Польва археологічна діяльність В.В.Хвойки

В розділі розглядається доробок В.В. Хвойки в польовому дослідженні

археологічних пам‘яток. Матеріал викладено за хронологією історичного розвитку – від найдавніших археологічних часів до більш пізніх.
В.В. Хвойці судилося працювати в археології досить недовго – трохи більше двох десятиліть – з кінця 80-х рр. XIX ст. до 1914 р.

За цей час він встиг дослідити велику кількість археологічних пам‘яток, що належали до широкого хронологічного діапазону – від доби кам‘яного віку до давньоруського часу, відкрити кілька яскравих археологічних культур.
У вивченні палеолітичних пам‘яток В.В. Хвойці належить честь відкриття кількох стоянок, передусім Кирилівської, що стала на тривалий час еталонною палеолітичною пам‘яткою для регіону Середнього Придніпров‘я. Кирилівська стоянка та її матеріали, завдяки розташуванню пам‘ятки на території Києва, широко дослідженій площі, виразному археологічному, палеозоологічному, палеоботанічному матеріалу, предметам палеолітичного мистецтва, стали добре відомими в Росії та за кордоном. З ім‘ям В.В. Хвойки пов‘язано також дослідження стоянок біля с. Селище (сучасна Черкащина), у Протасовому Яру в Києві та стоянки в м. Іскоростені (сучасна Житомирщина).
У вивченні енеолітичних пам‘яток заслугою В.В. Хвойки, безперечно, було відкриття пам‘яток культури, якій він згодом дав назву трипільської. Вперше рештки землянок цієї культури В.В. Хвойка виявив у 1895 р. під час досліджень на Кирилівських висотах. 1896 р. аналогічний археологічний матеріал був знайдений ним нижче Києва, спершу в с. Верем‘я, пізніше в сс. Трипілля, Щербанівка, Халеп‘я та ін. Безумовною заслугою дослідника було виділення спільних рис цих пам‘яток, зовні різних за своїм характером (землянок та площадок), та об‘єднання їх в одну культуру. Системні та широкомасштабні розвідки зробили можливим окреслення ареалу поширення культури.

Розкопки дали велику кількість яскравого археологічного матеріалу. Дослідженню трипільських пам’яток В.В. Хвойка присвятив багато років, вивчаючи їх до кінця життя, інколи досліджуючи за сезон по кілька десятків площадок.
Дослідження В.В. Хвойкою пам‘яток бронзової та скіфської доби – численних курганних могильників та кількох городищ, не лише збагатили науку новими археологічними колекціями, а й переконливо засвідчили існування осілого землеробського населення в лісостеповій смузі Середнього Придніпров‘я в означений час.

Відкриття В.В. Хвойкою у 1899 р. могильників біля с. Ромашки та с. Зарубинці, а у 1900 р. могильника біля с. Черняхів мало не лише регіональне значення, а було важливим для включення цих пам‘яток до контексту європейських, оскільки на кінець XIX ст. пам‘ятки культури „полів поховань” були вже добре відомі в Центральній Європі й зовсім невідомі у Східній, на старослов‘янських землях. Відкриття і дослідження В.В. Хвойкою зазначених могильників започаткувало використання терміна „поля поховань” у позначенні певної групи відкритих ним археологічних пам‘яток, які згодом отримали назву зарубинецької та черняхівської культур. Їх вивчення стало новим етапом дослідження питань слов‘янського етногенезу за археологічними матеріалами.

Важливість досліджень В.В. Хвойки на території стародавнього Києва – у садибі Десятинної церкви – полягає не лише в тому, що ці роботи дали цікавий археологічний матеріал та довели існування розвинутих ремісничих виробництв у давньоруські часи. Не менш важливим наслідком було привернення уваги до наукового вивчення історичного минулого Києва.
Розкопками В.В. Хвойки на території стародавнього Білгорода був позначений новий етап в дослідженні міста – відтоді Білгородку стали розглядати не лише як фортецю, а й як давньоруське місто. Дослідник вважав Білгородку і центром єпископату (що підтвердилося в подальшому). Заслуговують на увагу також турботи В.В. Хвойки про охорону Білгородських валів та спроби зберегти їх від руйнації.
Методика польових досліджень В.В. Хвойки, на жаль, була недосконалою. Причиною тут стала і недостатня розробка цього питання в археологічній науці того часу, і відсутність належної методичної підготовки самого В.В. Хвойки. На жаль, ці вади відчувають на собі всі наступні дослідники, оскільки не мають можливості використовувати матеріали розкопок В.В. Хвойки у повному обсязі як повноцінне археологічне джерело.
Проте, незважаючи на певні недоліки, важко недооцінити заслуги В.В. Хвойки по розширенню джерелознавчої бази археології. Його роботи були значним внеском в дослідження стародавньої історії Середнього Придніпров‘я. Одна з головних заслуг В.В. Хвойки полягала в тому, що своїми роботами він позначив напрямки та накреслив перспективи досліджень для наступних поколінь археологів.

Висновки

Отже, Вікентій Хвойка став першовідкривачем величної і яскравої прадавньої культури, що була однією з перших розвинутих землеробських культур у світі, а деякі вчені вважають її навіть цивілізацією без писемності та монументальних споруд. Відкриття трипільської культури викликало великий резонанс у різних країнах. Доповіді про неї були заслухані на XI, XIII і XIV всеросійських археологічних з'їздах та інших наукових форумах імперії, на XII міжнародному з'їзді доісторичної антропології та археології в Парижі, на конгресі у Флоренції тощо. Розпочалися дискусії про трипільську культуру й у світовій періодиці, як фаховій, так і популярній.

Велике значення в політичному й науковому сенсі має гіпотеза Вікентія Хвойки, розроблена на основі його досліджень. Він доводив, що з часів неоліту Середня Наддніпрянщина була заселена одним і тим самим осілим землеробським населенням, яке він вважав східним слов'янством. Зміна ж археологічних культур, на його думку, свідчить не про міграції, а про поступовий розвиток матеріальних умов життя східних слов'ян, які є автохтонним населенням у Середній Наддніпрянщині. Ці висновки Хвойки заперечує більшість дослідників, але заслуга вченого полягає в тому, що він започаткував дискусію про етногенез слов'ян. Фактично Вікентій Хвойка створив першу наукову концепцію історичного розвитку Середньої Наддніпрянщини від кам'яного віку до середньовіччя.

Його ім'я обезсмертили резонансні відкриття низки археологічних культур, насамперед, трипільської. Праці, які він написав, пам'ятки, які відкрив, і археологічні колекції, які зібрав, стали невичерпним джерелом для вивчення давньої історії нашої Батьківщини.

Список використаної літератури:

1. Бедрик-Білан Х., Безносик А., Гнатюк М. та ін. 100 найвідоміших українців /Заг. ред. д. філос. наук, канд. іст. наук , Павленка. – К.: Орфей, 2005. – С. 303–309.

2. Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України. – К.: Либідь, 1992. – С.254-255.

3. Наталія Полонська- Василенко Історія України /Том I. – К.: Либідь,

1995. – С. 66-85.

Поиск по сайту: