A. сукупність політичних партій, які зареєстровані у відповідних органах;
B. сукупність політичних партій країни, які беруть участь у боротьбі за досягнення та здійснення влади;
C. сукупність партій, що мають чітко визначену ідеологію;
D. сукупність партій, які відомі більшості суспільства;
E. сукупність партій, які нараховують у своїх рядах не менш 10 тис. осіб (членів партії).
118. Однопартійна система – це система, у якій:
A. при владі знаходиться одна партія, а всі інші – в опозиції;
B. абсолютна більшість владних посад у державі належіть представникам однієї партії;
C. стверджується політична (державна) влада однієї партії, що підпорядковує своєму впливу і контролю всі сфери життя суспільства;
D. одна партія створює більшість у парламенті і уряді, а інші партії свою діяльність узгоджують з владною партією;
E. 0.
119. Причинами виникнення суспільно-політичних рухів можуть бути:
A. відірваність влади від народу, його потреб і інтересів;
B. невдоволеність окремих груп населення цілями суспільного розвитку;
C. тривала криза у всіх або окремих сферах життя суспільства;
D. погіршення умов життя населення (зниження рівня життя, погіршення екології, зростання імпорту та тиск на національний бізнес).
E. все означене.
120. Суспільні та суспільно-політичні рухи є передумовою:
A. утвердження демократичних засад в країні та формування громадського суспільства;
B. зміцнення влади і посилення її впливу на суспільство;
C. зростання авторитету політичних партій, що є провладними;
D. зменшення впливу та авторитету партій у суспільстві;
E. докорінних, революційних змін у суспільстві.
121. Політичний лідер це:
A. людина, яка уміє генерувати політичні ідеї та захоплювати ними маси і має реальну можливість їх реалізувати;
B. успішний керівник;
C. глава держави;
D. людина, яка прийшла до влади;
E. людина, яка уміє переконати мА си у своїй винятковості.
122. Політичне лідерство визначається як:
A. спосіб організації влади, що базується на авторитеті лідера;
B. спосіб організації влади, що базується на визначенні авторитету і компетентності лідера та довірі до нього;
C. спосіб організації влади, коли лідер держави обирається народом не менше двох разів;
D. спосіб організації влади, коли владна особа (президент, спікер парламенту, глава уряду) обирається абсолютною більшістю (не менш ¾ голосів).
E. 0.
123. Головною ознакою належності до правлячої еліти є:
A. висока освіченість та висока культура;
B. високий авторитет у суспільстві, готовність суспільства підтримувати цю особу, або цю політичну силу;
C. посідання високої, панівної позиції у різних сферах суспільного життя;
D. готовність заможної частини суспільства підтримувати її матеріально (вкладати гроші).
E. все означене.
124. Правляча еліта – це:
A. організована більшість, від якої залежать результати виборів влади;
B. організована меншість суспільства, високо згуртована група, яка володіє якостями лідера і займає керівні позиції у суспільстві;
C. частина суспільства, об’єднана у політичні партії, що входять до влади;
D. керівна верхівка політичних партій.
E. частина суспільства, яка володіє переважною більшістю економічного потенціалу країни.
125. Політична свідомість відображає:
характер відносин між суб’єктами політичної дії;
вплив влади на суспільство і окрему людину;
сукупність теоретичних і повсякденних знань, поглядів суспільства, окремої людини щодо політико-владних відносин;
взаємодію влади і інших суб’єктів політичної дії;
відношення пересічного громадянина до політики.
126. Формування політичної свідомості людини відбувається:
шляхом пізнання політичної системи, політичних процесів їх критичного осмислення та визначення ставлення до них;
шляхом голосування на виборах;
вірні відповіді А, D, E.
у процесі вивчення суспільних наук;
у процесі ознайомлення з політичною літературою, ТV- програмами тощо.
127. Виховна функція політичної свідомості полягає:
у готовності індивіда до активної, усвідомленої участі у політичному житті суспільства.
у готовності індивіда, соціальної групи підтримувати владу у її діях;
у готовності індивіда підтримувати ту чи іншу політичну силу на виборах;
у згоді індивіда брати участь у виборах;
у передачі політичних знань іншим особам (рідним, друзям).
128. Політична культура особистості проявляється у:
формуванні ставлення до політичних сил, політичних процесів;
усвідомленні і сприйнятті тих чи інших політичних поглядів;
у політичній діяльності.
визначенні політичних поглядів;
у толерантному ставленні до інших поглядів.
129. Політичну культуру особистості характеризують такі якості:
широка загальна ерудиція;
високий рівень освіти (вища або середньо-спеціальна);
здатність підкорити свою волю волі влади;
організаторські здібності, уміння згуртувати і мобілізувати людей;
терпимість до несправедливості та накопичення політичного гніву для майбутньої боротьби.
130. Політична культура — це:
система теоретичних і буденних знань, оцінок, настроїв і відчуттів, за допомогою яких відбувається усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами;
ядро політичної свідомості, систематизована сукупність ідейних переконань, що виражають інтереси різних соціальних груп з приводу влади.
система відносно стійких політичних уявлень, переконань, орієнтацій, що обумовлюють норми, правила і стиль поведінки суб'єктів політичних стосунків і втілені ними в практиці політичної діяльності;
особливий тип орієнтації на політичну дію, що відображає специфіку кожної політичної системи.
0.
131. Функція, яка виражає здібність носія політичної свідомості до гіпотетичної оцінки можливого розвитку політичних процесів є:
пізнавальна;
прогностична;
ідеологічна;
комунікативна;
виховна.
132. Вперше виділив політичні чинники стану здоров’я у суспільстві:
A. Гіппократ;
B. Авіценна (Ібн Сіна);
C. Аль Фарабі;
D. Кретонський;
E. Юлій Цезар.
133. Перша медична школа в Києві була відкрита:
A. княгинею Анною Всеволодівною;
B. князем Всеволодом;
C. князем Володимиром;
D. князем Святославом;
E. князем Данилом Галицьким.
134. Вперше лікарі запрошувались на державну службу:
A. в Римській імперії;
B. в Стародавньому Єгипті;
C. в полісах Давньої Греції;
D. у Вавилоні;
E. у Візантії.
135. Перша система державної медицини з визначенням структури, повноважень, фінансування була створена:
A. у Візантії;
B. у Римській імперії;
C. у Єгипті;
D. у Давній Греції.
E. у Бухарському ханстві.
136. Монастирська медицина започатковується у:
A. Київській Русі;
B. у країнах Близького Сходу;
C. Франції;
D. Візантії;
E. Флоренції.
137. З вимогою систематизації медичної служби, надання їй державного статусу і організаційного зміцнення у Середні віки виступив:
A. Н.Макіавеллі;
B. Ібн-Сіна (Авіценна);
C. Б.Рамацціні;
D. Монахи Антоній і Феодосій.
E. М.Падуанський.
138. У Війську Запорізькому першу медичну допомогу пораненим надавали:
A. цирульники;
B. монахи;
C. козаки фахівці у цій справі;
D. сестри милосердя;
E. самі козаки.
139. Соціальна політика держави передбачає:
A. соціальну спрямованість економіки;
B. забезпечення соціальних гарантій і соціальний захист громадян;
C. цільове оподаткування на соціальні потреби;
D. формування і виконання держбюджету;
E. невтручання держави у соціальну сферу.
140. Найбільша частка держави у співвідношенні державної і приватної форм медичного обслуговування у:
A. соціал-демократичній моделі;
B. консервативній моделі;
C. соціалістичній моделі;
D. ліберальній моделі;
E. європейській моделі.
141. Соціал-демократична модель ДПОЗ вперше розроблена і впроваджена:
A. у Великій Британії;
B. у Німеччині;
C. у США;
D. у Швеції;
E. у СРСР.
142. Історично-першою моделлю ДПОЗ була:
A. консервативна;
B. ліберальна;
C. патерналістська;
D. соціал-демократична;
E. радянська.
143. Обов’язкове медичне страхування є складовою моделі ДПОЗ:
A. соціалістичної;
B. соціал-демократичної;
C. консервативної;
D. ліберальної;
E. патерналістської.
144. На добровільному медичному страхуванні базується:
A. консервативна модель ДПОЗ;
B. патерналістська модель ДПОЗ;
C. соціалістична модель ДПОЗ;
D. ліберальна модель ДПОЗ;
E. соціал-демократична модель ДПОЗ.
145. Державна політика в охороні здоров’я повинна включати принципи:
A. безумовне надання невідкладної медичної допомоги;
B. державний контроль за діяльністю всіх закладів охорони здоров’я;
C. проведення профілактичних і протиепідемічних заходів;
D. відповідальність держави за стан здоров’я громадян.
E. все означене.
146. Діючий парламент України обирався за:
A. змішаною системою;
B. пропорційною системою;
C. мажоритарною системою;
D. на з'їздах партій і суспільних рухів;
E. у регіонах на сесіях обласних рад.
147. У країнах Євросоюзу на охорону на охорону здоров’я у бюджеті виділяється не менше 8 % ВВП. В Україні:
A. 8 %;
B. 6 %;
C. до 4 %;
D. близько 8 %;
E. 5 – 6 %.
148. Вибори є:
найважливішим інститутом легітимізації політичної системи та політичного режиму.
доказом готовності влади до діалогу із суспільством;
способом встановлення компромісу між владою і суспільством;
способом вирішення протиріч між політичними партіями;
можливістю влади нав’язати свою волю народу.
149. Виборче право − це:
право громадянина голосувати або не голосувати на виборах;
право бути обраним до органів влади;
сукупність юридичних норм, що регламентують виборчий процес;
право влади встановлювати регламент виборів;
право вільної агітації за тих чи інших кандидатів.
150. До принципів організації демократичних виборів не відноситься:
свобода виборів;
контроль виконавчою владою ходу виборів;
змагальність, конкурентність;
рівність можливостей політичних партій і кандидатів;
періодичність і регулярність виборів.
151. Виборча система в широкому сенсі слова:
A. методи рішення суспільно значущих проблем за допомогою виборчих технологій;
B. технологія формування законодавчої влади;
C. система суспільних відносин, пов'язаних з виборами органів публічної влади;
D. спосіб обрання вищої воленосної особи держави;
E. 0.
152. Електорат – це:
A. сукупність громадян, що володіють виборчим правом;
B. найбільш видні, авторитетні лідери соціальної групи;
C. відносно невелика група, що концентрує в своїх руках значний об'єм влади;
D. рух за права людини, за право обирати і бути вибраним;
E. політична еліта країни.
153. Пропорційна виборча система сприяє:
A. зростанню чисельності політичних партій і об'єднань;
B. зменшенню числа політичних партій;
C. збереженню числа політичних партій;
D. зовсім не впливає на ці процеси;
E. 0.
154. Мажоритарна система виборів − це коли:
A. голосування проводиться за один виборчий блок з декількох;
B. голосування проводиться за декілька виборчих блоків;
C. обираються представники партії від кожного виборчого блоку;
D. від кожного виборчого округу обирається один депутат з декількох кандидатів;
E. кандидат в депутати від округу обирається на з'їздах партій.
155. Пропорційна система виборів − це коли:
A. депутати від округу обираються пропорційно відданим за них голосам;
B. голосування проводиться за певну політичну партію чи блок;
C. вибирається депутат від певної території пропорційно чисельності населення;
D. обирається депутат від певної кількості населення;
E. парламент формується пропорційно чисельності членів партій.
156. Виборче право України − це.
A. право вибору Президента України;
B. право вибору голів обласних адміністрацій;
C. правові норми, що регулюють порядок виборів органів державної влади населенням України;
D. право вибору депутатів Верховної Ради.
E. право вибору депутатів місцевих органів влади.
157. До принципів участі громадянина України у виборах не відносяться.
A. обов'язковість участі у виборах;
B. рівність виборців;
C. прямі вибори;
D. загальні вибори;
E. вибори при таємному голосуванні.
158. Президент України обирається:
A. прямим,відкритим,чесним голосуванням;
B. прямим, таємним, всенародним голосуванням;
C. прямим,таємним голосуванням виборців,делегованих регіонами;
D. прямим,таємним голосуванням у Верховній Раді;
E. прямим,відкритим голосуванням у Верховній Раді та закріпленням (підтвердженням) його на всенародних виборах.
159. Голова Верховної Ради України обирається:
A. відкритим, прямим голосуванням народними депутатами Верховної Ради України;
B. прямим всенародним голосуванням;
C. прямим,таємним всенародним голосуванням;
D. таємним,прямим голосуванням народними депутатами Верховної Ради України;
E. голосуванням у Верховній Раді за поданням Президента України.
160. Недоліком виборчої пропорційної системи є:
A. незалежність депутатів від виборців конкретних округів;
B. сприяння багатопартійності;
C. віддзеркалення у Верховній Раді реальної розстановки політичних сил;
D. не забезпечується реальний зв'язок парламентаріїв з інститутами громадянського суспільства;
E. зростає роль політичних партій в політичній системі.
161. Президентом України може бути обраний.
A. громадянин України не молодше 35 років, що постійно проживає в Україні не менше 10 років;
B. будь-який громадянин України;
C. будь-який громадянин, що досяг 21 року, та має позитивні характеристики, морально стійкий і психічно здоровий;
D. громадянин України, що пройшов всі етапи політичної або державної діяльності;
E. українець за національністю, що проживає в будь-якій країні, який надає політичну і економічну підтримку Україні.
162. Офіційна українська зовнішня політика декларує, що сучасний світ в інтересах всіх народів повинен стати:
A. багатополярним;
B. однополярним;
C. заснованим на військово-політичній рівновазі між блоками держав;
D. заснованим на економічній рівновазі між блоками держав;
E. 0.
163. Суть світової політики найточніше характеризує визначення:
A. це сукупна політична діяльність суб’єктів міжнародного права – держав, ООН і ін. – щодо економічного співробітництва, проведення дій в інтересах світового співтовариства;
B. це стратегія взаємодії між транснаціональними організаціями;
C. це вивчення закономірностей міжнародних економічних процесів;
D. це вивчення закономірностей міжнародних політичних процесів;
E. це політична доктрина провідних держав миру.
164. До недержавних суб'єктів міжнародних відносин відносять.
A. транснаціональні корпорації;
B. військово-політичні організації;
C. міжурядові організації, союзи;
D. глави держав, урядів;
E. Європарламент.
165. Частина системи міжнародних відносин, пов'язана з діяльністю держав по забезпеченню їх інтересів за рахунок інших шляхом збройної боротьби є:
A. військова політика;
B. світова політика;
C. геополітика;
D. політика безпеки;
E. політика економічної експансії.
166. Національні інтереси є.
усвідомлення корінних потреб держави і віддзеркалення їх в діяльності його лідерів;
інтереси більшості населення, що проживає в рамках національних меж;
інтереси національних лідерів;
національна необхідність, що обмежує вибір цілей і засобів для всіх суб'єктів міжнародної політики;
0.
167. Який тип міжнародних відносин в даний час є переважаючим:
співпраця;
суперництво;
невтручання;
угодовство;
боротьба з тероризмом.
168. З погляду участі у військово-політичних союзах Україна проголошує свої прагнення до.
позаблоковому статусу;
членству в НАТО;
членству в Євроазіатському альянсі;
створенню спільно з Росією, Казахстаном і Білорусією військово-політичного союзу;
створенню військово-політичного союзу з країнами Чорноморського басейну.
169. Східноєвропейські країни зараз в більшій мірі є провідником політичних інтересів.
Євросоюзу;
США;
Росії;
України;
Китаю.
170. Зовнішньополітична складова діяльності України є прерогативою:
A. Президента України;
B. Голови Верховної Ради;
C. Прем’єр-міністра;
D. Верховної Ради;
E. Кабінету міністрів.
171. Основні стратегічні засади зовнішньої політики України визначаються:
A. Конституцією України;
B. Відповідними Законами України;
C. Президентом України;
D. Парламентом: Верховною Радою України;
E. Референдумом.
172. Найбільш характерною рисою світової політики в даний час є:
A. боротьба за збереження миру;
B. протистояння двополюсних систем: капіталістичної і соціалістичної;
C. подолання відсталості і бідності в країнах, що розвиваються;
D. глобалізація;
E. збереження екології та боротьба із глобальними загрозами здоров’ю людини.
173. Харизматичні лідери (за М.Вебером) – це лідери, які:
A. наділені, на думку мас, особливими, видатними рисами;
B. досягли вершин у політичній ієрархії;
C. обрані демократичним шляхом;
D. успадкували владу;
E. захопили владу в результаті перевороту.
174. Лідер-реформатор (за Р.Такером) – це лідер, який
A. бачить відхилення від ідеальної моделі суспільства і своє призначення бачить у подоланні цих відхилень шляхом реформ;
B. пов’язує політичні і економічні реформи;
C. спрямовує реформи на вирішення соціальних проблем;
D. постійно проводить реформи в політиці;
E. вірить у те, що тільки реформи здатні принести найбільший ефект у політиці.
175. Лідер-революціонер визнає найбільш ефективним шляхом удосконалення політичної системи:
A. її фундаментальну перебудову у відповідності з новими ідеалами;
B. її реформування;
C. докорінну зміну окремих елементів системи без зміни всієї системи;
D. переворот − як найбільш ефективний засіб досягнення влади і її нового конструювання;
E. збереження існуючих інститутів політичної системи для забезпечення стабільності і порядку.
176. Основою формування політичної свідомості теоретичного рівня є:
вивчення політичних наук, критичне осмислення політичних процесів;
участь у масових політичних акціях;
емоційне сприйняття тих чи інших політичних ідей та лозунгів;
віра у правильність дій політичної влади і сприйняття їх як єдино вірних і корисних для суспільства.
177. Ідеологічна функція політичної свідомості полягає:
у спроможності індивіда, соціальної групи до захисту, відстоювання своїх політичних поглядів, переконань, ідей;
у прихильності індивіда до тих чи інших політичних ідей;
у розумінні політичних процесів;
у готовності до взаємодії з іншими учасниками політичних процесів;
0.
178. Активістський тип політичної культури орієнтований на:
сильну орієнтацію на існуючу політичну систему і активну участь у політичному житі;
сильну орієнтацію на політичну систему і діяльність влади;
активну участь у політичному житті своєї общини, району;
критичне висловлювання щодо існуючої політичної системи;
повсякденну боротьбу проти існуючої системи.
179. Політична іммобільність − це:
виключення людини з політичного життя;
залучення людини до політичного життя;
активна політична діяльність людини;
підготовка людини до активної політичної діяльності;
форма політичного саботажу.
180. Політична соціалізація − це:
процес входження людини в політику;
розподіл суспільства за соціальним статусом;
залучення суспільства, людини до сприйняття соціалістичних ідей;