Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Основні засади американського трансценденталізму. Творчість Р. В. Емерсона і Г. Торо.



Трансценденталізм (з лат. - той, що виходить за межі, даний поза досвідом) - самобутня релігійно-філософська й етична система, яка розвивала національну філософську традицію в США. Американські трансценденталісти поділяли думку І.Канта про апріорне знання, яке нібито одвічно притаманне свідомості і було умовою й основою для всякого досвіду. Вони вважали, що людська свідомість від народження - не tabula rasa (чиста дошка); не сприймали капіталістичного накопичення, протиставляли йому вищі духовні цінності, ставили в центрі Всесвіту людську особистість, наділену божественною душею, яка не визнає над собою ніякої влади, окрім закону "я".

У 1836 році в Бостоні був організований "Трансцендентальний клуб", який очолював Р.Емерсон. Членами клубу стали Г.Торо, М.Фуллер, Е.Олкотт, які прагнули втілити ідеї трансценденталізму на практиці (створення утопічного гармонійного суспільства (сільськогосподарська колонія Брук Фарм, заснування Конкордської школи філософії (спроба американських літніх курсів), видання часопису "Дейл" тощо).

У трактаті "Довір'я до себе" Ральф Емерсон писав, що людину треба цінувати не за багатства, а за особисті якості, нехай вона покладається на себе і шукає шляхи до правильного життя. У праці "Природа" він підкреслював, що з філософської точки зору Всесвіт поділений на Природу і Душу.

Провідні риси трансценденталізму: самозаглиблення та "довіра до себе", духовна незалежність, божественність людського "я", рівність людей, заперечення насильства над особистістю, пантеїстичне сприйняття життя, заперечення культу збагачення, віра в існування "наддуші", частинки якої містилися в кожній людині.

Трансценденталізм відіграв значну роль у становленні філософських засад пізнього романтизму США, був світоглядним та естетичним орієнтиром для Н.Готорна, Г.Мелвілла, У.Уітмена. Незалежно від того, поділяли американські романтики ідеї Емерсона і Topo чи ні, вони "відбивали їх безпосередньо чи опосередковано у своїй творчості", "прогресивні думки, які містилися у творах і виступах трансценденталістів, не могли не впливати на американську творчу інтелігенцію".

Отже, трансценденталізм - світоглядне та естетичне підґрунтя, літературно-філософський орієнтир митців США в 30-50 роки XIX сторіччя.

УОЛТ УЇТМЕН (1819-1892) - американський поет, оригінальний мислитель, публіцист, критик, прозаїк, автор відомої книги "Листя трави".

До 36 років Уїтмен не створив нічого визначного. Він був звичайним автором традиційних віршів. У літературне життя Америки поет прийшов пізно. За словами В. Мацапури, з'явився несподівано "на поетичному парнасі" і "не мав періоду школярства".

У1850 р. було надруковано декілька поезій Уїтмена, зокрема "Європа". Перші вірші були лише провісником народження оригінального, самобутнього поета, котрий сміливо заявив про себе у збірці "Листя трави", перше видання якої вийшло в Нью-Йорку у 1855 р. Цей рік поділив життя Уїтмена на два етапи: до і після появи збірки. Сучасникам і навіть читачам наступних поколінь вона видалася незвичайною: її космізм, філософічність, оригінальне світобачення, нетрадиційна форма віршів вразили і приголомшили.

 

Великий вплив на формування світогляду письменника мала філософія трансценденталізму Р. Емерсона він величав своїм "Учителем". Політичні, філософські, естетичні погляди письменника знайшли відображення у "Листі трави" - книзі його життя.

У роки формування Уїтмена як поета велику роль у суспільному житті Америки відігравав аболіціонізм - рух за скасування рабства негрів. Аболіціоністські погляди Уїтмена також відчутні у "Листі трави".

Уолт Уїтмен - гуманіст з великої літери. Гуманістичне ставлення до навколишнього світу почало формуватися у його душі ще з дитячих років під впливом Біблії. Цю книгу читали в батьківській оселі щодня, знали її напам'ять. Можливо, звідси взяли свій початок такі ідеї творчості письменника, як ідея рівноправності всіх людей, віра у братерство народів і невичерпність людського генія.

Слід зазначити, що творчість Уїтмена, стали віхою у розвитку американської поезії XIX століття, по-своєму відгукнулась на американський романтизм. Адже поет виступив в епоху, коли романтизм "изживал себя частью в бесплодных подражаниях эпигонов, частью в претензиях на философичность у бостонских поэтов". Поет намагався боротися з "обветшалой эстетикой романтизма". Митець оспівав красу простого життєвого факту, який і був для нього ідеалом краси. Ідеал - це і була сама дійсність, така, якою вона постала перед людиною, поетом, її він і прагнув виразити. Все інше - для нього лише "орнаменти", умовності, яким не було місця в поезії.

Уїтмен полемізував з романтизмом і у віршах, і в газетних виступах. Ця полеміка оновила американську поезію, навчила її новим способам вираження, але у своїх поглядах на американську дійсність, на перспективи розвитку американського суспільства Уїтмен залишався романтиком, і риси романтизму відчутні у його творчості, незважаючи на всі заперечення "романтичного в поезії".

. У 1870 році була надрукована книга Енн Гілкрайст "Жінка міркує про Уолта Уїтмена".

Особливості індивідуального стилю Уолта Уїтмена:

o схожість образів ліричного героя і творця збірки;

o поєднання конкретного, чуттєво образного плану і плану абстрактного, філософського значення;

o змалювання життя в контрастах (протилежність образів);

o створення своєрідних "каталогів" (переліку чогось, конкретизації);

o дія музичного принципу на всіх рівнях поетичної композиції;

o форма вірша - верлібр;

o внутрішній і зовнішній ритм;

o поступове наростання емоційної напруги;

o використання прийомів ораторського мистецтва (риторичних запитань, окличних речень, звернень);

o космізм;

o схильність до символіки.

ТОРО, Генрі Девід— американський письменник. У 1836 р. Р.В. Емерсон у своєму трактаті «Природа» відкрив перед Торо нові обрії. Торо знайшов у цій книзі настанови, які дуже точно відповідали запитам його бунтівної душі, що не визнавала жодних компромісів: «Життя в гармонії з природою, любов до істини і доброчесності звільнять зір від полуди, аби став доступним створений природою текст». Знайомство і дружба з Емерсоном зміцнили у Торо бажання «жити за велінням мудрості». Ще за часів співпраці з журналом «Дайєл» Торо почав писати есе, у яких розповідав про свої «екскурсії» околицями Конкорда. По суті, ускладненим варіантом «екскурсії» є і перша книга Торо «Тиждень на Конкорді і Меррімаку». Вона складається з семи розділів — за кількістю днів у тижні. Розповідь про подорож рікою поєднується з розмірковуваннями на найрізноманітніші теми, автор наводить близько трьохсот посилань і цитат. На початку серпня 1854р. «Волден» було опубліковано. У цій книзі Торо описує своє життя на Волдені, ущільнивши час. Події двох років автор сконцентрував у річному природному циклі. Книга написана у жанрі філософського й автобіографічного есе. Життя природи і поєднане з ним життя душі — ось на чому цілковито зосереджується автор. Описання природного світу водночас поетичні та скрупульозні. У поезії Торо був експериментатором. Намагаючись створити нові жанрові форми, він спробував втілити емерсонівську ідею вірша як спалаху думки. Думка у віршах Торо висловлюється із споглядання природного світу. Будучи найпослідовнішим трансценденталістом, Торо у своїй поезії зосереджується на зовнішньому образі природи, що дає знання Бога. Принцип зримості визначає вибір художньої форми фрагменту, організованого як уривок зі щоденника. Поетичні фрагменти Торо по-справжньому зацікавили читачів лише у XX ст., коли з'явилася поезія бітників.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.