Негативний вплив стресу на організм людини

Зазвичай, вплив стресу на організм вважається дуже шкідливим. Чому? Справа в тому, що ця реакція організму дуже давня: ще в кам'яному столітті наші предки, полюючи на диких звірів, перемагали і рятували свої життя саме завдяки впливу стресу.

В екстремальній ситуації в кров викидаються гормони, що забезпечують надходження енергії туди, куди треба – тому наші предки і встигали або вбити тварину, або втекти від неї, рятуючи своє життя.

У наш час, хоча ми і не полюємо на небезпечних звірів з ризиком для життя, фізіологічна реакція залишилася та ж сама. Як тільки в кров викидаються гормони стресу, весь організм приходить у бойову готовність, а до м'язів різко надходить запас глюкози з печінки.

У цей час в організмі відбувається багато змін. Частішає пульс, серце починає перекачувати більше крові; дихання теж частішає – адже нам потрібно більше кисню. Судини розширюються – їм теж потрібно швидше постачати кров до органів і тканин; селезінка починає працювати в прискореному режимі; кількість лімфоцитів збільшується, а здатність крові до згортання підвищується – раптом поранення?

Розширюються зіниці, щоб поліпшити зір; процес травлення різко сповільнюється, так як енергія потрібна організму для інших цілей – для роботи мозку та м'язів.

Наші предки після полювання на звіра відпочивали і набиралися нових сил, а організм у цей час встигав відновити рівновагу і всі важливі процеси. Точно так само поступає будь-який хижак – лев або леопард, навіть якщо йому не вдається наздогнати антилопу з першого разу.

Стрес задуманий природою для того, щоб дозволити нам зробити активні дії в дуже короткий період часу, і не більше того. Але, на відміну від наших предків, ми не дозволяємо собі відпочивати і розслаблятися, навіть коли це життєво важливо, і тому організм знаходиться в стані бойової готовності постійно. Уявіть собі, що ваш організм постійно працює так, як описано вище. Чи довго він протягне?

Можна виділити три фізіологічних механізми стресу.

По-перше, у корі головного мозку формується інтенсивне стійке вогнище збудження, так звана домінанта, що підкорює всю діяльність організму, усі вчинки і помисли людини. Виходить, для заспокоєння треба ліквідувати, розрядити цю домінанту або ж створити нову, конкуруючу. Такі прийоми як читання захоплюючого роману, перегляд кінофільму – переключення на заняття улюбленою справою – фактично спрямовані на формування конкуруючої домінанти. Чим більш захоплива справа, на яку намагається переключитися засмучена людина, тим легше їй створити конкуруючу домінанту. Тому кожному з нас не завадить мати певне хобі, що відкриває шлях позитивним емоціям.

По-друге, слідом за появою домінанти розвивається особлива ланцюгова реакція – збуджується одна з глибинних структур мозку – гіпоталамус, що змушує сусідню залозу – гіпофіз – виділяти у кров велику порцію адренокортикотропного гормону (АКТГ). Під впливом АКТГ надниркові залози виділяють адреналін та інші фізіологічно активні речовини (гормони стресу), що викликають багатосторонній ефект: серце починає скорочуватися частіше і сильніше (пригадаємо, як воно "вискакує" з грудей під час страху, хвилювання, гніву), кров'яний тиск підвищується (може розболітися голова, виникнути серцевий напад), прискорюється дихання. У цій фазі створюються умови для інтенсивного м'язового навантаження. Але сучасна людина, на відміну від первісної, слідом за стресом звичайно не пускає в хід м'язову енергію, що зібралася, тому в її крові ще довго циркулюють біологічно активні речовини, що не дають заспокоїтися ні нервовій системі, ні внутрішнім органам. Необхідно нейтралізувати гормони стресу, і кращий помічник тут – фізкультура, інтенсивне м'язове навантаження.

З іншого джерела

Особливо яскраво виявляється значення катехоламінів у разі екстремальних (стресових) станів: великого фізичного навантаження, крововтрати, гіпотермії, гіпоксії, гіпоглікемії тощо, коли секреція гор­монів різко зростає. Ці стани супроводжуються одночасною зміною функцій серцево-судинної і дихальної систем (посилення дихання, кровообігу). Катехоламіни крові, здебільшого через β-адренорецептори, "допомагають" симпатичній нервовій системі, значно пролонгую­чи її здатність підвищувати інтенсивність окиснювання речовин у тка­нинах, постачати кисень насамперед до життєво важливих органів (серця, головного мозку).

Утворення катехоламінів зростає при емоційних станах, коли інтенсивність секреції їх може збільшуватися в десять і більше разів порівняно зі спокоєм. У цьому разі виявляється вплив лімбічної системи (центри емоцій) на гіпоталамус. Завжди при стресових і емоційних ситуаціях спостерігається взаємодія симпатичного відділу вегетативної нервової системи із катехоламінами надниркових залоз, тому доцільно говорити про наявність в організмі єдиної симпато-адреналової системи.

Крім того, при виникненні стресових ситуацій гіпоталамус через гіпофіз (РГ-АКТГ) одночасно стимулює утворення і вихід гормонів не лише мозкової, а й кіркової речовини надниркових залоз – глюкокортикоїдів (гідрокортизону, кортизону, кортикостерону), мобілізує внут­рішні фактори опірності організму (наприклад, впливаючи на імунні процеси).

По-третє, через те що стресова ситуація зберігає свою актуальність (адже конфлікт не розв'язався позитивно і певна потреба так і залишилася незадоволеною, інакше не було б негативних емоцій), до кори головного мозку знову і знову надходять імпульси, що підтримують активність домінанти, а в кров продовжують виділятися гормони стресу. Отже, треба знизити для себе значущість цього незадоволеного бажання або ж відшукати шлях для його реалізації. Внаслідок зазначених процесів у людини виникають різноманітні захворювання.

Соматичні хвороби.

Хоча синдром адаптації має захисний та пристосувальний характер, в деяких випадках відповідна реакція організму може виявитись неадекватною умовам, які її викликали. Вона може бути сильнішою ніж треба, надто слабкою або спотвореною. В такому випадку ця реакція стає спричинює низку патологічних змін в організмі, які Г. Сельє назвав «хворобами адаптації». Зазначимо, що вирішальне значення у виникненні хвороб мають не стільки сильні, але рідкісні потрясіння, скільки неприємності, які діють постійно з дня у день. Вони непомітно послаблюють сили людини та викликають хронічні патологічні процеси.

Найбільш розповсюдженим розладом серцево-судинної системи, який виникає в результаті частого психоемоційного збудження є ішемічна хвороба серця та атеросклероз.

Ішемічна хвороба серця – патологічний стан, що характеризується абсолютним або відносним порушенням кровопостачання міокарда внаслідок ураження коронарних артерій (рис.6).

В процесі дії стресора активізується гіпоталамус, гіпофіз, наднирники, виділяється адреналін. В результаті підвищується пульс, артеріальний тиск, дихання. В крові збільшується рівень жироподібних речовин – ліпідів. Якщо організм не витрачає їх за рахунок м'язових зусиль, жир відкладається на внутрішній поверхні стінки судин. Згодом там утворюється сполучна тканина, накопичується кальцій. На цих ділянках звужується просвіт судин, погіршується їх пружність, розвивається атеросклероз, а згодом і ішемічна хвороба.

Найбільш характерними скаргами при ішемічній хворобі серця є:

1) загрудинний біль, пов'язаний з фізичним навантаженням або стресовими ситуаціями;

2) задишка;

3) перебої в роботі серця, відчуття порушення ритму, слабкість;

4) ознаки серцевої недостатності, наприклад як набряки, що починаються з нижніх кінцівок, вимушене положення сидячи.

Гострий інфаркт міокарда – крайня ступінь ішемічної хвороби серця, яка характеризується розвитком ішемічного некрозу ділянки міокарда, що виник внаслідок абсолютної або відносної недостатності кровопостачання у цій ділянці.

Стенокардія (angina pectoris, грудна жаба) – захворювання, симптомами якого є напади раптового болю (ангінозний біль) в грудях внаслідок гострої недостатності кровопостачання міокарду – клінічна форма ішемічної хвороби серця. Хвороба протікає хронічно. Напади можуть бути рідкими. Напад продовжується 15-20 хвилин. Іноді може тривати довше. Якщо біль не зникає протягом 20 хвилин, то вже можна підозрювати розвиток гострого інфаркту міокарду. У хворих, тривало страждаючих стенокардією, розвивається кардіосклероз, порушується серцевий ритм, з'являються симптоми серцевої недостатності.

Атеросклероз – хронічне захворювання, що уражає переважно великі артеріальні судини; здебільшого спостерігається у людей похилого віку. Атеросклероз характеризується ущільненням артеріальної стінки за рахунок розростання сполучної тканини через відкладення жовтої жирової речовини на поверхні стінок артерій, утворенням «атеросклеротичних бляшок» (рис.7).

Рис.7 Стадії утворення атеросклеротичної бляшки на стінці артерії.

Потік крові зменшується і збільшується кров'яний тиск , що може привести до інфаркту, інсульту та деяких інших захворювань у середньому і літньому віці. Щодо загальних ознак атеросклерозу, то насамперед привертає увагу передчасне старіння хворого на атеросклероз. Шкіра стає сухою, витонченою, зі зниженим тургором, зморщеною. Артерії звивисті, їх добре видно на згинальній частині ліктів, внутрішніх поверхнях плечей,скронях. Внаслідок втрати еластичності стінки артерії при пальпації нагадують гусяче горло, вони нерівномірно ущільнені, створюється враження чоток. Знижується швидкість проходження хвилі крові крізь ущільнені артерії. Дрібні вени зазвичай розширюються. Часто виявляють різне наповнення пульсу на лівих і правих артеріях. У випадках переважання атеросклерозу судин головного мозку хворі скаржаться на часті запаморочення, погану пам'ять, безсоння, швидку стомлюваність тощо.

Артеріальна гіпертензія або гіпертонічна хвороба виникає в результаті порушення тонусу судин, який регулюється нервовою системою. Якщо людини постійно стикається з ситуаціями при яких підвищується психоемоційне напруження, тонус судин весь час залишається високим, патологічним щодо повсякденних потреб організму. Це призводить до підвищення артеріального тиску.

Інсульт – гостре порушення мозкового кровообігу, що спричинює ушкодження тканин мозку і розлади його функцій. До інсультів відносять інфаркт мозку, крововилив у мозок і субарахноїдальний крововилив (рис.9).

Інсульт – друга за частотою причина смерті людей в усьому світі і основна причина довготривалої непрацездатності.

Основні симптоми:

1) порушення ходи;

2) порушення мови і розуміння слів;

3) параліч або оніміння на одній стороні обличчя або всього тіла;

5) порушення зору з одного або обох боків;

6) раптовий сильний головний біль, який може супроводжуватися блювотою, запамороченням або порушенням свідомості.

Виразкова хвороба. Постійні розлади нервової системи грають певну роль, а в деяких випадках і провідну, у виникненні захворювань шлунково-кишкового тракту, таких як гастрит та виразка шлунку і 12-ти палої кишки.

В нормальних умовах шлунковий сік діє тільки на їжу, яка потрапляє у шлунок. Під час стресу, в результаті збудження нервової системи, шлунковий сік починає виділятись незалежно від того, є у шлунку що перетравлювати чи нема. Він порушує цілісність слизової оболонки шлунку та 12-ти палої кишки. Коли це продовжується тривалий час, на ній виникають ерозії, а згодом і виразки.

Також слід зазначити, що довготривалий стрес значно погіршує функції та можливості імунної системи. А при зниженні імунітету у людини частіше загострюються хронічні хвороби, важче перебігають запальні, бактеріальні, вірусні та інші захворювання.

Психосоматика – напрям у медицині (психосоматична медицина) і психології, що вивчає вплив психологічних факторів на виникнення і перебіг соматичних (тілесних) захворювань.

Бронхіальна астма нерідко розуміється в психології як конфлікт прагнення до ніжності і страхом перед нею, а також як конфлікт між мотивами "володіти" і "віддавати". Однак можна сюди ще одну причину – перебування людини в ситуації, в якій він буквально "задихається": батьківської надлишкової опіки, придушення волі і так далі.

Ревматоїдний артрит (рис.13) пояснюється психологами як наслідок конфлікту між тенденціями до самопожертви, допомоги людям і агресивним характером цих прагнень (тобто, коли концепція "будь-яке зло повинно бути покараним" вступає в конфлікт із суспільним розумінням злочину і покарання; сюди ж відносяться ситуації по типу "будь-яка добра справа не проходить безкарно").

Рис.13 Суглоби, спотворені ревматоїдним артритом

Одним з найпоширеніших причин виникнення шкірних захворювань є нервово-психологічний фактор. Варто людині перенервувати, як наступного дня на її шкірі раптово може з’явитися висип. Після стресу можуть виникнути такі шкірні захворювання, як псоріаз, екзема, алергічні та контактні дерматити, червоний плоский лишай (рис.14).

Рис.14 Шкіра голови, вражена псоріазом

Перша ознака екземи, псоріазу, дерматиту – висипка. Вона має різний характер, але розрізнити може лише фахівець і призначити відповідне лікування. Тож звернутися до лікаря бажано якомога швидше, тому що занедбана стадія хвороби потребує важчого і тривалішого лікування.

Психічні розлади

До психоемоційних наслідків стресу можна віднести депресію, «синдром хронічної втоми», неврози, зокрема істерію та психастенію. Синдром хронічної втоми можна спостерігати чи не у кожної другої працюючої людини. Це пов'язане з досить великими вимогами на роботі, часто невиконанням роботодавцем норм трудового кодексу, внаслідок цього зменшення часу відпочинку у робітника, непорозуміння в сім'ї. Далі безсоння, постійна напруженість, дратівливість. Без належної корекції такого стану може початись депресія, яка в свою чергу є стресом для організму. І щоб розірвати це «порочне коло» напевне доведеться звернутись до лікаря-спеціаліста.

Неврози розвиваються частіше у людей , яких за типом темпераменту можна віднести до холериків та меланхоліків.

Істерія – результат слабкого типу нервової системи. Вона характеризується перевагою емоційних реакцій, близьких до безумовних рефлексів. Тобто процеси збудження різко переважають над процесами гальмування. В такому стані людина плутає вигадане з дійсним, втрачає критичне відношення до свого оточення, стає дуже знервованою, образливою. Психастенія виявляється в недовірі до своїх здібностей, пам'яті, зниженні самооцінки, перебільшенні своїх вигаданих страждань.

Стрес, наприклад, відіграє велику роль в етіології синдрому Скуміна, який розвивається у 25% пацієнтів після протезування клапанного апарату серця та проявляється у вигляді нав’язливих сумнівів у надійності імплантатів, невиправданим страхом їх поломки, стійким негативним відношенням до фізичних та психоемоційних навантажень, специфічним розладом сну, почуттям тривоги, розгубленості, депресивним фоном настрою.

Поиск по сайту: