Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Маржиналістська теорія та її основні школи



1. Австрійська школа теорії граничної корисності. К. Менгер,
Ф. Візер, Є. Бьом-Баверк.

2. Кембриджська школа маржиналізму. А. Маршалл.

3. Теорія граничної продуктивності факторів виробництва. Амери­
канська школа маржиналізму. Дж. Б. Кларк.

4. Основи математичної школи в політекономії. Теорія вмінювання
В. Джевонса. Теорія фірми К. Вікселля і Г. Касселя.

Початок XX ст. характеризувався появою неокласичного (ново­го класичного) напряму політичної економії, що поділявся на дві те­чії: мікроекономічний аналіз, за якого досліджувались проблеми то­вару, вартості, індивідуального капіталу, та макроекономічний ана­ліз, коли розглядались узагальнені показники, що описують усю еко­номіку. Першим варіантом мікроекономічного аналізу стала теорія граничної корисності, або теорія маржиналізму, розвиток якої пов'язаний з кількома школами.

Австрійська (віденська) школа маржиналістської економічної те­орії сформувалася під час дискусії про методи (так званий методен-штайт) з представниками історичної школи та у процесі ідейно-тео­ретичної боротьби з представниками витратної концепції вартості. Засновником австрійської школи був К. Менгер(1840-1921), юрист, економіст, професор Віденського університету. Його основні пра­ці — "Основи політичної економії" (1871 р.), "Про метод суспільних наук і політичної економії особливо" (1883 р.). Основним теорети­ком австрійської школи був Є. Бьом-Баверк(1851-1914), економіст, юрист, державний діяч, професор Інсбрукського і Віденського уні­верситетів. Його основні праці — "Основи теорії цінності господар­ських благ" (1886 р.), "Капітал і прибуток. Історія і критика теорії відсотка на капітал" (1884-1889 рр.). Значний внесок у формування ідей австрійської школи зробив Ф. Візер(1851-1926), економіст, про­фесор Віденського університету, його праці — "Про походження й основні закони господарської цінності" (1884 р.), "Природна цін­ність" (1889 р.).

Основу економічної концепції австрійської школи становить мето­дологія граничного аналізу. Її розробка почалася з вирішення так зва-


ного парадокса А. Сміта. Суть парадокса полягає в тому, що діаман­ти не задовольняють першу життєву потребу, але коштують дорого, а вода життєво необхідна, але практично нічого не коштує. А. Сміт, Д. Рікардо, а пізніше і К. Маркс вирішували цей парадокс за допомо­гою трудової теорії вартості, згідно з якою витрати праці на видобуток діамантів перевищують витрати праці на видобуток води, отже вартість діамантів перевищує вартість води. Теорія маржиналізму вирішує цей парадокс із суб'єктивної точки зору, тобто як у певний момент суб'єкт визначає для себе значущість (корисність) блага. Отже, в пустелі вода буде дорожчою за діаманти, бо вона корисніша для життя людини.

Слід зазначити, що суть суб'єктивної позиції в оцінці вартості благ полягає в тому, що вартість тотожна цінності товарів і є резуль­татом оцінки їх корисності для суб'єктів. За довгострокової суб'єк­тивної оцінки виявляється ринкова ціна благ, за поточної оцінки ви­мірюється ринкова вартість, причому вона коливається навколо ринкової вартості.

Маржиналізм виокремлює кілька рівнів визначення ринкової вартості благ:

• доринкову оцінку товарів покупцями (розроблена в працях
К. Менгера);

• доринкову оцінку товарів продавцями (представлена в працях
Є. Бьом-Баверка);

• встановлення ринкової ціни під час конкуренції покупців (розгля­
нута К. Менгером, Ф. Візером);

• встановлення ринкової ціни під час конкуренції продавців (у цьо­
му напрямі працювали Є. Бьом-Баверк і Ф. Візер);

• визначення ринкової ціни під час конкуренції продавців і покуп­
ців (цей рівень аналізу був лише намічений представниками авст­
рійської школи, надалі в цьому напрямі працювали теоретики
кембриджської школи).

Доринкова оцінка товарів покупцями передбачає встановлення прямої й оберненої залежності цінності благ від їх кількості і важли­вості потреби (рис. Д 2).

Обернену залежність цінності благ від їх кількості відображено вже в першому законі Г. Госсена. Пряма залежність проаналізована в концепції австрійської школи, відповідно до якої цінність блага — це суб'єктивна оцінка значущості товарів для задоволення потреб людини. Ця пряма залежність представлена в найпростішій моделі споживчого вибору, складеній К. Менгером, і є матрицею кориснос-


ГРАНИЧНА КОРИСНІСТЬ БЛАГА

КІЛЬКІСТЬ БЛАГ ВАЖЛИВІСТЬ ПОТРЕБИ

Обернена \. у/ Пряма

залежність >^ ^( залежність

ЦІННІСТЬ БЛАГА

Рис. Д 2. Основні чинники, що впливають на цінність (граничну корисність) блага

ті товарів і потреб суб'єктів. Використовуючи матрицю корисності, покупець може раціонально розпорядитися своїм купівельним фон­дом (прибутком). Розробляючи проблеми доринкової оцінки това­рів продавцями, всі представники австрійської школи вважали, що цінність товару повинна дорівнювати граничній вазі останнього ча­су праці, витраченої на ці товари. У разі обмеження трудового дня цінності товарів, одержуваних у всіх видах діяльності виробника, по­винні бути однаковими. Представники австрійської школи вважали це правилом раціонального розподілу робочого часу за видами ро­біт виробника.

Аналізуючи процес визначення ціни під час конкуренції продав­ців і покупців, австрійська школа запропонувала найпростішу мо­дель ринку. Її сформулював Є. Бьом-Баверк щодо конкретного виду ринку (кінного ринку): ринкова ціна рухається вгору, коли кількість покупців коней перевищує кількість продавців, і вниз, коли кількість покупців менша за кількість продавців. У результаті ціна встановлю­ється на певному рівні, за якого кількість продавців дорівнює кіль­кості покупців. Це перша примітивна модель рівноважного ринку. Всі представники австрійської школи, оцінюючи особливості вста­новлення ринкової ціни товарів, що продаються, сформулювали три правила поведінки суб'єктів на галузевому ринку. По-перше, кожна людина прагне до максимальної вигоди. По-друге, вважається, що краще укласти ділову угоду з найменшою вигодою, ніж відмовитися


від неї. По-третє, купівля-продаж товарів повинні приносити вигоду всім учасникам торгових угод.

На основі теорії цінності представники австрійської школи роз­робили теорію вмінювання і теорію капіталу. Цінність засобів ви­робництва визначається цінністю продукту, отриманого за допомо­гою цих засобів. Засобам виробництва надається (приписується) певна частина вартості створюваного ними продукту. Залежність між засобами виробництва й обсягом готової продукції виражена виробничою функцією К. Менгера

де Y— обсяг вироблених продуктів; L — кількість найманих праців­ників; K — кількість одиниць капіталу.

Це лінійна виробнича функція, яка показує, що вартість готової продукції є функцією витрат двох основних факторів виробництва: праці і капіталу. Функція підтверджує закон витрат Ф. Візера. Суть закону полягає в тому, що реальна вартість якоїсь речі є неотриман­ням корисності інших речей, що могли бути вироблені за рахунок витрачених ресурсів. Нині цей закон називають законом альтерна­тивних витрат.

На думку представників австрійської школи, капітал — це будь-які знаряддя праці, використовувані ізольованим індивідом у своїх цілях. Капітал не має класового характеру, тобто учені цієї школи вважали, що для нормального розвитку ринку потрібна безкласова теорія капіталу. Основною формою прибутку на капітал є відсоток. Представники австрійської школи навели кілька визначень відсотка:

• плата за перевагу поточних благ над майбутніми;

• плата за обмін "сьогоднішніх" грошей на "майбутні";

• результат дії чинника часу (тимчасового лага).

Всі три визначення відсотка використовуються в сучасній еконо­міці при вирішенні конкретних практичних і теоретичних завдань. Теорія грошей є логічним завершенням економічної концепції авс­трійської школи. Цінність грошей визначається в обміні при співвід­ношенні кількості грошей і реальних прибутків населення. Таке виз­начення грошей становить основу сучасної монетаристської теорії грошей.

Австрійська школа значно вплинула на подальший розвиток еко­номічної думки. Математичні розробки представників австрійської школи сприяли розвитку математичної науки. Положення австрій­ської школи щодо доринкової оцінки товарів продавцями були роз-


винуті у теорії економіки пропозиції. На основі австрійської школи сформувалася система теорій мікроекономічного аналізу: теорія спо­живчого вибору; теорія технологічних множин; теорія загальної еко­номічної рівноваги.

Засновник і основний представник кембриджської (англійської) школи маржиналістської економічної теорії — А. Маршалл(1842-1924), за освітою економіст, філософ, закінчив Кембридж­ський університет і потім викладав у ньому. Експерт багатьох урядо­вих комісій з економічних проблем, член Королівського економічно­го товариства. Основна наукова праця А. Маршалла — "Принципи політичної економії" (1890 р.). Його концепція складається з ряду те­орій: ціни, споживчого надлишку, квазіренти, капіталу, які в свою чергу є основою подальшого розвитку теорії маржиналізму і появи теорії граничної продуктивності. Вчений вважав, що існують тільки ціни, що встановлюються на основі рівноваги ціни попиту Pd і ціни пропозиції Ps. Ціна попиту встановлюється на основі граничної ко­рисності товару, тобто Рd = MU, де MU—гранична корисність бла­га. Ціна пропозиції визначається граничними витратами виробниц­тва товару МС. Отже, кінцева формула встановлення рівноважної ринкової ціни набуває вигляду MU = МС.

А. Маршалл першим використав графічний метод встановлення рівноважної ринкової ціни (рис. Д 3).

Ціна P п

пропозиція

р .

рівн

Qрівн Кількість товарів Q

Рис. Д 3. Ринковий механізм встановлення рівноважної ціни


Ринок стихійно визначає не тільки рівноважну ціну, а й рівноваж­ний обсяг товарів. Залежно від зміни попиту і пропозиції А. Мар-шалл виокремив короткочасну рівноважну ціну, що тяжіє до ціни попиту; середньочасну ціну, встановлення якої пов'язано з рівнова­гою ціни попиту та пропозиції, і довгострокову ціну, що тяжіє до ці­ни пропозиції. Аналізуючи динаміку цін, учений сформулював за­лежність, яку назвав правилом: у разі подовження періоду конкурен­тної боротьби на ціни більшою мірою впливають витрати вироб­ництва. У процесі встановлення ринкової ціни покупець може одер­жати споживчий надлишок, тобто різницю між сумою, яку він гото­вий заплатити за товар, і сумою, що він сплачує насправді. Якщо держава підвищить податок на кожну одиницю товару, що прода­ється, то це зменшить споживчий надлишок і може звести його до нуля. Отже, втручання держави повинно бути таким, щоб воно не порушувало природної рівноваги ринку, тобто, підвищуючи подат­ки, держава повинна компенсувати можливі втрати покупців інши­ми виплатами або пільгами.

Продовженням теорії рівноважної ціни є теорія капіталу і праці, в якій визначаються особливості оцінки основних факторів вироб­ництва: капіталу і праці. Капітал — це речі, що створюють переду­мови виробництва. Основна форма прибутку на капітал — відсоток. Згідно з поглядами А. Маршалла, відсоток — це цінність капіталу, зумовлена його властивостями: продуктивністю і рідкісністю (обме­женістю). Відсоток визначається також як плата за організацію біз­несу капіталістом. Праця — це послуга, яку надають робітники капі­талісту. Отже, зарплата є платою за надання послуг праці. Очевид­но, що характеризуючи зарплату, А. Маршалл використовував ос­новні положення теорії факторів виробництва Ж. Сея.

У короткочасний період прибутки власників ресурсів виробниц­тва можуть стати квазірентою за рахунок перевищення ціни попиту над ціною пропозиції. У довгостроковий період, коли пропозиція зрівнюється з попитом, ринкова ціна приходить до нормального (рівноважного) рівня, і квазірента зникає. А. Маршалл вживав тер­мін "квазірента", щоб підкреслити спадкоємність теорії маржиналіз-му щодо трудової теорії вартості, розвинутої Д. Рікардо. В тракту­ванні А. Маршалла заробітна плата і прибуток взаємно доповню­ють одне одного як плата за послуги, тоді як у Д. Рікардо вони обер­нено залежні. Економічна концепція засновника кембриджської школи є досить вдалою — А. Маршалл спробував звільнити теорію


ціни і теорію капіталу від класово-ідеологічної основи, використову­ючи ідею послуг і гармонійного співробітництва класів, висунуту школою Сея — Бастіа.

Становлення теорії граничної продуктивності пов'язано з поя­вою американської школи маржиналізму, основним представником якої був Дж. Б. Кларк(1847-1938), який навчався в Цюріхському і Гейдельберзькому університетах, був професором Колумбійського університету. Його основні праці — "Філософія добробуту" (1886 р.), "Розподіл багатства" (1899 р.), "Проблема монополії" (1904 р.). У своєму вченні про ціни вчений додержувався основних ідей теорії цінності, розробленої представниками австрійської шко­ли. Він вважав, що в основі ціни лежить корисність товару, а ринко­ва ціна залежить від співвідношення попиту і пропозиції, і в трива­лий період тяжіє до ціни пропозиції, яка є сумою прибутків власни­ків усіх факторів виробництва.

Дж. Б. Кларк поставив завдання з'ясувати, яку частку продукту створює кожен з факторів виробництва. Для цього розраховується граничний внесок факторів виробництва, що становить ринкову вартість готової продукції і дорівнює сумі граничного продукту пра­ці й граничного продукту капіталу. В основі визначення граничного продукту будь-якого фактора лежить визначення приросту продук­ту, отриманого за рахунок зміни цього фактора за фіксованої кіль­кості інших. Дж. Б. Кларк сформулював закон спадної граничної продуктивності факторів виробництва: у разі збільшення кількості їх застосування знижується ефективність (тобто фактори мають спадну віддачу). Учений вважав, що крім продукту праці і продукту капіталу до ринкової вартості продукту належить продукт землі, от­же, виробнича функція має вигляд

у =f(L, K, T), де Т— земельні площі (terra), що використовуються у виробництві.

На теорії граничної продуктивності ґрунтується теорія вмінюван-ня Кларка. В його економічній концепції ця теорія має закінчений вигляд. Прибутки власників факторів виробництва є частинами рин­кової вартості готової продукції. Розмір цих прибутків має визнача­тися граничними внесками факторів виробництва в створення рин­кової вартості продукції.

Дж. Б. Кларк за допомогою графіка проілюстрував ці висновки (рис. Д 4).


Граничний

продукт праці

МРЬ

Граничний продукт капіталу МРК Рис. Д 4. Спадна продуктивність факторів виробництва

ВМС — це крива спадної продуктивності послуг праці. Із зрос­танням кількості зайнятих граничний продукт праці зменшується. Ринкова вартість готової продукції буде представлена як площа фі­гури АDВМК, причому продукт праці дорівнює площі фігури АDМК, продукт капіталу відповідно дорівнює площі фігури DВМ. В економічній концепції Дж. Б. Кларка об'єднано теорію граничної корисності і теорію вмінювання. Це поєднання мало дуже важливий позитивний результат — учення Кларка стало основою раціональ­ної організації виробництва фірми та визначило основні проблеми подальших досліджень. Уперше в історії економічної думки розроб­ка теорії вмінювання досягла такого рівня, що є закінченим варіан­том безкласової теорії прибутків.

Представником американської школи теорії граничної продук­тивності є І. Фішер, якого вважають також представником матема­тичної школи. І. Фішер(1867-1947) — професор Йєльського універ­ситету, економіст, статистик, президент Міжнародного економет-ричного товариства. Його основні праці — "Внесок математики в теорію вартості і ціни" (1892 р.), "Елементарні принципи економікс" (1913 р.). Учений запропонував дві моделі ринкової ціни: модель ринкової кон'юнктури і модель монетарної ціни. Він визнав, що ці­на — це результат рівноваги чинників ринкового попиту і пропози­ції. Цю модель рівноважної ціни він назвав моделлю ринкової кон'юнктури. Коливання ринкової кон'юнктури, що впливає на ці-


ну, можна усунути зміною купівельної спроможності грошей і їх кількості — це модель монетарної ціни. Механізм встановлення мо­нетарної ціни має забезпечувати стабільний грошовий обіг. І. Фішер розробив так званий трансакційний варіант кількісної теорії гро­шей. Він навів свою модель грошового обігу

МУ = PT,

де M— маса грошей; V— швидкість їх обігу; P — рівень цін; T — поточні угоди.

Ця формула виражає обернену залежність маси грошей від швид­кості їх обігу і пряму залежність від рівня цін. У літературі ця формула завжди порівнюється з моделлю грошового обігу Маршалла — Пігу

М = kрy,

де M— маса грошей; k — кембриджський коефіцієнт, або коефіцієнт Маршалла; py — розмір національного доходу; y — кількість про­дукції; р — рівень цін.

Відповідно до формули Фішера припускається активніше втру­чання держави в регулювання грошового обігу.

З теорією грошей пов'язана теорія капіталу, згідно з якою капі­тал — це будь-який запас багатства (від "тимчасових" запасів — продуктів харчування, до "вічних" запасів — засобів виробництва). Потік послуг від капіталу І. Фішер назвав прибутком. Основною формою прибутку вважається відсоток. Висота процентної ставки визначається порівнянням тимчасових виборів (переваг) фірм, що функціонують на ринку позичкових капіталів. Капітальна вартість оцінюється на основі процентної ставки, тобто капітал розрахову­ється як дисконтований потік прибутку. Своєю теорією капіталу І. Фішер заклав основи сучасної методології оцінки капітальних ре­сурсів фірми. Він спробував поєднати суб'єктивне трактування від­сотка (як результату переваги сьогоднішніх благ над завтрашніми) з його об'єктивним трактуванням (як результату продуктивності капі­талу). І. Фішера вважають також засновником сучасної теорії моне-таризму, тому що його модель грошового обігу є закінченою нео­класичною моделлю макрорегулювання економіки.

З працями представників суб'єктивної концепції вартості пов'яза­на поява математичної школи, засновником якої був В. Джевонс(1835-1882) — англійський економіст, статистик, філософ, професор логіки і політекономії Лондонського і Манчестерського університе­тів. Основна праця — "Теорія політичної економії" (1871 р.).


За допомогою математичних прийомів В. Джевонс сформулював умови одержання споживачами максимальної корисності за міні­мальних витрат. Цю ідею він виклав у теорії цінності. На його дум­ку, цінність тотожна міновій вартості товару і його граничній корис­ності. Остаточна ціна товару встановлюється в обміні, коли індиві­дуальні оцінки корисності різних обмінюваних товарів збігаються. Фіксуючи цю залежність, В. Джевонс першим висунув ідею кривої байдужості, що ілюструє зміни корисності пар споживчих товарів. Крім того, він сформулював низку теорем і правил купівельної пове­дінки споживачів. На думку вченого, правилом для споживача є те, що, бажаючи одержати максимум користі, покупець повинен розпо­ділити свій прибуток так, щоб граничні корисності товарів, які купу­ються, були однакові (це так зване золоте правило споживача). За раціонального споживання покупця граничні корисності куплених ним товарів повинні бути прямо пропорційні їх цінам. Це є найго­ловнішим правилом сучасного споживчого вибору. Між тим, вважа­ється, що праця побічно впливає на цінність товару. Цей факт відоб­ражено у законі Джевонса: праця виробника товару припиниться то­ді, коли вага праці і граничної корисності виробленого працею това­ру будуть зрівноважені.

Трактування капіталу і відсотка має досить суперечливий харак­тер. Капітал розуміється як "фонд існування" (сукупність предметів споживання) для працівників, зайнятих у виробництві продукції. Між тим відсоток, що становить прибуток підприємця, є результатом тим­часового лага між інвестиціями і виходом готової продукції. Як біль­шість прихильників ідей маржиналістського напряму економічної думки, В. Джевонс розробив основні ідеї теорії вмінювання. Він ма­тематично довів, що цінність будь-якого фактора виробництва виз­начається через цінність готового продукту. Узгодження оцінок фак­торів виробництва здійснюється через механізм вибору оптимальної технології, за якої один з факторів може замінюватись іншим. Отже, вчений математично обґрунтував теорію заміщення виробничих ре­сурсів, що має придбати фірма. Теорія капіталу Джевонса заклала ос­нови сучасної теорії ризиків і концепції дисконтованої вартості, що була в подальшому розвинута та математично обґрунтована І. Фіше-ром. Найбільший розвиток ідеї математичної школи одержали в пра­цях представників теорії граничної продуктивності. Тобто з'явився математичний напрям маржиналістської економічної теорії.


Значний внесок у розвиток математичного напряму в політеконо­мії зробила шведська школа теорії граничної продуктивності. Основ­ним представником шведської школи є К. Вікселль(1851-1926) — професор Лундського університету. Його основна праця — "Цін­ність, капітал і рента" (1893 р.). Теорію ціни та фірми К. Вікселль розробив за допомогою досить складного математичного інстру­ментарію. Граничні внески ресурсів у виготовлення готової продук­ції він проаналізував за допомогою теореми Ейлера, використовую­чи похідні. Теорема є лінійно-однорідною функцією, яка означає, що у разі збільшення вкладень одночасно всіх факторів виробництва ви­пуск продукції збільшується пропорційно. На основі лінійно-одно­рідної функції він сформулював критерій оптимального розміру фір­ми, навівши таке рівняння

рdy = dс,

деpdy — додатковий прибуток, що одержує фірма у разі збільшення масштабу; — додаткові витрати, пов'язані зі збільшенням розмі­рів виробництва.

Розмір фірми буде оптимальний у тому разі, коли додаткові при­бутки зрівняються з додатковими витратами. Якщо фірма перетво­рюється на монополію, то пошук оптимального обсягу випуску уск­ладнюється: монополія може підвищити ціну і не збільшувати обся­ги виробництва, користуючись своїм виключним становищем на ринку.

К. Вікселль вважав, що в економіці має застосовуватися кредитна модель ринкової ціни (на рівень товарних цін повинна впливати ку­півельна спроможність грошей і динаміка процентної ставки). Функ­ціонування цієї моделі не потребує втручання держави в економічні процеси, тому що процентна ставка автоматично приходить до рів­новаги. Математичні розробки К. Вікселля значно збагатили неокла­сичну теорію вартості і ціни. Використовуючи математичні методи аналізу, вчений спробував поєднати вчення про граничну корисність австрійської школи з теорією цінності математичної школи. Він був засновником теорії недосконалої конкуренції, тобто конкуренції, що виникає у разі появи монополії. К. Вікселля також вважають заснов­ником кредитної теорії кон'юнктури і монетарної концепції відсотка.

Запропоновану методологію граничного аналізу із значним успі­хом використав і розвинув відомий представник математичної шко­ли Г. Кассель(1866-1945) — шведський економіст, професор Сток­гольмського університету, основний експерт з податків міністерства


фінансів Швеції, керівник банківського комітету. Його основні пра­ці — "Світова грошова проблема" (1922 р.), "Основні ідеї теоретич­ної економії" (1929 р.). Використовуючи ідею К. Вікселля щодо оп­тимального розміру фірми, вчений розглянув принципи ціноутво­рення в умовах монополії та в умовах вільної конкуренції. Принцип ціноутворення в умовах вільної конкуренції передбачає, що приріст витрат має компенсуватися приростом прибутків:

рйу = йс, де pdy — збільшення прибутків; dy — приріст витрат.

В умовах недосконалої конкуренції pdy > dc, тобто внаслідок зростання обсягів випуску певний час прибутки монополій переви­щують їх витрати. Коли попит насичується, ціни починають змен­шуватися:

рйу -йр <йс,

де ф — зміна цін. Щоб компенсувати падіння виторгу, фірми знижу­ють обсяги виробництва, підвищуючи ціни. Так ситуацію можна описати рівнянням

рйу = dc + dp.

Це кінцевий варіант монопольного ціноутворення, суть якого по­лягає у тому, що фірми-монополії скорочують виробництво, а потім різко підвищують ціни. Г. Кассель вважав, що необхідне державне втручання в економіку, щоб призупинити монополізацію галузі і по­вернути фірму зі стану монополії в стан конкурентного виробника. Це має стати основою розробки практичних заходів державної анти-монопольної політики. В теоретичному аспекті концепція моно­польного ціноутворення Касселя стала найважливішою складовою сучасної макроекономічної теорії.

Якщо зробити загальні висновки з економічного вчення заснов­ників математичної школи маржиналізму, то треба зазначити, що во­ни найбільш повно і продуктивно застосували метод граничного ана­лізу в оцінці рівноважної ринкової ціни. Автори математичної школи підсилили аргументованість основних положень теорії граничної ко­рисності. Теорія прибутків, запропонована ними, остаточно звільне­на від класової основи. Вперше в історії економічних вчень кінцевий покупець став основним суб'єктом економічних досліджень. Ще од­ним позитивним результатом використання методу граничного ана­лізу є те, що на його основі було розглянуто умови функціонування фірм-виробників за досконалої і недосконалої конкуренції.


Контрольні питання

1.Охарактеризуйте австрійську школу маржиналізму та її представ­
ників.

2. Назвіть основні школи теорії граничної корисності.

3. Проаналізуйте розвиток ідей маржиналізму в економічній кон­
цепції кембриджської школи.

4. Як формувалася математична школа в політекономії? Економіч­
на концепція В. Джевонса.

5. Сформулюйте основні положення теорії граничної продуктив­
ності факторів виробництва. Особливості економічних поглядів
Дж. Б. Кларка.

6. Розкрийте сутність теорії фірми К. Вікселля і Г. Касселя.


Американський інституціоналізм 20-30-õ ðîê³â XX ñò.

1. Історичні умови виникнення соціально-інституціонального нап­
ряму економічної думки.

2. Американський інституціоналізм на початку ХХ ст. і його різно­
види.

На початку ХХ ст. багатьма вченими-економістами США були запропоновані концепції соціального контролю над економікою, що започаткували соціально-інституціональний напрям економічної дум­ки. Інституціоналізм (від лат. institutio — настанова) з'явився в умовах переходу капіталізму в монополістичну стадію як узагальнення особ­ливостей взаємодії різних соціально-економічних факторів у розвитку сучасного капіталізму. Інститут розглядається як первинний елемент рушійної сили суспільства в економіці. До інститутів належать найріз­номанітніші категорії (держава, родина, монополії, профспілки, при­ватна власність, релігія), що визначають звички, звичаї, правові рішен­ня тощо. На початку 20-х років склалися три основні напрями амери­канського інституціоналізму: соціально-психологічний на чолі з Т. Вебленом; соціально-правовий, очолюваний Дж. Коммонсом; кон'юнктурно-статистичний, лідером якого був У. Мітчелл.

Т. Веблен(1857-1929) — американський кібернетик-економіст, соціолог, закінчив Йєльский університет, викладав у Чиказькому і Стенфордському університетах, автор значної кількості праць у га­лузі економіки і психології — "Теорія дозвільного класу" (1899 р.), "Інстинкт майстерності і рівень розвитку технології виробництва" (1914 р.), "Місце науки в сучасній цивілізації" (1919 р.), "Інженери і система цін" (1921 р.), "Власність відсутнього" (1923 р.).

Основним протиріччям сучасного капіталізму, за Т. Вебленом, є протиріччя між індустрією і бізнесом. Індустрію представляють ін-дустріали, до яких належать інженери і робітники. Їх метою є підви­щення ефективності виробництва і збільшення багатства суспільс­тва. До бізнесменів належать фінансисти, рантьє, мета яких — одер­жання максимального прибутку, що забезпечить "престижне спожи­вання". Поняття престижного споживання, що одержало назву "ефекту Веблена", характерне для рантьє-володарів особливої (аб-


сентеїстської) форми приватної власності й означає, що товари сприймаються ними як засіб демонстрації свого майнового станови­ща. Критикуючи паразитичний спосіб життя заможних класів, вче­ний вважав, що майбутнє за суспільством, звільненим від влади біз­несу і функціонуючим в інтересах усього соціуму. Для цього необхід­но реформувати суспільство, суть реформи полягає в прискоренні НТП і зростанні ролі науково-технічної інтелігенції. У результаті ре­форм, на думку Т. Веблена, повинен скластися новий порядок, за якого керівництво промисловим виробництвом буде передано соці­альній раді техніків, і ринкова економіка звільниться від паразитиз­му і марнотратства.

Основним представником соціально-правового напряму інституціо­налізму був Дж. Коммонс(1862-1945) — директор Американського бю­ро промислових досліджень, президент Американської економічної асоціації, професор ряду університетів США. Його основні праці — "Правові підстави капіталізму" (1924 р.), "Інституціональна економіка. Її місце в політичній економії" (1934 р.). Як і більшість інституціоналіс-тів, він вважав систему бізнесу неефективною, оскільки капіталізм віль­ної конкуренції досяг фінансової стадії, яка характеризується посилен­ням "соціальних конфліктів" через монополістичну "нечесну" конку­ренцію підприємців. Усунення соціальних протиріч у суспільстві озна­менує перехід до стадії адміністративного капіталізму. У цьому перехо­ді особливу роль повинен відіграти, на думку вченого, уряд, який має бути підконтрольним суспільній думці і здійснювати демонополізацію економіки. Правові рішення, прийняті таким урядом, сприяли б реалі­зації інтересів колективних інститутів (корпорацій, політичних партій і т. ін.). З цих позицій Дж. Коммонс визначив вартість товарної продук­ції як результату юридичної угоди колективних інститутів. Роль держа­ви при цьому полягає не лише в арбітражі, а й у всьому правовому ме­ханізмі, що змушує виконувати прийняті за договором зобов'язання.

У. Мітчелл (1874-1948)— представник кон'юнктурно-статистич­ного напряму американського інституціоналізму, професор політич­ної економії Каліфорнійського і Колумбійського університетів, глава Національного бюро економічних досліджень. Його основні праці — "Ділові цикли" (1913 р.), "Лекції про типи економічної теорії" (1935 р.). У. Мітчелл виявив вплив неекономічних факторів (психоло­гії, поведінки) на економічні (кредит, фінанси, ціни) за допомогою вивчення цифрових показників і встановлення закономірностей у ко­ливаннях (кон'юнктурі) цих показників, тобто наявність ділових цик-482


лів в економічному розвитку суспільства. Ділові цикли — це повто­рювані піднесення і спади, що є результатом дії багатьох чинників (інвестицій, заощаджень, грошового обігу). Єдиним механізмом по­долання протиріч, що виникають у різних фазах ділових циклів, є державне регулювання в сфері кредитно-грошового і фондового рин­ків у поєднанні з вирішенням соціально-культурних проблем.

Інституціоналізм як самостійний напрям економічної думки ввіб­рав у себе основні теоретико-методологічні досягнення попередніх учень, насамперед математичний апарат маржиналістської еконо­мічної теорії і методологічний інструментарій історичної школи. Ру­шійною силою економіки поряд з матеріальними факторами визна­валися моральні, етичні і правові елементи історичного розвитку. Інституціоналісти зазначали необхідність детального опису і кількіс­ного аналізу економічних явищ. Теоретики інституціоналізму роби­ли спроби обґрунтувати концепцію безкризового (або безконфлікт­ного) розвитку монополістичного капіталізму за допомогою різних варіантів державного втручання в економіку.

Контрольні питання

1. Вкажіть історико-економічні передумови виникнення американ­
ського інституціоналізму в 20-х роках ХХ ст.

2. Проаналізуйте теорію дозвільного класу Т. Веблена як основу со­
ціально-психологічного напряму інституціоналізму.

3. Соціально-правовий інституціоналізм Дж. Коммонса про основ­
ні етапи "еволюції капіталізму".

4. Розкрийте сутність методології соціально-психологічного напря­
му американського інституціоналізму, запропонованої У. Міт-
челлом.


 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.