантувати права громадян. Влада авторитарного уряду є необмеженою і неконтрольованою. Через централізовану й необмежену владу, такий уряд здатний ухвалювати такі рішення, які призводять до порушення прав людини та меншості. Демократичний уряд, навпаки, схильний організаційно та процедурно ухвалювати рішення, які приносять користь основній масі суспільства (чи більшості людей та груп), а не слугувати приватним інтересам.

Демократичний уряд має повноваження ухвалювати рішення за допомогою виборчого мандату. Громадяни обирають представників до уряду. Регулярні вибори дають змогу опозиційним партіям конкурувати та представляти виборцям альтернативні напрями державної політики та державного управління. В такий спосіб громадяни роблять урядовців підзвітними, тому що вони мають періодичне право та можливість не голосу-вати за них.

Разом взяті перелічені принципи та правила становлять демократичний ідеал. Рівень поваги до них та їх застосування визначають рівень демократичності суспільства. Ідеал демократичного правліннябуде реалізованим тоді, коли акти влади будуть збігатися з волею всіх громадян. Але на практиці це неможливо і влада цього ніколи не досягне, однак до цього повинна прагнути, бо саме це відрізняє демократичні режимивід недемократичних. Демократичні режими відзначаються не просто певною відповідальністю перед населенням, а її високим рівнем. Їхні рішення повинні максимально збігатися з намірами максимально можливої кількості громадян максимально можливий проміжок часу. Демократія повинна визначатись не лише як влада народу, а й як влада для народу, яка діє згідно з його волею і в його інтересах.

Роберт Дал зазначає, що відповідальна демократія базується на таких інституційних гарантіях:

1) свобода об’єднань та організацій;

2) свобода слова;

3) право на участь у виборах;

4) право обирати державних службовців;

5) право політичних лідерів змагатися за підтримку і голоси виборців;

6) альтернативні джерела інформації;

7) вільні та чесні вибори;

8) інститути, які узалежнюють державну політику від інтересів виборців.

Визначення демократії як влади народу є, звичайно, важливим і широко вживаним поняттям. Однак, коли говорити про демократію на національному рівні, слід зробити одне принципове зауваження – демократія є процесом управління, який здійснюється людьми не безпосередньо, а опосередковано – через представників, вибраних на вільних виборах (звідси і представницька демократія). Хоча в деяких державах можуть використовуватися і елементи прямої демократії (референдуми, плебісцити, опитування).

Першочергові запити населення у більшості сучасних демократичних систем не інтегруються безпосередньо в процес ухвалення політичних рішень. Навпаки, вони знаходять вираз через диференційовану систему спілок, організацій, політичних партій і в такій опосередкованій формі отримують значущість у процесі прийняття політичних рішень. Протягом останніх десятиліть значна частина дослідників політики займалася пи-танням функціонування проміжної політичної системи. При цьому загальновизнаним є положення про те, що чим чіткіше інститути проміжної політичної системи висловлюють волю громадян, тим краще функціонує демократичний процес.

Сучасна демократія може існувати тільки у вигляді представницької демократії. Представництво народу, що є джерелом політичної влади, здійснюється тільки завдяки виборам представників. Представництво свідчить про те, що громадянин шляхом виборів на певний час передає владу до рук довірених осіб та партій. Депутат, який балотується та обирається, репрезентує у парламенті разом з іншими депутатами сам народ. Народ – це більше, ніж активний та пасивний електорат. Сюди належать ще й діти та люди похилого віку. Він охоплює цілі генерації. Тому виборці діють від імені народу та представляють його. Внаслідок виборів демократична еліта на певний проміжок часу отримує повноваження ухвалювати політичні рішення від імені народу і для народу. Суперечки про те, що таке справжня воля народу – типове явище у плюралістичному суспільстві. Тому в демократичному парламенті важливо не стільки з’ясувати волю всього наро-ду, скільки шляхом компромісу поєднати інтереси різних суспільних та політичних сил.

До засад репрезентативної функції в демократичній системі належить саме існування партій. Для цього все ще потрібні політичні партії. В будь-якому разі, навряд чи можна уявити собі, що – враховуючи попередній історичний досвід людства – інші політичні організації могли б краще, дієвіше, ніж партії, представляти інтереси народу. Це не означає, що політичні партії завжди виконують своє завдання настільки добре, що знаходяться поза будь-якою критикою. Констатується лише той факт, що їм у цьому немає переконливої альтернативи.

Західноєвропейський політичний процес протягом останніх двох століть зазнав суттєвих змін під впливом появи загальних виборів та виникнення політичних партій. Вибори при цьому виступили єдиним способом легітимації політичної влади, а політичною інституцією, що робить можливим існування демократичних процедур – виступили політичні партії. Відповідно до цього сучасні демократії визначаються наявністю відкритих і чесних виборів та багатопартійністю. Вибори та політичні партії в західноєвропейській традиції дуже щільно пов’язані між собою. Фактично в ході тривалої історичної еволюції партії змонополізували процес формування керівних політичних еліт. Політичні партії представляють певні політичні програми, які намагаються отримати підтримку в найширших мас виборців (електорату) і в такий спосіб пройти процес легітимації. Відповідно до самої виборчої логіки відповідальних керівних еліт існує необхідність виникнення організації посередників здатних інтегрувати суспільство. Оскільки політичні партії стали найдосконалішим інструментом, який бере на себе відповідальність за керівництво політикою держави (а здійснювати це можна лише через періодичну оцінку з боку електорату), то політичні партії найчастіше намагаються визначити в контексті виборчої конкуренції. Однією з фундаментальних основ ліберальної демократії є те, що її здатність приймати ефективні рішення громадяни оцінюють через участь у виборах.

Політичні партії, сформувавшись у ХІХ ст. як відповідь на бажання отримати більшу кількість голосів на парламентських виборах, стали важливим елементом усіх сфер сучасного політичного життя. Політики розвивали політичні партії в цьому часі як засіб своєї підтримки на виборах, але партії в ході свого існування довели, що можуть виконувати значно більшу кількість різноманітних соціально важливих ролей.

Розвиток демократичних політичних систем переконує нас у тому, що політичні партії загалом залишаються найефективнішим інструментом реалізації групових інтересів у сфері політики.

Політичні партії можна і треба трактувати як своєрідні інститути посередництва між соціальними групами (наприклад, класами, етнічними чи релігійними групами) та процесом ухвалення рішень, який відбувається в межах структури державної влади. Становлять вони невід’ємний атрибут демократичної політичної системи. Політологи погоджуються з тим, що у так званих відкритих суспільствах повинні існувати такі способи зв’язків (інституції, процедури, механізми), які уможливлюють накладання визначених обмежень на тих, хто керує суспільством. Слугують вони ланками, які пов’язують суспільство з політичними елітами і, водночас, мають особливе значення для збереження статусу відкритості самого суспільства. Чим відкритішим є суспільство тим сприятливіші в ньому умови для стабільності демократії. Якщо визнаємо реалізацію певних функцій за невід’ємну передумову стабілізації соціальної системи, а також гарантію його цілісності, то змушені розглядати цей процес у контексті оформлення цілого укладу взаємних зв’язків між його елементами (творення взаємних залежностей поміж різними політичними акторами). Контроль суспільної поведінки, процес політичної участі, пропаганда нових цінностей, спосіб відбору лідерів, процес глибинних системних трансформацій – усе це потребує налагодження взаємних зв’язків між різними рівнями структури політичної системи. Створення власне таких ланок поєднання є винятково важливою функцією політики, і особливу роль у цьому відіграють політичні партії. Вони поєднують між собою державу та її громадян.

Громадяни очікують і прагнуть певних гарантій для себе, впливу на функціонування політичної системи, а позиція партійних еліт залежить від їх здатності мобілізувати енергію та лояльність громадян на свою користь (наприклад, у виборчому процесі). Політичні партії є, певною мірою, гарантією одночасно реалізації тих партисіпітарних очікувань громадян, як і забезпечення елітам стабільної і лояльної бази підтримки, що дає ефект участі в процесі здійснення державної влади.

Жодна сучасна демократія не може обійтися без законодавчих органів, які формуються, звичайно, за участю політичних партій. Партійна виборча конкуренція в деяких політичних системах була замінена чи доповнена іншими формами політичної активності та ухвалення рішень, зокрема корпоративістськими та плебісцитарними. Однак, загальне виборче право, конкуруючі політичні партії та законодавчі органи є виразними індикато-рами сучасної демократії. З цієї причини наявність партійних систем та їхня конфігурація помітно впливають на дієвість та громадське сприйняття демократичного ладу.

Характерною ознакою конкурентних партійних систем є їх більша законність порівняно з іншими процедурами громадського вибору. Вони залучають окремих осіб як громадян, а не як носіїв конкретних економічних чи соціальних інтересів. Більше того, процедури голосування формують на сьогодні такі механізми громадського вибору, поза якими важко уявити альтернативний механізм, який би досягнув чи перевищив загально-прийнятний мінімальний критерій демократичної законності: рівне та загальне право всіх правомочних громадян брати участь у виборах, необхідність базувати рішення на широкій громадській підтримці, а не на інтересах меншості, здатність обмірковувати складні альтернативи та вибирати серед них такі, за яких порівняно стабільні та тривалі коаліції політичних акторів стояли б за певними політичними напрямами.

Перевага представницької демократії полягає у поєднанні інституційних властивостей, які, на перший погляд, протистоять одна одній. З одного боку, представницька демократія ставить політичний процес перед низкою невирішених та всеохопних питань, зумовлюючи таким чином неймовірну складність політичного вибору та гарантуючи представництво практично всіх політичних інтересів у політичному процесі. З іншого боку, складність ухвалення рішень та відповідний ризик непостійності громадського вибору, зменшуються закриттям політичного процесу та обмеженням альтернатив, які насправді є складним набором інституційних правил. З тим, щоб функціонувати успішно та виконувати мінімальні умови життєдіяльності (тривалість у часі, певна послідовність ухвалення рішень тощо), представницькі демократії певною мірою усувають відкритість та непевність політичного вибору.

Меншою мірою два типи інституцій досягають закриття політичних альтернатив у представницьких демократіях: основні конституційні положення, які визначають політичну участь та владу громадськості та устрій політичних альтернатив разом із внутрішньою організацією ухвалення рішень у самих партіях. На рівні конституційних правил, ухвалення законів про вибори та модель функціонування розподілу влади, і на національному (президенталізм і парламентаризм), і на піднаціональному рівнях (федералізм та централізм), може помітно впливати на характер вимог, які пронизують політичний процес. Отже, конституційні правила впливають на другий засіб обмеження демократичного вибору, природу партій та партійних систем. Інші моделі, зокрема плебісцитарна, не спроможні впоратися зі складністю політичного вибору та розширити часову площину вибору за межі моменту ухвалення рішення. І навпаки, у корпоративній моделі представлення інтересів, це відбувається без суспільного втручання та універсального представництва.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.