Структура прикладної політології 11 страница

Часто політичні партії «молодих демократій» уника­ють безпосередньої роботи зі створення партійної інфра­структури і намагаються формувати власний імідж лише за допомогою засобів реклами у ЗМІ, а не шляхом форму­вання розгалуженої мережі активістів. Іноді здається, що відсутність достатньо чисельного і добре підготованого ак­тиву з успіхом може замінити на виборах PR-агентство, од­нак така перемога є свідченням результативності техноло­гій, а не авторитету партії, в чому їй доведеться невдовзі переконатися. Подібною тактикою на парламентських ви­борах скористалися свого часу Партія зелених України, Команда озимого покоління (КОПи).

Прихильники партії — громадяни, які голосували за неї, її канди­дата і виявили доброзичливе ставлення до її ініціатив.

Робота партії у міжвиборчий період однаково повинна бути спрямована як на її членів, так і на прихильників,

формування і забезпечення діяльності політичної партії 143

кількість яких, як правило, вдвічі-втричі перевищує кіль­кість тих, хто офіційно перебуває в її лавах. Виявлення і фіксація прихильників є одним із основних завдань пар­тійної організації. Контакт з ними має бути постійним і різностороннім. їх запрошують на збори парторганізацій, з ними листуються, відомості про них фіксують у спеціаль­них документах (анкетах). Багато хто з прихильників зго­дом вступає в партію.

Внутрішня організація політичної партії

Партійну структуру утворюють члени партії і вибудо­вується вона за територіальною ознакою як мережа регіо­нальних і місцевих осередків. Групи активістів і члени партії об'єднуються у первинні організації. За незначної кількості членів осередку на невеликій території члени партії можуть входити до її місцевого (регіонального) від­ділення, яке у такому разі відіграє роль первинної органі­зації. На вищих рівнях партійної структури створюють партійні відділення: місцеві (міські й районні), регіональ­ні та, нарешті, партійний центр. Усі ці рівні утворюють за­гальнонаціональну партійну структуру. Однак партійна структура не обмежується лише створенням партійних осередків різних рівнів. Ефективною формою популяриза­ції партійної ідеології є агітація в трудових колективах, попри обмеження щодо створення первинних структур у трудових колективах. Тому для політичної партії важливо мати партійних організаторів на місцях і в трудових ко­лективах, де значно легше виявляти і залучати до партій­ної роботи існуючих прихильників. Формально активісти і прихильники партії в трудових колективах прилучаються До відповідної територіальної організації.

Створену партійну структуру необхідно постійно під­тримувати у функціональному стані, розвивати, наповню­вати значущими справами, інакше в ній відбуватиметься відплив активістів, і з часом вона стане недієздатною. Ос­новною формою такої роботи є реалізація партійних проек­тів, які розробляє партійне керівництво з урахуванням специфіки регіону, інтересів і потреб його населення.

Для реалізації партійних проектів і проведення вибор­ної кампанії політична партія повинна мати добре розви-^Уту внутрішню структуру. Якими мають бути конфігу­рація, взаємозв'язки елементів, вирішує партія та її ке­рівні органи. Головне, щоб це була працездатна команда

144 Предмет і специфіка прикладної політології

з чітким розподілом функцій, а найближче оточення лі­дера партії кількісно наближалося до «психологічного числа» 7 (саме така кількість людей, на думку психоло­гів, є найкраще керованою, організованою, здатною до ко­мандної праці).

Універсальна схема побудови партії складається з та­ких компонентів:

1) з'їзд (конференція) партії — вищий орган, який ви­рішує стратегічні для партії питання;

2) політрада партії — постійно діючий орган політич­ного керівництва, який вирішує питання скликання з'їз­ду, стратегії партії з окремих позицій;

3) виконком (секретаріат) партії — постійно діючий ви­конавчий орган, який формує центральний апарат партії і керує його роботою;

4) контрольно-ревізійна комісія партії — виборний (на з'їзді) і незалежний від інших керівних інстанцій кон­трольний орган, який відстежує витрати партійного бю­джету;

5) керівник партії (голова) — керує генеруванням стра­тегічних для партії питань, координує роботу партійного керівництва, представляє партію у відносинах з іншими органами та установами, від імені партії візує документи тощо;

6) заступник (заступники) голови партії — допомагає голові у виконанні повсякденних обов'язків, координує ро­боту підрозділів, дбає про активність партії в регіонах та ін.

Підбір керівників партії та її кандидатів на державні керівні посади здійснюється за допомогою прямих і непря­мих виборів всередині партії. З цією метою вони проводять періодичні чергові або позачергові з'їзди, на яких обира­ють найвище партійне керівництво, розробляють курс партії. Делегатів на національний з'їзд обирають члени партії місцевого чи обласного рівнів. Для уникнення домі­нування в партії однієї особи або обмеженого кола осіб ста­тути деяких партій формулюють умови на заміщення по­сади лідера партії протягом певного періоду.

На центральному рівні функціонує офіс партії, який забезпечує її поточну роботу і має такі підрозділи:

а) організаційний відділ: відповідає за формування бази даних членів партії, координує їх діяльність; забезпе­чує регіональні структури агітаційними матеріалами; ор­ганізовує масові акції (заходи) — конференції, збори, мі­тинги, пікети, концерти тощо; розробляє стратегію залу­чення нових членів; організовує зустрічі відомих членів і

формування і забезпечення діяльності політичної партії 145

прихильників партії з виборцями; дбає про розвиток пар­тійної структури (створення нових територіальних органі­зацій, закріплення активістів за дільницями; методична допомога територіальним організаціям); підбір, підготов­ку і навчання кадрів для політичної та партійної роботи; функціонування громадських приймалень; організацій­ний супровід політичних проектів;

б) прес-служба партії: відповідає за роботу зі ЗМІ, про­
ведення прес-конференцій; здійснює моніторинг преси;
відповідає за написання заяв, текстів виступів партійних
лідерів;

в) інформаційно-аналітичний відділ: здійснює само­
стійно або замовляє відповідним службам проведення соці­
ологічних опитувань; аналізує діяльність партій-конку-
рентів; аналізує структуру, соціально-демографічну та
іншу специфіку виборчих округів;

г) юридичний відділ: відповідає за роботу із ЦВК; за­
безпечує реєстрацію партії як суб'єкта виборчого процесу,
юридичне оформлення документації; юридично супрово­
джує діяльність партії;

ґ) рекламно-агітаційний відділ: розробляє макети агі­таційних матеріалів (плакати, листівки); замовляє відео-, аудіоролики, кліпи, сюжети про партію у ЗМІ;

д) фінансовий відділ: відповідає за фінансові аспекти
Діяльності партії, поповнення партійних рахунків;

є) служба регіонів: складає графік відвідувань регіо­нів керівництвом партії, координує перебування в них лі­дерів тощо.

Внутріпартійні підрозділи можуть бути збільшені або подрібнені залежно від інтенсивності діяльності партії. Якщо вона надто чисельна, аналогічні внутріпартійні під­розділи можуть діяти і в регіонах. Традиційно окремі на­прями роботи ведуть партійні функціонери, які не мають штату працівників (відділів). У передвиборний період чи­сельність осіб і внутріпартійних підрозділів, як правило, збільшується.

Ефективній роботі внутріпартійних підрозділів сприяє система внутріпартійної звітності. Раз на тиждень спі­вробітники звітують перед керівниками відповідних партійних підрозділів щодо проведеної роботи, а вони — перед лідером партії або особою, відповідальною за акумулювання й аналіз такої інформації. За необхідності (під 4_ac виборного процесу) частоту звітувань збіль­шують, а керівники регіональних організацій звітують Щоденно.

146 Предмет і специфіка прикладної політології

Моніторинг ефективності партійної структури

Ефективне функціонування партії неможливе без чіт­кої системи моніторингу її діяльності. Однак партійна ро­бота важко піддається формалізованому контролю подібно до будь-якого процесу, в якому значну роль відіграє «людський фактор». Тому критерії, за якими оцінюють діяльність партії, мають формальний і неформальний ха­рактер. До них зараховують:

— рівень віддачі від участі організації у партійних ви­борних кампаніях і політичних проектах;

— кількість і якість реалізації політичних проектів, здійснених з ініціативи організації;

— абсолютна (загальна кількість членів партії) і нор­мована (у відсотках до числа виборців на відповідній тери­торії) чисельність організації;

— динаміка збільшення численності членів партії;

— наявність статусних членів партії в організації (де­путатів представницьких органів влади);

— наявність і чисельність депутатських груп партії в місцевих представницьких органах влади;

— рівень і динаміка розвитку партійної структури (сту­пінь покриття виборчих дільниць мережею активістів міс­цевої організації);

— рівень інформованості про діяльність організації в регіональних (районних, місцевих) ЗМІ;

— рівень конфліктності (стабільності) відділення партії;

— наявність і технічне оснащення офісу організації;

— розгалуженість мережі громадських приймалень;

— рівень самофінансування організації.
Універсальним критерієм при цьому є якість участі

партійної організації (відділення) в загальнопартійних виборних кампаніях і політичних проектах, показники якого свідчать про дієздатність організації, її стабільність та лояльність. Однак, цей критерій важко піддається фор­малізації: не завжди можна встановити, яка частина успі­хів організації на виборах зумовлена її власною діяльні­стю, а яка — централізованою агітацією, про яку подбало керівництво партії. Крім того, ці чинники не є абсолютни­ми. Завжди слід враховувати специфіку регіону. Органі­зація може тривалий час мати високі показники, але не одержувати на виборах очікуваного результату. Це свід­чить про імітування активності місцевими партійними функціонерами без реальної роботи у певному середови­щі. Іноді партійна організація перемикається на обслуго-

формування і забезпечення діяльності політичної партії 147

вування місцевої еліти, недостатньо враховуючи інтереси

партії.

Отже, ефективна партійна організація завжди має ви­сокий політичний вплив і є надійною опорою партії під час виборних кампаній. При оцінюванні ефективності ро­боти первинних організацій партії не слід перебільшувати роль кількісних характеристик (кількість членів, реалізо­ваних проектів), оскільки це може переорієнтувати чле­нів партії на досягнення формальних показників, а не на змістовну роботу.

Напрями діяльності політичної партії

Усі аспекти діяльності політичної партії підпорядкову­ються логіці її перемоги на виборах, що залежить не лише від ефективності виборної кампанії, а й від авторитету пар­тії в суспільстві, довіри до неї широких мас, послідовності у відстоюванні значущих цінностей, ідей, принципів. До­сягнути цього можна системною, цілеспрямованою робо­тою, яка здійснюється за такими основними напрямами:

1. Популяризація партійних ідей на місцях завдяки роботі громадських приймалень. їх доцільно створювати Навіть у тих регіонах, де партія не користується особливою популярністю, у т. ч. і в районних центрах. Роль громадсь­ких приймалень полягає у вербуванні активістів, наданні конкретної допомоги (порад, консультацій) громадянам з питань, які їх хвилюють. Координати приймалень необхідно постійно повідомляти через місцеві ЗМІ. Якщо партія має представників у представницьких органах вла­ди, доцільно об'єднати депутатські та партійні приймальні або хоча б координувати їх діяльність. Не менш важливо чітко продумати методологію роботи громадських прийма­лень, інакше вони перетворяться на пункти невідкладної Допомоги громадянам з побутових питань і не зможуть повноцінно займатися питаннями, що відповідають інте­ресам і потребам партії.

2. Агітаційно-рекламна діяльність. Зміст її утворює Формулювання позицій, заяв, звернень і пропозицій пар­тійної організації з актуальних питань; створення інфор­маційних карт (медіа-карт) регіону і муніципальних утво­рень на його території; моніторинг регіональних ЗМІ; аналіз регіонального ринку рекламних та PR-агенств; роз­роблення, випуск і розміщення прямої реклами в ЗМІ; під­готовка і реалізація програми поширення непрямої рекла-

148 Предмет і специфіка прикладної політології

ми в ЗМІ; підготовка і випуск продукції зовнішньої реклами та агітаційних матеріалів; випуск інформаційних бюлете­нів регіональної організації; створення Інтернет-сайту ор­ганізації; агітаційно-рекламна підтримка політичних про­ектів організації.

У поточній роботі деякі з цих питань реалізуються зав­дяки організаційно-масовим зусиллям. Зокрема, замість прямої реклами в ЗМІ може бути використано оголошення про партійні заходи і координати громадських прийма­лень. Інформаційними приводами для непрямої реклами є заплановані заходи, що організовуються партійними орга­нами. Однак агітація через ЗМІ повинна використовувати­ся як складова певного політичного проекту, тобто поєдну­ватися з організаційною роботою. Інтенсивність цієї робо­ти залежить від особливостей виборчої кампанії, виборчої стратегії партії та ін.

3. Інформаційно-аналітичний напрям діяльності полі­тичної партії. Він передбачає розроблення паспортів регіо­нів, регіональних партійних утворень і виборчих округів. Такий паспорт містить інформацію про загальну характери­стику регіону (розмір території, адміністративно-територі­альний поділ, населені пункти, природні ресурси, основні галузі економіки); соціально-демографічний склад і профе­сійну структуру населення (кількість виборців; наявність основних промислових і сільськогосподарських підпри­ємств, організацій, навчальних закладів, установ науково­го і культурного профілю, медичних закладів; зайнятість, рівень життя, соціальну захищеність, освіту, охорону здо­ров'я, культуру, рівень злочинності, екологічний стан); ад­міністрацію і депутатів усіх рівнів; систему транспорту і зв'язку; електоральну історію регіону. Залежно від зав­дань, які вирішує партія, обсяг інформації в паспортах може бути значно ширшим, вона повинна постійно оновлю­ватися. Для стандартизації роботи центральний орган пар­тії розробляє і затверджує єдину форму паспорта регіону.

4. Моніторинг діяльності органів виконавчої і представ­ницької влади (соціологічний моніторинг), політичних ор­ганізацій і впливових політиків (політичний моніторинг) у регіоні. Завдання моніторингу полягають у з'ясуванні рів­ня довіри громадян до вищих органів державної влади, політичних партій і політиків вищого рівня, а також до регіональних представницьких і виконавчих органів вла­ди, регіональних відділень політичної партії, регіональ­них суспільно-політичних і громадських організацій та впливових політиків регіону; оцінюванні громадянами ситуації, проблем у країні і в регіоні; відстежуванні рей-

формуванняі забезпечення діяльності політичної партії 149

тингів політичних сил, політиків у регіональних і загаль­нонаціональних ЗМІ. Основною формою моніторингу є со­ціологічні опитування, які проводять приблизно раз на квартал. Партія, її регіональні організації можуть замо­вити їх або скористатися даними соціологічних служб, які проводять такі опитування за власною ініціативою.

На підставі отриманої з різних джерел інформації складають інформаційно-аналітичні довідки про основні щюблеми регіону, діяльність органів влади, політичних сил і політиків, розробляють відповідні прогнози, реко­мендації, проекти тощо.

Планування діяльності партійної організації

Партбудівництво може бути реалізованим лише як плановий процес. Відсутність добре продуманого плану ро­боти зумовлює зосередження зусиль партії переважно на другорядних цілях. План роботи партійної організації є документом, обов'язковим для виконання всіма партійни­ми інстанціями. Невиконання його повинно передбачати відповідні адміністративні санкції.

'' План роботи партійної організації складають на рік і Затверджують на засіданні уповноваженого органу, перед­бачивши можливість щоквартальної його деталізації і ко­ригування. Структурно він повинен відповідати функціо­нальним напрямам роботи організації, передбачати захо­ди щодо виконання конкретних завдань, відповідальних за це співробітників апарату, терміни заходів і необхідні ресурси. За відсутності у партії достатніх ресурсів для здійснення необхідних заходів, їх доцільно розмежувати на першочергові і другорядні (включають у план з поміт­кою «за змогою»). Це дасть змогу побачити проблемні міс­ця в діяльності організації, раціонально використовувати наявні ресурси, шукати і знаходити ті, яких не вистачає.

План роботи партійної організації можуть доповнюва­ти різноманітні додатки: програма роботи з активістами і прихильниками; програма опосередкованої реклами; полі­тичні проекти тощо.

Політичні партії, діючи в конкурентному політичному середовищі, змушені витримувати напружену боротьбу за симпатії і голоси виборців. Для цього вони повинні на ос­нові вивчення проблем, які їх турбують, запропонувати громадянам певний шлях їх вирішення і переконати, що саме він є найоптимальнішим.

150 Предмет і специфіка прикладної політології

Вивчення середовища, в якому діє партія (збір, опра­цювання інформації про зовнішнє середовище і дії конку­рентів), має поєднуватися з аналізом ефективності власної діяльності, внесенням коректив у її стратегію і тактику. Оцінювання зовнішнього середовища, планування діяль­ності передбачає аналіз нормативно-правової бази щодо функціонування партії, динаміки правотворчості; ство­рення «лобістської карти» (інтереси, які лобіюють партії); збір та аналіз інформації про партії-конкуренти, що діють на певній території (сила, впливовість, зв'язки, ключові політичні фігури та їх дії, контактна інформація); динамі­ка відносин «громадяни — влада», індекс корупції, рівень підтримки громадянами конкретних посадових осіб; структура, афілейованість (приналежність) ЗМІ, їх кон­тактна інформація; дії органів влади, їх керівників у звіт­ний період, їх контактна інформація.

Збір інформації повинен відбуватися на національно­му, регіональному і місцевому рівнях, оскільки партія як особливий соціальний інститут має боротися за владу в усій країні. При цьому важливо забезпечити високу швид­кість проходження сигналів до партійного керівництва про реальні проблеми на місцях, що дасть змогу виробити адекватну формулу спілкування з виборцями, здобути все більше прихильників.

Основними способами отримання партією інформа­ції є:

— моніторинг відкритих джерел (до 85% інформації): контент-аналіз ЗМІ, Інтернет-джерел, збір статистичних даних, аналітичних матеріалів дослідницьких центрів, ін­формації, отриманої під час публічних заходів, бліц-ін-терв'ю з поінформованими в конкретній сфері суб'єктами;

— спілкування з журналістами, представниками істеб­лішменту, бізнесу, третього сектору, працівниками гро­мадських приймалень партії;

— експертна інформація (інтерв'ю з експертами, замо­влення досліджень певної тематики);

— соціологічна інформація (замовлення або викори­стання соціологічних досліджень);

— спеціальна інформація.

Отримана інформація зберігається й оновлюється цен­тралізовано в базі даних і є основою для короткостроково­го і довгострокового аналізу, прогнозів, внутрішнього оці­нювання ефективності власних кроків, вироблення внутрі­партійних рішень.

формування і забезпечення діяльності політичної партії XS1

Крім оцінювання безпосереднього середовища, реагу­вання на зовнішні виклики, партія повинна здійснювати стратегічні розроблення: політологічні, економічні, со­ціальні дослідження ситуації в країні, стану суспільства, його сегментів, електоральних уподобань та інших явищ і інститутів, що дає змогу виробити стратегію виборчої кам­панії; розроблення програмних документів, а також доку­ментів для внутрішнього і зовнішнього використання. До таких досліджень партії залучають фахівців з відповідних питань, використовують потенціал власних дослідниць­ких інститутів, фондів.

Діяльність партії щодо поповнення своїх лав

Навіть найбільш організована й успішна політична партія повинна дбати про своє майбутнє, тобто поповнення своїх лав, що є важливою передумовою здійснення її стра­тегічних планів за всіма програмними напрямами. Члени партії є її найвагомішим ресурсом, що віддає свої ідеї, енергію, здібності, певні кошти, приносить голоси.

Світова практика виробила багато методів роботи щодо збільшення чисельності партії. Однак у будь-якому разі вона повинна відбуватися на основі певних принципів, за чітким планом, цілеспрямовано.

Робота із партійного поповнення спрямовується на гро­мадян, які голосують за партію, симпатизують її стратегіч­ному курсу, і починається з їх ідентифікації. З цією метою можуть бути використані пряма агітація, а також опосе­редковані методи: спонсорування медичних установ, у яких добровольці-професіонали надають безплатні кон­сультації; консультації кваліфікованих юристів; замо­влення освітніх, культурно-мистецьких передач на телеба­ченні тощо.

До осіб, які потенційно можуть вступити в партію, най­частіше звертаються персонально листом або по телефону. Пропозицію про вступ підписує голова партії. У листі має бути анкета кандидата на вступ, а також конверт зі зворот­ною адресою. Можна додати брошуру, буклет з інформа­цією про партію. При цьому бажано передбачати додатко­ві контакти з особою за умови неотримання від неї відпові­ді протягом двох тижнів. Контакт можна здійснити листом, персонально або по телефону.

Після проведення масової агітаційної кампанії необ­хідно проаналізувати її результати з керівником цього на-

152 Предмет і специфіка прикладної політології

пряму діяльності партії. Для новачків організовують спе­ціальний інформаційний захід, на якому їх знайомлять з лідерами, посадовими особами партії та між собою.

Для підтримання єдності лав, забезпечення обізнаності громадян про справи партії проводять тренінги, курси, об­мін досвідом.

Формування і розвиток політичної партії є копіткою роботою, яка вимагає багато фізичних і матеріальних ре­сурсів. В іншому разі, вона ризикує перетворитися на суто номінальний інститут. Щоб уникнути цього, партія має за­безпечити діяльність розгалуженої адміністративної й ко­мунікаційної інфраструктури; вона повинна мати стабіль­ний імідж, пропонувати переконливі рішення щодо розв'я­зання суспільних проблем; знаходити людей, готових вступити до її лав, навчати активістів; мати стабільні дже­рела фінансування; забезпечити зрозумілий і прозорий процес прийняття внутріпартійних рішень; враховувати думки місцевих організацій, розширювати коло суб'єктів прийняття рішень, яке не повинно обмежуватися най­ближчим оточенням її лідера.

Організаційна структура політичних партій України

За інформацією Міністерства юстиції, станом на 1 липня 2008 року в Україні зареєстровано 148 політичних партій. У всіх регіонах України відповідні структурні утворення мають лише 27 політичних партій. Діяльність 35-ти політичних партій поширюється на менш ніж поло­вину регіонів України (від 13 до 1). Не мають жодного за­реєстрованого структурного утворення 11 політичних пар­тій. Найбільше зареєстрованих обласних, районних, місь­ких партійних організацій є в Донецькій (1709), Дніпропетровській (1262), Київській (1152), Харківській (1119), Одеській (1084) областях. У Автономній Республі­ці Крим зареєстровано 77 республіканських та 757 районних у містах організацій. У місті Києві зареєстровано 96 місь­ких та 489 районних організацій; у Севастополі — 71 міську і 96 районних організацій політичних партій.

У 2007 р. 4,6% громадян України були членами полі­тичних партій. Понад 83% громадян України протягом 1993—2007 pp. не входили до жодної політичної партії чи громадської організації. Рівень довіри громадян до політич­них партій залишається невисоким; майже половина грома­дян України не є прибічниками жодної політичної партії.

формуванняі забезпечення діяльності політичної партії 153

Чи не найвразливішою ланкою партійної системи є партійна ідеологія, яка в українських реаліях має дивні поєднання, — «ліві консерватори», «праві ліберали», «зе­лені бізнесмени», «жінки, які не відстоюють тендерної рів­ності» тощо. Дефіцит чітко ідеологічно ідентифікованих політичних партій є причиною формування антипартій-них стереотипів масової свідомості, заміщення ідеології постаттю партійного лідера, при зміні якого нерідко руй­нується вся партійна структура.

В українських реаліях більшість політичних партій нехтує постійною роботою з партійного будівництва і намагається виграти вибори за рахунок використання технологій під час виборчої кампанії. їх інтерес до гро­мадської думки обмежується лише контролем за рей­тингами, відповідно до показників яких коригують пе­редвиборні зусилля. Нерідко спеціально фабрикують і поширюють «рейтинги», а послідовних кроків щодо ін­формування громадян про власну діяльність вони май­же не роблять.

Негативний імідж політичних партій породжений не­спроможністю багатьох із них сформулювати чітку, пере­конливу і реалістичну програму, яка вирізняла б їх серед інших партій і давала виборцям відповіді на запитання про її курс і наміри.

Закон «Про вибори народних депутатів України» (2002) значно розширив можливості політичних партій Щодо контролю за дотриманням законодавства про вибори і забезпечення прав громадян на виборах за рахунок переходу до пропорційної виборчої системи. Політичні партії одержали право брати участь у формуванні вибор­чих комісій і делегуванні офіційних спостерігачів для ро­боти на кожній виборчій дільниці. Однак більшість із них виявилися поки що неспроможними охопити своїми пред­ставниками всі виборчі дільниці.

.' Українські політичні партії приділяють недостатньо Уваги виборам до місцевих органів влади. Брак організа­ційної спроможності та особистостей, які гідно могли б представляти партію на місцевому рівні, призводить до того, що більшість політичних партій беруть лише епізо­дичну участь у змаганні за 430 тисяч виборчих посад депу­татів та голів міських, районних, обласних, сільських, се­лищних рад. Відтак імідж політичних партій України без­посередньо залежить від іміджу вищих органів влади. Для зміцнення політичних партій необхідні інтенсивна кому-

154 Предмет і специфіка прикладної політології

нікація по всій партійній вертикалі, візити лідерів партій у регіони та зацікавлення місцевими проблемами, забезпе­чення широких можливостей керівників організацій полі­тичних партій потрапити до «прохідної» частини партій­ного виборчого списку, подолання «кастовості», залучен­ня низових структур до прийняття рішень щодо партійної стратегії і тактики.

Суттєвою проблемою щодо посилення ролі політичних партій є їх недостатня інституціональна спроможність. Ба­гато з них не має чіткої ідеології, за якою одну партію мож­на відрізнити від інших, відносно стабільної електораль­ної бази, викристалізованого ставлення до влади, стабіль­ної організаційної структури; не розвивають регіональні організації, не ведуть облік кадрів та іншої регулярної ор­ганізаційної роботи, не мають партійних ЗМІ.

На думку аналітиків, в Україні протягом 1990 р. — початку XXI ст. конкурували чотири партійні ніколи — стара школа КПРС, яка за основу бере саме ідеологічну роботу (КПУ); комсомольська школа (СПУ, ПСПУ, Бать­ківщина, СДПУ(о), яка заміняє ідеологічну роботу орга­нізаційною); школа «господарників», що використову­ють владні важелі («партія влади»); та західна школа, для якої характерні вузька спеціалізація, активне вико­ристання зв'язків з громадськістю тощо (Партія зеле­них, Народна партія). Крім того, чітко простежується кореляція між провладними і опозиційними (нейтраль­ними) партіями щодо способів організації їх діяльності.

Після парламентських виборів 2006 р. та дострокових парламентських виборів 2007 р. лінії водорозділу політич­них партій істотно змінилися. Усі парламентські партії не мають докорінних відмінностей у поглядах на розвиток внутрішньої політики України. Тому основні конфліктні поля суперечностей стосуються питань зовнішньополітич­них пріоритетів. Прозахідні партії представлені Нашою Україною — Народною самообороною, Блоком Юлії Тимо­шенко. Проросійські політичні сили в парламенті предста­влені Партією регіонів України, Блоком Володимира Ли­твина та Комуністичною партією України.

Водночас усі партійні організації дбають про навчання своїх кадрів, хоча використовують для цього різні методи. У багатьох політичних партіях України зберігається висо­ка плинність кадрів. Передусім це стосується партій, ство­рених не на основі ідеологічного критерію, а на основі на­ближення до влади.

Формування і забезпечення діяльності політичної партії 155

Основні фінансові надходження до осередків політич­них партій формуються з добровільних пожертвувань від представників малого й середнього бізнесу, надходжень від центральних керівних органів, продажу партійної преси, членських внесків. Деякі партії мають холдинги (англ. holding, від hold — тримати, затримувати) — ме­режі громадських (молодіжні, жіночі, спортивні, вете­ранські тощо), економічних структур, що перебувають під їх впливом.

Інституціалізація політичних партій, тобто перетво­рення їх на політичний інститут, означає їх зміцнення, стабілізацію, посилення їх значення та ролі в суспільстві. Якщо головним чинником слабкості українських політич­них партій є відсутність їх впливу на реальну, передусім виконавчу, владу, то іншою стороною проблеми є те, що самі партії не працюють над посиленням свого впливу в суспільстві. Стабільно інституціалізованою вважається партія, яка брала участь принаймні у трьох виборчих кам­паніях. Таких партій в Україні небагато.

Поиск по сайту: