З історії Росії від найдавніших часів 12 страница

ü Указ 1597 г. о пятилетнем сыске беглых крестьян // Хрес­то­матия по истории СССР. С древнейших времен до 1861 года / Сост.: Н. Епифанов, О. Епифанова. – М., 1987. – С. 163.

ДОКУМЕНТ № 3

Указ 1597 р. про холопів

Коментар

Кабальні холопи – люди, які потрапили в рабство за борги. Вони позбавлялися права стати вільними навіть після сплати боргу і закріплювалися за своїми власниками-кредиторами; добровільні холопи (люди, які служили за вільним наймом) після півроку роботи перетворювалися на повних холопів; і кабальні, і вільні холопи ставали вільними тільки після смерті господаря; основний зміст ука­зу – провести облік наявного складу у власників холопів, щоб за­без­печити господарям пошук і повернення холопів у випадку їх втечі.

Уривок

Від яких бояр повні холопи, і кабальні, і придані люди, і жінки і діти їхні втекли, боярам імена своїх холопів і на них крепості[173] при­слати в Холопський приказ, та тих холопів імена, які у государів своїх служать і які холопи від кого втекли, і на них крепості старі, пов­ні і купчі, і докладні і всякі крепості, і кабали старі в Холопському приказі записувати в книги.

А приговорив государ зі всіма боярами: Московської держа­ви всяким людям холопські імена і на них крепості усякі запи­сувати з те­перішнього нового уложення безстроково. А ближніх міст дворянам і дітям боярським і усяким служилим людям імена холопські, і на них крепості усякі писати в рік. А князям і дво­рянам, і приказним людям, які на государевих на дальніх службах, в Астрахані, і на Те­реку, і на Сушні, і в Сибірських містах, і на Тарі з товаришами і тим князям, і дворянам, і дітям боярським, і всяким служилим людям, в іменах холопських і в крепостях дати строку три роки. А які люди служать в холопстві у бояр, і у князів, і у дво­рян, і у при­каз­них лю­дей, і у дітей боярських, і у всяких служилих людей, і у гостів, і у всяких торгових людей, по повним і по купчим і по рядним, повні люди, і ті люди, і жінки їх і діти, в хо­лопстві тим своїм государям і їх дітям, за дотеперішнім госу­даре­вим уложенням по Судебнику.

... А яких усяких крепосних холопів государі їх, відходячи з цьо­го світу, від себе наказували відпустити і відпускні їм давати, і ті холопи по тим відпускним надалі свобідні, і жінкам, і дітям їх надалі до тих холопів діла немає.

І які люди з літа 7105 (1596) року лютого з 1-го числа били чолом в службу ... ті служилі кабали[174] будуть записані, і ті всі люди, і жінки і діти, які жінки і діти в тих служилих кабалах писані в служ­бу государем своїм, по тим служилим кабалам, по старим і по новим бути в холопстві, як і по докладним, а від государів своїх їм не від­ходити, і грошей по тим служилим кабалам у тих холопів не брати, і чолобитні їх в тому не слухати по старим кабалам, а видавати їх тим государям по тих кабалах в службу до смерті.

... А яка записана кабалою людина, старою і новою кабалою, за новим уложенням записано в книги, а в тому кабальному холоп­стві у кого народиться син або дочка, і ті їхні діти тим своїм госу­да­рям в холопи...

А які кабальні люди ставши, скажуть, що вони служили по кабалах, а нині на себе не дають повні і докладні, та постоявши, тут же скажуть, що повні і докладні на себе дають; ... тих вільних людей ставити перед собою, з тими людьми, хто у кого служить добро­віль­но, та тих вільних розпитувати: як давно, хто у кого служить добро­вільно і кабалу на себе чи дасть? І які люди вільні послужили у кого (тижнів) п’ять-шість, а кабали на себе дати не захочуть, і тих людей відпускати на волю. А хто скаже, послужив у кого добровільно з півроку і більше, а кабали на себе дати не захоче, а дізнаються, що той добровільний холоп у тої людини служив з півроку, і на тих вільних холопів служилі кабали давати, і чолобитні їх в тому не слухати, тому що та людина того добровільного холопа годувала і одягала...

ü Указ 1597 г. о холопах // Хрестоматия по истории СССР. С древ­нейших времен до 1861 года / Сост.: Н. Епифанов, О. Епифанова. – М., 1987. С. 164.

ДОКУМЕНТ № 4

1603 р., серпень 16.
Указ про видачу відпускних грамот холопам,
володарі яких вигнали їх під час голодомору
без оформлення вольної

Уривок

Які бояри і дворяни, і приказні люди, і діти боярські, і гості, і всякі служилі, і торгові, і всякі люди холопів своїх гнали з двору, а відпускних їм не давали і крепостей їм не видавали, а наказували їм годуватися самим, і ті їх холопи помирають з голоду, а інші го­дуються государевою царевою і великого князя Бориса Федоровича всея Русії милостинею, і не прийме їх ніхто, бо не мають відпускних ... наказували тим холопам давати відпускні в приказі Холопського суду...

ü 1603 г., августа 16. Указ о выдаче отпускных грамот хо­ло­пам, владельцы которых изгнали их во время голода без оформления отпуска на волю // Материалы по истории СССР / Под ред. А. Горс­кого. – М., 1989. – С. 89.

ДОКУМЕНТ № 5

1606 р., раніше листопада 29.
Грамота патріарха Гермогена про становище повстанців у Коломенському і про "листи" Болотникова
до боярських холопів із закликом "побивати" господ

Коментар

Патріарх Гермоген поставлений митрополитом Василієм Шуй­ським у 1606 р. У січні 1612 р. замордований московськими боярами та поляками в земляній в’язниці Чудова монастиря. Грамоти Гермо­гена є єдиним російським джерелом, в якому згадується про "листи" І. Болотникова до боярських холопів та переказується їхній зміст.

Уривок

Про програмні вимоги І. Болотникова

А стоять ті злодії під Москвою, в Коломенському, і пишуть в Москву прокляті листи, і наказують боярським холопам бити своїх бояр і жінок їхніх і вотчини і помістя їм обіцяють..., наказують всіх торгових людей бити і майно їх грабувати, і закликають їхніх злодіїв до себе і обіцяють їм давати боярство, і воєводство, і окольництво, і дячество.

ü 1606 г., ранее ноября 29. Из грамоты патриарха Гермогена о "стоянии" восставших в Коломенском и о "листах" Болотникова к боярским холопам с призывом "побивать" господ // Материалы по истории СССР / Под ред. А. Горского. – М., 1989. – С. 84.

ДОКУМЕНТ № 6

1607 р., березня 7. Указ про заборону
примусово оформлювати служилі кабали
на добровільних холопів незалежно від строку їх служби

Коментар

Даним указом заборонялося закріпачувати людей, які добро­вільно йшли на службу до бояр і дворян. Це була поступка збідні­ло­му населенню, вимушеному служити багатим господарям.

Уривок

Які холопи у бояр, і дворян, і дяків, і у приказних людей, і у дітей боярських, і в іноземців, і у всяких служилих людей послужать добровільно в холопах півроку, або рік, або більше, але не холопами народилися..., а кабали на себе ті холопи не захотіли, то на тих добровільних холопів у приказах Холопського суду почнуть їх государі просити кабалу, і тих добровільних холопів государ цар і великий князь Василій Іванович всея Русі наказав розпитувати: скіль­ки він у тих государів своїх добровільно служив? Якщо добровільні холопи на питання скажуть, що служать півроку, або рік, або більше, а кабали не хочуть, то тих добровільних холопів в неволю не давати, а наказувати їм тим людям у кабалі відмовляти...

ü 1607 г., марта 7. Указ о запрещении принутидельно оформ­лять служилые кабалы на добровольных холопов вне зависимости от срока их службы // Материалы по истории СССР / Под ред. А. Горского. – М., 1989. – С. 90.

ДОКУМЕНТ № 7

1607 р., березня 9. Соборне уложення
про заборону переходу селян
і про 15–річний строк пошуку біглих селян

Коментар

Згідно з Соборним уложенням, термін пошуку селян-утікачів збільшився з 5 до 15 років і поверненню володарю підлягали всі се­ляни, які у 1592 р. були записані в "писцові" книги. Цей акт, на думку Василія Шуйського, повинен був згуртувати навколо нього дво­рян. Ті, хто приймав селян-утікачів, сплачували штраф на користь держави і компенсацію колишньому господарю.

Уривок

Які селяни 15 років тому в книгах 101-го року (1592 р.) запи­сані, їм бути за тими, за ким записані. Якщо селяни перейшли до іншого і є на тих селян чолобитна або на тих, хто їх тримає, чоло­бит­на, і справа не завершена, тих селян віддавати по книгах з жінками, і дітьми, і зі всім майном до строку Різдва Христового 116 року без пожилого; а хто не віддасть на цей строк, з нього брати за прийом і пожиле.

А на яких селян по сей день чолобитної немає і до 1 вересня не буде, тих не віддавати, а записати в книги за тими, де вони нині живуть.

А буде віднині, від кого вийшовши, перейдуть до будь-кого іншого, і той, до кого прийде, прийме, всупереч цьому соборному уло­женню, і у того селянина забрати, йому повернути того се­лянина зі всіма пожитками, звідки він перебіг, а двір, якщо той селянин бу­дував, заплатити, а двора не возити; та з нього же на царя-государя за те, що прийняв всупереч уложення, взяти 10 рублів: не приймай чужого; та з нього же за пожиле тому, чий селянин, за двір, за кож­ний рік по три рублі, за холостого також на рік по три рублі.

ü 1607 г., марта 9. Соборное уложение о запрещении перехода крестьян и о 15-летнем сроке сыска беглых крестьян // Материалы по истории СССР. Под ред. А. Горского. – М., 1989. – С. 90−91.

ДОКУМЕНТ № 8

Горсей Джером.
Скорочена розповідь або меморіал мандрувань

Коментар

Джером Горсей (1550−1626) – представник англійської Мос­ков­ської компанії, прожив у Московській державі багато років. Пи­сав нотатки, цінність яких − у безпосередності сприйняття, оригі­наль­ності матеріалу, у власному трактуванні низки історичних подій.

Уривок

Про політику Бориса Годунова щодо аристократії

Богдан Бельський, головний улюбленець покійного государя, був відправлений в укріплене місто Казань в опалу як небезпечний заколотник і підбурювач заколотів між незадоволеними дворянами. Петро Головін, головний скарбник попереднього царя, людина знат­ного роду і великої хоробрості, за зухвалість і різкі висловлювання проти Бориса Федоровича також потрапив в опалу. За наклепом Іва­на Воєйкова, улюбленця нового государя, його вислали і вбили по дорозі. Іван Васильович Сицький, перший з князів царської крові, який користувався великою повагою і владою, був головним суперником Бориса в урядовій комісії; його незадоволення і могутність були небезпечні для нього, тому був знайдений привід для звинувачення. Царська немилість наздогнала Сицького раптово, і йому наказали виїхати з Москви на відпочинок у свою землю, але дорогою раптово на нього був вчинений напад загоном царської гвардії: він задих­нув­ся в хатині, яку підпалили, обклавши сирим сіном і соломою, непо­далік від його маєтку; всі оплакували його. Це був найважливіший і найжахливіший камінь спотикання для дому і сім’ї Годунових; потім ще багатьох підозрюваних або неприязних до нього спіткала така ж доля. Мені сумно було бачити, як в серцях і думках більшості зрос­тала ненависть до правителя за його лицемірство і жорстокість...

Борис, намагаючись досягнути влади і найбільшої могутності для себе і своєї сім’ї, поступово придушував, притискав і усував значну частину бояр, найзнатніших, з давніх родів, вдало розправлявся з ни­ми і довго безкарно мучив їх, щоб стати грізним і викликати до себе страх.

Характеристика Бориса Годунова

У нього гарна зовнішність; має гарну статуру, привітний, за­любки вислуховує погані поради; але горе тим, хто їх дає. Йому близько 45 років; він здібний, при цьому схильний до некромантії, без освіти, але швидко думає, від природи хороший оратор, говорить чудово, чітким голосом. Спритний, хитрий і мстивий; поміркований у їжі, відрізняється величавою поставою, щедро пригощає іноземних послів і робить багаті подарунки іноземним правителям.

Про причини успіху Лжедмитрія І

Борис Федорович озброївся, наскільки міг, за допомогою своїх надійних прихильників і бояр; у нього було достатньо війська, амуніції, артилерії, усяких запасів, проте в нього не вистачило хо­робрості і мужності для битви; це розбило його серце.

ü Горсей Джером. Короткий рассказ, или мемориал путешест­вий // Россия ХV−ХVІІ вв. глазами иностранцев / Подготовка текс­тов, вступит. статья и комментарий Ю. Лимонова. – Л., 1986. – С. 200−201, 219, 221.

ДОКУМЕНТ № 9

Маржерет Жак.
Стан Російської імперії і великого князівства Московії

Коментар

Жак Маржерет (1550−1618) – французький капітан, завербо­ва­ний на службу Московською державою. Брав участь у боротьбі проти Лжедмитрія І, а з його приходом до Москви перейшов до нього на службу.

Уривок

Про голодомор

Сума, яку імператор Борис витратив на бідних, неймовірна; не беручи до уваги витрат, які він здійснив у Москві; по всій Росії не було міста, куди б він не послав більше чи менше для прогодування бідних. Мені відомо, що він надіслав у Смоленськ з одним моїм знайомим двадцять тисяч рублів. Його хорошою рисою було те, що він зазвичай щедро роздавав милостині і багато передавав священ­но­служителям, які, в свою чергу, всі були за нього. Цей голодомор значно зменшив сили Росії і прибуток імператора.

Про Бориса Годунова

... Зрадив звичай вислуховувати кожне прохання і замість того ховався, показувався народу рідко і зі значно більшими церемоніями і небажанням, ніж будь-хто з його попередників.

... Увесь цей час його занепокоєння і підозрілість постійно зрос­тали; він багато разів висилав Шуйських, підозрюючи їх більше за будь-кого, хоча середній брат був одружений з сестрою його жінки; багато безвинно зазнали тортур за те, що відвідували їх навіть тоді, коли вони були в милості. Без наказу імператора ні один лікар під страхом вигнання не міг відвідувати вельмож або давати їм будь-що, бо по всій Росії ніколи не було жодних лікарів, окрім тих, які слу­жать імператору, навіть жодної аптеки. Врешті, почувши у 1600 році розмови, що дехто вважає Дмитрія Івановича живим, він з того часу цілі дні тільки і робив, що катував і мучив з цього приводу. Віднині, якщо слуга доносив на свого господаря, оббріхуючи, маючи надію одержати свободу, його нагороджували, а господаря або будь-кого з його головних слуг катували, щоб змусити їх зізнатися в тому, чого вони ніколи не робили, не бачили і не чули.

ü Маржерет Жак. Состояние Российской империи и великого княжества Московии // Россия начала XVII в. Записки капитана Мар­жерета / Сост. Ю. Лимонов. – М., 1982. – С. 189−190.

ДОКУМЕНТ № 10

Буссов К. Московська хроніка 1584-1613 рр.

Коментар

Конрад Буссов (1552−1617) – саксонець, типовий кондоть­єр, служив у Московській державі Борису Годунову, Лжедмитрію І і "тушинському злодію". Написав твір про події 1606−1607 рр., в яко­му не приховував свого негативного ставлення до В. Шуйсь­кого. Під Москвою перейшов на бік І. Болотникова, завдяки чому мав мож­ливість особисто спостерігати за діями повстанців у Ка­лу­зі і Тулі.

Уривок

Про Бориса Годунова

... Виконував свої обов’язки настільки розумно і сумлінно, що майже усі дивувалися і говорили, що на усій Русі немає рівного йому за розумом, оскільки багато невирішених справ привів у повний по­рядок, багато зловживань припинив, багатьом вдовам і сиротам до­по­міг домогтися справедливості.

ü Буссов К. Московская хроника 1584−1613 гг. – М., 1961. – С. 79.

Із "Московської хроніки" Конрада Буссова

Уривок

Про пошуки повстанцями на чолі з І. Болотниковим кандидатури на роль Лжедмитрія ІІ

... Безчестя і ганьба надзвичайно розсердили Істому, він задумав, у свою чергу, пожартувати з Болотниковим, тому вступив у таємні переговори з московським ворогом, царем Шуйським: одер­жавши від нього значні подарунки золотом і сріблом, він повідомив йому, що дотепер ще жодна жива душа в Путивлі Дмитрія не бачила і про нього не знають. ... Чи правда, що Дмитрій утік і перебуває у Польщі і сам прислав цього Болотникова, призначивши його замість себе, чи ж поляки і Шаховський випестували нового Дмитрія, цього він знати не може...

Князь Григорій не став відкладати, написав і швидко відпра­вив до Польщі, але той, хто за домовленістю обіцяв видати себе за Дмитрія і прикинутися ним, не наважився на таку хитру справу, не захотів стати Дмитрієм, залишився в Польщі добрим дворянином...

Болотников писав і часто посилав послів до Польщі до свого правителя, який направив його в Росію, з проханням про допомогу, але той не з’явився і залишив його в біді. Козаки і всі тульські мешканці були обурені Болотниковим і Шаховським, хотіли схопити їх і відправити до ворога, до Шуйського, за те, що вони вигадали таку байку і запевнили їх, що Дмитрій живий.

ü Из "Московской хроники" Конрада Буссова. // Материалы по ис­тории СССР. Под ред. А. Горского. – М., 1989. – С. 65−66, 69−70.

ДОКУМЕНТ № 11

Флетчер Джильс. Про державу Російську

Уривок

Про царя Федора Івановича

В особі Федора династія вимирала напевне. Він постійно по­сміхався, але безжиттєвою посмішкою. Цією сумною посмішкою, яка мовби молить про жалість і помилування, царевич захищався від непередбачуваного батьківського гніву. З часом жалісний вираз обличчя, особливо після страшної смерті старшого брата, в силу звич­ки перетворився в невільну автоматичну гримасу, з якою Федір і вступив на престол. Під гнітом батька він втратив свою волю, але зберіг назавжди завчений вираз затурканої покірності. На престолі він шукав людину, яка стала б господарем його волі: розумний шваг­ро Годунов обережно став на місце скаженого батька.

ü Флетчер Джильс. О государстве Русском. – СПб., 1905. – С. 98.

ДОКУМЕНТ № 12

Временнік Івана Тимофєєва

Коментар

"Временнік Івана Тимофєєва" − один із найбільш яскравих та оригінальних творів про Смутний час, написаний царським дяком Іва­ном Тимофєєвим у другому десятиріччі ХVІІ ст. І. Тимофєєв похо­див із середовища підмосковних служилих людей. Бився з Лжедмит­рієм І під Брянськом. При самозванці служив у Тулі. При В. Шуй­ському повернувся до Москви і брав участь в її захисті від війська І. Бо­лотникова. У 1608−1609 рр. зблизився з М. Скопіним-Шуйським, який збирав війська проти Лжедмитрія ІІ. Служив у Новгороді до 1617 р., повернувся до Москви. У 1618 р. його направили на службу в Астрахань, в 1622−1628 рр. служив в Ярославлі, потім − у Ниж­ньо­му Новгороді. Помер у 1631 р. Винуватцями Смути Іван Тимофєєв вважав московських царів.

Уривок

Про характер подій Смутного часу
як громадянської війни

... Гірше невірних ... і брат брата, і дальні, і чужі по роду – ніяк одне одного не милували, але як іновірці вбивали одне одного без милосердя і в лютій злобі, не зважаючи ні на віру, ні на родинні зв’язки.

ü Временник Ивана Тимофеева. – М.−Л., 1951. – С. 298−299.

ДОКУМЕНТ № 13

Ісаак Масса. Коротке повідомлення про Московію

Коментар

Ісаак Масса (1586−1643) – голландський купець, який трива­лий час жив у Московській державі (з 1601 по 1608 і в 1612 р.); знання російської мови, всебічне спілкування з представниками різ­них верств московського суспільства, власні спостереження дали йо­му змогу написати про той час захоплюючий за формою твір.

Уривок

Про територію,
яка була охоплена повстанням Івана Болотникова

(Повстанцям) на татарській або рязанській стороні належали такі міста: Рязань, Карачев, Лівни, Орел, Вєнєв, Михайлов, Болохов, Ряжськ, Серебряні пруди, Новосиль; на сіверській стороні: Путивль, призвідник всіх повсталих міст ... потім Чернігів, Брянськ, Єлець, Козельськ, Рильськ, Почеп, Сосниця, Рославль, Монастирище, Нов­город-Сіверський і багато інших; також були в них: Коломна, Кашира, Алексин, Єпифань, Перемишль, Львів, Дідилів, також Ка­луга і Тула... заволоділи всією Волгою і спустошили всі місцевості (по її течії), де тільки не проходили. Словом, у них була велика сила, і вони володіли чудовими землями, крім того, багато міст вагалося і схилялося то до однієї сторони, то до іншої, так що цар на прохання московських бояр вирішив особисто виступити в похід на початку літа і наказав написати у всі міста, щоб усі діти боярські або дво­ряни, які спокійно жили у своїх помістях (не охоплених повстанням) і не приїхали на службу, були вислані ... тому звідусіль почали приїжджати на службу, так що багато воїнів виступило в похід.

ü Из "Краткого известия о Московии" Исаака Массы // Хрес­то­матия по истории СССР. С древнейших времен до 1861 года / Сост.: П. Епифанов, О. Епифанова. – М., 1987. – С. 170.

Про підтримку Лжедмитрія І мешканцями
Комарицької волості та каральну акцію Бориса Годунова

(Борис): "... Усе зруйнувати, підпалити і винищити; і наказав усіх чоловіків, піддавши жахливим тортурам, вбити, також старих, а молодих жінок і дітей наказав помилувати і взяти на вічне рабство до себе в Татарію, що і було виконано". ... Вони так пограбували Ко­марицьку волость, що в ній не залишилося "ні кола, ні двора"; і вони вішали чоловіків за ноги до дерев, а потім підпалювали, жінок, зґвалтувавши, садили на розпечені пательні, також садили їх на розпечені цвяхи і дерев’яні коли, дітей кидали у вогонь і воду.

... Чим більше мучили людей, тим більше вони схилялися визнати Дмитрія своїм законним государем. ... Побачивши і почув­ши це, мешканці навколишніх міст почали думати: якщо наші спів­вітчизники і наші правителі в Москві так з нами обходяться, то нам краще скоріше перейти до Дмитрія, який буде нас захищати.

ü Краткое известие о Московии Исаака Массы // Восстание И. Болотникова. Документы и материалы. – М., 1959. – С. 57−58.

Про голод у Московській державі

Дорожнеча в Москві. В той час, по волі божій, по всій мос­ковській землі настала така дорожнеча і голодомор, що подібного ще не доводилося описувати. ... Так що навіть матері їли своїх дітей; всі селяни і поселяни, які мали корови, коні, вівці і кури, поз’їдали їх, незважаючи на піст, збирали в лісах різне коріння, гриби і багато іншого та їли їх з великою жадобою; їли також котів і псів; від такої їжі животи в них ставали великі, як у корів, і наставала жалюгідна смерть...

Велика біда. В самій Москві було не краще; привозити хліб на ринок треба було потайки, щоб його не відібрали силою; і люди, запряжені у вози і сани, щоденно збирали багато мертвих і звозили у ями, вириті за містом в полі, і кидали їх туди, як сміття.

Чудеса в Москві під час голоду. ... І московити, в яких був достатній запас хліба, нехтували цією бідою і ставили її в ніщо.

Інші, маючи запаси на три або чотири роки, бажали продов­ження голодомору, щоб заробити більше грошей, не думаючи про те, що можуть теж зазнати голоду. Навіть сам патріарх, голова духо­венства, на якого дивилися в Москві, як на зразок святості, маючи великий запас хліба, оголосив, що не хоче продавати зерно, за яке з часом повинні будуть давати ще більше грошей; і у цієї людини не було ані жінки, ані дітей, ані родичів...

Милостині, які не цінить Господь, які не приносять ніякої ко­ристі... Цар Борис наказав роздавати милостині в багатьох місцях міста Москви, але це не допомагало, а стало гірше, ніж до того, коли нічого не роздавали: бо для того, щоб одержати хоча б трохи грошей, всі селяни і поселяни разом із жінками і дітьми потягнулися до Москви зі всіх міст на сто п’ятдесят миль навколо, посилюючи нестаток в місті і гинучи, як гинуть мухи в холодні дні. ... Більше того, приказні, яких призначили для роздачі милостині, були зло­ді­ями, якими всі вони здебільшого бувають у цій країні, вони поси­лали своїх племінників, племінниць та інших родичів в ті оселі, де роздавали милостиню, в розірваних сукнях, ніби вони бідні та голі, і їм давали гроші. ... Якщо комусь щастило одержати милостиню, то її крали негідники-охоронці, які були поставлені пильнувати за цим. І я сам бачив багатих дяків, які приходили за милостинею в злиден­ному одязі. ... Словом, біди були невимовно великими, і Божа кара була настільки дивовижна, що ніхто її належним чином осягнути не міг. Проте люди ставали що далі, тим гірші, вдавалися до розбою і по­грабувань усе більше...

Грабунки на дорогах. В цьому ж місяці вересні частина крі­посних холопів, які належали різним московським боярам і госпо­да­рям, збурилась, об’єдналась разом і почала грабувати мандрівників; через них дороги до Польщі і Лівонії стали надзвичайно небез­печними ... проти них цар вислав відважну молоду людину − Івана Федоровича Басманова, і з ним приблизно сотню кращих стрільців, щоб захопити тих злочинців, але ті злочинці швидко про це дізна­ли­ся і підстерегли його на вузькій дорозі посеред лісу, оточили і пере­стріляли майже всіх, хто був з ним, і царя це дуже засмутило, що так сталося з таким витязем, і він наказав проявити ретельність і тих зло­діїв виловити, а виловивши, повісити всіх на деревах на тих же до­рогах.

Про повстання Івана Болотникова

Землі Сіверська і Комарицька повстають проти Москви. Попе­редньо ми говорили, що всі міста зловтішалися тим, що сталося в Москві[175], окрім тих, що були розташовані по сусідству з Польщею і Татарією, в землі Сіверській і волості Комарицькій, а саме: Путивль, Єлець, Тула, Кроми, Рильськ і багато інших поблизу них, а мешканці їхні вбили гінців, а також спалили привезені з Москви листи царя та його самого зневажливо лаяли як безчесного зрадника і мали ба­жан­ня мститися йому до останньої краплі крові, і нама­галися з’ясувати, чому, не порадившись з ними, вбили вінчаного царя без будь-якої на те причини. І вони підбурили ще багато інших міст, а також усе По­волжя, Астрахань зі всіма навколишніми областями, і всі поклялися між собою відплатити за нього і закликали до себе в поводирі з Волги Петра Федоровича, який видавав себе за незаконного сина царя Федора Івановича...

ü Из "Краткого известия о Московии" Исаака Массы // Мате­ри­алы по истории СССР. Под ред. А. Горского. – М., 1989. – С. 51−55.

ДОКУМЕНТ № 14

Джон Мерік. Стан Російської держави
після смерті останнього претендента Дмитрія

Коментар

Це повідомлення, яке англійський дипломат Джон Мерік на­писав у березні−квітні 1607 р., містить важливі дані про чисельність армії І. Болотникова під Москвою і про ситуацію в столиці під час облоги.

Уривок

Про відмову населення Путивля та інших міст присягати Василію Шуйському

Теперішній государ Василій Іванович ... почав звільняти і при­значати воєвод і начальників по всіх областях і містах своїх володінь і серед інших скерував воєводу у важливе місто Путивль і відправив за ним дворянина привести до присяги населення цього міста на вірність йому. ... Вони скористалися випадком, щоб відмовитися від вірнопідданської присяги і почали вимагати від московської влади звіту про попередні діяння. І вони вчинили так ще тому, що Дмитрій за особливі заслуги звільнив цю область від усіх податків на десять років, що було втрачено після його смерті. Новий воєвода, який про­тидіяв цьому заколоту, був убитий, а для одержання підтримки своїм вимогам вони поширили чутки, що Дмитрій ще живий і просив їх відновити його на царстві. Ці чутки серед повсталого населення мали такий вражаючий успіх, що більшість міст у цій частині країни відмовилася присягати теперішньому правителю, а готова була скласти нову присягу нібито живому Дмитрію, що змусило теперіш­нього правителя зібрати сили і виставити військо. Дізнавшись про це, повстанці залучили на свій бік усіх незадоволених в цій частині країни і вирушили в похід в кількості 60 000 чоловік і з’явилися під Москвою на відстані трьох англійських миль. ... Продовжували облогу і писали листи до рабів у місто, щоб ті взялися за зброю про­ти своїх правителів і заволоділи їхнім майном і добром.

На той час загострилися протиріччя між двома головними на­чальниками табору повсталих, одним із яких був старий розбійник з Волги на ім’я Болотников, а другого звали Пашков; протиріччя ці настільки поглибилися, що цей Пашков залишив свою партію і пе­рейшов та підкорився правителю з 500 своїх прибічників. Від нього правитель довідався про становище в таборі повстанців і про те, що чутки, начебто Дмитрій живий, були брехливою вигадкою.

Поиск по сайту: