Унаслідок зближення князівської верстви із представниками інших привілейованих станів утворюється єдиний привілейований стан - шляхта (у Західній Європі - дворянство). У шляхетському середовищі існувало розшарування. Найвище становище посідали князі - найбагатша частина шляхти, нащадки удільних князів, у їхніх володіннях діяло княже право з власними податками і судом (відомі княжі роди Острозьких, Вишневецьких, Корецьких, Чарторийських, Збаразьких, всього 50). За князями в суспільній ієрархії перебували пани (володіли власною вотчинною землею), потім - зем’яни (середня шляхта, що отримала землю за військову службу із власним загоном) і панцирні бояри (дрібна шляхта, служила особисто). Втративши землю, шляхтичі потрапляли до розряду шляхти-голоти. За Першим Литовським статутом (1529) шляхту не можна було карати без суду та відбирати землю «без вини».
Соціальний поділ українського суспільства в XIV—XV ст.
Стани
Особливості становища
Привілейованит стан
Шляхта
Князі
Найзаможніша частина шляхти, титулована знать, до якої належали нащадки удільних князів. Серед них виділялася: «княжата головні» — не підлягали місцевій адміністрації, входили до великокнязівської ради і виступали у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами; «княжата-повітовники» — підпорядковувалися місцевій адміністрації, не входили до великокнязівської ради і виступали у військові походи у складі повітового ополчення
Пани
Заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але відрізнялася давністю роду, спадковим землеволодінням і певними привілеями. Найбагатші пани разом з князями становили групу магнатів - найбільших землевласників.
Зем'яни
Середня військово-службова шляхта, залежна від князів і панів, яка здобула шляхетство і право спадкового землеволодіння за військову (боярську) службу; виконували особисту кінну службу з певною кількістю озброєних вершників.
Бояри
Дрібні шляхтичі-службовці, що виконували різноманітні доручення, та «панцерні слуги», які особисто відбували військову службу: походили від селян-слуг. Володіли землями за умови виконання своєї служби
Духовенство
Церковні люди
Окремий стан українського суспільства, що становив майже десяту частину населення. Духовенство не підлягало світському суду, у разі потреби його справи розглядалися в спеціальному суді єпископа. Поділялося на верхівку (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.) і рядових священнослужителів
Міщани
Патриціат
Найзаможніша частина населення міст, яка складалася з найбагатших і впливових купців і ремісників-майстрів
Бюргерство
Середня за рівнем своєї заможності частина міського населення, до якої належали цехові майстри і більшість купецтва.
Плебс
Міське населення, що становило основу соціальної піраміди міста і складалося з дрібних ремісників і торговців
Селяни
Слуги
Особисто залежні селяни, які перебували на службі, отримуючи за це земельні наділи і звільняючись від інших повинностей.
Непривілейований стан
Данники
Особисто вільні та економічно незалежні селяни які сплачували державну данину (чинш) натурою або грошима.
Тягли
Селяни, яку не мали власної землі й вели господарство на земельних ділянках, що належали державі або землевласникам, за використання землею вони були зобовязанні виконувативідробіткову повинність зі своїм тяглом ( худобою)
Магдебурзьке право
Наприкінці XV - на початку XVI ст. містам надавали магдебурзьке право, за яким містом керував магістрат - орган, що об’єднував раду (адміністративний, а також судовий орган із цивільних справ та здійснювала судочинство у кримінальних справах.