E. повалення існуючої влади та зміну старого ладу, докорінні перетворення у всіх сферах суспільства.

Тести з курсу «Політологія»

Для підсумкового модульного контролю

І рівень (180 питань)

1. Політика виникла:

1. в період первіснообщинного ладу;
2. в період розпаду первіснообщинного ладу;
3. із створенням держави;
4. із створення феодальних держав;
5. 0.

2. Політика як термін походить від держави:

1. давньогрецької.
2. давньокитайської;
3. давньоєгипетської;
4. шумерської;
5. 0.

3. Політика це:

1. боротьба за владу та її здійснення;
2. мистецтво управління державою;
3. вироблення цілей і напрямків розвитку суспільства та організація його на їх досягнення;
4. 0;
5. все вищеозначене.

4. Найбільш повним визначенням сутності політики є:

А. це діяльність держави, партій, рухів, що спрямована на визначення напрямків і цілей розвитку суспільства, організації та управління суспільством з метою їх досягнення та задоволення потреб і інтересів суспільства як в цілому так і його панівних верств;

В. це боротьба панівних верств, політичних партій за владу та їх здійснення у своїх інтересах і частково в інтересах суспільства;

С. це діяльність держави по забезпеченню внутрішнього порядку, стабільності, захисту своїх інтересів у міжнародних відносинах;

D. це все те, що робить державна влада по забезпеченню розвитку країни, наведенню порядку та захисту інтересів суспільства у внутрішніх та міжнародних відносинах;

E. yправління державою.

5. Політологія це наука про:

1. державу та державний устрій;
2. владу, її структуру, функції та закономірності розвитку;
3. політичну систему, її структуру та функції, закономірності розвитку;
4. політику у широкому розумінні;
5. про політичні процеси, що відбуваються у суспільстві.

6. Емпірико-соціологічний метод у політології залежно від об’єкта дослідження включає такі підходи:

А. інституційний, діяльний, соціологічний;

В. державний, партійний, суспільно-організаційний;

С. лідерський, біхевіоральний, соціальний;

D. загальносуспільний, етнічний, культурологічний.

Е. 0.

7. Принцип рівності та свободи людини при народженні вперше було сформульовано:

1. у настановах Птаххетена;
2. у «Судженнях та бесідах» Конфуція;
3. у трактаті «Держава» Платона;
4. у трактаті «Політика» Арістотеля;
5. у дослідженнях Цицерона.

8. Витоки політології як науки знаходяться у:

1. історії;
2. атеїзмі;
3. риториці;
4. філософії;
5. 0.

9. Арістотель стверджував, що людина за своєю природою є істотою політичною, тому що вона:

1. живе в державі;
2. живе в суспільстві;
3. живе в країні;
4. живе в сім’ї;
5. 0.

10. Основними категоріями конфуціанства у політиці були:

1. необхідність підтримки влади матеріально та захист держави;
2. необхідність підтримки влади шляхом створення і утримання великої професійної армії;
3. поняття благородного мужа, батьківської любові до людини, правила ритуалу;
4. необхідність беззаперечної покори владі, її недоторканість.
5. 0.

11. Легізм, як напрямок китайського вчення про державу базувався на:

1. регламентації суспільного життя на основі традицій;
2. регламентації діяльності влади на основі ритуалів;
3. жорстокій регламентації всіх норм суспільного життя на основі законів;
4. упорядкуванні відносин «держава-народ» через чітку структуризацію влади;
5. 0.

12. Трактат Платона, у якому він аналізує форми державного правління називався:

1. Одісея;
2. Політика;
3. Форми правління;
4. Держава;
5. Закони.

13. Платон відкриває закон історичного розвитку форм правління згідно з яким:

1. законні правильні форми правління ніколи не перероджуються у неправильні;
2. правильні форми правління є тільки умовно правильні;
3. держава розвивається згідно із законами діалектики;
4. навіть правильні форми правління з часом перероджуються у неправильні;
5. 0.

14. На думку Платона «ідеальною державою» є:

1. монархія;
2. аристократія;
3. демократія;
4. олігархія;
5. 0.

15. «Політія» Арістотеля означає:

1. владу виборної більшості із кращих представників суспільства.
2. царську владу, яка утверджувала справедливість у державі;
3. аристократію, що переймалась піклуванням про народ;
4. ліквідацію рабовласницької держави;
5. 0.

16. Арістотель вважав, що найбільш ефективними заходами по недопущенню неправильних форм правління є:

1. виборність влади із аристократів та мудрих людей (філософів);
2. утвердження верховенства закону;
3. виборність влади на певний строк із кращих представників суспільства і контроль за нею;
4. утвердження верховенства права;
5. верховенство правового закону.

17. Держава, на думку Арістотеля, поряд із державним управлінням повинна виконувати:

1. звільнити рабів;
2. військово-патріотичну функцію;
3. зовнішньополітичну функцію;
4. божественну функцію;
5. морально-виховну функцію.

18. Принципи права і відповідності закона праву вперше обґрунтував і відстоював:

1. Платон;
2. Ціцерон;
3. Сократ;
4. Арістотель;
5. Геродот.

19. Справедливість, на думку Ціцерона, полягає у:

1. верховенстві закону;
2. служінні влади народу;
3. суровому дотриманні законів;
4. захисті права людини (на власність, свободу, життя, вибір);
5. 0.

20. Н. Макіавеллі у відносинах церковної і світської влади утверджував можливість:

1. використання будь-яких засобів, які дозволяють досягти мети у згоді із нормами християнської моралі;
2. пріоритетність церковної влади;
3. використання владою будь-яких засобів, які дозволяють досягти мети: «Ціль виправдовує засоби»;
4. відлучення церкви від держави;
5. пошуку компромісу між церквою і державою.

21. Н. Макіавеллі вважав, що форма держави визначається:

1. розподілом політичних сил у суспільстві та умовами в яких держава розвивається;
2. волею влади;
3. конституцією країни;
4. політичною елітою суспільства;
5. на народному референдумі.

22. Томас Гоббс відстоював:

1. республіканський устрій держави;
2. абсолютну монархію як ефективну форму держави
3. теорію божественного походження держави і влади;
4. суверенітет народу;
5. ідею розподілу влади.

23. Джон Локк започаткував основи:

1. ліберального напрямку політичної думки;
2. божественного походження держави і влади;
3. неподільності державної влади;
4. відсторонення народу від політичної діяльності;
5. необхідності контролю влади.

24. Ш. Монтеск’є вперше обґрунтував:

А. неподільність і недоторканість державної влади;

C. основну мету діяльності влади – благо народу;

B. необхідність розподілу державної влади за її основними функціями: законодавство, управління (організація виконання законів), контроль та судочинство;

D. необхідність надання державі додаткових повноважень для досягнення політичних цілей;

E. 0.

25. Ж.-Ж. Руссо відстоював ідею:

1. можливості відступу від принципів моральності політики;
2. необхідності беззаперечної покори владі та її підтримки матеріальними засобами;
3. республіканської держави, створеної на основі волевиявлення народу;
4. необхідності постійного удосконалення структури влади;
5. 0.

26. На думку Ж.-Ж. Руссо причиною нерівності у суспільстві стала:

1. виділення влади із суспільства;
2. безконтрольність влади;
3. узурпація влади багатими;
4. неосвіченість народу.
5. поява і розвиток приватної власності;

27. На думку Ж.-Ж. Руссо громадянином може називатися той, хто:

1. дотримується єдності прав і обов’язків;
2. чітко виконує вимоги влади;
3. вимагає від влади повного забезпечення його прав;
4. не порушує суспільний порядок;
5. не був осуджений.

28. Змінювати та удосконалювати державний устрій за І.Кантом можна:

1. на конституційних засадах через внесення відповідних змін до конституції;
2. внесенням змін до конституції монархом;
3. прийняттям відповідного закону;
4. на вимогу парламентської більшості;
5. 0.

29. Г.Гегель був першим, хто дав наукове визначення:

1. правової держави;
2. політичної партії;
3. громадянського суспільства;
4. влади;
5. держави.

30. За висновком К. Маркса класовий антагонізм (непримиримість інтересів між класами) у буржуазній державі виникає з приводу:

1. несправедливого розподілу продукта у цій державі;
2. незахищеності державою пролетаріату;
3. небажанням пролетаріату працювати на буржуазію;
4. приватної капіталістичної власності на засоби виробництва;
5. недосконалості конституцій у буржуазних державах.

31. Марксизм відстоював концепцію:

1. реформування буржуазної держави через розподіл влади і введення до парламенту представників пролетаріату;
2. прямого і загального народовладдя шляхом поступового переходу від диктатури пролетаріату до загального народовладдя; позбавлення буржуазії виборчого права;
3. добровільної передачі влади пролетаріату;
4. зближення інтересів держави і народу.
5. 0.

32. Першим законодавчим упорядкуванням у Київський Русі було:

1. Повчання Володимира Мономаха;
2. Повість минулих літ;
3. Слово про закон і благодать Іларіона;
4. Руська Правда;
5. Слово о полку Ігореве.

33. Відродження політичної діяльності і політичної думки на території України починається у добу:

1. формування козацької республіки і особливо з початком національно-визвольних змагань;
2. з утворенням Галицько-Волинського князівства;
3. з прийняттям першої Конституції Війська Запорізького;
4. з ліквідацією кріпацтва;
5. 0.

34. Конституція П. Орлика «Пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорізького» була прийнята:

1. 1710 року в Полтаві;
2. 1710 року в Бендерах;
3. 1709 року в Батурині;
4. 1709 року в Києві;
5. 1709 року в Запорізькій Січі.

35. Відтворенню демократичного спрямування політичної думки в Україні передували:

1. переможна Вітчизняна війна 1812-1813 рр. та похід російської армії в Європу;
2. створення таємних політичних організацій, гуртків;
3. виступ декабристів у 1825 р.;
4. відкриття Харківського і Київського університетів.
5. все вище означене.

36. Одним з програмних положень кирило-мефодіївців було:

1. збереження цілісності Російської імперії з наданням політичних прав національним окраїнам;
2. створення на федеративних засадах союзу слов’янських республік;
3. утворення незалежної України;
4. утворення союзу України, Білорусі з Росією під проводом демократичної Росії.
5. 0.

37. На думку В. Антоновича справжній політик повинен:

1. володіти широким політичним кругозором і вміти донести свої думки до людей;
2. сприяти поширенню політичних знань у суспільстві;
3. не лише володіти знаннями, а і бути спроможним втілювати їх в життя та робити політичні передбачення, прогнози;
4. уміти організувати політичну еліту і спрямувати її на активну діяльність;
5. 0.

38. В. Антонович був прихильником майбутнього України:

1. у федерації південно-західнослов’янських республік;
2. як незалежної держави;
3. у федерації з Росією;
4. як недержавного співіснування народу;
5. у союзі з Польщею.

39. Політична програма М. Драгоманова включала наступне:

1. еволюцію існуючої політичної системи, проведення широких політичних реформ;
2. революційну заміну існуючого ладу;
3. використання будь-яких засобів для досягнення головної мети – свободи та демократичного переустрою держави;
4. підвищення авторитету держави;
5. 0.

40. Представниками новонародницького напрямку політичної думки в Україні були:

1. М. Грушевський і В. Липинський;
2. М. Грушевський і Р. Лащенко;
3. В. Липинський і С. Томашівський;
4. М. Грушевський і С. Томашівський;
5. Р. Лащенко і С. Петлюра.

41. Михайло Грушевський вважав, що пріоритетними інтересами в українській державі повинні бути:

1. інтереси еліти суспільства, яка вела б за собою народ;
2. інтереси бізнесу, як активної економічної сили;
3. вільного селянства, як найбільш масової частини суспільства;
4. інтереси трудового народу в цілому, як головної продуктивної сили;
5. інтереси робітничого класу.

42. Консервативний напрямок політичної думки в Україні започаткували:

1. В. Липинський, С. Дністрянський;
2. В.Кучабський, С. Шелухін;
3. М. Драгоманов, М. Грушевський.
4. М. Грушевський, В. Липинський;
5. В. Липинський, С. Томашівський.

43. Національно-державницький напрям в українській політичній думці започаткували:

1. В.Липинський, О.Ейхельман;
2. С.Дністрянський, С.Рудницький;
3. О.Ейхельман, В.Кучабський;
4. С.Рудницький, С.Томашівський;
5. С.Дністрянський, М.Грушевський.

44. Означте найбільш повне визначення політичної системи суспільства:

1. сукупність політичних, економічних та соціальних інститутів та відносин;
2. сукупність політичних інститутів, відносин, засобів, норм в межах яких досягається і здійснюється політична влада, відбувається політичне життя суспільства;
3. сукупність організацій за закладів за допомогою яких здійснюється влада;
4. сукупність органів та закладів державної влади, способів і методів здійснення їх повноважень;
5. 0.

45. Яке з положень у найбільшій мірі виражає функціональне призначення політичної системи суспільства:

1. здійснення політичної влади;
2. регулювання економіки;
3. вирішення соціальних проблем суспільства;
4. створення умов для політичної участі народу.
5. проведення ефективної зовнішньої політики.

46. До структури політичної системи входять:

1. правильні відповіді «С» та «D»;
2. економіка, соціальна сфера, влада;
3. держава, політичні партії, громадські організації та рухи;
4. політико-правові норми, державна ідеологія та ідеології політичних партій;
5. всі відповіді правильні.

47. Влада у найбільш узагальненому визначенні це:

1. узгодження кимось (людиною, організацією) дій учасників тих чи інших процесів;
2. встановлення певного порядку у суспільстві;
3. такий порядок у суспільстві, коли хтось має можливість виявляти свою волю, незалежно від супротиву;
4. можливість однієї особи або певної групи підпорядкувати собі волю інших та домогтися виконання цієї волі;
5. можливість використання суспільного багатства для власних потреб.

48. Політична влада вимагає:

1. розуміння, осмислення і усвідомлення політичних потреб і і інтересів суспільства;
2. панівного положення суб’єкта влади у суспільстві;
3. здатності і готовності суб’єкта влади здійснювати свою політичну волю і нести за це відповідальність;
4. наявності політичних організацій для здійснення влади.
5. всього означеного.

49. Формами політичної влади є:

1. державна влада;
2. партійна влада;
3. всі означені;
4. влада громадських організацій;
5. інформаційна.

50. Державна влада у першу чергу виражає волю:

1. корінного населення країни;
2. всього населення країни;
3. економічно та політично панівної частини суспільства;
4. політичної еліти суспільства;
5. глави держави.

51. У відповідності до основоположних функцій державна влада ділиться на:

1. законодавчу, виконавчу, судову та адміністративну;
2. законодавчу, виконавчу, судову та місцеву (регіональну);
3. законодавчу, виконавчу та судову;
4. законодавчу, виконавчу, судову та інформаційну;
5. 0.

52. Закони держави (у тому числі конституція) відносяться до засобів влади:

1. утилітарних;
2. примусових;
3. традиційних;
4. нормативних;
5. авторитарних.

53. Революція як найбільш радикальний шлях завоювання влади передбачає:

A. повну заміну існуючої влади без докорінних змін в економіці;

B. повну заміну існуючої влади та деякі зміни у соціальній політиці;

C. повну заміну існуючої влади та жорсткі репресії до неї;

D. переворот у будь-якому виді та прихід до влади нової еліти.

E. повалення існуючої влади та зміну старого ладу, докорінні перетворення у всіх сферах суспільства.

54. Демократична влада можлива, якщо об’єкт влади:

1. усвідомлено підпорядковується владі і має можливість впливати на неї та контролювати її дії;
2. усвідомлено і беззаперечно підкоряється владі;
3. має можливість не тільки виконувати владні розпорядження, а й підтримувати владу в її діях;
4. отримувати винагороди від влади за бездоганну роботу;
5. може безкарно не підкорятися владі.

55. Суверенітет політичної влади означає:

1. незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб верховенство даного суб’єкта влади;
2. незалежність від народу;
3. верховенство над законами;
4. незалежність від релігійних конфесій;
5. 0.

56. Монополія державної влади на формування та використання силових структур влади (поліції, внутрішніх військ, системи виправно-трудових закладів та ін.) означає, що:

1. влада може і повинна використовувати ці структури у відповідності до законів, що визначають умови та порядок їх формування та діяльності;
2. влада може використовувати ці структури у разі необхідності, виходячи із принципу доцільності;
3. влада повинна використовувати ці структури постійно для забезпечення порядку у суспільстві;
4. влада може і повинна використовувати ці структури для укріплення свого авторитету та положення;
5. 0.

57. Демократичні вибори як шлях досягнення державної влади не використовується:

1. у революціях;
2. у конституційних монархіях;
3. у президентських республіках;
4. при формуванні парламенту;
5. у федераціях.

58. Державна влада в Україні пройшла такий шлях:

A. Центральна Рада – Радянська влада, Гетьманат – Радянська влада, Директорія – Радянська влада, режим С.Петлюри – Радянська влада – Державна влада незалежної України;

B. Радянська влада – Радянська влада, Центральна Рада – Центральна Рада, Гетьманат – Директорія, Радянська влада – Радянська влада – Державна влада незалежної України;

C. Гетьманат, Центральна Рада – Радянська влада – Директорія – Радянська влада – Державна влада незалежної України;

D. Центральна Рада – Радянська влада – Гетьманат – Директорія – Радянська влада – Державна влада незалежної України;

E. 0.

59. До чинників політичного режиму Ж.-Л. Кермонн відносить:

A. легальність політичних організацій;

B. легітимність влади, партійну систему, інститути волевиявлення народу, державний устрій;

C. гласність та свободу слова;

D. рівноправність титульної нації та національних меншин;

E. відносини між владою та суспільством.

60. Політичний режим це:

A. сукупність політичних відносин, засобів і методів реалізації влади та функціонування політичної системи суспільства в цілому;

B. спосіб здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави;

C. можливість захисту прав і свобод людини у країні;

D. наявність законів, які проголошували б права і свободи громадян даної країни;

E. характер відносин між гілками влади.

61. За характером політичних відносин та методами здійснення функцій політичної системи політичні режими класифікуються на:

A. монархічні і республіканські;

B. капіталістичні, соціалістичні, змішані;

C. демократичні і авторитарні;

D. доіндустріальні, індустріальні, постіндустріальні, інформаційні;

E. рабовласницькі, феодальні, капіталістичні, тоталітарні.

62. Демократичним режимам притаманні:

A. багатопартійність;

B. чесність, конкурентність та регулярність виборів влади;

C. реальна можливість захисту прав особистості і будь-якої меншини;

D. змінність уряду після виборів.

E. все вищеозначене.

63. Демократичний режим забезпечує:

A. можливість свободного добровільного волевиявлення на виборах;

B. свободу об’єднання у політичні організації за інтересами;

C. активну діяльність представницьких органів влади;

D. рівноправність всіх громадян і рівну відповідальність за свої дії.

Поиск по сайту: