Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ



ВСТУП

Повноцінне функціонування економіки жодної країни не може відбуватися без розвинутої системи зовнішньоекономічної діяльності. Включення національної економіки в систему світових господарських процесів позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє підвищенню технічного рівня виробництва, раціональному використанню природно-сировинних ресурсів, ліквідації дефіциту окремих товарів і, тим самим, підвищенню рівня життя населення. Одним із найдискусійніших протягом останніх десяти років було питання співвідношення політики лібералізації зовнішньої торгівлі й захисту національного товаровиробника в умовах перехідного періоду. На основі практичного досвіду, щодо застосування засобів протекціонізму в міжнародній торгівлі сформувалися новітні тенденції у галузі розвитку державного регулювання експортно-імпортних операцій.

У сучасних умовах демонополізації зовнішньоекономічної діяльності основною ланкою зовнішньоекономічного комплексу країни стає підприємство, тому позитивні зрушення у структурі зовнішньоторговельного балансу держави, що спостерігалися в останні роки, можна посилити створивши передумови для підвищення ефективності експортної діяльності підприємств. Сучасні проблеми експортно-імпортної діяльності підприємств спричинені тим, що її розвиток відбувається в умовах відсутності відповідного нормативно-правового забезпечення і нових механізмів господарювання. Тому ця сфера діяльності підприємств потребує значних досліджень та науково-методичного забезпечення. Ефективність організації експортно-імпортних операцій залежить від функціонування підприємства в цілому. Так організація експортних операцій залежить від функціонування підприємства в цілому. Так організація експортних операцій залежить від кваліфікації менеджера з продаж від обраної маркетингової політики, від кваліфікації менеджера з продаж від обраної маркетингової політики, від діяльності агентів з пошуку ринків збуту, від якості продукції, від ціни продукції, від витрат на організацію експортних операцій та їх здійснення. Жорсткі вимоги міжнародної конкуренції висувають проблему розроблення й обґрунтування механізму управління експортно-імпортною діяльністю підприємств. Разом з тим недостатньо дослідженими й обґрунтованими (особливо для умов України) залишаються такі важливі аспекти експортної діяльності підприємства, як організаційні структури управління нею, обґрунтування цін, асортименту та обсягів експорту продукції, вибір ринків збуту і безпосередньо організаційно-економічний механізм реалізації цієї діяльності. Це зумовлює активність обраної теми дослідження.

Методологічною основою дипломної роботи є основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів – маркетологів, менеджерів, таких як: П. Буніча, В. Гриньової, Ф. Котлера, М. Круглова, Б. Мільнера, С. Мочерного, О. Пушкаря та інші.

Метою магістерської роботи є дослідження теоретичних та методичних основ управління експортно-імпортними операціями і обґрунтування шляхів його вдосконалення на ПрАТ «Індустріальні та дистрибуцій ні системи».

Відповідно до поставленої мети, було визначено такі основні задачі дипломної роботи:

визначення та уточнення сутності експортно-імпортних операцій в системі зовнішньоекономічної діяльності підприємства;

дослідити механізм управління експортно-імпортними операціями на підприємстві;

визначити методичні підходи до оцінки ефективності експортно-імпортних операцій;

проаналізувати динаміку та структуру експортно-імпортної діяльності ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи»;

дослідити організаційно-управлінську структуру та дати характеристику господарської діяльності ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи»;

здійснити оцінку механізму управління експортно-імпортними операціями на ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи»;

визначити напрями вдосконалення управління експортно-імпортними операціями.

Об’єктом дослідження є експортно-імпортна діяльність ПаРТ «Індустріальні та дистрибуційні системи».

Предметом є система економічних зв’язків в процесі управління експортно-імпортними операціями на ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи».

Для досягнення поставленої мети і задач в роботі використовувався широкий інструментарій загальноприйнятих методів – для дослідження і уточнення основ управління експортно-імпортними операціями; графічний – для наочного зображення і схематичного подання основних теоретичних і практичних положень роботи; економіко-статистичний аналіз – для вивчення оцінки та визначення динаміки показників фінансового стану підприємства; групування тощо.

При написанні роботи були використані роботи вітчизняних та зарубіжних авторів, матеріали періодичних видань, а також внутрішні документи та звітність ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи».

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Поняття, види та суть в управлінні експортно-імпортних операцій

 

Під експортно-імпортними операціями розуміється комерційна діяльність, пов'язана з купівлею-продажем товарів, що мають матеріально-речову форму. При цьому під експортними операціями розуміється діяльність, пов'язана з продажем і вивозом за кордон товарів для передачі їх у власність іноземному контрагенту; під імпортними операціями розуміється діяльність, пов'язана із закупівлею та ввезенням іноземних товарів для подальшої реалізації їх на внутрішньому ринку своєї країни.

У міжнародній комерційній практиці під експортом та імпортом розуміються звичайно тільки операції, що здійснюються на комерційній основі, а саме, на основі укладення та виконання міжнародних торгових угод - контрактів купівлі-продажу. Поставки у вигляді допомоги, дарунків та інші, здійснювані на безоплатній основі, у вартість експортно-імпортних операцій, як правило, не включаються, а враховуються окремо.

Експортно-імпортні операції вважаються здійсненими, якщо товар пропущений через державний кордон країни контрагента, що можливо після виконання певних митних формальностей і процедур, серед яких надання відомостей для статистичного обліку. Митний облік експортно-імпортних вантажів - база статистичного обліку міжнародних товарних потоків. Він кладеться в основу національної зовнішньоторговельної статистики кожної країни і статистики міжнародної торгівлі в цілому, яка ведеться і публікується міжнародними комерційними організаціями системи ООН. Тому однаковості ведення митного статистичного обліку, уніфікації понять, стандартизації зовнішньоторговельної документації надається надзвичайно велике значення як на міжнародному, так і на національному рівнях.

Зупинимося на деяких визначеннях, використовуваних у міжнародній комерційній практиці при здійсненні експортно-імпортних операцій.

Експорт. Під експортом розуміються і статистично враховуються:

вивезення з країни товарів, вироблених, вирощених або добутих у країні, а також товарів, раніше ввезених з-за кордону і піддалися переробці;

вивезення товарів, раніше ввезених, переробка яких відбувалася під митним контролем;

вивезення за кордон раніше ввезеного товару, не подвергшегося в, країні експорту будь-якої переробки. Такий експорт називається реекспортом. Предметом реекспорту найчастіше виступають товари, що реалізуються на міжнародних аукціонах і товарних біржах; до реекспортні операції відносяться й операції, що здійснюються без завезення товару в свою країну. Такого роду операції, по суті, не належать до експорту або імпорту даної країни, хоча і враховуються митною статистикою. Вони відбуваються торговими фірмами з метою отримання прибутку завдяки різниці цін на один і той же товар на різних ринках. Реекспортні операції є також операції з вивезення товарів з території вільних зон та приписних складів. Вони враховуються митною статистикою як експортні операції

Імпорт. Під імпортом розуміються і статистикою враховуються:

ввезення в країну товарів іноземного походження безпосередньо з країни-виробника або країни-посередника для особистого споживання, для промислових, будівельних, сільськогосподарських та інших підприємств йди ж для переробки з метою споживання всередині країни, або ж з метою вивезення з неї;

ввезення товарів з вільних зон або приписних складів;

ввезення з-за кордону раніше вивезених вітчизняних товарів, що не зазнали там переробки. Такий імпорт називається реімпорту. До реімпорту відносяться товари, не продані на аукціоні, повернені з консигнаційного складу, забраковані покупцем тощо;

ввезення товарів для переробки під митним контролем. Сюди відносяться такі товари, які ввозять до країни для переробки з метою вивезення готової продукції, що містить у собі даний товар у переробленому або зміненому вигляді. Наприклад, ввезення оливкової олії для виробництва на експорт сардінових консервів. У цих випадках, як правило, імпортер звільняється від сплати мита при ввезенні товару для переробки його під митним контролем.

Важливо мати на увазі, що у вартість експорту та імпорту митний облік включає також всі товари, що поставляються материнськими компаніями транснаціональних корпорацій (ТНК) своїм дочірнім компаніям, що знаходяться на території інших країн. Практично тільки таким чином враховується внутрішньофірмовий обмін, здійснюваний в рамках ТНК, що включається в міжнародний товарообмін. На основі даних митної статистики можна визначити частку ТНК в міжнародній торгівлі.

Крім того, у вартість товарного експорту та імпорту включаються:

вартість поставок комплектного устаткування і матеріалів, включаючи вартість технічних послуг;

ліцензійні відрахування;

вартість товарів, проданих або куплених через торгових посередників на ярмарках і виставках;

вартість товарів, що надаються в оренду іноземному контрагенту та переміщуються через митний кордон (враховується і публікується окремо).

Митна територія. Під митною територією розуміється територія, на якій контроль за ввезенням і вивезенням товарів здійснює єдиний митний установу. Межі митної території можуть не співпадати з державним кордоном країни: при митних союзах двох або декількох держав (наприклад, Бельгія та Люксембург), за наявності в країні вільних зон, при вирівнюванні за згодою межуючих держав митних кордонів (коли з географічних умов встановлення митного контролю на прикордонної території не представляється можливим або зручним). Межі митної території встановлюються урядом кожної країни і зазвичай публікуються в спеціальній друку. Уряду вирішують також питання про виділення з митної території країни приписних складів та вільних зон, що не підлягають митному контролю.

Транзитні операції. Під прямим транзитом товарів слід розуміти перевезення їх з однієї країни в іншу через територію або повітряний простір третьої країни. Він не включається ні в експорт, ні в імпорт, а враховується за видами транспортних засобів, кількості перепезенних вантажів, по сгранам відправлення і країнам призначення Під непрямим транзитом звичайно розуміють складування товарів у митні склади з метою їх виведення в переробленому вигляді в іншу країну.

Операції на території вільних зон. Вільної зоною (зоною вільної торгівлі, вільною економічною зоною) називається територія порту, що знаходиться за межами митної території даної країни. Ввезені на територію цих зон товари не обкладаються митом і звільняються на час перебування там і при ввезенні для реекспорту від всяких мит, зборів і податків з імпорту, обігу, споживання або виробництва.

На складах, розташованих у вільній зоні, товари зберігаються до їх переміщення всередину країни через митний кордон або до їх реекспорту. У першому випадку сплачується відповідна мито, в другому - товари вивозяться без дотримання будь-яких митних формальностей.

На території вільних зон здійснюються операції: з очищення та сушіння сировинних товарів, обклеюванні етикетками і постачання ключами консервних банок, розфасовці і розливу напоїв у роздрібну тару, підбору товарів по асортименту; з сортування та перевантаження товарів; з відбору товарних зразків і ознайомлення з ними покупців.

В економічно розвинених країнах налічується приблизно 235 діючих вільних зон, у тому числі в США - 145, в країнах Західної Європи - 90, з них у Швейцарії - 26, Іспанії - 22, Італії - 11, у Франції - 10, у Фінляндії - 7 , у Німеччині - 6. У Канаді є 3 вільні зони, в Японії та Австралії - по 1 [10, с. 64].

Країни, що не мають виходу до моря, користуються вільними зонами прилеглих портів на основі міжнародних угод.

У використанні режиму вільних зон зацікавлені фірми - як імпортери, так і експортери товарів, оскільки це може дати деяку економію на накладних витратах. Так, імпортер до здійснення операції може зробити огляд товару, отримати необхідні зразки, провести випробування, переупакувати товар для роздрібного продажу. Експортер може змінити або перемаркірувати товар, відремонтувати пошкоджені вироби. Вільні зони використовуються також з метою відстрочки сплати митних зборів на іноземні товари до тих пір, поки вони не надійдуть на ринок країни. При реекспорті мита взагалі не сплачуються. Іноземні фірми при ввезенні продукції, на яку в країні встановлено квоти, зазвичай користуються зонами для зберігання товарів, ввезених з перевищенням встановлених квот до початку дії квоти наступного періоду. Товари, лімітуються квотами, можуть після поставки в зони бути використані для виготовлення різних виробів, ввезення яких не обмежується.

Експортно-імпортні операції можуть бути як прямими, так і непрямими, тобто здійснюватися як самими власниками товарів, так і посередниками. В ролі останніх можуть виступати брокери, дилери, комісіонери, консигнатори, оптові покупці, промислові агенти. Посередники беруть на себе численні функції з реалізації товарів. Наприклад, вони можуть здійснювати пошук іноземних, партнерів, підготовку документів і здійснення угоди, транспортно-експедиторські операції, кредитно-фінансове обслуговування і страхування товарів, післяпродажне обслуговування, вивчення ринків збуту, рекламування, виконання митних формальностей і інші дії. Крім експортно-імпортних операцій у практиці міжнародних економічних відносин для реалізації товарів використовуються і такі спеціальні форми зовнішньої торгівлі, як торги, аукціони і біржі.

Різновидом експортно-імпортних операцій є:

реекспортні операції;

реімпортние операції.

Реекспорт - це вивіз за кордон раніше ввезеного в дану країну товару, не подвергшегося в ній який-небудь переробці. Реекспортні операції можливі в самих різних ситуаціях. По-перше, реекспорт виникає як природне продовження торгової операції. Продавець ввозить товар в країну для реалізації його на біржі або аукціоні, але він може бути проданий покупцеві з третьої країни і вивезений. По-друге, реекспорт може з'явитися через перерви нормального ходу реалізації товару. Якщо продавець відправив товар покупцеві, але останній з яких-небудь мотивів не може його сплатити, то він прагне перепродати товар іншому покупцеві в цій країні або в третій країні. Догляд товару в третю країну і є реекспорт. Це вимушений реекспорт. По-третє, можливо також виконання реекспортної операції без попереднього завезення товарів з-за кордону, так як вони можуть бути відправлені новому покупцеві, минаючи реекспортну країну. Торгові фірми багатьох великих країн часто вдаються до операцій з перепродажу товарів, використовуючи з метою отримання прибутку різницю в цінах на один і той же товар. Крім фірм, що займаються чистим реекспортом, вигоду отримує і країна від перевезення реекспортуються, здійснюваної за допомогою її транспортних засобів, від проведення страхових, кредитних та інших посередницьких операцій. І, нарешті, по-четверте, реекспортні операції виникають і при будівництві великих об'єктів за допомогою іноземних фірм. Практика показує, що іноземний постачальник часто закуповує окремі види матеріалів і устаткування в третіх країнах і відправляє їх на будівництво без завезення в країну реекспорту. Реекспортні операції без завезення в країну реекспорту, по суті, не є експортом цієї країни, але вони враховуються митною статистикою і тому ставляться до класу реекспортних операцій.

Реекспортуються, як правило, не піддаються переробці. Однак можуть бути зроблені незначні роботи, які не змінюють найменування товару: зміна упаковки, нанесення спеціального маркування, постачання ключами консервних банок і т.д. Але якщо вартість додаткових дій з переробки товару перевищила половину його експортної ціни, то згідно торговельній практиці товар змінює найменування і більше не вважається реекспортні, а операції з його продажу перетворюються на експортні.

Що стосується реімпортних операцій, то їх існування пов'язане з ввезенням з-за кордону раніше експортованих вітчизняних товарів, що не зазнали там переробки. Ними можуть бути вироби, які не вдалося продати на аукціонах, повернуті з консигнаційного складу, забраковані покупцем та інші.

Поряд зі звичайними експортно-імпортними операціями з реалізації товарів, кожна з яких завершується отриманням або сплатою грошової суми за експортний чи імпортний товар, у практиці міжнародних економічних відносин широко застосовуються так звані товарообмінні операції йди зустрічна компенсаційна торгівля. Зустрічна торгівля включає операції з реалізації товарів, коли передбачаються зустрічні зобов'язання експортерів закупити в імпортерів продукцію на частину або повну вартість експортованих товарів. Все різноманіття зустрічних угод у залежності від організаційно-правової основи або принципу компенсації можна розділити на три групи:

товарообмінні операції на безвалютній основі;

торгові компенсаційні операції на грошовій основі;

промислові компенсаційні угоди.

Розглянемо більш уважно зміст кожної з них.

Товарообмінні угоди на безвалютній основі припускають оплату поставок продукції в натуральній формі, коли продаж одного або кількох товарів одночасно пов'язується з набуттям іншого товару і розрахунки в грошовій формі не виробляються. Такі угоди різняться за термінами поставок і можуть здійснюватися з одночасною або короткостроковій постачанням і тривалим терміном виконання.

Операції з одноразової поставкою діляться на бартерні угоди і пряму натуральну компенсацію. Бартер передбачає оформлення одного контракту, в якому фіксуються натуральні обсяги обмінюваних товарів на основі світових цін з урахуванням витрат на переміщення вантажів. Рух зустрічних потоків товарів відбувається, як правило, одночасно в зазначені пункти призначення, а розрив між постачаннями не перевищує одного року. На кількість переданих сторонами один одному товарів не впливає зміна рівня цін на світовому ринку. Об'єктами бартерних угод в основному є узгоджені набори однорідних товарів, переважно сировини, що практично виключає можливості товарного маневрування. Саме тому бартер є найменш поширеною операцією у зустрічній торгівлі.

Інший вид безвалютной короткостроковій взаємної поставки товарів - пряма компенсація. Її відмінність від бартеру полягає в тому, що сторони узгодять ціни на взаімопоставляемих товари, яких може бути не два, а декілька. Угоди типу прямий натуральної компенсації зазвичай укладаються між універсальними торговими будинками, експортно-імпортними фірмами, оптовими і роздрібними організаціями різних країн, що пропонують широку номенклатуру товарів на світовому ринку.

Товарообмінні угоди на безвалютній основі з тривалими термінами виконання також можуть приймати різну форму. Наприклад, великі компанії, що мають на зовнішніх ринках власні підрозділи, укладають базову угоду з якоюсь однією організацією в країні-імпортері, яке дозволяє їм згрупувати всі зустрічні закупівлі на тривалий термін. Угоди про товарообмін можуть оформлятися і на основі листів-зобов'язань терміном на три-п'ять років. Визначивши номенклатуру товарів, компанії в листах-зобов'язаннях вказують загальна кількість товарів, що підлягають обміну. Ціни узгоджуються щоквартально або один-два рази на рік. Іноді товарообмінні угоди з тривалим терміном виконання мають характер загальних протоколів, в яких зазначаються списки взаімопоставляемих товарів. Згодом сторони на основі цих протоколів укладають окремі контракти. Протоколи про товарообмін служать для підписали їх сторін основою досягнення збалансованого рівня взаємного товарообміну протягом певного терміну.

Значну частину зустрічної компенсаційної торгівлі займають торгові компенсаційні операції на грошовій основі, що передбачають участь експортера в реалізації товарів, пропонованих імпортером. Всі угоди цього типу можна розділити на такі групи:

короткострокова торгова компенсація;

зустрічні закупівлі;

угоди типу "офсет";

угоди типу "світч";

авансові закупівлі.

Беручи участь в короткостроковій торгової компенсації на грошовій основі, продавець товару погоджується отримати оплату частково або повністю у вигляді поставок покупця. На відміну від бартеру при короткостроковій торгової компенсації партнери виставляють рахунки в грошовій формі. Експортер отримує виручку за свої поставки тільки після того, як будуть реалізовані товари, що йдуть за зустрічними зобов'язаннями, хоча можливий частковий платіж негайно після отримання товару. Короткострокові товарообмінні компенсаційні угоди зазвичай проводяться експортно-імпортними торговими фірмами двох або більше країн за відносно широкої номенклатури товарів і в них може бути залучена велика кількість національних постачальників і споживачів, що користуються їх послугами. Тому експортер може передати свої зобов'язання з імпорту третій стороні. Але це анітрохи не міняє суті самої угоди. Особливістю цього типу угод є й те, що вони не обмежуються взаємної поставкою товарів, а передбачають взаємне задоволення інтересів контрагентів в будь-який інший формі. Так, короткостроковим угодою про торгову компенсації може передбачатися, що російська фірма покриває 10-20% вартості товарів, отриманих від закордонних контрагентів не зустрічними поставками товарів, а внесенням цієї суми в рублях в російський банк на його рахунок. Такі умови іноземний партнер може обумовити в договорі для того, щоб мати можливість оплатити послуги своїх агентів в Росії, покрити витрати по участі у виставці і т.п.

Досить поширеною формою зустрічної компенсаційної торгівлі є так звані зустрічні закупівлі. При укладенні такого роду угоди експортер зобов'язується закупити або забезпечити закупівлю третьою стороною товарів імпортера, складових за вартістю певний відсоток від його власної поставки. При цьому передбачається підписання двох окремих контрактів: одного - на початковий експорт, а другого - на зустрічну закупку. При цьому не вказуються конкретні товари, що закуповуються за зустрічним постачанням, а фіксується тільки сума і термін поставки. Основна відмінність зустрічних закупок від короткостроковій торгової компенсації на грошовій основі полягає в тому, що при зустрічних закупівлі платежі за первісною і зустрічним постачанням здійснюються незалежно один від одного.

Угода типу "офсет" - це свого роду джентльменська угода, яка не містить має законну силу юридичного зобов'язання експортера щодо зустрічної закупівлі. Однак передбачається, що експортер згоден закупити товари в імпортера на суму, що становить певну частку від експортної поставки, причому ця частка часто перевищує 100 відсотків. Такого роду угоди практикуються між фірмами розвинених країн, і вони, як правило, пов'язані з урядовими закупівлями військової техніки, устаткування для атомних електростанцій та інших промислових об'єктів, які частково фінансуються надходженнями від зустрічних поставок.

Змістом угод типу "світч" є передача експортером своїх фінансових зобов'язань по зустрічній закупівлю третій стороні, зазвичай великій спеціалізованій торговій фірмі. Така угода позбавляє експортера від створення власного збутового підрозділу для зустрічних закупівель товарів, що не відповідають його основним профілем. Строго кажучи, такі передачі фінансових зобов'язань не є самостійною формою торгівлі і можуть застосовуватися в поєднанні з будь-яким типом зустрічної торгівлі, крім бартеру.

На відміну від усіх раніше названих видів угод особливістю авансових закупівель є те, що експортна і імпортна поставки тут міняються місцями. Експортер, зацікавлений у продажу своїх товарів певному партнеру, спочатку закуповує у нього будь-яку продукцію. Тим самим у подальшому він звільняється від зобов'язання по зустрічним закупівель в рамках даної конкретної угоди. Схема цього типу угоди виглядає приблизно так: зацікавлені сторони підписують контракт про авансову закупівлю, в якому міститься положення, яке передбачає, що експортний контракт буде підписаний пізніше, потім при його оформленні експортер може включити в умови угоди право передачі експортної поставки будь-якій фірмі своєї країни за власним розсуд; виступивши в якості посередника, фірма-експортер, передаючи право на продаж товару іншій фірмі, стягує з неї комісійну винагороду.

Розглянуті вище види зустрічній компенсаційної торгівлі не передбачали будь-якої виробничої ув'язки обмінюваних партнерами товарів. Речовий наповнення зустрічних поставок не визначалося специфікою товарів первісного експорту і залежало від чисто ринкових чинників. Такого роду обмін не створював грунтовних передумов для існування тривалих стійких економічних відносин між партнерами різних країн. Коли ж зустрічна торгівля є частиною промислового співробітництва, то вона безпосередньо пов'язується з виробничою сферою і створює особливу класифікаційну групу зустрічних поставок, яка отримала назву промислових компенсаційних угод. Компенсаційні угоди про промислове або будь-якому іншому виробничому співробітництві припускають, що постачання устаткування для споруджуваних об'єктів будуть оплачуватися зустрічними поставками товарів, вироблених з його допомогою. Такі угоди одержали широке поширення у видобувній промисловості країн, що розвиваються в рамках договорів про співробітництво з розробки природних ресурсів з великими іноземними фірмами, але вони мають місце і в обробних галузях.

Великомасштабні довгострокові компенсаційні угоди зі зворотною закупівлею товарів різняться залежно від рівня і розмірів поставок. Угоди, в яких зобов'язання по зустрічним закупівель вище вартості поставленого устаткування, оформляються трьома групами взаємопов'язаних контрактів - контрактом на поставку обладнання та надання технічних послуг, контрактом на поставку кінцевої продукції на основі довгострокової угоди і банківським угодою про надання кредитів. Зустрічні закупівлі здійснюються протягом 20 - 25 років за цінами, що встановлюються на базі світових цін. Угоди, в яких зобов'язання по компенсаційним закупкам рівні або нижче вартості поставленого устаткування, мають специфічні особливості залежно від галузей промисловості. Так, у багатьох угодах замість готової кінцевої продукції передбачаються компенсаційні поставки проміжних виробів. Ціни можуть встановлюватися на базі цін, що визначаються фірмами, або на основі витрат виробництва у підприємств-постачальників.

Зустрічна торгівля в рамках промислового співробітництва іноді виступає і в формі угод типу «розвиток - імпорт». Ці угоди мають місце переважно в галузях обробної промисловості і припускають, що зустрічні поставки будуть покривати витрати іноземних постачальників обладнання та послуг. У той же час в угодах «розвиток - імпорт» країни, що розвиваються для зустрічних поставок використовують не тільки продукцію побудованих підприємств, а й товари свого традиційного експорту. У зв'язку з тим, що такий оборот справи не завжди задовольняє експортера обладнання, він може переуступити свої зобов'язання по зустрічній закупівлю третій стороні. Подібна переуступка іменується цессией, а третя сторона, що приймає на себе зобов'язання по зустрічній закупівлю, - цессіонером.

При оформленні експортних угод на ліцензовані товари необхідно оформити відповідний дозвіл (ліцензію) на товар, що вивозиться.

Для пропуску товарів через кордон відправник повинен заповнити вантажну митну декларацію.

Організація доставки товарів закордонному партнеру припускає поряд з вибором транспорту укладання договорів на транспортування товарів, а також забезпечення підготовки та відправки вантажів.

Експортно-імпортні операції складають основу зовнішньоторгової діяльності держав. Зовнішня торгівля представляє собою торгівлю однієї країни з іншими країнами, що складається із ввозу (імпорту) і вивозу (експорту) товарів. В основі зовнішньої торгівлі, як розвинутої сфери товарного обміну лежить міжнародний поділ роботи. Розширення міжнародної спеціалізації і кооперації приводить до лібералізації зовнішньої торгівлі. Відміна кількісних обмежень імпорту і суттєвому зниженню митних.
Держава здійснює економічне і адміністративне регулювання зовнішньої торгівлі, що забезпечує захист національних виробників від іноземних конкурентів і здійснюючи вплив на об’єм і структуру зовнішньоторгового обороту. Важливим економічним регулятором зовнішньої торгівлі являються митні тарифи.
Митні тарифи – це систематизований перерахунок митних , якими обкладаються товари при імпорті чи експорті з неї. Митний тариф являє собою один із джерел постування ресурсів в державний бюджет. Митний тариф звичайно використовується на національному рівні, але можуть використовуватись і загальні для ряду країн, які об’єднались в торгово-економічну групу. Митні тарифи будуються на основі товарних класифікаторів, що містять перерахунок товарів, розподілених по підгрупах в відповідності з визначеними призначеннями.
Нетарифні міри регулювання зовнішньої торгівлі:
Ліцензування.
Ліцензійна система передбачає, що держава через спеціально уповноважене відомство видає дозвіл на зовнішньоторгові операції з визначеними тарифами.
Контингенти (чи квоти) – це обмеження в ціні чи фізичному виразі, що вводяться на імпорт і експорт визначених товарів на встановлений період часу.
Організація експортно-імпортних операцій.
Торгові організації і підприємства зовнішньоторгові операції можуть здійснювати по власній ініціативі чи ініціативі вищестоящих органів (об’єднань, асоціацій) і інших підприємств, що займаються організацією зовнішньоторгових операцій, шляхом укладання контрактів з іноземними фірмами.
В практиці зовнішньоторгових операцій використовуються такі форми економіко-фінансових зв’язків між експортерами і імпортерами товарів, як бартер, кліринг, розрахунок в ВКВ.
Бартер – договір, що передбачає обмін визначеної кількості товару на обумовлену кількість другого товару.
Кліринг – це система безготівкових розрахунків, заснована на зарахуванні взаємних вимог і обов’язків.
Розрахунок в вільно конвертуючій валюті, дозволяє експорту використовувати виручку в ВКВ для розрахунків з любою другою державою при двосторонніх зовнішньоторгових зв’язків.
Організація зовнішньоторгових операцій включає в себе слідуючи етапи:
вивчення зовнішнього ринку і його коньюктури;
формування експортних ресурсів для їх реалізації на зовнішньому ринку;
пошук і вибір контрагента для укладання контракту;
заключення і виконання контракту.

1.2 Експортно-імпортні операції в системі зовнішньоекономічної діяльності підприємства

 

Підприємство на зовнішньому ринку – це якісно нове явище для української економіки. Вихід на зовнішній ринок самотніх господарюючих суб’єктів повинен сприяти пристосуванню економіки до системи світо господарських відносин, до формування економіки відкритого тишу.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

· вихід на зовнішній ринок;

· експортно-імпортні поставки товарів,послуг і капіталу;

· валютно-фінансові і кредитні операції;

· створення і участь у діяльності спільних підприємств;

· міжнародний маркетинг;

· моніторинг національної економічної політики й економіки світо господарських зв’язків.

Організація ЗЕД – дуже складна і клопітка робота. Вона вимагає уважного опрацювання таких питань як кон'юнктура ринку, потенціальні покупці і продавці, встановлення ділових контактів з ними, проведених переговорів, підписання угод і т.д.

Тому, для ефективного керівництва ЗЕД на рівні підприємства, необхідна адекватна до умов його роботи структура управління. Слово «структура» означає каркас, основу. Будь яке підприємство має відповідний каркас, що пов’язує всі його підрозділи,служби, органи.

Розрізняють:

· організаційно-виробничу структуру;

· структуру управління;

· організаційну структуру підприємства.

На будь-якому підприємстві є системи, які управляють і якими управляють. До першої відносять органи, служби, апарат управління. До іншої – виробничі підрозділи (цехи,ділянки,відділи).

Організаційно-виробнича структура відображає побудову системи, якою управляють, структура управління – системи, яка управляє, а організаційна структура підприємства – побудову і взаємозв’язок обох даних систем [18].

Таким чином, структура управління ЗЕД відображає побудову системи управління в даній сфері, тобто органи, служби, апарат, що здійснює управління ЗЕД.

Апарат управління будується з урахуванням необхідного оновлення ланок (по горизонталі) і ступенів чи рівнів управління (по вертикалі). Ланка управління – це структурний підрозділ чи окремі спеціалісти, що виконують відповідні функції управління.

Організаційна структура управління ЗЕД як складова частина внутріщньо-фірмового управління визначається, насамперед, загальною стратегією підприємства, а також стратегією ЗЕД як її складової. Загальноприйнято вважати стратегію засобом виживання підприємства шляхом адаптування до середовища, а структуру – конструкцією, що її підтримує. Ланки ланцюга “середовище – стратегія - структура” взаємопов’язані і взаємозумовлені. Якщо вони не відповідають одне одному, то під загрозу ставиться саме існування підприємства [24].

Організаційна структура управління ЗЕД визначається тією метою і завданнями, які вона покликана вирішувати. Її мета – максимізація прибутку на довгостроковий період за рахунок ефективної участі в міжнародному підприємництві. Організаційна структура управління ЗЕД, як і внутріфірмового управління, повинна постійно розвиватися і вдосконалюватися, пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і сфері управління. Її форми і методи не можуть залишатися беззмінними [12].

Перед підприємствами – суб’єктами ЗЕД завжди стають два важливих питання:

1. Як сформувати найбільш сприйнятливу і ефективну оргструктуру управління?

2. Як керувати нею, щоб досягти поставленої мети?

На формування організаційної структури управління ЗЕД значний вплив здійснюють такі фактори:

· розмір підприємства;

· значення і характер зарубіжної діяльності;

· ступінь диверсифікації і складність продукції, що випускається;

· характер експортної і виробленої на іноземних підприємствах продукції;

· специфіка ринків приймаючих країн і рівень конкуренції на них,та інше [51].

Організаційні форми управління ЗЕД на виробничих підприємствах в Україні багато в чому індивідуалізовані. Разом з тим можна виділити деякі загальні риси.

На виробничих підприємствах, що приймають активну участь у зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоекономічний апарат в даний час існує в основному в двох формах:

1. Відділу зовнішньоекономічних зв’язків (ВЗЕЗ) в рамках діючого апарату управління.

2. Зовнішньоторгові підприємства (ЗТП).

Відділ зовнішньоекономічних зв’язків (ВЗЕЗ) не являється самостійним структурним підрозділом підприємства. Він являє собою частину апарату управління. Його головне завдання полягає в управлінні ЗЕД як елементом єдиної цілісної системи внутріфірмового управління. Цей відділ не займається безпосередньо транспортуванням вантажів,митними процедурами і так далі. Він створюється, як правило, для планування, організації і координації ЗЕД (хоч на практиці зустрічаються й інші варіанти) [29].

Головними завданнями ВЗЕЗ підприємства можуть бути:

1. Участь у розробці стратегії ЗЕД підприємства.

2. Сприяння розвитку ЗЕД підприємства з метою прискорення його соціально-економічного розвитку.

3. Управління експортним потенціалом підприємства, постійне його зміцнення й розвиток.

4. Забезпечення виконання зобов’язань, що випливають з договорів та угод із зарубіжними партнерами.

5. Вивчення кон’юктури іноземних ринків, збір і накопичення відповідної інформації.

6. Організація експортно-імпортних операцій, забезпечення їх ефективності.

7. Здійснення рекламної діяльності.

8. Організація протокольних заходів та інше.

Відповідно до завдань вивчаються функції ВЗЕЗ і формується оргструктура управління. ВЗЕЗ зазвичай очолює начальник відділу. Відділ складається із ланок (груп, секторів, бюро і спеціалістів).

Кожен із секторів (груп) має свої конкретні завдання і виконує відповідні функції.

Наприклад, комерційний сектор повинен забезпечувати: виконання зобов’язань по міжнародних контрактах і угодах, участь у підготовці і проведенні комерційних переговорів; організацію поставок згідно контракту і контроль за їх виконанням; перегляд-рекламацій по експорту й імпорту та інше.

Екологічний сектор покликаний забезпечувати прогнозування і планування ЗЕД підприємства; аналіз ефективності експортно-імпортних операцій; контроль за виконанням плану; валютний контроль і так далі [31].

Сектор маркетингу як ведуча служба підприємства вивчає кон’юктуру світових товарних ринків, приймає участь у визначенні цін на експортну продукцію, в розробці і здійсненні рекламних заходів, аналіз конкурентів, можливостей руху товару та інше. Завдання науково-технічного сектору: вивчати діючі на світовому ринку технічні вимоги до товару; аналізувати технічний рівень і якість продукції, її конкурентоздатність; брати участь в розробці пропозицій по оновленню виробництва, випуску нової продукції; забезпечувати технічне обслуговування експортної продукції та інше.

Протокольний сектор готує і організовує протокольні заходи, виконує доручення керівництва підприємства по зустрічах, прийому і проводах представників зарубіжних фірм, які прибули на підприємство з візитом.

На практиці організаційна структура управління ЗЕД підприємства може бути побудована трохи інакше.

Організаційні принципи побудови управління ЗТП залежать від її завдань і функцій, зображених в устані [47].

Основними завданнями ЗТП, як правило, являються:

1. Планування, організація і регулювання зовнішньоторгових угод.

2. Збільшення об’єму експорту і вдосконалення його структури.

3. Підвищення ефективності імпортних закупок у відповідності до стратегії підприємства.

4. Підвищення конкурентоздатності продукції за кордоном, сприяння покращенню її якості.

5. Вивчення кон’юктури товарних світових ринків і виявлення критеріїв та вимог, які ставляться до конкурентоздатності товарів.

6. Вивчення діяльності конкурентів, їх сильних і слабких сторін.

7. Організація після продажного обслуговування за кордоном.

8. Вироблення рекламних заходів з метою розширення експорту.

9. Забезпечення правового захисту зовнішньоекономічних інтересів підприємства.

10. Участь разом з іншими підрозділами в організації транспортування і збереження продукції.

11. Участь в купівлі-продажу патентів і ліцензій, “ноу-хау”.

12. Участь в здійсненні протокольних заходів і так далі [34].

Вирішення цих та інших завдань, що стоять перед ЗТП, визначає її функції і організаційну структуру управління.

Директор ЗТП, як правило, підлягає директору підприємства чи його заступнику по зовнішньоекономічних зв’язках.

Основними функціональними підрозділами ЗТП являється маркетингова і оперативно-комерційна служба. Також створюються служби, що забезпечують обслуговування ЗЕД підприємства: планово-економічних розрахунків, валютно-фінансових операцій, обліку і звітності, юридичних та інженерно-технічних питань [28].

Кожна із даних служб виконує відповідні функції. В компетенцію маркетингової служби входять:

· участь підприємства в розробці стратегії і планів ЗЕД підприємства;

· вивчення ринків збуту і можливостей виходу на них;

· забезпечення реклами і руху товару;

· підготовка конкурентних матеріалів і конкурентного листа, необхідних для формування базисних умов контракту;

· прогнозування кон’юктури товарних ринків і динаміки цін;

· аналіз ефективності експортно-імпортних операцій і окремих угод;

· збирання, накопичення і обробка необхідної інформації;

· методичне забезпечення роботи по вивченню зовнішніх ринків і вимог до якості продукції;

· забезпечення участі підприємства у виставках, ярмарках, аукціонах,торгах та інше.

Функціями оперативно-комерційної служби являються:

· проведення переговорів з іноземними фірмами;

· підготовка комерційних розрахунків по базисних і валютно-фінансових умовах контракту;

· організація поставок (перевезення, страхування зовнішньоторгових вантажів) відповідно до контракту і контроль за їх виконанням;

· забезпечення технічного і гарантійного обслуговування експортної та імпортної продукції;

· перегляд рекламацій по експорту й імпорту;

· ведення комерційної переписки з іноземними фірмами та інше [18].

В міру розвитку ЗТП виконання технічних і підготовчих операцій, які здійснюють комерційні й допоміжні підрозділи, може бути централізоване шляхом створення спеціалізованих служб, наприклад, копіювально-розмножувального бюро, бюро переказів, відділу автоматизованої обробки даних, групи комерційних розрахунків та інше.

Чи варто створювати ЗТП в складі підприємства-суб’єкта ЗЕД?

Для того, щоб відповісти на це питання, треба спів ставити затрати підприємства при відсутності власної такої підприємства і витрати на її утримання. При цьому треба мати на увазі, що ефект діяльності ЗТП буде видно тільки після 1-2 років її роботи [16].

Ринкова стратегія підприємства передбачає зіставлення всіх альтернативних варіантів у сфері зовнішньоекономічної діяльності й обгрунтування оптимального рішення.

Процес вироблення ринкової стратегії підприємства охоплює такі етапи:

I. Аналіз усіх сторін зовнішньоекономічної діяльності підприємства. При цьому необхідно: а) аналізувати становище підприємства на ринку з тими товарами і послугами, які фірма випускає в даний момент; б) вивчати діяльність підприємства з позицій споживача товарів і послуг підприємства; в) аналізувати діяльність підприємства з позицій ринку.

II. Аналіз ринку майбутнього (аналіз попиту і пропозиції). Фірмі важливо визначити, яким буде ринок у найближчому майбутньому, у якому напрямку цей ринок розвиватиметься і чого чекають споживачі від підприємства в майбутньому. При цьому необхідно: а) зіставити становище підприємства з місткістю майбутнього ринку; б) проаналізувати коливання кон’юктури ринку.

III. Аналіз можливостей підприємства: а) аналіз очікуваного збільшення обсягу зовнішньоекономічної діяльності; б) аналіз переміщення підприємства на інші ринки; в) аналіз діяльності в новому середовищі і припинення діяльності в старій сфері.

IV. Аналіз бюджетно-податкової політики: а) бюджетно-податкова політика усередині країни та її вплив на фірму; б) бюджетно-податкова політика за рубежем і її вплив на фірму.

V. Вплив тенденцій у світовій економіці: а) аналіз світового ринку позичкового капіталу; б) аналіз зовнішньоторговельної політики різних країн.

VI. Розроблення довгострокової стратегії зовнішньоекономічної діяльності підприємства: а) формування глобальної довгострокової цілі зовнішньоекономічної діяльності; б) формування варіантів досягнення цілей зовнішньоекономічної діяльності; в) декомпозиція глобальної цілі на піднесення; г) порівняння варіантів досягнення цілей зовнішньоекономічної діяльності [25].

Прагнення дістати прибуток більший,ніж у середині країни, спонукає підприємства виходити на міжнародній ринок. Незважаючи на присутність чинника непевності в новому середовищі (нові конкуренти, мінлива ринкова кон'юнктура, коливання валютних ресурсів, політична нестабільність та інше), підприємство прагне нарощувати свою присутність на світовому ринку.

Відчувши на собі недоліки перших, скоріше спонтанних і імпульсивних, дій,підприємство починає застосовувати стратегічне планування. Успішне його використання дає можливість фірмі досягти ефективної підприємницької діяльності на зовнішньому ринку.

Планування ринкової стратегії здійснюється фірмою на трьох різних рівнях:

Глобальний рівень. Планування тут здійснюється в найбільш довгостроковому аспекті, визначаються важливі для підприємства цілі, які сприймаються як єдине ціле;

Стратегічний рівень. Планування здійснюються на рівні керівництва підприємства і дає уявлення про довго- і середньострокові варіанти розвитку;

Фактичний рівень. У цьому разі планування зосереджується на визначенні конкретних заходів, необхідних для вирішення питань ефективного використання наявних ресурсів при реалізації глобальних цілей на тих ринках, де діє фірма.

Планування стратегії підприємства має на меті насамперед попередити несприятливий вплив зовнішніх чинників. Найважливішою його функцією є прогнозування майбутнього. Визначаючи бажані і можливі орієнтири своєї майбутньої діяльності на світовому ринку, фірма зменшує можливість непередбаченої дії основних чинників, що діють на світовому ринку.

Складність економічних явищ і ресурсів у світовому господарстві і посилення впливу зовнішніх чинників на підприємство роблять стратегічне планування обов’язковою умовою господарської діяльності. До того ж, потреба в зваженій, ефективній політиці і передбачення ходу зовнішньоекономічної діяльності підприємства зростає зі збільшенням кількості ринків, де вона здійснює свою комерційну діяльність.

Просте і ясне визначення цілей являє собою важливу передумову успішного виходу на зовнішні ринки, так само як і точне оцінювання наявних ресурсів. Дуже часто можливості, що з’являються на зовнішніх ринках, не узгоджуються ні з цілями, ні з ресурсами. Ринок може обіцяти привабливі прибутки в короткостроковому періоді, але мати хиткі перспективи в довгостроковому. Отже, дуже важливо достатньо зважено визначити цілі, щоб не допустити втягування підприємства в програшні ситуації.

Після цього пріоритет варто віддати зіставленню потреб та наявних ресурсів. Насамперед необхідно, щоб робітники підприємства були безпосередньо заінтересовані в участі в міжнародній діяльності. Тільки тоді вони зможуть перебороти значні схеми використання ресурсів, ‘нажитих’ у попередні роки господарювання.

Випадкові рішення можуть виявитися вдалими, проте лише постійне і цілеспрямоване планування дасть змогу досягти оптимальної віддачі від інвестицій.

Поведінку управлінського персоналу в умовах зовнішньоекономічної експансії підприємства можна подати у вигляді схеми ЕПРГ (етноцентризм, поліцентризм,регіоноцентризм,геоцентризм). Етноцентризм. Етноцентричне підприємство розглядає свій міжнародний розвиток як вторинне відносно ‘внутрішньої експансії’, а зовнішній ринок - як ‘вбирача’ надлишків продукції. Підприємство схильне до централізації основних маркетингових рішень і має тенденцію відтворювати на зовнішніх ринках політику і процедури, використовувані спочатку на внутрішньому ринку.

Поліцентризм. Підприємство визнає важливість специфічних чинників, що впливають на його міжнародну діяльність, а також вплив цієї діяльності на оборот капіталу і рентабельність. Для повної гарантії найкращого обліку названих чинників припускається високій ступінь автономії, навіть незалежності, щоб для кожної країни виробити свою політику. Отже, маркетинг здійснюється на територіальній основі й акцент робиться не стільки на нинішній або довгостроковій подібності ринків, скільки на відмінностях між ними.

Регіоноцентризм і геоцентризм. Ці два поняття означають певний ступінь зрілості в сприйнятті підприємством своєї міжнародної активності. Регіоноцентризм розглядає світ як сукупність ринків, що мають деякі загальні характеристики. Геоцентризм трактує світ як єдиний ринок [43].

Ці два підходи дають здійснювати політику, що поєднує загальні умови ринку з особливостями його конкретного освоєння. Деякі рішення приймають для світового ринку загалом – єдина марка продукції, загальна тональність реклами, тоді як інші рішення стосуються регіонів (спеціальний асортимент, збутові мережі, політика цін та інше). Саме на цих двох стадіях можна визначити ефективну стандартизацію процедур і застосувати розроблену планову стратегію і поведінку в окремих сегментах світового ринку.

Таким чином, планування стратегії підприємства не є наслідком лише складних ситуацій на ринку й в управлінні. Воно визначається насамперед заінтересованістю підприємства в зовнішньоекономічній діяльності.

Планування ринкової стратегії залежить також від рівня інтернаціоналізації підприємства. Підприємство-новачок насамперед прагне вибрати найбільш адекватний ринок товар і встановити оптимальну ціну. Досвідчене ж підприємство переважно піклується про вирішення на зовнішньому ринку проблем рівноваги використовуваних ресурсів, запуску або зняття з виробництва продукції, поширення на ринках своєї продукції або виходу з них. В обох випадках необхідно звертатись до формалізованих процедур планування – його фаз.

Процес планування стратегії підприємства складається з таких фаз:

Фаза аналізу і вибору ринків залежно від цілей і ресурсів підприємства. Яким би не був ступінь залучення в зовнішньоекономічні зв’язки, підприємство повинно постійно прагнути підтримувати стійку відповідність між наявним досвідом, товарами, які виробляються, своєю культурою, своїми цілями і характеристиками різних ринків. З цією метою важливо визначити критерії вибору, такі як мінімальний потенціал, ймовірний період окупності інвестицій, певний рівень поточного прибутку тощо. Вжиті заходи виявляються ефективними тільки в тому разі, якщо в міру освоєння зовнішніх ринків підтримуються постійні зусилля щодо одержання інформації і контролю за реалізацію проектів. Ці зусилля дають змогу підприємству мати необхідні відомості для точного оцінювання потенціалу, ризиків і можливостей, адаптації пропозиції і для комерційних рішень про початок компанії на даному ринку.

Фаза адаптації пропозицій. Мета цієї стратегічної фази – вимірювання ступеня адаптації різних елементів – товару, ціни, системи збуту, комунікації для визначення належного обсягу пропозиції. Одна з проблем стосується культурного середовища запропонованого продукту: вимірювання цього феномена ідентифікації, засобу споживання, частоти купівлі тощо [21].

Старанно вивчаються також істотні відомості між країнами у сфері збуту, у політиці цін і кредиту, у сфері комунікацій, включаючи засоби масової інформації, зміст і природа повідомлень, витрати на рекламні кампанії.

Протягом цієї фази підприємство повинно мати можливість оцінити здійсненність пропозицій і витрати на їх адаптацію до специфічних умов ринку, що дасть змогу одночасно вдруге вибрати ринок.

Фаза розроблення плану маркетингу. Досягнуті результати дають змогу розробити план, адаптований до ринку, котрий уточнює, що необхідно робити, як, у який спосіб та у які терміни.

Питання про витрати і доходи стає центральним, оскільки воно визначає успіх або не успіх плану. Бюджетний дефіцит або перебої в постачанні будуть помітно відбиватися на ефективності зовнішньоекономічних дій.

Фаза реалізації і контролю. Реалізація комерційного плану в зовнішньоекономічній сфері не обмежується просто прийняттям позитивного рішення. Важливо здійснювати моніторинг і контроль, щоб обґрунтувати вживані заходи і якомога раніше виявити можливе відхилення від планів освоєння ринку. А для цього потрібно мати не тільки чітко визначені пріоритети, а й зберігати досягнуту дистанцію відносно поточних дій для оцінювання ‘перекосів’ і вироблення коригувальних рішень.

Процес стратегічного планування являє собою замкнену систему, функціонування якої пов’язане з виконанням двох умов: спостереження і забезпечення гнучкості. Систематичне спостереження дає можливість вимірювати результати і своєчасно виявляти відхилення; забезпечення гнучкості дає змогу здійснювати відповідне коригування. Отже, підприємство повинне прагнути виконувати обидві ці умови [8].

 

1.3 Управління експортно-імпортними операціями на підприємстві

 

У міжнародній торгівельній практиці використовуються два основні методи здійснення експортно-імпортних операцій, а саме: прямий (direct) експорт та імпорт, що передбачає постачання товарів промисловими підприємствами безпосередньо іноземному споживачеві або закупівлю в нього відповідних товарів, і непрямий (indirect) експорт та імпорт, що припускає продаж і купівлю товарів через торговельних посередників.

Для сучасного етапу розвитку великого виробництва з величезною концентрацією і централізацією капіталу характерним є розширення прямого експорту й імпорту [4].

Прямий метод зовнішньоекономічних операцій застосовується:

· при продажу і закупівлі промислової сировини на основі довгострокових контрактів;

· у разі експорту дорогого і великогабаритного устаткування;

· у разі експорту стандартного устаткування через закордонні філії;

· при закупівлі сільськогосподарських товарів у фермерів;

· у разі продажу і закупівлі товарів державою.

Прямі зв’язки мають низку переваг: більш тісні контакти з контрагентом; краще знання кон’юктури ринку; швидке пристосування своїх виробничих потужностей до потреб покупця. Проте і непрямий експортта імпорт продовжують зберігати своє значення. За деякими оцінками, з допомогою торговельних посередників у світовий товарообіг залучається біля 50% загального обсягу товарів. Цей метод застосовується:

· у разі збуту стандартного промислового устаткування;

· у разі збуту споживчих товарів;

· при реалізації другорядної продукції;

· на окремих важкодоступних і маловідомих ринках;

· при просуванні нових товарів;

· у разі відсутності власної збутової мережі;

· за умови, що торгівля монополізована значними торговельно-посередницькими фірмами.

У непрямого методу експортно-імпортних операцій також є свої переваги: великій досвід, власна мережа обслуговування, гарні зв’язки, знання ринку й кон’юктури [11].

Промислові фірми мають у своєму складі різні підрозділи, які можна розділити на три групи:

1) виробничі відділи, що займаються питаннями, пов’язаними з випуском продукції;

2) функціональні відділи, куди входять відділи збуту, вивчення ринків, реклами, постачання, транспорту, страхування, юридичний, економічний і планування;

3) адміністративні відділи: фінансовий відділ, бухгалтерія, відділ кадрів, відділ відносин із службовцями й урядом.

Організаційна структура фірми і принципи управління визначаються низкою чинників – розмірами виробництва, виробничим профілем, технологією виробництва, сферою діяльності, масштабами закордонної діяльності й інші.

Розрізняють дві головні форми управління промисловими фірмами: централізована і децентралізована. Централізована передбачає управління господарською діяльністю підприємств з одного центру, жорстку регламентацію і координацію їх діяльності, повну відсутність господарської самостійності. Така форма використовується звичайно невеликими компаніями, технологічно пов’язаними, які функціонують переважно у видобувних галузях і орієнтуються на національний ринок. Керівництво такою фірмою здійснюють президент компанії, два віце-президенти, один із яких відає виробництвом,інший – збутом товарів. Вирішення інших питань передається звичайно спеціалізованим фірмам. Якщо фірма велика, то в її складі кілька віце-президентів, їм підпорядковано багато відділів, якими керують управляючі. Іноді при великій фірмі створюється комітет управляючих або рада з координації і вироблення загальної політики. Децентралізована форма управління передбачає створення усередині фірми виробничих відділень, що користуються повною господарською самостійністю. За вищою адміністрацією фірми зберігаються лише функції контролю, координації їх діяльності. Тут усе, звичайно, умовне. У деяких великих фірмах президент усе-таки втручається в справи відділень. Перехід до децентралізованої форми обумовлений тим, що всередині фірми створюється велика кількість виробничих підприємств [10].

До структури управління децентралізованої фірми входять: центральний апарат; виробничі відділення; центральні служби; контрольна і фінансова служби.

Центральний апарат. Вищою керівною ланкою фірми є загальні збори акціонерів. Проте фактично воно відіграє незначну роль. Практично фірмою керує наглядова рада і правління.

Наглядова рада обирається на загальних зборах акціонерів. Його функції зводяться до найважливіших питань життя фірми: визначення політики у сфері виробництва; питання капіталовкладень; напрямки науково-дослідної роботи; політика цін; реорганізація фірми; кадрові питання.

Очолює раду голова. Кількість членів визначається Статутом. Для здійснення оперативного керівництва наглядова рада призначає правління. Воно складається з кількох директорів, а очолює його президент або директор-розпорядник. Директор – члени правління також призначаються наглядовою радою і не мають права без її згоди входити до складу правління, коли оперативне керівництво здійснює сам президент, або їм дається самостійна ділянка роботи у фірмі.

Члени правління одержують високу зарплату або гарантовану у вигляді відрахування від прибутку.

Сьогодні президент фірми рідко сам керує фірмою, звичайно управління здійснюється колективно з участю різних комітетів, які створюються при наглядовій раді і формуються з її членів.

Виробничі відділення. Сучасна велика компанія складається зі значної кількості виробничих відділень, їх очолюють управляючі. Виробничі відділення об’єднують дочірні компанії, що входять до фірми і здійснюють свою діяльність через відповідні функціональні відділи. Відносини між виробничими відділеннями усередині фірми будуються на комерційних засадах. Розрахунки здійснюються на основі трансфертних цін через бухгалтерію, грошових платежів немає. Управляючі самі встановлюють норму прибутку для всього відділення. Вони самостійно ведуть облік, підбір кадрів.

Виробничі відділення концернів мають юридичну самостійність. У цьому разі у них є власні правління, вони самі укладають контракти з іншими фірмами [7].

В основі організаційної побудови фірми представлені науково-дослідними і конструкторськими відділами, лабораторіями обчислювальних машин, статистичними відділами, відділами будівництва, транспорту, збуту, постачання,маркетингу, реклами, юридичного відділу і відділу планування. Контрольна та фінансова служба складається з контролера, скарбника, головного ревізора і бухгалтера [30].

Якщо обсяг зовнішньоторговельних операцій у фірми незначний і основна частина продукції реалізуються на зовнішньому ринку, то для здійснення зовнішньоторговельних операцій вона використовує торговельний апарат, призначений для роботи на внутрішньому ринку. При збільшенні зовнішньоторговельних операцій створюється спеціальний експортний відділ, що не входить до складу внутрішнього ринку. При збільшенні зовнішньоторговельних операцій створюється спеціальний експортний відділ, що не входить до складу внутрішнього збутового апарату.

Він, як правило, складається з таких підрозділів:

· функціональні сектори (торговельно-договірний, валютний, калькуляції, транспорту, реклами) вивчають відповідні функціональні питання, готують керівництву необхідні відомості про умови здійснення зовнішньоторговельних операцій, надають кваліфіковані консультації;

· територіальні сектори приділяють увагу всім питанням торгівлі з певною групою країн незалежно від номенклатури товару;

· галузеві сектори займаються питаннями торгівлі лише якимось окремим товаром або дуже близькою за характером групою товарів;

Іноді замість експортних відділів великі фірми мають підрозділи в закордонних відділеннях, побудовані за регіональним принципом, їм підпорядковуються всі збутові і виробничі фірми за кордоном.

Для реалізації продукції усіх своїх підприємств великі фірми нерідко створюють центральний офіс у вигляді юридичне самостійного акціонерного товариства або дочірньої експортної фірми, при цьому комерційна діяльність повністю відокремлюється від виробничої.

Створення таких офісів зі збуту продукції вигідно великим підприємствам. Формально фірма-мати не відповідає за діяльність цих офісів, що дає змогу проводити будь-які операції.

Дрібні і середні фірми іноді організовують спільні збутові компанії у формі експортних асоціацій. Поширеною формою експортних операцій великих фірм є складальні заводи. Фірми, що створюють складальні заводи, володіють низкою переваг: скорочуються транспортні витрати, оскільки збут готової продукції наближається до споживача, вартість перевезень зменшується на 20-30 %; скорочуються витрати на оплату мита (із напівфабрикатів вони стягуються в менших розмірах); знижуються витрати на тару й упакування; зменшуються витрати на заробітну плату [23].

У країнах, що розвиваються, монополістичні об’єнання створюють змішані збутові компанії. У результаті менший ризик втрати власності, зменшуються податки, використовується місцева збутова мережа. Великі фірми створюють власний зовнішньоторговельний апарат за кордоном. До його завдань входить вивчення ринку, умов угод, смаків споживачів. За кордоном експортер може організувати оптові фірми зі збуту продукції. Вони приймають від імпортерів замовлення, пересилюють їх своїм фірмам, стежать за виконанням замовлень, беруть участь у здаванні продукції замовникам, роблять із ними фінансові розрахунки, організовують рекламу. Деякі фірми мають склади готової продукції. Тоді їхні функції розширюються, вони демонструють товари і реалізують їх за кордоном.

За кордоном створюються і фірми, що займаються не тільки оптовою, а й роздрібною торгівлею. Організація роздрібної торгівлі за кордоном характерна для фірми, що випускають автомобілі, телевізори, взуття, парфумерію й інші товари. Оптові фірми виконують свої функції через комівояжерів, що є безпосередніми представниками промислових фірм. Вони приймають замовлення, ознайомлюють покупців із товарами, інформують фірму про смаки покупців, іноді є інкасаторами сум, одержуваних від покупців [36].

Імпорт здійснюють лише великі фірми, муніципалітети, універмаги, ресторанні концерни.

Для здійснення операцій фірми створюють імпортні відділи, що включають, як правило, два сектори – закупівельний та адміністративний. Іноді фірми звертаються до послуг вояжерів із закупівлі. Вони так само, як і комівояжери, є роз’їзними прикажчиками або агентами фірми. За свою роботу вони одержують невеличку ставку плюс відсоток від суми угоди. У великих центрах, де переважно закуповується товар, створюються постійні представництва. У промислових центрах розташовуються також закупівельні контори, що безпосередньо скуповують товари. Перш ніж придбати товар, вони посилають оферти та зразки своїм фірмам. Іноді самостійно вирішують питання про закупівлю, якщо мова йде про невелику партію.

У деяких країнах, що розвиваються, створені урядові організації, які займаються експортом окремих товарів, котрі виробляються на державних підприємствах або скуповуються в окремих приватних осіб. Промислові фірми при закупівлі товарів користуються послугами цих організацій.

Значну допомогу в організації імпорту надають також імпортні асоціації [5].

Поняття і види торговельно-посередницьких операцій. Під торговельно-посередницькими організаціями розуміють операції, пов’язані з закупівлею і продажем товарів, які виконуються за дорученням виробника-експортера належним від нього торговельним посередником на основі угоди або доручення.

Торговельне посередництво – це досить широке поняття, що охоплює чимале коло послуг: перепродаж товару; пошук закордонного контрагента; підготовка і укладання угод; кредитування сторін; здійснення транспортно-експедиторських операцій; страхові операції; проведення рекламних заходів; технічне обслуговування.

До торговел

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.