Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Зовнішньоекономічний потенціал



Включення національної економіки в систему світових госпо­дарських процесів позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє підвищенню технічного рівня виробництва, раціо­нальному використанню природно-сировинних ресурсів, ліквіда­ції дефіциту окремих товарів, а отже, і підвищенню рівня життя населення.

Державне регулювання ЗЕД є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів краї­ни та суб'єктів ЇЇ зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємниць­кої діяльності та напрями використання доходів і здійснення ін­вестицій, на розвиток конкуренції та обмеження монополізму.

До головних цілей державного регулювання зовнішньоеконо­мічної діяльності в Україні належать: забезпечення збалансова­ності економіки та рівноваги внутрішнього ринку, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, створення найспри­ятливіших умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці. Регулювання ЗЕД здійснюється за допо­могою законів України, актів тарифного та нетарифного регулю­вання, економічних заходів оперативного регулювання, рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що уклада­ються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Для іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України встановлюються такі правові режими: національний (іноземні суб'єкти господарювання мають обсяг прав та обов'яз­ків не менший, ніж українські підприємці); найбільшого сприян­ня (іноземні суб'єкти господарської діяльності мають такі самі права, преференції та пільги відносно мита, податків і зборів, якими користуються підприємці будь-якої іншої країни, котрій наданий такий режим); спеціальний (застосовується до території спеціальних економічних зон і митних союзів, що в них входить Україна, або в разі встановлення такого спеціального режиму відповідно до міжнародних угод).

Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є зовні­шня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька дія­льність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємця­ми, надання їм різноманітних послуг.

Центральні органи державного управління України регулюють діяльність усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності та територіального розміщення. До них належить Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Національний банк, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Державна митна служба, Антимонопольний комітет України та ін.

До компетенції Верховної Ради України віднесено: ухвалення законів, затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики та структури органів державного регулювання ЗЕД, укладання міжнародних угод, установлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності тощо. Кабінет Міністрів Украї­ни визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики, координує діяльність міністерств та комітетів з питань регулю­вання зовнішньоекономічної діяльності, ухвалює нормативні ак­ти з питань такої діяльності, укладає міжнародні угоди та ін. НБУ регулює курс національної валюти, проводить розрахунки за отриманими державними кредитами та боргами, здійснює вико­ристання золотовалютного резерву держави. Міністерство еко­номіки та з питань європейської інтеграції України забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, координує ЗЕД суб'єктів підприємництва та контролює додержання ними умов міжнародних угод, уживає заходів нетарифного регулю­вання. Державна митна служба України здійснює митний конт­роль в країні, а Антимонопольний комітет контролює додер­жання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійс­нюється за допомогою адміністративних та економічних методів.

У системі зовнішньоекономічних відносин держави головне місце належить торговельній діяльності. Міжнародна торгівля — це система економічних відносин країн, метою яких є ввезення або вивезення товарів і послуг. До товарів, що продаються та ку­пуються на зовнішньому ринку, належать: готова продукція, си­ровина, напівфабрикати, а також призначені для продажу проду­кти інтелектуальної діяльності — патенти, ліцензії, фірмові знаки тощо. Міжнародна торгівля послугами охоплює міжнародний ту­ризм, транспортні послуги, страхові операції, банківські, біржові та посередницькі послуги, ярмарки та ін.

Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну тор­гівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільну торгівлю та протекціонізм. Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту і пропозиції. Вільна торгівля сти­мулює конкуренцію, примушує національні підприємства підви­щувати якість своєї продукції та знижувати ціни. Протекціо­нізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така полі­тика, з одного боку, сприяє розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а з іншого — може призвести до застійних явищ в економіці, посилення монополізму та знижен­ня конкурентоспроможності національних товарів. Як правило, країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одно­стороннім та багатостороннім. Одностороннє полягає у застосу­ванні певних методів регулювання міжнародної торговельної ді­яльності з боку однієї країни без погодження з іншими торго­вельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулювальних механізмів між держава­ми, що мають торговельні угоди.

Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів. Економічні методи, у свою чергу, поділяються на тарифні та нетарифні. Центральне місце в державному регулювання зовнішньої торгівлі належить тарифному регулюванню, яке в Україні спирається на Закон України «Про єдиний митний тариф». Митний тариф — це систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону країни. Митні тарифи розробляються за товарним класифікатором. Поширенішим класифікатором, що діє в міжнародній торгівлі, є так звана Гармонізована система опису та кодування товарів, яку Україна почала застосовувати з 1991 р.

Запровадження мита сприяє захисту національних виробників від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до державного бюджету, поліпшує умови доступу національних то­варів на зарубіжні ринки. У міжнародній практиці застосовується мито: експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компен­саційне, інші види. Величина мита визначається за допомогою ставок, які поділяються на адвалорні (відсоткові), специфічні та комбіновані.

Важливим митним інструментом є антидемпінгове мито. Воно застосовується тоді, коли в країну ввозяться товари за цінами, значно нижчими, ніж їхні ціни або навіть собівартість у країні-експортері, через що зазнають шкоди національні виробники аналогічних товарів. Антидемпінговим митом може обкладатися й експортна продукція, якщо її ціна суттєво нижча за ціну інших експортерів подібних товарів.

До нетарифних методів державного регулювання зовнішньо­торговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосу­вання індикативних цін, установлення мінімальної митної варто­сті на окремі товари та ін. Субсидії спрямовано на підтримку на­ціональних виробників і за характером виплат їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі субсидії надаються експортеру у формі безпосередніх виплат на відшкодування різниці між його витра­тами та отриманим доходом, а непрямі є формою надання пільг в оподаткуванні та кредитуванні тощо. Експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання розвитку експорту націо­нальних товарів. Воно, як правило, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам під пільгові про­центні ставки або іноземним імпортерам за умови придбання то­варів лише вітчизняного виробництва.

Застосування індикативних цін спрямоване на збільшення ва­лютних надходжень від експорту продукції і зменшення валютних витрат на закупівлю імпортних товарів. Індикативними нази­ваються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортно-імпорт­них операцій. Контрактна ціна може відхилятися від індикатив­ної у разі суттєвого відхилення умов експортно-імпортних опе­рацій від тих, які були враховані під час визначення індикатив­них цін. Таке відхилення цін дозволяється лише за наявності під­твердження контрактної ціни Міністерством економіки та з пи­тань європейської інтеграції України.

На окремі імпортні товари (тютюнові вироби, автомобілі та ін.) держава встановлює їх мінімальну митну вартість. Метою її за­провадження є забезпечення повноти сплати податку на додану вартість і недопущення заниження митної вартості товарів, що ввозяться в Україну.

До найпоширеніших адміністративних інструментів держав­ного регулювання ЗЕД належать квотування та ліцензування. Квотування — це кількісне обмеження імпорту або експорту пе­вної категорії товарів, а ліцензування — це умови і порядок на­дання державними органами спеціального дозволу на ввезення або вивезення таких товарів. Перелік товарів, щодо яких устано­влюються спеціальні експортно-імпортні режими чи взагалі забо­роняється експорт та імпорт, затверджується Кабінетом Міністрів України. Надання квот і ліцензій на експорт та імпорт товарів і послуг здійснюється Міністерством економіки та з питань євро­пейської інтеграції України.

Одним з напрямів зовнішньоекономічної політики є регулю­вання іноземних інвестицій. Необхідність залучення зовнішніх ін­вестицій зумовлюється тим, що країна, маючи обмежені бюджетні фінансові ресурси, не може власними силами забезпечити ефекти­вні структурні зміни в економіці. Це потребує пошуку додаткових фінансових джерел, найзначнішим з яких є іноземні інвестиції.

Політика України щодо державного регулювання іноземних інвестицій визначається Законами України «Про зовнішньоеко­номічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про захист іноземних інвестицій» тощо, а також Положенням про по­рядок державної реєстрації іноземних інвестицій та Положенням про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спі­льну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, за­твердженими постановами Кабміну України, та ін. Цими доку­ментами визначаються загальні засади державного регулювання іноземними інвестиціями, суб'єкти, види і форми інвестування, порядок контролю за здійсненням інвестицій та державні гарантії їх захисту. Іноземні інвестиції підлягають обов'язковій реєстрації, яка здійснюється Радою міністрів АР Крим, обласними. Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями,

Формами здійснення інвестицій можуть бути: часткова участь у спільних підприємствах або придбання частки у діючих під­приємствах; створення підприємств, що повністю належать іно­земним інвесторам, або придбання у повну власність діючих під­приємств; придбання рухомого чи нерухомого майна; придбання прав користування землею і концесій на використання природних ресурсів та ін.

Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єкти інвес­тування, за винятком окремих видів діяльності, де інвестування може здійснюватися лише після одержання ліцензії. З моменту за­рахування інвестиції на баланс підприємства воно набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями. До таких відносять під­приємства будь-якої організаційно-правової форми, у статутному фонді яких іноземна інвестиція становить не менше 10%. Отже, іноземні інвестори можуть створювати на території України власні підприємства, філії, представництва та інші структури.

Інвестування може здійснюватися також і без створення юри­дичної особи, коли спільна інвестиційна діяльність проводиться на основі концесійних договорів, контрактів про виробничу коо­перацію, спільне виробництво та ін. Однак господарська діяль­ність на підставі інвестиційних договорів (контрактів) регулюється законодавством України, а самі договори підлягають обов'яз­ковій реєстрації. З метою розширення зовнішнього інвестування уряд країни розробляє також механізм створення вільних еконо­мічних зон для спільної з іноземним капіталом підприємницької діяльності.

Іноземні інвестиції можуть, а в окремих випадках навіть му­сять, бути застраховані.

Для стимулювання іноземного інвестування в країні можуть встановлюватися пільги та гарантії майнових прав та інтересів інвесторів. Пільгами можуть бути: звільнення від обкладання ми­том майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвесто­ра до статутного фонду підприємства; скасування процедури лі­цензування і квотування за умови сертифікації продукції як про­дукції власного виробництва. Для окремих суб'єктів підприєм­ницької діяльності, що здійснюють інвестиційні проекти із залу­ченням іноземних інвестицій, які спрямовані на реалізацію дер­жавних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, може встановлюватися пільговий інвестиційний режим.

Захист іноземних інвестицій гарантується тим, що вони не підлягають націоналізації і не можуть бути реквізовані держав­ними органами. Реквізиція може бути проведена повноважними органами тільки в разі стихійного лиха, аварії, епідемії тощо. Іно­земним інвесторам після сплати податків та обов'язкових плате­жів гарантується безперешкодний переказ за кордон їхніх прибут­ків, доходів та інших коштів у іноземній валюті. Крім того вони мають право на відшкодування збитків, завданих унаслідок по­милкових дій або неналежного виконання органами державної влади своїх обов'язків. Якщо інвестиційна діяльність іноземного інвестора припиняється, то він має право на повернення своїх ін­вестицій і доходів. У разі зміни законодавства щодо іноземних інвестицій протягом 10 років для нього діють державні гарантії захисту, які були передбачені законами на момент реєстрації ін­вестора.

Україна не тільки залучає іноземні інвестиції, а й сама інвес­тує кошти за кордоном. Такі інвестиції можуть здійснюватися з метою створення спільних підприємств і розширення збуту їхньої продукції, участі в розробці та експлуатації за кордоном сиро­винних родовищ тощо. Основні умови та вимоги щодо здійснен­ня інвестицій за кордон установлює Національний банк України. Згідно з цими умовами інвестиції за кордон можуть здійснювати­ся за рахунок власних коштів інвестора. Бюджетні кошти дозво­ляється інвестувати за кордон тільки на підставі рішення Верхов­ної Ради України.

Одним із видів міжнародного руху капіталів є експорт позич­кового капіталу, який виступає у формі міжнародного кредиту. Іноземні кредити є важливим інструментом фінансування зовніш­ньої торгівлі, комплексної модернізації і реконструкції підпри­ємств, підтримування стабільності міжнародних розрахунків.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин розрізняють такі види міжнародного кредиту: міжнародний кредит між фірмами різних країн, банківський кредит у зовнішній торгівлі, міждер­жавні (міжурядові) кредити, кредити регіональних банків роз­витку, кредити міжнародних і валютно-фінансових організацій. За видами кредити поділяються на товарні та валютні. Особли­вим різновидом міжнародного кредиту є емісія цінних паперів, коли банк виступає посередником між кредитором і позичаль­ником, які вкладають свої кошти в цінні папери. За термінами повернення міжнародні кредити поділяються на короткостроко­ві — до 1 року, середньострокові — від 1 до 5 років, довгостро­кові — понад 5 років.

1До основних джерел іноземних коштів, що їх залучає Україна, належать:

• позички міжнародних фінансових організацій: Міжнародно­го валютного фонду (МВФ), Світового банку (СБ), Європейсько­го банку реконструкції і розвитку (ЄБРР);

• кредити іноземних держав;

• кредити держав-постачальників енергоносіїв;

• розміщення облігацій внутрішньої державної позики;

• надання гарантів, субсидій, стипендій, науково-технічної до­помоги від міжнародних фінансових організацій та економічно розвинених країн.

Порядок залучення та пріоритетні напрями використання іно­земних кредитів регламентуються відповідними законами та постановами уряду. Згідно з цими документами уповноваженими щодо залучення кредитів є Кабінет Міністрів або Верховна Рада України. Кабінет Міністрів має право залучати іноземні кредити в тому разі, коли законом про державний бюджет на відповідний рік для покриття дефіциту бюджету визначені джерела фінансу­вання. У разі, коли одержання позик від іноземних держав, банків і міжнародних організацій не передбачено державним бюджетом, прийняття рішень про одержання кредитів та здійснення контро­лю за використанням їх належить до повноважень Верховної Ра­ди України. Свою згоду на таку позику та надання повноважень уряду на її залучення Верховна Рада підтверджує ухвалою Закону «Про ратифікацію угоди про залучення іноземного кредиту».

Постанова Кабінету Міністрів України «Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення сис­теми залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу» (1997 р.) встановлює порядок за­лучення іноземних кредитів для фінансування проектів пріоритет­них напрямів розвитку економіки та надання платіжних гарантій Кабінетом Міністрів для забезпечення зобов'язань юридичних осіб-резидентів за іноземними кредитами.

Залучення іноземних позик здійснюється поетапно. Послідов­ність етапів така: подання пропозицій до закордонних представ­ництв України, міністерств, інших державних органів та юридич­них осіб про залучення іноземних кредитів; опрацювання пропо­зицій Мінекономіки, Мінфіном України за участю банку-агента, який визначається рішенням уряду; підготовка проектів міжна­родних угод, протоколів, заяв та інших документів щодо залу­чення кредитів; підписання уповноваженими особами міжнародних угод та інших документів про надання іноземного кредиту; ратифікація міжнародних угод Верховною Радою України.

Гарантом кредитів, які відповідно до міжнародних договорів надаються Україні урядами іноземних держав, міжнародними фі­нансовими організаціями та банками, від імені держави виступає Кабінет Міністрів. Погашення іноземних кредитів, які залучаю­ться українськими юридичними особами під гарантії або інші зо­бов'язання уряду країни, здійснюється на умовах валютної само­окупності або із залученням коштів державного бюджету. Для отримання під гарантії КМУ кредиту, погашення якого здійсню­ватиметься на умовах самоокупності, юридичні особи подають Національному агентству з реконструкції та розвитку лист-замовлення на отримання гарантій, висновок-підтримку відповідного центрального органу виконавчої влади, бізнес-план проекту, до­кументи, що підтверджують можливість погашення кредиту за рахунок прибутків від господарської діяльності, а також доку­менти щодо майнової застави (поруки) або договору страхування.

Для прийняття рішень щодо можливості надання гарантій Наці­ональне агентство з реконструкції та розвитку, Мінекономіки, Мін­фін України та інші організації проводять загальну техніко-економічну експертизу проекту, визначають його відповідність державній політиці, аналізують загальний фінансовий стан позичальника, про­водять цінову експертизу імпортних та експортних контрактів то­що. У разі передачі в заставу державного майна, вартість якого по­винна покривати розмір кредиту, підготовку висновків і пропозицій щодо надання гарантій здійснює Фонд державного майна України.

Надання гарантій щодо залучення іноземних кредитів, для по­гашення яких передбачається використовувати бюджетні кошти, здійснюється тільки тоді, коли такі кошти передбачено в держав­ному бюджеті. Юридичні особи-резиденти, які отримали такі га­рантії, несуть повну відповідальність за повне та своєчасне пога­шення кредиту, сплату процентів за користування ним, а також сплату комісійних. Контроль за цільовим та ефективним викори­станням і своєчасним погашенням кредитів здійснюється відпо­відними центральними органами державної виконавчої влади.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.